Книга “Іспит сумління”. Повний текст

The Examen Prayer

Ignatian Wisdom for Our Lives Today

Timothy M. Gallagher, O.M.V.

 

переклав о. О. Кривобочок ТІ

(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)

 

Тімоті М. Галлагер OMV

 

ІСПИТ СУМЛІННЯ

 

ЗМІСТ

 

ПЕРЕДМОВА

 

ВВЕДЕННЯ

Духовне питання

Практична книжка

Досвід іспиту сумління

 

СХЕМА ІСПИТУ СУМЛІННЯ

 

І. ПРАГНЕННЯ

 

1. Відкриття іспиту сумління

Тридцять років подорожування

Найглибше прагнення людського серця

Вчитися іспиту сумління

 

2. День зі св. Ігнатієм

Поступовий зріст

Початок дня

Свята меса

Час духовного спустошення

Проблема…

Відповідь…

Атаки… і рішуча відповідь

«Чи справді так можна жити?»

 

ІІ. ПРАКТИКА

 

3. Перший крок: подяка

«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа»

Досвід вдячності: день із Джіною

Утверджений у Божій любові: день із Томом

Практика першого кроку: вдячність

 

4. Другий крок: прохання

«Йдеться про дію Бога»

Прохання про світло і силу: день із Оленою

Прохання про допомогу: день з Бобом

Пошуки мудрості Духа: день з Ритою

Практика другого кроку: молитва прохання

 

5. Третій крок: рефлексія

Що розглядає св. Ігнатій

Предмет рефлексії

Прогулянка з Господом: день із Доном

Досвід розпізнавання: день із Сюзанною

Практика третього кроку: рефлексія

 

6. Четвертий крок: прохання про прощення

Прощення і зв’язок

Наш образ Бога

«Любов привітала мене»

Практика четвертого кроку: прохання про прощення

 

7. П’ятий крок: віднова або постанова поправи

Погляд у майбутнє

Духовне зростання: день із Жанною

Вибір зобов’язань: день із Кевіном

Час замішання: день з Геленою

Практика п’ятого кроку: віднова

 

8. Гнучкість

Іспит сумління конкретної людини

У свободі Духа

Креативна вірність

 

ІІІ. УМОВИ

 

9. Загальний контекст іспиту сумління

Значення контексту

Духовне супроводження

Іспит сумління і молитовне життя

Розвиток контемпляції

 

10. Ближчий контекст іспиту сумління

Початок і закінчення іспиту сумління

«Де можна молитися іспитом сумління?»

«Чи маю час для іспиту сумління?»

Іспит сумління і духовний щоденник

Періодична віднова іспиту сумління

 

ІV. ВІДВАГА

 

11. Іспит сумління і відвага любові

«Я посланий, щоб порахувати твої сліди»

Початки

Рани серця

 

12. Іспит сумління і піддання себе любові

Духовна втіха і спустошення

Випустити з рук

«Любов не потребує жодної підстави поза самою собою»

 

1. V. ПЛОДИ

 

13. Іспит сумління і спільнота

Плоди іспиту сумління св. Ігнатія

Плоди нашого іспиту сумління

Готовність розпізнавати упродовж дня

Іспит сумління і спільне життя

 

14. Іспит сумління і вибір

«Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже»

Поступове прояснення

Знаходження Бога в усьому

 

 

ПЕРЕДМОВА

 

Теза, що не варто жити, не піддаючи життя рефлексії, викликає різні реакції. Одні її рішуче заперечують, вважаючи, що вона нищить будь-які форми спонтанного стилю життя. Інші теоретично визнають, що вона має рацію, але не приймають її практичного розвитку, тобто іспиту сумління, який теорію переводить на мову життєвого досвіду. Книжка о. Т. Галлагера виходить далеко поза теорію і пропонує нам дуже переконуючі роздуми, звертаючись до особистого досвіду. Його виклад поєднує теоретичну правду з щоденною практикою життя, яка дуже часто, як здається, розбігається з теорією. Особисті, на основі власного досвіду, роздуми автора про іспит сумління долають ці нестиковки і виводять нас на більш зрілий етап поглибленого розуміння традиційної практики іспиту сумління.

Додаткової вірогідності книжці надають свідчення, які висвітлюють різні аспекти іспиту сумління й поміщають його в життєвий досвід. Свідчення справжні, а не штучні чи вигадані. Особливо це стосується фрагментів, які пояснюють динамічний розвиток і взаємне поєднання п’ятьох формальних кроків іспиту сумління. Ці свідчення переконують більше, ніж усі додаткові коментарі автора, вони самі по собі мають більшу переконливу силу.

Моя стаття про іспит сумління як інсайт у стан своєї свідомості перед Богом, опублікована у 1972 році, була результатом особистого досвіду та інтуїції: фундаментом іспиту сумління є щоденна практика духовного розпізнавання. Звільнюючи це поняття від надмірно негативного й моралістичного розуміння, я описав практику, яка мала би бути більш позитивною та особистою. У такому розумінні іспит сумління мав полягати передусім у постійному усвідомленні собі чуйної Божої любові, яка підтримує наше існування, надає нашому життю сенс і цінність, торкається наших сердець в гаморі щоденного досвіду. Мені йшлося також про інсайт в неповторний, інтимний та особистий струмінь нашої свідомості, який не виключає аналіз зовнішньої поведінки, але виходить поза цю практику.

Поєднання іспиту сумління з духовним розпізнаванням – це суттєвий елемент духовності св. Ігнатія Лойоли. І тому іспит сумління був важливою частиною щоденної молитви Ігнатія, яку він ніколи і в будь-яких обставинах не занедбував. Отець Галлагер недавно опублікував книжку про ігнатіянське духовне розпізнавання[1]. Ця книжка – це важливе доповнення до його інтерпретації іспиту сумління. У даній книжці він звертається до одного важливого дня, суттєвого для духовного досвіду св. Ігнатія, про який він пише у Духовному Щоденнику. 12 березня 1544 – це важливий день, дуже добрий і багатий на внутрішній досвід, який мав велике значення для розпізнавання св. Ігнатієм теми вбозтва для новопосталого Товариства Ісуса. У своїй книзі о. Галлагер проникливо інтерпретує свідчення св. Ігнатія щодо досвіду цього дня. Він уживає живу мову, відхиляє різні аспекти іспиту сумління і наближає до читача постать Засновника ордену єзуїтів, по-братерському близького нам у своїх ревних діях, аби видобути зі свого досвіду й зберегти все, що Бог у своїй любові хоче нам передати.

Входження в регулярну й тривалу практику іспиту сумління – це нелегке завдання для багатьох людей. Вони починають його практикувати, бо він здається важливим, але не практикують довго. Часом дозріваємо завдяки якомусь конкретному досвіду, який кристалізує прагнення, яке непомітно в нас зростає. Благодать прагнення, прагнення Бога, прагнення любити Його ще більше, ще уважніше й боязливіше ефективно прокладає дорогу до іспиту сумління. Завдяки їй, завдяки потужному імпульсові прагнення тіснішого зв’язку з Богом в Ісусі іспит сумління ніби «знаходить» нас. Тільки тоді, коли дамо йому можливість якось нас «знайти», можемо витривало практикувати іспит сумління.

Без достатньо щирого прагнення жити любов’ю Бога, а тільки силою своєї волі й рішучості, ми ніколи не зможемо ввести в життя рішення практикувати іспит сумління. Тільки любов і гаряче прагнення, які в нас пробуджуються як плід благодаті, можуть ефективно мобілізувати нас до важкої праці над введенням у життя практики іспиту сумління й керувати його розвитком. І тому сучасна постмодерна культура – це виклик для іспиту сумління. В одній з останніх статей про постмодерну духовність Т. Мулдун пише, маючи на думці сучасну молодь: «Для багатьох досвід закохатися в Богові зовсім чужий. Для них релігія – інтелектуальна вправа, справа індивідуальної совісті, а не відповідь на запрошення Бога, який витягує до нас руку, промовляючи: «Пройдімо цей шлях!»»[2] У такій ситуації іспит сумління стає інтелектуальною, моральною практикою, мета якої – впорядкувати розбитий на кавалки світ. Але цей досвід не входить в нас настільки глибоко, аби прояснити всі складнощі й видобути найважливіше устремління серця.

В іспиті сумління йдеться про любов, яка прагне заволодіти всім серцем, яка, хоч і чудово проявляється у житті багатьох людей, не може переживатися в усій повноті в земному житті. Але ця любов, яка цілком нас наситить тільки по смерті, проявляється вже тепер через делікатні й ледве помітні порухи серця. Якщо їх не помічатимемо або не звертатимемо на них увагу, то втратимо багатство нашого внутрішнього життя. Якщо від нього відмовляємося, то це збіднює сприйняття зовнішнього світу й обмежує життєдайність мотивацій, з якими ангажуємося у світ.

Іспит сумління – не егоцентричне зосередження на собі самому, яке засліплює і відчужує від реалій щоденного життя. Справжня любов, яка наповнює серце, ніколи не буде байдужою до суттєвих питань суспільства, в якому живемо, і до людських взаємин; а завжди у свій спосіб впливає на них. Іспит сумління не байдужий до зв’язків між людьми і може суттєво впливати на прийдешнє цивілізації. Нездатність контролювати сліпі імпульси, які спонукають до насильства, кидає глибоку тінь на довіру, потрібну для творення будь-яких форм відповідальної цивілізації. Щоденно медіа подають інформацію про смертоносне насильство, яке викликає пароксизми терору, розчарованої любові, не сповнених надій, і яке лякає школи, родини й позначається на різноманітних людських взаєминах.

Імпульси насильства завжди супроводжуватимуть замішання і тривоги серця, яких не бракує в світі людських взаємин. Вміння контролювати ці різкі порухи агресії стало найнагальнішою потребою сучасної цивілізації. Суть постійної практики розпізнавання рішень – контролювання імпульсів у вірі. Але іспит сумління – це не якась хвороблива, індивідуалістська форма інтроспекції. Стрижень і сенс іспиту сумління – пошуки волі Бога, об’явленого у воскреслому Ісусі, який прагне відновити й примирити світ людських стосунків.

Іспит сумління вводить нас у «темні закутки» серця. Це не радісне місце, яке скоріше нагадує будинок на узбіччі наших сердець, який лякає. Почуття провини, поразки, сорому, слабкості, яка доходить до безсилля, наповнюють це місце і лякають нас, тому важко не перелякатися і не піддатися спокусі витіснення, яка зазвичай спонукає обминати ці лячні сфери серця. Але саме тут, всередині на перший погляд моторошного будинку, і тільки в ньому, схований дорогоцінний дар миру, який нас перемінює і офірує нам любов, яка пробачає, Бога в Ісусі.

Скрупулярне відгородження цього моторошного і понурого місця, як і вперте заперечення його існування тягне за собою важкі наслідки. Ми зазнаємо нестачу внутрішньої цілісності, розпачливо прагнемо спокою, знаючи, що не знаходимо його, і відчуваємо велике розпорошення у своїй місії. Більшість із нас потребують когось доброзичливого, хто супроводжуватиме нас у цьому страшному місці, зменшуватиме деякі наші страхи і допомагатиме нам досвідчити прихованого в ньому спокою, який ми тепер відкриваємо. Нічого дивного в тому, що в першому розділі книжки о. Галлагер говорить про втечу від середнього етапу іспиту сумління і про потребу когось, хто – часто в ролі духовного керівника – введе у повноту молитви іспиту сумління.

Незважаючи на те, що ця похмура частина людського серця спочатку дратує і ніби нищить нашу самодовіру, але з часом стає місцем відродження глибокої та покірної довіри до себе, справжньої спонтанності в Святому Духові і ревного прагнення безкорисливого служіння. Вдячне усвідомлення щоденної Божої доброти проводить нас через вогонь смутку й жалю, в якому ілюзорні чари і болісне безсилля гріха знову відкривають перед нам дивовижний дар Божого прощення в Ісусі. Ця зустріч визволяє енергію надії, яка мобілізує в нас готовність до викликів завтрашнього дня.

На початку я згадав, що дехто відкидає практику іспиту сумління, вважаючи її суперечною зі спонтанним стилем життя. Справжнє джерело спонтанності приховується в глибині наших сердець. Поверхова, швидка спонтанність легка, але часто їй бракує людської зрілості й духовної глибини. Справжня мета людського життя – преображення спонтанністю Святого Духа. Ніхто з нас по своїй природі не має її. Для народження нового, глибокого виду спонтанності потрібно, щоби щось вмерло. Вся аскетична практика розпізнавання слугує знаходженню справжньої спонтанності Святого Духа. В розвитку й прийнятті нової спонтанності ключову роль відіграє іспит сумління. Він не нищить спонтанність життя, а формує справжню форму спонтанності – джерело надії. Спонтанність Святого Духа в наших серцях завжди спрямована до постійного відновлення світу, образ якого знаходимо у воскреслому Ісусі, який постійно супроводжує нас в нашому паломництві.

Книжка о. Галлагера – важливий крок на дорозі до розуміння суті іспиту сумління. Дякую йому за цю книжку й вкладену в неї працю. Кожний, хто трактуватиме цю книжку серйозно, почерпне з неї багато корисного.

 

Жорж Ашенбреннер ТІ

12 березня 2005

в річницю канонізації св. Ігнатія Лойоли

і св. Франциска Ксаверія

 

ВВЕДЕННЯ

 

Духовні питання

 

Політ тривав шість годин; залишилося ще три години. Час спокійно минав на читанні книжки. Там було речення: «Зв’язок з Богом зростає через взаємне самооб’явлення»[3]. Я відразу перестав читати. Ще не розуміючи чому, відчув, що в цих семи словах є щось дуже важливе. Я відклав книжку й до самої посадки роздумував над цими словами.

