Здоров, брат! У нас щойно закінчився дощ. Остання краплина розбилася об шибку прямо перед моїми очима і потекла струмком униз по вікні. Усе, як удома, коли дощовими днями не виходив на вулицю… Сіро надворі, сумно. Але часу сумувати немає. Недавно нас знову обстріляли. Дімку з Кам’янця поранило. У руку. Уламок прошмигнув крізь рукав нової форми і залишив червоний шрам на його накачаному біцепсі. У лікарню відмовився їхати , каже, саме заживе, а в наряди на шостий пост і так немає кому заступати. Так що він усе ще з нами. Ніби гоіться, затягується рана. А я злякався. Міна розірвалася зовсім поруч, дякувати Богу, уламки порозносило якось у протилежний від нас бік. Свистіла, аж у зубі крутило. Кожного разу зуби зводить, коли міни свистять.
У батальйоні у нас зараз грядуть якісь потужні зміни: чи то його об’єднати хочуть, чи якось переділити – важко, справді, зрозуміти. Але я намагаюся цим не перейматися. Головне, аби злагоджено воювали. Ротного у нас уже змінили. Молодий іще лейтенант, щойно у війська прийшов, але заслуговує поваги. Мужик! Ми його одразу ж прийняли. Бігає, суєтиться, дбає про нас. Перед комбатом за нас не боіться постояти. Свій. Може, з відпусткою у штабі посприяє.
Батюшка недавно приїжджав, помолився, водичкою свяченою окропив. Усе, як годиться. А я от ніяк сам у собі розібратись не можу. Пам’ятаєш, як Васю із Стьопиного взводу куля прошила, як раз, коли той зняв броніка і сів за бетером Біблію почитати. І Діма розповідав, як під Горлівкою снаряд “Граду” прямісінько у бліндаж потрапив. І хлопці, здається, нормальні були, та й іконок у них там не бракувало, а ніхто не вцілів. Бог його знає, як воно там. Але я молюсь щодня. Щоб війна припинилась, за мамку з папкою, за Юльку свою молюсь, і за тебе, брат…
Учора телефонувала моя, казала проблеми якісь там у неі на роботі – знову у відпустку не пускають. А я планував на п’ять днів одпроситься і до Дніпра з нею з’іздить. Може, копійку яку за АТО на картку скинуть, так прикупився б трішки. Каже, бачила минулої суботи твою Свєту на дискотеці… Не хотів тобі цього розповідати, але я ж від тебе ніколи нічого не приховував… Вибач, старий, за новину!
Наколку, як у тебе на плечі, думаю собі зараз набити – такого ж кажанчика. З тризубцем. Стьопа трохи розбереться із нарізаними комбатом завданнями, і, казав, наб’є. Крутий буду, як ти! Ти у мене завжди був найкрутіший!..
Брат, як мені тебе не хватає!.. Снишся. Усміхнений, як завжди. З твоєю короткою стрижкою – кумедний такий… Коли у сні з тобою порозмовляю, прокидаюся у доброму настроі!.. Так і про смерть думати не страшно, коли пригадую, що ти мене вже там очікуєш. Кажуть, у неба обличчя наших рідних і друзів, тих, кого ми любили на землі. Деколи піднімаю голову і підморгую тобі, не знаю, чи бачиш. Розкажи мені про це в одному із снів. Твого номера я із контактів у телефоні не видаляв: знаю, що не відповіси, але деколи набираю – просто, щоб відчувати, що ти таки десь поруч. А от наша з тобою фотка у мене завжди у кишенці біля серця… Молюсь, брат, і за тебе, і за Толіка з Юрою, і за всіх наших пацанів молюсь… Вибач, старий, мушу бігти. Знову, чую, з терекона АГС строчить. Біжу до хлопців. Не забувай про мене, будь ласка. Заходь у снах! А я ще обов’язково напишу. Тримайся там, братуха!..
