Теорія і практика Духовних Вправ. Частина 12.
Молитва Гори.
У духовному доробку ченців Афону є так звана «молитва гори» – один з елементів традиції ісихазму. Послушникові доручають сидіти перед горою, споглядати її і вчитися «молитися як гора». Звичайно, що гора – це символ, ікона, двері в духовний світ. Символ багатозначний, багатовимірний, має багато пластів і аспектів, відхиляє, показує і дає можливість досвідчити якийсь фрагмент духовної дійсності – згідно з духовною ревністю людини й Божою волею і даром для цієї людини.
Погляньмо на деякі моменти символіки гори. Гора нерухома, перебуває на місці, бездіяльна, пасивна. У цьому плані «стати як гора» або «молитися як гора» означає заспокоїти свій розум, емоції, бажання, прагнення, ввійти в стан ісихії (ησυχία – тиша, спокій), стати пасивним. Людина переводить увагу з зовнішнього на внутрішнє, з видимого на невидиме, з матеріального на духовне.
Довкола гори вирує життя, рух, революції, війни, світ змінюється. А гора залишається непорушною й незмінною. Вона існує ніби в іншому часовому вимірі, час для неї протікає повільно. Гора дивиться і сприймає історію з перспективи вічності. Історія плинна, великі цивілізаційні зміни для гори – тільки мить. Вона до них не прив’язується, не ангажується, не надає їм великого значення. Гора спокійно сприймає все, що діється довкола – як добре, так і зле. В сучасному християнстві, просвіченому психологією, багато говориться про те, щоб сприймати іншу людину такою, якою вона є, не намагатися її змінити. Але, щоб це зробити, спершу треба себе самого змінити, самі теоретичні знання того, як я маю сприймати іншу людину, не змінять моє дійсне сприйняття. «Молитва гори» – це конкретний практичний шлях у цьому напрямку.
У активному, забіганому й запрацьованому світі час – це гроші, час розділяється на минуле, теперішнє і майбутнє. Для гори існує лише теперішнє, а глибоке зосередження на теперішньому дає людині досвід відчуття існування, відчуття радості просто бути, існувати; відчуття, що за цим досвідом перебуває незбагненна таїна.
Молитва спокою, молитва скелі,
Зникають в сутінках земні оселі.
Ти вріс в фундамент древніх пірамід,
І час змінив свій плин, і цілий світ.
У тобі плине вічність і хвилина,
Яка різниця – скеля ти, людина?
Ти лиш одне із безлічі створінь
І, як усі, німе, неначе тінь
Далекої, незнаної зорі,
Що загорілась в галактичній млі.
В твоїх очах не видно дна глибин –
Ні, ти не камінь, ти правдивий син,
В якому плинуть неземні простори,
Казкові Божі незбагненні твори.
Ти учишся в просторах мандрувати
І розуміти слово „ІСНУВАТИ”.
Якщо ці елементи духовних практик Отців Пустелі й Афону перевести на мову ігнатіянської духовності, то св. Ігнатій виражає цей досвід дуже лаконічно, однією максимою: «age quod agis – роби те, що робиш». Це не наука, а короткий вербальний символ. Від індивіда залежить, як він його сприйме і зрозуміє.
о.Олег Кривобочок, ТІ