Це речення говорило про зв’язок. Знаю, що якщо хтось би мене запитав: «Що в твоєму житті найважливіше?», то я би відповів, що це зв’язок з Богом і з іншими людьми (Мр. 12, 29-31). Це речення говорило про «зв’язок з Богом», про найфундаментальніший зв’язок – основу всіх інших зв’язків.

Ці сім слів обіцяли дати знання про щось, що я хотів знати: про розвиток моїх стосунків з Богом. Обіцяли показати як цей розвиток об’являється. Я зрозумів, що речення, яке щойно прочитав, говорить про щось суттєве для мого життя.

Вони говорили, що розвиток стосунків з Богом здійснюється «через взаємне самооб’явлення». Літак долав десятки й сотні кілометрів, а я все ще роздумував над цією фразою. Самооб’явлення мало би бути дорогою до розвитку стосунків з Богом. Якщо ці стосунки повинні розвиватися, то самооб’явлення повинно бути взаємним.

В моїх голові почало нуртувати багато питань:

– Як відбувається самооб’явлення прихованого Бога (Іс. 45, 12)?

– Де слід шукати самооб’явлення Бога?

– Звідки знатиму, що знайшов його?

– Звідки знатиму, що зрозумів його правильно?

Мені вдалося, до певної міри, відповісти на ці питання. Бога, який себе об’являє, можна знайти на сторінках Святого Письма, у Церкві, в сотвореному світі довкола мене, в людях і подіях мого життя, і в «лагідному вітерцю» (1 Цар. 19, 12), який промовляє в моєму серці.

Але залишилися інші питання. Так, Бог об’являється, але в якій мірі я уважний до божественного самооб’явлення? Як часто я до цього уважний? А може – як учні на шляху до Емаусу (Лк. 24, 13-35) – я стою перед Богом, який мені об’являється, і не впізнаю Його? Може не розумію, що Бог мені говорить? Чи мої очі достатньо розплющені, аби помітити Його присутність і Його об’явлення (Лк. 24, 31)?

Коли я думав про другу сторону взаємного самооб’явлення, то ці питання також виявилися актуальними:

– Наскільки я сам відкрився перед Богом?

– Чи я хотів повністю відкритися перед Ним, показуючи Йому своє єство?

– Чи є в мені опір, який не дозволяє мені відкритися перед Богом?

– Якщо так, то чи я знаю, в чому він полягає?

– Чи я думав про те, як відповісти на самооб’явлення Бога? Чи думав, що може полегшити відповідь на його самооб’явлення? Чи задавався питанням, як мені легше відповісти? Що мені перешкоджає відповісти?

Я знав, що це важливі питання і що якщо хочу розвивати стосунки з Богом, то мушу відповісти на них. Відповіді повинні бути теологічно правильними, але це ще не все. Мушу також знайти їх в конкретному, щоденному досвіді, яке ми називаємо «духовним життям».

Ця книжка присвячена саме таким питанням. Вона говорить, як знаходити конкретні відповіді. Я розглядаю в ній певний спосіб молитви, який розплющує наші очі на щоденне самооб’явлення Бога і щораз краще показує нам сенс наших власних відповідей. Розуміючи їх щораз краще, можемо щораз вільніше відповідати на самооб’явлення Бога і зміцнювати зв’язок із Ним. У такий спосіб знаходимо дорогу до того, чого найбільше прагне наше серце: до зростання любові, як з’єднує нас с Богом (Пс. 63, 1), а через Нього – з Божим Народом.

——————————————————–

Що таке іспит сумління?

Як ним молитися?

Чи він мені допоможе?

———————————————————

У нашій духовній традиції цей спосіб молитви називаємо іспитом сумління. Іспит сумління в особливий спосіб поєднується із постаттю св. Ігнатія Лойоли (1491-1556), який в цій царині мав багатий досвід й уміло навчав іспиту сумління інших, хоча не він його започаткував і не він перший ним молився. Але в цій книжці Ігнатій Лойола буде нашим духовним провідником.

 

Практична книжка

 

Ця книжка для тих, які не знають ще молитви іспиту сумління і хотіли би на цю тему чогось довідатися. Це також книжка для тих, які вже знають цю практику й хотіли би зрозуміти її краще. Ця книжка як для тих, які хочуть чогось навчитися про іспит сумління, так і для тих, які хочуть вчити інших іспиту сумління. Що більше, ця книжка для тих, які хочуть молитися іспитом сумління: які хочуть почати молитися ним і які хочуть поглибити цей вид молитви, навіть якщо виконують іспит сумління багато років.

Це практична книжка. Вона намагається відповісти на питання типу: Чим є іспит сумління? Як ним молитися? Чи він мені допоможе? Чи він можливий у моєму забіганому житті? Що допоможе ним молитися? Які перешкоди мене чекають у практикуванні іспиту сумління? Чи можу їх подолати? Якщо так, то як? Які духовні плоди іспиту сумління?

Книжка розпочинається від прагнення любові й щораз глибшої єдності з Богом – це відсилає нас до прагнення молитви іспиту сумління (розділ І). У цьому питанні я поділюся особистим досвідом, який спонукав мене написати цю книжку. Також розгляну досвід св. Ігнатія стосовно іспиту сумління, який він описує в Духовному Щоденнику.

Розглянувши фундаментальні питання, перейду до практики іспиту сумління, показуючи, як ним молитися в щоденному житті (розділ ІІ). У цьому розділі представлю кожний із п’яти пунктів окремо, а потім покажу їх разом як одну еластичну цілість.

Духовне зростання через іспит сумління залежить від чогось більшого від п’яти пунктів. Розвиткові молитви іспиту сумління допомагають різні додаткові духовні практики, якщо їх мудро допасувати до особистої ситуації. В наступній частині книжки (розділ ІІІ) представлю умови, які покращують практику цієї плідної молитви.

Кожний справжній і тривалий зв’язок любові вимагає часом відваги любити. Іспит сумління, як молитва глибокого зв’язку, в різних ситуаціях може вимагати такої відваги. Роздумам про те, коли так діється і як Бог кличе нас зростати через таку відвагу, присвячена наступна частина книжки (розділ IV).

Блаженна духовна віднова, щоденний зріст єдності з Богом, краще вміння служити й багато інших дарів благодаті випливають із щоденної молитви іспиту сумління. В останній частині книжки опишу духовні плоди, які Бог нам дарує через цей вид молитви (розділ V).

 

Досвід іспиту сумління

 

У роздумах на тему іспиту сумління я зосереджуся в особливий спосіб на досвіді цього виду молитви. Іспит сумління глибоко закорінений у Святому Письмі й у християнській духовній традиції, і до цих основ я буду часто повертатися в цій книжці. Опираючись на них, покажу справжню практику іспиту сумління – найважливішу тему цієї книжки, – часто звертаючись до поєднаних з нею конкретних переживань і досвіду. Подаватиму приклади, користуючись різними джерелами.

Одним із джерел будуть вибрані твори авторів, які займаються духовністю. Найважливішим із них, очевидно, є сам св. Ігнатій, який описав свій досвід у Духовному Щоденнику й в інших творах. Також цитуватиму багатьох інших авторів – як давніх, так і сучасніших, і серед них: св. Бернарда з Клерво, св. Терезу з Лізьє, Жульєна Гріна і Генрі Ноуена.

Інший вид джерел – це описи досвідів, які я назвав «відрефлексованим досвідом». Цей вид опису досвідів подаю в другому розділі, присвяченому практиці іспиту сумління, показуючи суть кожного з п’яти кроків. Під словом «відрефлексований» розумію наступне: я надав імена кожній із «осіб», про які згадую (до прикладу, в третьому розділі говорю про Джіну і Тома), але опис досвіду не стосується реальних людей з цими іменами, а використовую досвід багатьох людей, яких я зустрічав упродовж двадцяти п’яти років, виконуючи послугу духовного керівника, проводячи реколекції й займаючись духовною формацією в загальному розумінні. Подані описи стосуються справжнього досвіду і відображають дуже реальні духовні ситуації. Кожний опис зосереджується на одному з пунктів іспиту сумління й служить для його ілюстрації.

Більшість поданих описів походить із розмов з особами, які поділилися зі мною своїм досвідом іспиту сумління й дозволили мені використати їх у книжці. Кожний досвід подаю за виразною згодою особи, яка про нього розповідає, старанно зберігаючи таємницю. І тому я цитую їх, не подаючи імен: пишу про них загально, окреслюючи зазвичай їх стан чи покликання. До прикладу, говорю про «заміжню жінку», про «священника», про «черницю», про «мужчину», про «подружжя» тощо. Свідчення цих людей збагатили мою книжку, за що їм дуже дякую.

Праця над книжкою була для мене часом благодаті, бо я довідався про іспит сумління того, чого не сподівався відкрити, починаючи працю над проектом. Рефлексія, дисципліна писання книжки і особливо свідчення багатьох людей, відданих поглибленню молитви іспиту сумління збільшили мою пошану до нього й спричинили, що сам хочу вдосконалювати цей вид молитви. Дякую Богові за цей дар. Надіюся, що зможу поділитися ним із читачами.

 

СХЕМА ІСПИТУ СУМЛІННЯ

 

Ця схема спирається на текст іспиту сумління св. Ігнатія Лойоли з книжки Духовні Вправи. Подаю її на початку як введення до подальших роздумів. Ті, які присвоять зміст цієї книжки, зможуть використовувати цю схему як допомогу в молитві іспиту сумління.

 

Перехід: Приступаючи до іспиту сумління, усвідомлюю, що Бог дивиться на мене з любов’ю.

 

Перший крок: Вдячність. Згадую все, що мені сьогодні подарувала Божа любов, і дякую Богові за його дари.

 

Другий крок: Прохання. Прошу про розпізнавання і силу, завдяки яким іспит сумління стане ділом благодаті, плоди якої перевищують мої людські можливості.

 

Третій крок: Рефлексія. Стаючи перед Богом, усвідомлюю події дня. Згадую порухи серця й думки, якими мене сьогодні обдарував Бог. Усвідомлюю також порухи й думки не від Бога. Роздумую про вибори й помічаю свою реакцію на них упродовж усього дня.

 

Четвертий крок: Прощення. Прошу про дотик Бога, який прощає і зціляє, який з любов’ю і пошаною знімає з мого серця тягар.

 

П’ятий крок: Постанова поправи. Думаю про завтрашній день і, стоячи перед Богом, планую конкретно, як його пережити згідно з наміром Божої любові, яка прагне формувати моє життя.

 

Перехід: Усвідомлюючи присутність Бога, молитвою закінчую іспит сумління.

 

 

 

 

І. ПРАГНЕННЯ

 

1. Відкриття іспиту сумління

 

І ось я побачила Його і шукала Його, мала Його

і прагнула Його. І мені здається,

що так є і так має бути в нашому житті.

Джуліана з Норвича

 

Мандрівка довжиною у тридцять років

 

Перший раз я почув про іспит сумління тридцять років тому в семінарії. Під час новіціяту – рік, відведений духовному вишколу – ми вивчали нашу духовну традицію та різні способи молитви, які нам пропонували, такі як роздуми над Святим Письмом, літургійна молитва, духовне читання. Серед цих видів молитви був і іспит сумління.

Ми довідалися, що молитва іспиту сумління містить п’ять кроків: потрібно подякувати Богові за благодаті дня, який ми пережили, просити Його про благодать помітити й долати свої слабкості й падіння, роздумувати над прожитим днем, помічаючи в ньому свій духовний досвід і, там, де потрібно, просити в Бога прощення, укласти план наступного дня. Пізнавши ці п’ять кроків, в мене склалося враження, що маю справу з упорядкованою формою молитви; вона здавалася мені дуже сенсовною. Я хотів навчитися так молитися. Я хотів увійти в справжнє молитовне життя, яке уможливлює духовний розвиток. Отож вирішив включити іспит сумління в практику молитви.

Але, згадуючи тамті часи, не пригадую, щоби іспит сумління справив на мене велике враження. Я його прийняв, але інші форми молитви здавалися мені важливішими, особливо роздуми над Святим Письмом й різні види літургійної молитви: меса, псалми, літургія годин. Я прийняв іспит сумління як звичайну частину ревного молитовного життя. Він не здавався мені ані важким, ані важливим для мого духовного життя.

В семінарії я прочитав відому статтю о. Жоржа Ашенбреннера ТІ про іспит сумління; вона справила на мене велике враження, як і на багатьох інших[4]. Згадуючи тамті часи, розумію, що тоді я ще не міг повністю зрозуміти, про що він писав. Але його роздуми мені подобалися. О. Ашенбреннер представив привабливе бачення іспиту сумління як допомогу в знаходженні Бога в подіях дня. Він писав: «Іспит сумління – це щоденні інтенсивні вправи розпізнавання в повсякденному житті». Але в тамті часи те, що розуміємо під «розпізнаванням», залишалося поза горизонтом моєї формації та досвіду.

——————————————————–

І тут я зрозумів, яку важливу,

і навіть ключову роль у духовному житті

може відіграти іспит сумління.

———————————————————

Через чотири роки я виконував духовні вправи св. Ігнатія. Для мене це був сильний досвід. Ці тижні інтенсивної молитви під керівництвом духовного керівника були чудовим часом поглиблення і розуміння духовного життя. Тоді я знову зустрівся з іспитом сумління. Досвід був подібним до попереднього. Іспит сумління здавався мені розсудливою духовною практикою. Я хотів і пробував його практикувати. Іспит сумління був частиною мого молитовного життя, хоч і маргінальною.

Після закінчення семінарії почалося активне служіння. Практикуючи іспит сумління багато років, я завжди дотримувався однієї схеми. Упродовж кількох місяців ввечері виконував іспит сумління, принаймні кілька хвилин. Потім моя ревність слабнула. Часом тему іспиту сумління піднімав у розмовах із своїм духовним керівником. Під час реколекцій, зазвичай, я збуджував у собі постанову ревно практикувати цю молитву. Знову починав його практикувати, і знову все повторювалося. Хоча я хотів, щоб мій іспит сумління був більш плідним, але мав багато роботи і це не було моєю найбільшою турботою.

Виконуючи перший раз у житті ігнатіянські реколекції, я відразу полюбив багатство духовних Вправ. Під час навчання і після закінчення навчання я хотів про них більше довідатися. За якийсь час мене почали просити давати ігнатіянські реколекції; прохань було щораз більше. Я швидко зорієнтувався, що не зможу їх давати, якщо не вивчу краще практику розпізнавання. Я почав серйозно вивчати розпізнавання за методом св. Ігнатія. За деякий час, все ще вагаючись, почав говорити про розпізнавання під час реколекцій.

Мене вразили реакції. Здавалося, що реколектанти знаходять у св. Ігнатія пояснення власного духовного досвіду, і його практичні поради мали велику вартість для їхнього духовного зростання. Перший раз я помітив силу ігнатіянського навчання про розпізнавання: помічати, розуміти і відповідати на різні духовні порухи серця у спосіб, який в щоденному житті непомильно торує дорогу до Бога. Я спостерігав, як ці вказівки дають реколектантам нову надію і нову свободу. Часто під час зустрічей колишні учасники реколекцій розповідали про тривалі благодаті й надію, яку знайшли в навчанні св. Ігнатія про розпізнавання.

В питанні іспиту сумління такий досвід привів мене до несподіваного відкриття. Я раптово усвідомив, що якщо іспит сумління є, як раніше написав о. Ашенбреннер, «щоденними інтенсивними вправами розпізнавання в повсякденному житті», то він може відіграти корисну і навіть ключову роль у духовному житті. Це спосіб реалізації в щоденному житті ігнатіянської практики розпізнавання, а про її духовну силу я переконався раніше, бачачи учасників реколекцій, які я проводив. Перший раз я справді зацікавився іспитом сумління і вирішив краще його пізнати.

Під час реколекцій я почав говорити, що іспит сумління допомагає практикувати ігнатіянське розпізнавання поза реколекціями, в щоденному житті. З реколекційних наук постали семінари для тих, хто хотів зглибити цю тему поза реколекціями. Але я не був повністю задоволений зі своїх старань. Хоча щиро й переконливо говорив про значення іспиту сумління, але в своєму житті все ще змагався з ним, пробуючи його правильно практикувати.

Тепер я насправді хотів молитися іспитом сумління, надіючись на результат, який, як здавалося, обіцяла ця практика – щоденний зріст усвідомлення і єдності з Богом. І щось справді почало мінятися. Зазвичай я молився іспитом сумління наприкінці дня кілька хвилин, часом більше. Зміна полягала у відкритті першого кроку: я почав шукати благодаті, які Бог уділив мені в прожитому дні, і дякувати за них. Я відкрив, що можу це робити і що це означає суттєву зміну. Помічаючи дари Бога перед тим, як заснути, я часто відчував піднесення серця.

Поступово я відкрив, що можу також молитися п’ятим кроком, плануючи наступний день і роздумуючи в присутності Господа – як його переживатиму. Цю практику я визнав дуже корисною, особливо коли зрозумів, що мені потрібно впорядковувати день, який на мене чекає. Завдяки п’ятому пункту я почав виразніше помічати, чого очікує від мене Господь, які пріоритети слід визначити і як наступного дня організувати час, щоб сповнити ці очікування. Але мені ще не вдавалося молитися трьома середніми пунктами: прохання про світло й силу, роздуми над прожитим днем і прохання про прощення. Я чогось добився, але в практикуванні іспиту сумління мені ще чогось бракувало.

Мені ще важко було дотримуватися рішення щоденного практикування іспиту сумління, хоча я з ентузіазмом розповідав про його важливість. Якось, задумавшись над ситуацією під час реколекцій, я попросив мого духовного керівника регулярно розмовляти про іспит сумління під час наших щомісячних зустрічей. Ми робили це більше року. Помалу я навчився про іспит сумління ще чогось, як вважаю, дуже важливого: молитва іспиту сумління вимагає присутності іншої особи або осіб, які супроводять нас в духовній подорожі.

Такою була тоді моя ситуація з іспитом сумління: я покращив розуміння його духовного багатства, справді прагнув ним молитися, зробив у цій царині поступ, але мене ще турбували старі проблеми. Я бачив розбіжність між тим, що говорив іншим, і тим, що сам пережив.

Якось я зустрів людину, яка сумлінно виконувала іспит сумління і переживала його дуже глибоко. Мені здавалося, що ця людина має близькі стосунки з Богом, автентичність її життя й служіння не викликала сумнівів. Її свідчення промовило до мого серця, показуючи, що практика іспиту сумління справді може бути плідною. Але, незважаючи на це, ця людина здавалася мені винятком, беручи до уваги повсякденні труднощі, зв’язані з іспитом сумління. Я думав, що більшість із нас може в цій царині зробити якийсь поступ, але щоденне спілкування цієї людини з Богом здавалося мені понад моїми можливостями.

Але тоді сталося ще щось. Часом, коли я навіть не старався, здавалося, що іспит сумління «знаходив мене» сам. Це був дар благодаті. Одна монахиня, яка перестала молитися іспитом сумління, пише: «Цікаво, що кілька років тому я почала усвідомлювати, що регулярно ввечері спонтанно задумуюся над прожитим днем, стаючи перед Богом. Іспит сумління сам мене знаходить! Для мене це доказ, що іспит сумління – необхідний елемент розвитку духовного життя». Вона має рацію.

Якось ввечері я пішов до університетської каплиці на набожество, під час якого молилися і співали. Мої друзі наполягали, щоб я пішов, отож я пішов – частково тому, щоби зробити їм приємність, а частково – з цікавості. Цей молитовний вечір припав на особливо важкий період мого життя. Я тоді виконував важливу функцію, і праця йшла добре, але всередині я засихав. Був дуже обтяжений багатьма заняттями й не знав, як справитися з вигоранням, депресією й духовним спустошенням, які дуже часто переживав. Це фізичне й внутрішнє обтяження наростало упродовж кількох років; я не до кінця розумів, що був на границі зриву. Але я розумів, що мій стан важкий, і пробував різні способи, аби розпорошити фізичний, емоційний та духовний морок, який мене огортав: помножував побожні практики, молився, відпочивав від праці. Але проблема не зникла.

Ми зайшли до університетської каплиці. Там було 600-700 людей, переважно студентів, які сиділи, стояли, були в кожному куті каплиці аж до дверей. Набожество тривало дві з половиною години. Я швидко відчув сором через щирість і глибину молитов людей, присутніх у каплиці. Їх молитви були ревними, передалися мені, і я швидко почав молитися так само.

Дві з половиною години – це багато часу, коли ви не мусите реагувати на різні нагальні проблеми, над нічим не працювати, не приймати телефонні дзвінки, не писати на комп’ютері, з ніким не розмовляти і не відчувати тиску, пов’язаного з наступним завданням. Перший раз після довгого періоду часу я просто затримався. Тут, у переповненій каплиці, я міг віддатися молитві, яка мене оточувала.

Я відчував єдність із людьми довкола мене і водночас був сам на сам з Господом. Я просив Бога про допомогу, про просвічення, про силу діяти. Під час цього набожества перший раз цілком виразно зрозумів, в якій перебуваю ситуації. Я повинен був визнати свою неспроможність виграти битву. Також ясно зрозумів, що маю робити, аби відбулися зміни. Що найважливіше, я відчув потребу чиєїсь допомоги. Відчув, що мушу відверто поділитися моїми проблемами з кимось компетентним і мудрим, хто знає мене і те, що я пережив, і дозволити йому мене вести.

Після повернення додому я зайшов до каплиці. Сидів там і в щоденнику писав те, що зрозумів під час набожества. Наступного дня свої рішення почав вводити в життя. Цей вечір благодаті був у моєму житті зворотною точкою під багатьма аспектами; чим більше часу минає від цієї події, тим більше я за неї вдячний, коли про це згадую. Сьогодні вважаю, що цей дар благодаті й усе, що з цього виникло, поєднувалося в якийсь спосіб із найглибшою причиною опору щодо іспиту сумління. Думаю, що іспит сумління в своєму найглибшому вимірі відкривається перед нами тільки тоді, коли визнаємо власне безсилля і зрозуміємо потребу дати себе вести Богові. Тоді в нас пробуджується глибоке прагнення йди дорогою, яку нам показує Господь; тоді розуміємо, що потребуємо щоденної молитви іспиту сумління, яка нам допоможе знайти цю дорогу.

Цього вечора іспит сумління сам «знайшов мене». Ці дві з половиною години були для мене молитвою іспиту сумління. З огляду на наступні роздуми, говоритиму про цей вечір, розділивши його на п’ять кроків, за допомогою яких св. Ігнатій описує іспит сумління, кроків, яких я навчився дуже давно, не розуміючи ще їх багатства.

Коли я молився в університетській каплиці, то просив Господа про світло і силу (другий крок). Молячись, я роздумував над своєю ситуацією і пов’язаними з нею порухами серця (третій крок). Планував перед Господом, що маю робити наступного дня (п’ятий крок). Вдячність (перший крок) була вже на початку в спокою, який мене огорнув разом із ясністю розпізнання. Цю вдячність відчуваю щораз більше, чим частіше згадую цей вечір; тепер зростає усвідомлення багатьох благословенних плодів цього досвіду. Четвертий крок (прохання про прощення) ще не був присутній в моєму розумі й серці. Мабуть, для того потрібно було ще часу. Правдоподібно, принаймні частково, я все ще боровся з прийняттям люблячого прощення Бога, захищаючись від його шанобливих і життєдайних обіймів, які тоді я розумів скоріше як визнання своєї повної поразки.

Подібний досвід також вчить мене, що іспит сумління – це Божий дар, дар благодаті, а не лише плід людський старань та зусиль. Цей досвід учить мене, що іспит сумління – це справжня молитва, щось, про що ми просимо Бога, а не людські здобутки.

З плином часу я щораз краще розумію, чому Ігнатій так наполегливо рекомендував іспит сумління. Іспит сумління – це спосіб регулярно перебувати в Божій присутності, щоби Боже світло і любов могли зцілити нашу темряву і вказати нам дорогу до духовного розвитку. Якщо кожного дня відкриватимуся так на Божий голос, то багато що може змінитися.

 

Найглибше прагнення людського серця

 

Тепер я вже знаю, чому цей вид молитви має таке велике значення. Звичайно, що іспит сумління не можна вважати окремою формою молитви. Прагнення іспиту сумління народжується з ще глибшого прагнення. Це фундаментальне прагнення виражають, до прикладу, слова св. Джуліани з Норвичу, приведені на початку цього розділу, і подібний зміст часто зустрічаємо на сторінках Святого Письма:

 

«Боже, ти Бог мій! Тебе шукаю пильно.

Тебе душа моя прагне,

тебе бажає тіло моє» (Пс. 63, 2).

 

Основою цього першого прагнення є любовне прагнення єдності з Богом, який нас любить. Це прагнення підживлюють різні форми молитви, такі як роздуми над Святим Письмом, літургійна молитва чи духовне читання. Але іспит сумління – це особлива молитва, яка полягає у конкретних пошуках ситуації кожного дня, коли проявляється Божа любов, ситуації, в якій мене Бог сьогодні веде, на розпізнанні – що в мені опирається Божому проводові, на відкриванні зростання, до якого Бог кличе мене завтра, аби це глибоке прагнення ще більше наситити. У духовному житті ніщо не може замінити молитву, яка спрямована до усвідомлення щоденного Божого проводу в нашому житті.

Одна жінка розповіла мені про молитву, яку почала практикувати у віці п’яти років. Ніхто її цього не вчив, просто почала так спонтанно молитися. Бог і Божа любов були для неї чимось реальним. Щовечора перед сном вона клякала біля вікна в своїй кімнаті й відмовляла Отче наш. Потім вибирала якесь повчання, щось, що мама говорила їй цього дня, до прикладу: «Не говори погано про інших», і запитувала Бога: «Чи сьогодні я це робила?» Якщо стверджувала, що цього дня про нікого не говорила погано, то раділа. Якщо помічала, що це робила, то сумувала й просила Бога про прощення. Потім йшла спати з усвідомленням близькості Бога і з впевненістю про Божу любов до неї.

Розповіла мені також, що якось бігала разом з друзями. Одна дівчинка відставала, отож її залишили й побігли далі. Бачила сум на обличчі цієї дівчинки. «Під час вечірньої молитви Бог сказав мені, що ми ніколи не повинні ранити інших своєю силою й дарами; повинні допомагати іншим». Вона це завжди пам’ятала. Спомини тамтого досвіду і прагнення жити Божим словом, яке тоді почула, викликають у неї сльози, коли про це говорить.

Цей звичай вечірньої молитви прийшов до неї природно, спонтанно і безрефлексійно. Це був спосіб розмови з Богом.

У такий спосіб вона молилася майже до тридцятого року життя. Коли їй минуло тридцять років і вперше почула про ігнатіянську духовність і про іспит сумління, то вигукнула: «Господи, відчуваю, ніби повернулася додому. Це я робила все життя – від п’ятирічної дитини. Формулювання «іспит сумління» – це просто те, що я робила завжди».

Іспит сумління «знайшов» також і цю жінку.

Думаю, що іспит сумління знаходить нас тоді, коли наше серце волає: «Боже, Тебе душа моя прагне, тебе бажає тіло моє». Це найглибше прагнення пробуджує в нас інші прагнення: чути Божий голос упродовж усього дня і відповідати на нього усією силою своєю, всією душею, усім серцем і розумом (Мр. 12, 30). Серце, яке так волає, хоче «чувати» (Мт. 25, 13), хоче завжди бути «уважний і чуйним» (Мр. 13, 33), розпізнаючи час приходу Господа, якого любить. Це серце прагне зустріти Бога, який є Емануїлом (Мт. 1, 23), який з нами завжди, щодня, в кожній хвилині нашого життя (Мт. 28, 20). Таке серце прагне молитви, яку св. Ігнатій у нашій духовній традиції називає іспитом сумління.

Св. Ігнатій – як і в інших питаннях – надає прагненню конкретну форму, яка завжди присутня в наших серцях. Хоча його прагнення може часом придушувати поспішність і тягар наших завдань чи проблем, але воно завжди в нас живе, хоча не завжди дає про себе знати. І серце, хоча залишається не сповненим, але знає, що йому бракує чогось важливого, і тужить за новою глибиною і за більшою єдністю з Богом в щоденному житті. Бо остаточно кожне людське серце волає: «Тебе душа моя прагне, тебе бажає тіло моє». Описуючи іспит сумління, св. Ігнатій просто виразив щось, чого прагне наше серце, щось, що – може не дуже усвідомлено і не послідовно – робить завжди: безустанно, в гаморі й багатстві вражень, в радості й в страху, в надії і в болю, у чуді щоденного життя постійно шукає Бога, який, і лише Він, може повністю заспокоїти цю тугу. Ігнатіянський іспит сумління – це засіб, чудове й дієве знаряддя для щоденного заспокоєння цього прагнення.

 

Вчитися іспиту сумління

 

Коли я писав цю книжку, то зустрічав людей, які описували свій досвід іспиту сумління. Їх свідченні подані на сторінках цієї книжки. Серед них люди різних станів та покликань: миряни, монахині, священники, подружні пари. Я їм вдячний. Багато чого про іспит сумління я навчився від них.

Я помилявся, думаючи, що дуже мало людей насправді витривало й плідно молиться іспитом сумління.

 

– Заміжня жінка сказала, що молиться іспитом сумління вже п’ятдесят років.

– Мати чотирьох дітей визнала, що регулярно молиться ним уже сімнадцять років відтоді, як перший раз про нього почула.

– Лікар сказав, що вже двадцять три роки практикує іспит сумління.

– Подружня пара розповіла про іспит сумління, яким молиться від дня шлюбу.

– Священники, монахи й монахині дуже просто розповідали про багаторічний досвід іспиту сумління.

 

Часом мої запитання про ревність у молитві їх дивували; щоденна молитва іспиту сумління здавалася моїм співрозмовникам очевидною практикою, невід’ємною частиною щоденного перебування перед Богом. Вони вважали, що це щось звичайне і загальне, не уявляли життя без щоденного іспиту сумління.

Від цих вірних людей я довідався, що не тільки я маю досвід боротьби, поєднаний з гарячим прагненням практикувати іспит сумління. Часом вони дуже старалися, аби практикувати цю молитву. Інші спочатку вважали іспит сумління чимось особливим, і щойно з часом відкрили його в особистому досвіді. Ще інші відчували, що іспит сумління торкається їх глибоких зранень; після зцілення практика іспиту сумління ставала більш радісною й наповненою надією, вела до духовного зростання. Деякі багато років витривало молилися іспитом сумління, хотіли його покращити, але не знали, як це зробити. У цій книжці розповімо про таку боротьбу: подивимося на причини, поміркуємо над їх значенням у світлі провіденційної любові Бога в нашому житті й над кроками, які слід вчинити, аби усунути перешкоди.

——————————————————–

Відкриваю, що коли витривало

практикую цю молитву,

то вона вносить у моє життя

багато благословенних плодів.

———————————————————

Але іспит сумління мені все ще не дається легко. Те, що я його навчаю інших, і ще більше те, що пишу про нього книжку, мобілізує мене повніше «піддатися» цьому досвідові. Часто, коли надходить пора іспиту сумління, мені все ще важко відкласти свої справи й в присутності Господа поміркувати над минулим днем. Часом зволікаю дуже довго, а втома перешкоджає молитві. У глибшому вимірі часто чиню опір покликові віддати владу над своїм життям і не дозволяю Богові вести мене. Чи ця боротьба колись припиниться? Якщо з минулого можна виснувати те, що буде в майбутньому, то мабуть, що не припиниться.

Але щось змінилося. Завдяки вивченню, навчанню інших і писанню книжки про іспит сумління, а передовсім завдяки свідченню інших, які так витривало і вірно його практикують, сьогодні знаю щось, чого я не знав тридцять років тому: іспит сумління – це не маргінальна частина молитовного життя. Тепер краще розумію, чому сам св. Ігнатій молився ним так витривало і чому вважав його найважливішою «духовною вправою». Знаю, що з його досвіду й текстів про іспит сумління можу багато навчитися. Знаю, що він може мені допомогти зростати в цій молитві духовного чування, якого, незважаючи на весь поверхневий опір, насправді прагну.

Відкриваю, що коли витривало практикую цю молитву, то вона вносить у моє життя багато благословенних плодів. Подібність між фізичними і духовними вправами, про яку говорить св. Ігнатій, дійсна (ДВ 1). Якщо регулярно виконую фізичні вправи, то починаю їх хотіти, і відчуваю їхню нестачу, якщо їх припиняю. Щось подібне і з іспитом сумління. Чим витриваліше молюся, тим більше його прагну, і тим більше мені його бракує, якщо я занадто «зайнятий» чи «втомлений», щоби молитися.

Якщо витривало молюся іспитом сумління, то час, призначений на цю молитву, стає часом спокою, вільним від щоденного поспіху. Він поєднується з іншими моментами молитви, і тому, незважаючи на часті розпорошення, мені легше перебувати з Богом упродовж дня.

Через молитву іспиту сумління краще усвідомлюю дари, дані мені Богом цього дня. Вони помалу починають до мене промовляти про дуже реальну любов.

Починаю помічати «малі», але суттєві справи. До прикладу, помічаю, що зусилля, які вкладаю, аби наблизитися до якоїсь особи, підносять моє серце. Згадуючи цей досвід і роздумуючи над ним, зі здивуванням відкриваю, що тепер відчуваю менший внутрішній опір, щоб зустрітися з особами, які здавалися мені відразливими. Усвідомивши це, можу планувати подібну поведінку щодо цих та інших осіб, якщо Господь додасть мені відваги. Іспит сумління вносить щось нове в моє духовне налаштування.

Також швидше помічаю, коли чогось боюся і коли на чомусь надмірно наполягаю. Визнаю це Богові під час іспиту сумління й прошу про світло й силу для зростання. Зростання не завжди легке… Щораз краще пізнаю своє молитовне життя, навички, які мені допомагають, і які мені перешкоджають молитися. Можу точніше оцінювати моє духовне життя.

Врешті знаю, що ці крихти знання, які я здобув, вивчаючи іспит сумління, – це перші малі й невпевнені кроки, завдяки яким стою на порозі безмірної, щораз більшої царини досвіду, наповненого духовною красою. Знаю, що йтиму вперед, якщо тільки дозволю Богові вести мене.

Знаю, що цією дорогою йшов колись св. Ігнатій. Подолавши поріг витривалого, систематичного щоденного іспиту сумління, він зайшов далеко в глибину світу духа і знайшов Бога в усьому. На основі свого досвіду в спосіб, винятковий для нашої духовної традиції, описав пройдений шлях, пояснюючи нам молитву іспиту сумління.

На сторінках цієї книжки разом із св. Ігнатієм ми будемо мандрувати цією дорогою. Вслухатимемося в його свідчення і зглиблюватимемо його навчання про іспит сумління. Цей досвід і навчання можуть допомогти нам відчинити ці духовні двері. Бог, якого шукаємо і якого прагне наша душа, кличе нас пройти через них і чекає на нас з дарами ясного духовного усвідомлення і з обіймами своєї любові.

 

2. День зі св. Ігнатієм

 

Щоранку будить він, будить моє вухо,

щоб я, як учень, слухав.

Іс. 50, 4

 

Поступовий зріст

 

Іспит сумління почнемо розглядати з щоденного досвіду св. Ігнатія. Проведемо з ним один день, який він описав в Духовному Щоденнику. Цього дня, 12 березня 1544, Ігнатій Лойола мав за собою вже п’ятдесят три роки життя, і вже давно вірно служив Богові, якого любив. На цьому етапі життя завдяки співпраці Божої благодаті з власними зусиллями, натхненими благодаттю, йому вдалося виробити в собі точну вразливість на дію Бога в своєму серці. Як пізніше побачимо, він виразно й докладно, година за годиною, усвідомлював дію Бога, який ним керує, і свої реакції на цю дію, намагаючись постійно, усім серцем й усіма силами (Мт. 22, 37) піддатися цій дії.

Але спочатку так не було. Глибока чутливість св. Ігнатія на Божі натхнення прийшла з часом. З Заповіту прочанина – його автобіографічного твору – видно, що хоча після навернення в родинному замку в Лойолі його серце було щиро віддане Богові, але на нього чекали періоди непевності й мороку. На початку дороги, стоячи перед вибором, «стомившись врешті-решт гадати про те, що робити, і не дійшовши якогось однозначного висновку» (Заповіт прочанина, 16), Ігнатій вибрати дорогу просто дозволив ослиці, вважаючи це знаком Божої волі. Це був етап, на якому він повинен був ще багато навчитися про розпізнавання та іспит сумління.

Упродовж наступних місяців у Манресі Ігнатій немудро вибирав духовні практики, духовну рівновагу осягнув завдяки рефлексії й допомозі інших (Заповіт прочанина, 19-37). Процес зростання тривав, розвивалось усвідомлення і здатність реагувати на внутрішні натхнення духа, приходила зрілість, яку бачимо в його Духовному щоденнику, в записках за 1544. Але навіть тоді, як побачимо, відбувалася внутрішня боротьба.

Як у Ігнатія, так і в кожного з нас зростання молитви іспиту сумління відбувається поступово й триває багато років. У випадку св. Ігнатія в записах за 12 березня 1544 видно плоди витривалої молитви й готовності прийняти благодать. Досвід цього дня, описаний в Духовному щоденнику, дає нам добре уявлення про силу, яку витривале практикування іспиту сумління дає всім, які йдуть дорогою духовного розвитку.

 

Початок дня

 

У середу, 12 березня 1544, Ігнатій пробудився і, як зазвичай, розпочав день тихою молитвою. Він живу у Римі разом із співбратами з Товариства Ісуса. Пізніше він так описав перебіг «звичайної» ранкової молитви:

«У звичайній молитві велика побожність, а від другої половини – велика, ясна, сяюча і ніби гаряча».

Духовний день св. Ігнатія розпочинається від молитви, наповненої відчуттям присутності Бога, яка від другої «половини» стає пліднішою й гарячішою – її починає супроводжувати відчуття ясності та світла. Отож, день св. Ігнатія розпочинається від радісного усвідомлення Бога в молитві.

Досвідчивши благословення в молитві, св. Ігнатій переходить до щоденних справ. Свідки стверджують, що для Ігнатія це були дні інтенсивної праці, майже понад сили. Єронім Доменех, співбрат св. Ігнатія, який тоді виконував функції його секретаря, написав до товаришів в Іспанії про діяльність римської спільноти в той період[5]. Упродовж чотирьох місяців Ігнатій дуже хворів; Доменех писав до співбратів, аби допомогти Ігнатію, який страждав через «постійну хворобу», і звільнити його від одного його обов’язку.

——————————————————–

Незважаючи на глибоке спустошення,

Ігнатій уважно слідкував за своїм

внутрішнім станом.

———————————————————

Незважаючи на хворобу, св. Ігнатій займався багатьма справами як у спільноті, так і поза нею. Працював над забезпеченням сакраментальної допомоги помираючим у Римі; хотів відкрити будинок для жінок у важкій життєвій ситуації. На прохання міської влади його товариші прийняли до свого дому кількох мужчин, допомагаючи їм примиритися з Церквою; один із них, перед тим, як з допомогою Ігнатія зазнав глибоку переміну серця, завдав його багато болю. Єзуїти давали також Духовні вправи. Понтифік передав їм храм св. Андрія, вони для своїх потреб допасували будинок біля нього. Доменех пише:

«Як тільки хвороба трошки вщухала, Ігнатій відразу багато працював. Його духовні діла постійно збільшувалися; багато сповідав, бо служив не тільки в домі Пані (Маргарити Австрійської), але також в домі дружини іспанського посла – що вимагало його частої присутності. Займався також примиренням осіб, посварених у важливих справах[6]; усе ще працював над конституціями Товариства і над іншими подібними справами».

Ці різноманітні обов’язки – це тільки частина щоденних занять св. Ігнатія. Як настоятель Товариства Ісуса, він повинен був водночас керувати своїми товаришами, які працювали в багатьох країнах Європи і поза нею: в Португалії, в Іспанії, в Німеччині, в Італії та в Індії.

Як бачимо, духовний досвід св. Ігнатія цього дня, середа, 12 березня 1544, припав на час великої активності, яка вимагала постійної мобілізації уваги й енергії. І цей день Ігнатій розпочав від «звичайної молитви», яка цього ранку була наповнена «великою побожністю».

 

Свята меса

 

Тепер розпочинається найважливіша подія дня св. Ігнатія: свята меса. Він входить до чернечої каплиці, аби відслужити месу; там, як зазвичай, готується до неї, молячись. Тоді з’являється перша ознака духовного неспокою:

«З каплиці я побачив, як хтось поспішно й швидко спускається сходами, і відчув, що ще не готовий служити месу, повернувся до своєї келії й готувався далі. Коли потекли сльози, повернувся в каплицю» (ДЩ 144).

Здається, що зовнішньою причиною неспокою був конфлікт із особами, які перебували біля каплиці, розташованої – як окреслив Педро Рібаденейра – в «дуже малому й вбогому» домі, де було чути все, що діялося. Але з Духовного Щоденника св. Ігнатія ми знаємо, що такий неспокій, спричинений зовнішніми причинами, зазвичай був проявом вже існуючого внутрішнього неспокою. Чи так було і в цьому випадку? Те, що скажемо далі, натякає, що так справді могло бути. Ігнатій знову готується до святої меси; тепер виразно чує Божу присутність, що його зворушує до сліз, і повертається до каплиці. Починає служити святу месу:

«Потім, під час меси, велика побожність – аж до сліз; у другій частині велика боротьба, аби закінчити, бо я не знайшов те, що шукав» (ДЩ 144).

Упродовж багатьох днів св. Ігнатій служив святу месу і молився, шукаючи Божої допомоги в справі виду вбозтва, яке йому й його товаришам слід вибрати. Тоді ясно побачив, що Бог кличе їх до повного вбозтва і повної довіри до провидіння Отця. 12 березня Ігнатій прагне знайти підтвердження цього вибору й закінчити розпізнавання. Надіється отримати це підтвердження через глибокий досвід духовної втіхи під час святої меси… а втіха не приходить. Його серце неспокійне й непевне – що має робити. Чи повинен продовжувати розпізнавання? Чи визнати, що процес розпізнавання закінчився?

 

Час духовного спустошення

 

Св. Ігнатій пише:

«Після закінчення меси і пізніше, в келії, я відчував себе повністю самотнім, без будь-якої допомоги, не відчував жодного з посередників[7] і не відчував Божих Осіб, був від них так далеко, ніби ніколи нікого з них не відчував у минулому і вже ніколи не відчуватиму в майбутньому. Приходили думки проти Ісуса чи проти когось іншого. Ці різні думки так мене бентежили, що я думав залишити дім і винайняти десь кімнату, аби уникнути галасу, або почати постити, або знову служити меси, або перенести вівтар на вищий поверх. Я ні в чому не міг знайти спокою, а прагнув уже закінчити цю справу й отримати втіху і повне задоволення» (ДЩ 145).

Це важливий текст! Побожність і ревність ранкової молитви повністю зникли. Духовна боротьба, яка розпочалася під час меси, поглиблюється, і Ігнатій переживає повне спустошення; почувається повністю відокремленим від Бога, так, ніби ніколи не відчував його допомоги і ніколи її вже не відчує. Це той самий Ігнатій, який вранці того самого дня переживав «велику побожність» в молитві і плакав, відчуваючи втіху під час приготування до святої меси…

Його починають атакувати думки проти Бога, якого любить і якому віддав своє життя, – кубло неспокійних думок, які супроводжує велике замішання в серці. Ігнатій їх помічає, виділяє і записує в щоденнику. Чи повинен залишити дім, аби знайти спокій, якого потребує, щоб почути голос Господа? Чи повинен постити й просити про благодать знайти рішення своїх проблем? Чи повинен – дивний сумнів, зважаючи на ясність здійсненого розпізнавання – відійти від прийнятого рішення про цілковите вбозтво й спочатку розпочати процес розпізнавання? Чи повинен перенести каплицю вище, далі від галасу, який спричинює в ньому внутрішнє замішання? Св. Ігнатій пише: «Я ні в чому не міг знайти спокою…».

 

Проблема…

 

Але навіть під час глибокого спустошення св. Ігнатій дуже уважно вникає в свій внутрішній досвід, помічаючи, що у внутрішній боротьбі суттєву роль відіграє його прагнення. Усвідомлює, що хоче «закінчити цю справу й отримати втіху і повне задоволення». Помітивши в собі це прагнення, Ігнатій зупиняється на ньому й далі аналізує свій духовний досвід; свідомо роздумує над ним, задаючись питаннями, чи нема в ньому чогось підозрілого:

«Також я роздумував, чи маю продовжувати, бо, з одного боку, мені здавалося, що я хотів би знайти більше знаків – як у часі, так і в месах, відслужених для свого задоволення, а сама справа була ясною, і я шукав певності не для самої справи, а щоб закінчити її так, як сам хотів; з другого боку, мені здавалося, що якщо закінчу справу в такому сум’ятті, то пізніше не буду задоволений тощо» (ДЩ 146).

Ігнатій висновує, що тут є щось підозріле. Він визнає, що результат розпізнавання щодо форми вбозтва ясний і що його неспокій не має нічого спільното з потребою додаткової певності в цій справі. Йдеться скоріше про те, що його серце призвичаїлося до певного виду втіхи під час святої меси, яка мала підтвердити закінчення розпізнавання[8]. Коли Бог не підтвердив «так, як сам хотів», то Ігнатій занурився у замішання. Роздуми над цим прагненням були плідними; він відкрив причину неспокою і вагання і почав помічати, як вирішити проблему.

 

Відповідь…

 

З цією новою інтуїцією Ігнатій знову переглянув своє прагнення отримати підтвердження «так, як сам хотів»:

«Потім я подумав, що якщо в самій справі вже немає труднощів, то якщо Богові, нашому Господові, більше сподобається закрити цю справу, не очікуючи наступних підтверджень і не відправляючи більше мес; і коли почав приймати рішення[9], <усвідомив і> відчув, що Богові, нашому Господові, більше сподобається, якщо я її зараз закінчу» (ДЩ 147).

І хоча Ігнатій тепер бачить виразно, що закінчення розпізнавання подобалося би Богові більше, але його серце – і не тільки його – ще бореться з думкою позбутися прагнення отримати підтвердження «так, як сам хотів»:

«І також відчув у собі бажання, щоб Господь прихилився до мого прагнення, тобто, щоб я закінчив тоді, коли отримаю багато втіхи; щойно я відчув цю схильність і, з другого боку, бажання Бога, нашого Господа, то почав це помічати й робити зусилля, щоб зробити так, як подобається Богові, нашому Господові».

Перший крок св. Ігнатія, щоб вийти з мороку й сумнівів, – вивчити свій внутрішній досвід і помітити прагнення, яке шарпало його серцем. Наступний крок до свободи – роздумувати про це прагнення і зрозуміти його. Але самого зрозуміння не достатньо. Св. Ігнатій почав активно робити зусилля, аби серце прийняло Божу волю. Коли це зробив, то спустошення зникло і втіха повернулася:

«І помалу темрява почала від мене віддалятися, і почали котитися сльози, і щораз більше, і мене покинуло бажання служити меси з цією метою» (ДЩ 148).

 

Атаки… і рішуча відповідь

 

Св. Ігнатій відновив ясність мислення. Намагався тепер, згідно з розпізнаванням, схилити прагнення серця до Божої волі. Замішання й сумніви зникли, а серце знову відчуло близькість Бога. Відчувши цю близькість, Ігнатій вирішив закінчити розпізнавання й перейти до наступних занять у служінні Богові. Але цими переживаннями день не закінчився. Пізніше Ігнатій помітив у собі наступні три атаки непевності, які ставили під сумнів ясність розпізнавання. Але він їх швидко й рішуче відкинув; завдяки цього його рішення отримало додаткову підтримку, а втіха підсилилася. Відбиті атаки стали каталізаторами зросту його впевненості й сили.

Перше, про що подумав св. Ігнатій: «відслужити три подячні меси до Пресвятої Тройці» (ДЩ 148) за отриману ясність і спокій. У цій на позір побожній думці він помітив непомітну спокусу продовжувати служити святі меси, що означає, що далі би розпізнавав замість того, щоби закінчити розпізнавання, отримавши потрібну ясність. Ігнатій відкидає ці навіювання й пише, що коли це зробив, то «відчув велику Божу любов, рясні сльози» (ДЩ 148). Його серце наповнює велика втіха і майже годину він відчуває «велике внутрішнє задоволення» (ДЩ 148).

——————————————————–

Духовна боротьба св. Ігнатія

принесла щедрі плоди.

———————————————————

Потім з’являється питання, чи повинен закінчити розпізнавання ввечері чи відразу. Роздумуючи про це, помічає, що сльози втіхи зникли. Розуміє, що це питання походить не від Бога, і вирішує відразу закінчити розпізнавання. Прийнявши це важливе рішення, пише: «Кінець» (ДЩ 150). Розпізнавання про вид убозтва закінчено.

Провівши першу половину дня у внутрішній боротьбі й зазнавши благодать, св. Ігнатій йде обідати. Під час обіду з’являється остання спроба поставити під сумнів результат розпізнавання, плодом якої є момент надзвичайно важливої духовної інтуїції. За столом Ігнатій переживає першу несміливу спробу знову збудити сумніви, і відразу її відкидає; пише, що це рішення супроводжувало «підтвердження слізьми і повна певність щодо рішення» (ДЩ 151). «Через п’ятнадцять хвилин» (ДЩ 152) розплющуються очі й він бачить увесь план ворога, який кілька днів намагався позбавити його миру й вплинути на його рішення; також помітив втіху, яку Бог давав йому, аби утвердити в прийнятому рішенні. Запис у Духовному Щоденнику за 12 березня 1544 закінчується ствердженням ясності, певності щодо прийнятого рішення й палкого відчуття близькості Бога. Духовна боротьба, її виразне усвідомлення, інтуїція, яка породила таке усвідомлення, послідовне устремління схилити серце до Божої волі принесли великі плоди. Тепер він може по-новому любити Господа й служити Йому.

 

«Чи справді так можна жити?»

 

А що з нами? Чи в нашому житті Божа любов проявляється слабше? Чи справді усвідомлення, що Бог щоденно діє на наше серце, для нас не таке важливе, як для св. Ігнатія? Чи справді нас мало турбує, що Бог торкається нашого серця тоді, коли молимося, коли займаємося своїми справами, коли їмо тощо? Чи ми не повинні, як Ігнатій, усвідомлювати щоденні прагнення й задаватися питанням, чи вони виражають Божу волю щодо нас?

Чи усвідомлення порухів серця для нас не важливе? Чи ми не повинні намагатися ясно зрозуміти, як на них відповідати? Чи ми не повинні, як св. Ігнатій, намагатися діяти згідно з цими порухами, які походять від Бога[10]? Чи ми не повинні розпізнавати порухи, які можуть відвернути нас від мети, яку Бог нам сьогодні визначив, і опиратися їм? Що станеться в нашому духовному житті, якщо будемо переживати їх свідомо, розуміючи, що з нами діється, і відповідаючи на них адекватно? Що буде, якщо цього не робитимемо?

Якщо би ми мусили описати в духовному щоденнику сьогоднішній чи минулі дні, то що би написали? Скільки внутрішніх духовних порухів ми не помітили, скільки зрозуміли? Як на них відповідали?

Аналіз половини дня з духовного життя св. Ігнатія добре пояснює, чому молитву усвідомлення внутрішніх духовних порухів і зусилля мудрої відповіді на них він вважав ключовим елементом духовного життя, «духовною вправою», яку слід виконувати упродовж усього дня, відповідаючи «так» на знаки Божої волі. Саме таке безустанне зосередження уваги на духовному досвіді і на відповіді на нього становить суть ігнатіянського іспиту сумління, який є предметом цієї книжки.

Іспит сумління починаємо практикувати тоді, коли суттєвим прагненням нашого серця є «пошуки й знаходження Божої волі в устрою нашого життя» (ДВ 1) і коли шукаємо те, що допомагає нам виконувати Божу волю в конкретних обставинах щоденного життя. Починаємо його практикувати, коли усвідомлюємо, що в наших серцях є багато порухів (ДВ 32), які ми повинні розпізнавати в молитві, якщо хочемо йти за тими, які ведуть до Бога, і відкидати ті, які не походять від Нього. Починаємо молитися іспитом сумління тоді, коли, як св. Ігнатій, починаємо розуміти виняткову роль, яку витривалий іспит сумління може відіграти в сповненні цього прагнення. В молитві іспиту сумління йдеться не тільки про саме прагнення; в наступній частині наших роздумів роздумуватимемо про його численні аспекти. Але це прагнення завжди є джерелом практикування іспиту сумління, бо це прагнення тотожне з усвідомленням безмірної любові Бога, який завжди біля нас, бо це прагнення народжується в нас тоді, коли хочемо щодня, хвилина по хвилині, відповідати на Божу любов, бо це прагнення розуміємо як дар, який просимо в покірній та довірливій молитві до Бога, який обіцяє серцю, яке шукає, знайти те, що воно прагне (Лк. 11, 9).

Одного разу, після закінчення курсу лекцій про св. Ігнатія і про іспит сумління, до мене підійшов один із учасників і запитав: «Чи справді так можна жити?» Це було слушне запитання. Запитання когось, хто зрозумів суть щоденних зусиль св. Ігнатія про усвідомлення дії Бога в своєму житті, аби властиво відповідати, когось, хто помітив плоди цих зусиль в його духовному житті. Як слід відповісти на це запитання? Чи справді можна так жити?

Так жив св. Ігнатій, молячись іспитом сумління і навчаючи інших так жити Духовними Вправами. Його приклад, як і приклад інших святих, показує, що сила благодаті може зробити в нас багато – більше, ніж ми могли би сподіватися. Чи ти і я можемо так жити? Точніше: Чи можемо йти тією дорогою, яка привела Ігнатія до глибокого усвідомлення порухів серця? Чи навчання св. Ігнатія про іспит сумління і духовні вправи, які мають привести нас до такого усвідомлення, можуть допомогти нам йти цією дорогою? Св. Ігнатій вважає, що так. Багато людей у цьому переконалося. Чи можливо так плідно практикувати іспит сумління, який повністю залежний від безкорисливої Божої благодаті й водночас активує всі наші здатності й сили?

В Духовних Вправах св. Ігнатій описує молитву щоденного іспиту сумління, розділивши її на п’ять етапів: подяка, прохання, роздуми, прохання про прощення, постанова поправи. В другому розділі цієї книжки роздумуватимемо над кожним етапом, запитуючи, як має виглядати їх практика, пристосована до конкретних випадків, аби допомагала зростанню нашого духовного усвідомлення і щораз кращим відповідям на порухи, які Бог збуджує в наших серцях.

 

ІІ. ПРАКТИКА

 

3. Перший крок: подяка

 

Як же ж Бог радіє, коли чує, що Його любимо!

А чим частіше Йому це говоримо, тим більше нас любить.

Жульєн Грін

 

«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа»

 

Перший крок молитви іспиту сумління, як пише св. Ігнатій: «Подякувати Господу Богу за всю отриману благодать» (ДВ 43). Чому св. Ігнатій вибрав першим кроком цієї духовної вправи подяку? Звідки вибір саме цього кроку з багатьох можливих?

Перший крок – роздуми над дарами, які Бог нам дав цього дня, з вдячністю, яку вони породжують – звертається безпосередньо до духовного досвіду св. Ігнатія. Перші тридцять років життя Ігнатій не звертав особливу увагу на духовні справи, а його життя було дуже далеким від ідеалу. Потім його важко поранили на війні і, лікуючись у Лойолі, він віддав своє серце Христові. Під час лікування св. Ігнатій почав відчувати дію Божої благодаті. Через десять місяців у Манресі дія благодаті зросла до незмірної величини. Бог, як він говорив, «обходився з ним як учитель в школі з дитиною і повчав його», уділяючи йому наступні благодаті.

Від початку свого навернення св. Ігнатій досвідчує Бога як Того, який дає: обдаровує відразу, в момент, коли наше серце говорить «так» Божому прагненню з’єднатися з нами, дає щедро, невтомно вливаючи в нас дари любові, більші від тих, які наше серце здатне вмістити. Образ Бога, якого св. Ігнатій зустрів, досконало відображає речення з листа до Інеси Паскаль: «Ми скоріше втомимося приймати Його дари, ніж Він – їх давати». Це зворушливі слова, які подають образ Бога, який прагне дати нам більше від наших можливостей прийняти. До єзуїтів у Коїмбрі св. Ігнатій пише: «Не сумніваюся в найбільшу доброту Бога, який так прагне давати добро, і в Його вічну любов, яка більше схильна дати нам досконалість, ніж ми її прийняти». Не перестаючи виражати досвід присутності Бога, який наповнює його серце, св. Ігнатій розпочинає свої листи побажанням, аби «найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа» завжди супроводжувала адресатів, благословляючи їхні починання. Образ Бога, який безустанно уділяє нам дари любові, знайшов своє вираження в «Спогляданні для здобуття любові» (ДВ 230-237). У цій молитві ми повинні тільки споглядати з різних точок зору дари Бога, який прагне нам дати «себе самого» (ДВ 234). Чи існує краща й певніша дорога зростання в любові від споглядання дарів того, хто нас любить і дає нам себе? Легко зрозуміти, чому св. Ігнатій стверджує, що такі роздуми визволяють у нас силу благодаті, яка дає нам силу любити Господа й служити Йому «в усьому» (ДВ 233) в кожному аспекті життя. Чого би ми не могли зробити, знаючи, що нас люблять, люблять конкретно, любить конкретна особа, любить у кожній годині сьогоднішнього дня?[11]

Отож, для св. Ігнатія свідоме згадування Божих дарів – це не тільки один, серед багатьох інших, елемент духовного досвіду дня чи ще одна побожна практика, яка загально вважається корисною і потрібною. Це сама суть способу, у який він розуміє Бога і як до Бога ставиться. Єдиним Богом, якого він знав з моменту навернення, був саме цей Бог, який безустанно уділяє нам дари благодаті, об’являючи через них безмежну любов, яку нам дарує. Коли Ігнатій говорить, що іспит сумління починається від подяки за конкретні Божі дари, отримані упродовж дня, то розплющує наші очі на найглибшу дійсність нашого духовного життя: на безмежну любов Бога до нас і на Його прагнення, щоб ми на цю любов, яка об’являється в дарі, відповіли своєю любов’ю.

В одному листі св. Ігнатій детальніше пояснює своє розуміння вдячності[12]. Пояснюючи, чим для нього є неприпустима думка про невдячність, Ігнатій добре – як позитивно, так і негативно – описує виняткову силу вдячності в стосунках з Богом та іншими людьми. Він пише:

«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа, нехай буде нашою непомильною опікою і допомогою.

Я вважаю – в світлі Божої Доброти, хоча інші можуть вважати інакше, – що невдячність – це одна з найбільш відразливих речей в очах нашого Творця і Господа і всіх створінь, які живуть його Божественною і вічною славою, найгіршим злом і гріхом, які собі можна уявити. Бо це невизнання отриманого добра, благодатей і дарів. Саме воно є причиною, початком і джерелом усякого зла й усіх гріхів. Натомість визнання і вдячність за отримане добро й дари привертає велику любов і дуже ціниться в небі і на землі».

Важко краще виразити переконання про незрівняну вартість постави вдячності. Якщо би нас попросили вказати на найбільше зло і гріх у світі, то що би ми вибрали? Що би ми відповіли, якщо би нас запитали про «причину, початок і джерело усякого зла й усіх гріхів» на світі, в якому живемо? Для св. Ігнатія, який дуже виразно усвідомив доброту Бога, який безустанно обдаровує світ і кожну людину своєю любов’ю, відповідь на обидва питання очевидна: невизнання (des–conocimiento) «добра, благодатей і дарів», які отримуємо від Бога, брак усвідомлення, що існує Бог, який нас любить і безустанно, навіть сьогодні, обдаровує нас своєю любов’ю.

Що зміниться у нашому житті й у нашому світі, якщо в нас почне дозрівати постава визнання (conocimiento) цих дарів? Якщо щодня почнемо свідомо їх визнавати, помічаючи в них любов Подателя, який об’являється? Тоді, як говорить св. Ігнатій, в нашому житті станеться щось, що «привертає велику любов і дуже ціниться в небі і на землі», щось, що спрямує на наше життя велике благословення. Саме у цьому полягає перший крок ігнатіянського іспиту сумління, аби «подякувати Господу Богу за всю… благодать» (ДВ 43), отриману в часі, який охоплюють наші роздуми, аби визнати ці дари, помічаючи, завдяки ним, любов, якою Бог нас обдаровує.

Отож, іспит сумління розпочинається від того, що в нашому житті найголовніше. У Святому Письмі, описуючи спасительну дію Бога в світі, першою дійсністю завжди є те, що Бог робить. Відповідь людей на Божу дію суттєва для їхніх стосунків з Богом в історії спасіння, але вона ніколи не стоїть на першому місці; першою завжди є дія Бога, його ініціатива, яка веде нас до спасіння. Св. Ігнатій говорить, що Бог безустанно уділяє своєму народові дари благодаті – як у минулому, так і тепер. Перший крок іспиту сумління – визнати цю первинну дійсність, яка формує наше щоденне життя. Приведемо кілька прикладів для унаочнення її конкретного, практичного значення.

 

Досвід вдячності: день із Джіною

 

Джіна – віруюча, одружена, діти вчаться у коледжі. Молитва вже давно є важливою частиною її життя; з плином часу її зв’язок з Богом поглиблюється. Вона відчула, що прагне єдності з Богом не тільки під час молитви, але й під час щоденної праці вдома і на роботі. Розповіла про це прагнення знайомій черниці; якийсь знайомий порадив їй практикувати щоденний іспит сумління. Кілька років щоденно виконує іспит сумління, регулярно зустрічається з черницею і розмовляє з нею про свій досвід. Джіна вважає, що хоча іспит сумління часом вимагає зусиль, але справді допомагає їй «знаходити Бога в усьому»[13] упродовж дня; і тому щоденність стає для неї поглибленням свідомого зв’язку з Господом, якого віддавна прагне її серце.

Роздуми над перебігом дня зазвичай найкраще вдаються їй ввечері – це час, коли вона виконує іспит сумління. Підносить своє серце до Бога і разом із Ним згадує початок дня. Пригадує, як вранці помітила, що за сніданком чоловік більше, ніж вона вважала, турбується однією проблемою, яку має сьогодні вирішити на роботі. Швидко відчула, що він потребує вислухати його, разом із ним обговорити цю проблему й допомогти йому знайти рішення. Бачила, що встав з-за столу з вдячністю; був спокійнішим, знав, що має робити, був рішучішим, щоб йти на роботу. Тепер Джіна дякує Богові за дар відчуття потреби чоловіка. Дякує Господові за дар ясності, яка прийшла до чоловіка, коли її вислухав, дякує за дар вдячності і за подружнє порозуміння на початку цього благословенного дня.

По дорозі на роботу Джіна зайшла до парафіяльної церкви на месу. Під час Євхаристії представила свої проблеми Богові: її чоловіка турбує якась ситуація на роботі, вона сама на роботі переживає напруження у відносинах з іншими людьми, а її дочка має проблеми в коледжу. Євангеліє літургії говорило, як Ісус нагодував п’ять тисяч людей (Мт. 14, 13-21), і Боже слово промовило до її серця. Побачила Ісуса, пройнятого потребами натовпу, який Він зціляв, Ісуса, який не дозволив людям піти голодними, а заспокоїв їхні потреби. Її серце зміцнила надія, що Бог також переймається її потребами, що не залишить її і її сім’ю без допомоги. Вийшла з храму з новою енергією, потрібною для цього дня. Тепер згадує цей момент благодаті й дякує Господові за те, що зміцнив її духовно перед роботою.

——————————————————–

Ігнатій досвідчує Бога,

який дає: дарує відразу,

в момент, коли наше серце говорить

«так» Божому прагненню з’єднатися з нами.

———————————————————

Того ранку на роботі атмосфера була напруженою, але Джіна відчувала, що її стосунки з однією людиною покращилися. Джіна спробувала подолати холод і в короткій розмові з нею переконалася, що ця людина помітила її добру волю, доцінила й почала позитивно реагувати на її поставу. Тепер дякує Богові за покращення цієї ситуації і за надію на дальше покращення важких стосунків.

Після обіду Джіна закінчила завдання, над яким працювала останніх три дні. Виконала його добре, закінчила працю раніше, ніж планувала. Тепер, ввечері, дякує Богові за дар доброго виконання завдання.

Коли повернулася з роботи додому, з коледжу подзвонила її дочка. Розмова була напруженою; дочка раптово перервала розмову. Розмова залишила в серці Джіни важкий осад; не знала, як має поводитися щодо проблем дочки, яка боролася із знеохоченням. Джіна усвідомила, що повинна про це з кимось поговорити, і вирішила поговорити про це з чоловіком і з подругою, яка також є мамою і має подібні проблеми з дитиною, яка вчиться в коледжу. Тепер дякує Богові за те, що розплющив її очі на потребу переосмислити стосунки з дочкою.

За вечерею Джіна ділилася з чоловіком досвідом дня. Згадуючи цю розмову, дякує Богові за дар взаємної підтримки, яку відчувала.

Роздуми про отримані від Бога дари поглибили її спокій. Спокійно піднісши серце до Бога, ще раз відчула, як вірна Божа любов обдаровує її в кожній хвилині життя, і ясно побачила близьку присутність Господа упродовж усього дня. Збільшилося прагнення свідомо й постійно переживати цей зв’язок любові. Джіна зазнала благословення першого кроку молитви іспиту сумління.

 

Утверджений у Божій любові: день із Томом

 

Том кілька років виконує душпастирське служіння в парафії. Прагнучи поглибити свій зв’язок із Богом, три роки тому виконав ігнатіянські реколекції. Ствердив, що дні, проведені в молитві й роздумах над Святим Письмом, справді наблизили його до Бога, і захотів, щоб відновлення зв’язку з Богом продовжувалося. Своїм бажанням поділився з керівником реколекцій. Говорили про те, як Том міг би поєднати практику роздумів над Святим Письмом зі щоденним життям в парафії. Реколекціоніст пояснив йому практику щоденного іспиту сумління і натякнув, що ця молитва допоможе Томові поглибити зв’язок з Богом, якого прагне його серце. Том вирішив практикувати іспит сумління й молився ним щоденно упродовж трьох років. З радістю переконався, що щоденні роздуми над Святим Письмом і регулярна практика іспиту сумління справді відновили його зв’язок з Богом. Іспит сумління допоміг йому відчути присутність люблячого Бога й помітити його дію не тільки в Святому Письмі, але й в щоденному досвіді праці в парафії.

Пробудившись вранці, Том вирішує, що після обіду виконає іспит сумління, бо буде мати спокійний час перед роботою. Після обіду Том відчиняється на присутність Бога і разом із Ним розмірковує над першою половиною дня.

Зазвичай він розпочинав день тихою молитвою. Кілька попередніх днів молитися було важко, але сьогодні Святе Письмо було живим свідченням, яке промовило до серця. В молитві він відчув близькість Бога. Том дякує Богові за духовну силу, яку досвідчив під час молитви. Роздумуючи про цей досвід, стверджує, що молитва допомогла йому звернутися до вірних з автентичною щирістю. Дякує за це Богові.

Після ранкової меси до Тома підійшла парафіянка й подякувала за гомілію. Сказала, що його короткий коментар до сьогоднішнього Євангелія був саме тим, чого вона потребувала цього дня. Тепер Том дякує Богові за дар гомілії і за те, що вона допомогла цій жінці. Згадує, що пізніше, коли розмовляла з ним по дорозі на плебанію, відчув, що реалізовує своє покликання. І за це також дякує Богові.

——————————————————–

Том помітив, що вміє слухати

і властиво реагувати

на потреби парафіян.

За це також подякував Богові.

———————————————————

До обіду його викликали в лікарню до чоловіка, покаліченого в аварії. В лікарні зустрівся з його родиною, охопленою розпачем і болем. Вислухав тих, які хотіли з ним поговорити, помолився разом з родиною, був з ними стільки часу, скільки вони потребували, потім пішов, обіцяючи прийти пізніше. Повернувшись на парафію, усвідомив, що його присутність допомогла цим людям. Тепер дякує Богові за те, що допоміг йому добре виконати його послугу й проявити співчуття в стражданні.

Повертаючись на парафію, все ще думав про біль, який відчували ці люди. Раптово прийшла думка, що до таких життєвих випробувань можна віднести текст Євангелія з найближчої неділі. Вже знав, якою буде головна думка недільної гомілії; був переконаний, що це допоможе його парафіянам. Том дякує Богові за ці навіювання.

Повернувшись на парафію, на письмовому столі знайшов лист парафіянина з різкою критикою способу, у який Том хотів скласти план цьогорічних катехез. Першою реакцією Тома був гнів. Коли заспокоївся, то згадав, що також й інші люди сумнівалися в слушності плану, який він їм представив, і визнав, що мусить про ці застереження поговорити з особою, відповідальною за катехизацію. Знав, що така розмова допоможе; усвідомив, що, незалежно від результату розмови, завдяки ній навчиться мудріше реагувати на критику. Тепер дякує Богові за дар цього листа, який спочатку вивів його з себе.

Особа, яку він запросив провести в парафії реколекції, подзвонила, що погоджується. Тепер Том дякує Богові за цю відповідь і за добро, яке ці реколекції принесуть парафії.

Останньою дообідньою подією була зустріч з парафіянином, який просив про розмову в особистій справі. Том помітив, що вміє слухати і властиво реагувати на потреби парафіянина. Подякував за це Богові.

Закінчуючи рефлексії над отриманими Божими дарами, Том ясно усвідомлює, як Бог супроводжував його в його душпастирському служінні. Зміцнений у переконанні, що Бог його любить, він також зміцнює постанову служіння своїй парафії. Виконуватиме свої обов’язки з сильною вірою, що Бог йому допомагає. Том, як і Джіна, досвідчив перший крок іспиту сумління.

 

Практика першого кроку: вдячність

 

У поданих прикладах Джіна і Том пригадали Божі дари в хронологічному порядку – зранку до іспиту сумління. Деяким людям легше робити іспит сумління саме так.

Іспит сумління можна робити інакше. Якогось дня Джіна і Том можуть відчути, що серце спонтанно хоче подякувати Богові передовсім за якийсь винятковий дар, який вони зазнали в особливий спосіб. До прикладу, дочка Джіни здала всі екзамени й подзвонила до мами, щоб поділитися з нею радістю; можливо, що реколекції в парафії Тома були такими плідними, що започаткують наступні подібні події в житті парафії. Тоді Джіна і Том, виконуючи перший пункт іспиту сумління, можуть помітити, що серце спонтанно зосереджується саме на цих дарах і відходить від щоденного впорядкованого методу.

Джіна також може відкрити, що вдячність за хвилину радісного пережиття успіху дочки нагадує їй про подібні випадки в минулому, і що хоче подякувати Богові за великий дар, яким у її житті є дочка. Том може помітити, що вдячність за цей вечір збільшує в ньому вдячність за багаторічне священницьке служіння. Досвід вдячності розпочинається від роздумів про Божі дари, отримані сьогодні, але може розширитися й на минулі події.

Перший крок іспиту сумління, незалежно від вибраного методу, завжди полягатиме у конкретному усвідомленні подій якогось періоду, що веде до визнання конкретних дарів, через які Бог уділив нам благодать своєї любові. Вибираючи конкретний спосіб, можемо йти за схильністю серця. Можемо, як Джіна, відчути потребу поговорити про свій досвід з духовним керівником – до цієї теми ще повернемося. Систематично й витривало практикуючи перший крок, знайдемо метод, який нам найкраще допомагає зазнати Божу любов через дари, які нам цього дня уділила його любов.

Не можна проходити цей етап поспішно. Перший крок – це не короткий перехід до наступного кроку, до того, що в іспиті сумління «справді важливе» (тобто наступні пункти). Як ми бачили, для св. Ігнатія визнання дарів Бога і його люблячої присутності, яка через них об’являється, виражається словом «вдячність», яке є суттю нашого зв’язку з Богом. Перший крок зосереджується на тому, що в нашому зв’язку з Богом найважливіше, і добре витратити на це стільки часу, скільки підказує серце, не турбуючись надмірно про час для наступних кроків іспиту сумління. Що більше, дехто може визнати, що якийсь час і навіть у довшій перспективі дуже допомагає зосередження на першому кроці. Якщо завдяки цьому щораз краще помічатимемо в своєму житті присутність люблячого Бога, який щодня нас обдаровує, і щораз краще усвідомлюватимемо його любов, то іспит сумління стане жаданою, систематичною і плідною практикою[14].

Що буде, якщо – як Джіна і Том – щоденно виконуватимемо перший пункт іспиту сумління, намагаючись згадати й роздумувати про дари, які люблячий Бог дав нам сьогодні? Що відкриємо? Чи почнемо їх помічати упродовж дня – година за годиною? Св. Ігнатій впевнений, що буде саме так; коли духовні очі призвичаяться помічати Божі дари, то відкриємо їхню невичерпність, усвідомимо любов, яка їх об’являє.

Практика першого кроку, як і все в молитовному житті, зазвичай поглиблюється і зростає завдяки витривалим і довготривалим вправам. Практикуючи це щоденно, щораз краще усвідомлюватимемо Божі дари і любов, яку вони виражають. Завдяки цьому по-новому й потужно зазнаємо доброту і любов Господа, який – як говорить св. Ігнатій – прагне «нам дати себе самого» (ДВ 234). Це перший благословенний плід, які в наше життя вносить щоденна молитва іспитом сумління.

 

4. Другий крок: прохання

 

Тоді підніс голову і вигукнув:

«Приведімо Бога на землю,

і всі наші потреби будуть заспокоєні».

Мартін Бубер

 

«Йдеться про дію Бога»

 

Якось під час розмови про іспит сумління моя співрозмовниця сказала: «Коли ввечері виконую іспит сумління, то питаю Господа: «Що хочеш мені сьогодні показати? Що я повинна помітити?» Питаю так, бо йдеться про дію Бога. Йдеться про благодать». Кількома слова торкнула суть того, що робить іспит сумління дієвим. Справді, в ньому йдеться про дію Бога, про благодать.

Йдеться не тільки про слова. У практиці іспиту сумління людські зусилля необхідні, але молільники швидко переконуються, що не можуть покладатися тільки на власні зусилля, якщо хочуть, щоб ця молитва була витривалою та плідною. Досвід ясно вчить, що інсайт в себе і преображаюча сила іспиту сумління – це передовсім справа Божої благодаті, яка в нас діє (1 Кор. 15, 10). Якщо, виконуючи іспит сумління, згадуємо дари Божої любові (перший крок), то перед тим, як перейти до рефлексії над порухами серця і над нашими відповідями на них упродовж дня (третій крок), св. Ігнатій радить звернутися до Бога в покірній молитві з проханням про благодать, бо тільки завдяки їй іспит сумління може бути плідним (ДВ 43). Це прохання з вірою і надією – другий пункт іспиту сумління; у цьому пункті наше прагнення, оживлене вдячністю, приймає форму прохання, яке випливає з серця, і ми просимо, аби животворний дар благодаті зробив у нас те, чого з Божого натхнення «хочемо і бажаємо» (ДВ 48), виконуючи щоденний іспит сумління.

Благодать, про яку покірно просимо, подвійна: просимо про дар зрозуміння, яке прокладає дорогу нової свободи.[15] Переходячи до другого пункту, молимося про глибше розуміння дії Бога в подіях дня і у внутрішніх порухах, які противилися цим діям, щоб ми впевненіше могли перейти до дії, долаючи все, що перешкоджає нашій свободі зростати в стосунках з Богом. Як і в попередньому розділі, для унаочнення практики цього кроку подамо кілька прикладів.

 

Прохання про світло і силу: день із Оленою

 

Олена – студентка, для якої віра в Христа дуже реальна, і яка хоче поглибити зв’язок з Богом. Йдучи за цим прагненням, попросила університетського капелана бути її духовним керівником і під його керівництвом шість місяців тому розпочала практикувати щоденний іспит сумління. Спочатку помітила в ньому чудовий і новий спосіб зустрічі з Богом упродовж дня і кращого усвідомлення своїх відповідей на Божу дію. Але останнім часом ця молитва дається важче, і Олена не знає, чому так діється. Поговорила з духівником і зрозуміла, що, з одного боку, щось у ній прагне цієї нової форми близькості з Господом, а, з другого боку, щось у ній противиться цьому. Не розуміє цих перешкод і не знає, як з ними впоратися.

Зазвичай Олена ввечері вчиться у бібліотеці. Це найспокійніше місце і час дня; навчання в бібліотеці допомагає їй готуватися до екзаменів. Вона спочатку виконує іспиту сумління, а потім вчиться.

Цього вечора в бібліотеці Олена, як звичайно, молиться іспитом сумління. Помічає Божу любов у багатьох подіях дня, її серце наповнюється вдячністю за ці дари любові. Готуючись до рефлексії над перебігом дня, просить Господа про світло і допомогу, потрібні для іспиту сумління. Говорить Богові про своє прагнення поглиблення зв’язку з Ним, визнаючи, що не розуміє внутрішнього опору, який її тримає, і не може його подолати. Просить про дар духовного розуміння цієї проблеми і глибшого вникання у прагнення єдності з Богом під час іспиту сумління. Згадує молитву сліпого Вартимея і з глибини серця кілька разів повторює її: «Ісусе, Сину Давида, помилуй мене!» (Мр. 10, 47). Коли молиться, то в серце входить нова надія, що Господь справді допоможе їй продумати духовний досвід дня. Цього вечора Олена дуже ревно молилася другим пунктом іспиту сумління.

 

Прохання про допомогу: день з Бобом

 

Боб – жонатий, практикуючий католик. Але останніми роками віра відійшла на другий план. Труднощі, які він переживав два роки тому, спричинили, що знов зацікавився Христом; почав шукати поглиблення віри. Коли почав шукати нові форми духовного розвитку, то хтось із парафіян розказав йому про Духовні Вправи св. Ігнатія, які можна виконувати в щоденному житті, присвячуючи щоденно годину молитві і регулярно зустрічаючись із духовним керівником. У такий спосіб Боб почав виконувати Духовні Вправи і завдяки ним глибше відчувати дію благодаті і зміцнювати зв’язок з Богом. Виконуючи Вправи, він також почав щоденно молитися іспитом сумління, зустрічаючись із духовним керівником, який допомагав у цій практиці. За деякий час з радістю ствердив, що іспит сумління ефективно допомагає йому любити Господа і служити Йому вдома й на роботі.

Найспокійніший час дня для Боба – дорога в поїзді на роботу і додому. Зазвичай виконує іспит сумління, повертаючись ввечері додому.

Цього дня Боб розпочинає іспит сумління, повертаючись з роботи додому. Намагається помітити дари, якими Бог його сьогодні обдарував, але йому важко; що більше – не має взагалі бажання виконувати іспит сумління. Він втомлений, думки кружляють довкола справ, пов’язаних з роботою. Іспит сумління дається йому важко; втрачає надію, що виконає його добре. Починає думати, щоб його припинити.

——————————————————–

Якщо молимося другим кроком

іспиту сумління,

то зв’язані з ним труднощі слабнуть і маліють,

а на їхнє місце приходить надія.

———————————————————

Зрозумівши, що не зможе виконати іспит сумління так, як би хотів, Боб звертається до Бога, збуджуючи в собі прагнення цієї молитви і визнаючи своє безсилля; визнає, що не зможе зосередити на цій молитві всю свою увагу. Боб просить про допомогу, щоб увійти в іспит сумління. Покірно просить про благодать духовного розуміння і силу, потрібну для дії, яку продиктує розуміння.

Під час молитви до голови приходять слова Ісуса: «І все, що попросите в моє ім’я, те вчиню, щоб Отець у Сині прославився» (Йо. 14, 13). Починає молитися про допомогу в ім’я Ісуса і просить, щоб Отець прославився благословенням, яке обіцяв через Ісуса тим, які просять в Його ім’я. Іспит сумління проходить важко, але тепер Боб, прикладаючи зусилля, відчуває лагідне піднесення серця. З новою надією приступає до рефлексії над своїми внутрішніми пережиттями і відповідями на них. Хоробро і з вірою виконав другий крок іспиту сумління.

 

Пошуки мудрості Духа: день з Ритою

 

Рита – черниця, яка вже тридцять років вірно поглиблює свою любов до Бога і служіння. Вже довгі роки виконує іспит сумління; дуже цінить цю молитву і витривало її практикує. Завдяки цій молитві вона щораз чуйніша на Божу любов і щораз краще розуміє Божу волю в щоденній праці.

Цього дня Рита закінчила апостольську працю, повечеряла разом із іншими сестрами. Тепер сидить в каплиці і виконує вечірній іспит сумління. Її серце наповнює вдячність за зустріч з Богом і за численні дари, які сьогодні від Нього отримала; дякує Богові за любов, яку Він до неї постійно проявляє. Потім піднімає своє серце до Святого Духа, шукаючи світло й силу, завдяки яким її вечірній іспит сумління стане часом духовного зросту, наповненого благодаттю. Покірно відчиняє свої людські прагнення і обмеження на силу й любов Духа, просить про дар духовної мудрості, завдяки якій, виконуючи іспит сумління, зможе розпізнавати Божі справи, Божі порухи відрізнити від інших, зрозуміти, чи усвідомлювала їх і чи властиво на них відповідала. Просить Святого Духа, щоб під час рефлексії над подіями дня Він був у ній живим джерелом правди й сили. З довірливим серцем Рита починає роздумувати над сьогоднішнім духовним досвідом. Підносить своє серце до Духа так, як це віддавна практикує, і виконує другий крок іспиту сумління.

 

Практика другого кроку: молитва прохання

 

Плідність щоденного іспиту сумління залежить від кількох допоміжних налаштувань, які є ділом благодаті. Іспит сумління народжується з вогню туги за збільшенням любові до Бога, живиться відвагою устремління день за днем до моральної й духовної переміни, і підтримує наш духовний розвиток, якщо терпеливо і витривало виконуємо його щодня. Його важливою частиною є уважні роздуми як над духовними порухами, які щоденно дають про себе знати в наших серцях, так і над нашими відповідями на них; отож іспит сумління поєднується з вивченням духовної дійсності, яку ми самі не можемо зрозуміти в нашому людському вбозтві (1 Кор. 2, 9-13).

Практика другого кроку мовою молитви говорить те, що вже знає кожна людина, яка любить Бога: хто з нас зможе витривало і свідомо молитися іспитом сумління, якщо Бог не допоможе йому в цьому (Йо. 15, 5)? Хто з нас може покладатися на плідну щоденну практику іспиту сумління, якої прагне наше серце, якщо йому не допоможе мудрість і любов Святого Духа?

Такі питання одночасно вказують на велику потребу і силу другого кроку іспиту сумління. Виконуючи другий крок, насичуємо іспит сумління теплим, живим світлом надії. Це сердечне й довірливе прохання відчиняє наше вбозтво на Того, хто багатий, на Того, чиє багатство з любов’ю щедро ділиться з нашим убозтвом. І хоча, змагаючись із труднощами іспиту сумління, маємо багато допоміжних засобів, але визначаючи його другий пункт, св. Ігнатій вже вказав на суттєве вирішення усіх проблем, пов’язаних із ним, заохочуючи нас покірно і щиро просили Бога уділити нам благодать і любов, завдяки яким «зможемо все» (Фил. 4, 13) і зможемо пережити іспит сумління у спосіб, який вчинить його справжньою молитвою, яка змінює серце.

Другий крок також рішуче умісцевлює іспит сумління у властивий і необхідний для нього духовний простір: у простір молитви, благодаті й дару, у простір дії любові Бога в нашому житті. Коли молимося другим кроком іспиту сумління, то пов’язані з ним труднощі зменшуються, і замість них з’являється надія. Переживаючи у такий спосіб іспит сумління, вчимося, що ця надії не може підвести.

На другому кроці св. Ігнатій просто говорить, щоб ми просили про світло й силу, не окреслюючи детальніше спосіб, у який слід просити. Спосіб вираження прохання залежить від нас; ми повинні вибрати таку форму, яка нам найкраще допомагає. Часом, як Олена і Боб, відчуємо особливу потребу молитви другого кроку, отож затримаємося на ній довше, ніж в інші дні. Часом, як у випадку Рити, це будуть спокійні хвилини, сповнені надією, і ми відразу перейдемо до третього кроку іспиту сумління. Регулярна практика іспиту сумління приведе нас, як Олену, Боба і Риту, до випрацювання особистого способу молитви другого кроку, способу, який, як і більшість форм молитовного життя, може з часом змінюватися й розвиватися. У такий спосіб, збагачені вдячністю й підсилені проханням, добре приготуємося до молитви іспиту сумління, щораз глибше проникаючи в стан своєї свідомості перед Богом.

 

5. Третій крок: рефлексія

 

Не біжи, аби втекти, не втікай від себе;

скоріше свердли це тісне місце, яке тобі дали:

знайдеш тут Бога і все.

Густав Тібон

 

Що розглядає св. Ігнатій

 

На третьому етапі, як говорить св. Ігнатій, ми роздумуємо над перебігом дня, переглядаючи «годину за годиною або одну пору дня за іншою» (ДВ 43). Отож, що ми шукаємо у багатстві нашого внутрішнього досвіду? Який зміст цієї духовної рефлексії?

На це питання можна відповісти іншим питанням: Що шукав св. Ігнатій, вивчаючи зміст свого досвіду за 12 березня 1544? Який досвід він вважав духовно важливим? Нам допоможе коротке повернення до змісту духовного щоденника св. Ігнатія. Познайомившись з досвідом Ігнатія, пов’язаним з таким видом аналізу, можемо подумати про те, як має виглядати наша рефлексія в третьому пункті іспиту сумління.

Нотатки з 12 березня 1544 св. Ігнатій починає від згадування ранкової молитви і порухів, які тоді відчував: «У звичайній молитві велика побожність, а від другої половини – велика, ясна, сяюча і ніби гаряча». Ігнатій звертає увагу на те, що діється під час молитви, і помічає, що його досвід має певну послідовність: визначає його початок, середину й кінець. Помічає афективний вимір своєї молитви, який зростає; переживає в Богові тепло й духовну втіху, відчуття ясності й світла.

Рефлексія св. Ігнатія охоплює також святу месу, духовні переживання під час приготування до неї і під час неї. Духовна втіха триває частину меси; Ігнатій відчуває «велику побожність – аж до сліз». Як перед месою, так і після неї відчуває певне замішання в серці: «Я не готовий… Я постійно борюся…». Але він може вказати на причину цього замішання: «Бо я не знайшов те, що шукав».

Після святої меси Ігнатій переживає духовне спустошення[16]. В духовному щоденнику занотовує почуттєвий характер цього спустошення і супровідні думки (ДВ 317, 318). Ігнатій почувається «віддаленим і відокремленим» від Осіб Пресвятої Тройці й помічає, що це почуття кидає афективну тінь як на минуле, так і на майбутнє: «ніби ніколи нікого з них не відчував у минулому і вже ніколи не відчуватиму в майбутньому». Під час цього важкого духовного досвіду Ігнатій почувається «збентеженим різними думками», які супроводжують почуття. Звертає увагу на ці думки й усвідомлює їх; думки залишити спільноту, аби знайти бажаний спокій, постити, змінити рішення, у якому був впевнений, знову розпочати розпізнавання, перенести каплицю на вищий поверх. Усвідомлюючи, що переживає духовне спустошення, св. Ігнатій вирішує не йти за навіюванням неспокійних думок (ДВ 318).

Ігнатій вирішує вивчити причину духовного спустошення (ДВ 319) і помічає її в своєму бажанні, щоб Бог пристосувався до його уявлення про те, як повинно виглядати рішення у справі вбозтва: «Хотів би знайти більше знаків – як у часі, так і в месах». «Шукав певності не для самої справи, а щоб закінчити її так, як сам хотів». Зрозумівши це, завдяки уважному аналізу своїх прагнень, св. Ігнатій вирішує діяти властиво «Щойно я відчув цю схильність і, з другого боку, бажання Бога, нашого Господа, то почав це помічати й робити зусилля, щоб зробити так, як подобається Богові, нашому Господові».

Потім у щоденнику св. Ігнатій пише, що коли хотів утвердити своє серце в Божому уподобанні, то «помалу темрява почала від мене віддалятися, і почали котитися сльози». Зрозумівши причину духовного спустошення і чинячи зусилля для його усунення (ДВ 319), Ігнатій переконується, що духовне спустошення зникає і повертається духовна втіха. Також пише, що у цей приємний час духовної втіхи досвідчує повну згоду своєї волі з Божою волею: «мене покинуло бажання служити меси з цією метою». Ігнатій повністю приймає Божу волю; будь-які подальші пошуки вже непотрібні.

Оскільки св. Ігнатій дуже уважно придивлявся до свого духовного досвіду і добре його розумів, то тепер, коли приходять різні думки, щоб відкласти або знову роздумувати про рішення про вибір виду вбозтва, швидко їх відкидає, вважаючи, що вони походять від «спокусника», «злого духа» або, як часто пише, від «ворога»[17]. Так само св. Ігнатій помічає і рішуче відкидає навіювання відправляти наступні меси, аби дякувати Богові, що продовжило би закінчений вже процес розпізнавання. Також відкидає наступні думки, які кажуть йому зачекати з закінченням розпізнавання до вечора, бо ясно розуміє, що прийшов час для дії; роздумуючи над цими думками, Ігнатій помічає зниження духовної втіхи, що є наступним підтвердженням, що думки про зволікання не походять від Бога. Врешті, під час обіду св. Ігнатій відчуває перші слабкі сумніви щодо прийнятого рішення і просто їх відкидає, вважаючи, що походять не від Бога. У такий спосіб духовна боротьба 12 березня закінчується спокоєм серця і відчуттям внутрішньої ясності щодо прийнятого рішення.

Тепер можемо повернутися до попереднього питання про те, що шукав св. Ігнатій, роздумуючи про свій внутрішній досвід 12 березня 1544. Який вид досвіду визнав суттєвим з духовної точки зору?

Св. Ігнатій старанно розрізняє духовну втіху й духовне спустошення, які переживає у наповненому працею дню, під час молитви, перед месою, під час меси, на своєму робочому місці й під час обіду. Помічає думки, які супроводжують втіху й спустошення – як натхнені благодаттю духовної втіхи, так і ті, які вводять замішання, бо походять від духовного спустошення. Обережно оцінює, які думки походять від Бога, а які від ворога, приймаючи думки від Бога і відкидаючи думки від ворога. Ігнатій намагається зрозуміти духовні прагнення свого серця і розпізнати, чи узгоджуються з Божою волею, чи ні. Якщо вважає, що його прагнення не згідне з Божою волею, то намагається допасувати його до Божої волі.

Завдяки чуйному й постійному слідкуванню за своїми духовними порухами упродовж дня св. Ігнатій зміг ясно помітити, що в його досвіді походить від Бога, а що ні. Це, в свою чергу, допомогло йому зробити правильний вибір, позначений духовною мудрістю. Уважна рефлексія власного духовного досвіду веде його до духовної свободи: свободи від ілюзій і свободи щодня з усіх сил говорити «так» Богові, якого він любить.

 

Предмет рефлексії

 

Ми всі переживаємо духовні втіхи й спустошення – моменти сили й радості в Господі й моменти труднощів у житті вірою. Чи ми їх усвідомлюємо, коли наше серце їх переживає? Як на них відповідаємо? У кожній людині постають думки – як натхнені Богом, які дають ясність і впевненість, потрібні для поступу на духовній дорозі, так і ті, які навіює ворог, аби сіяти замішання (які походять від спокусника, від нас самих і від довколишнього оточення), і які, якщо бездумно їм піддаємося, спричинюють духовну шкоду. Ще раз задамося питанням: Чи ми усвідомлюємо ці думки? Чи розпізнаємо, які походять від Бога і їх потрібно слухати, а які слід відкинути, зрозумівши, що вони не від Бога?

Ми, як і св. Ігнатій, можемо очікувати, що Бог діятиме в нашому житті в окреслений спосіб, що може вести до внутрішньої боротьби, якщо виявиться, що дійсність відрізняється від наших очікувань. Якщо в нашому житті з’являється така внутрішня боротьба, то чи ми усвідомлюємо її причину? Як швидко її усвідомлюємо? Чи можемо, як св. Ігнатій, пристосувати прагнення серця до того, чого прагне для нас серце Бога, і стреміти до миру, який виходить із єдності нашого серця з Богом?

Кожен день нашого життя наповнений різним внутрішнім досвідом: любов’ю, надією, страхами, радістю, прагненнями й знеохоченнями – тим, що нас притягує, і тим, що відпихає. Ці різноманітні переживання постійно супроводжуються безмежним струменем різних думок. Внутрішні переживання з’являються в контексті постійних і мінливих дій: інтеракція з іншими, розмови, їда, молитви, праця, подорожі, проєкти, плани і рішення. В молитві іспиту сумління запитуємо: де був Бог в усіх подіях сьогоднішнього дня? До чого сьогодні кликав мене? Як я відповідав на Його поклик? Чи я сьогодні переживав навіювання і думки, які не походили від Бога? Якщо так, то чи розпізнавав їх і боровся з ними? Чи свою свободу я використовував згідно з тим, чого Бог сьогодні хотів від мене?

Досвід св. Ігнатія специфічний; що більше, це досвід когось, хто вже давно звик до розпізнавання і усвідомлення власного духовного досвіду. Подальші приклади допоможуть зрозуміти, як молитва третього кроку може виглядати сьогодні, в конкретних обставинах духовного життя. Ці приклади показують практику іспиту сумління і кількох частих ситуаціях життя.

 

Прогулянка з Господом: день із Доном

 

Дон – студент четвертого курсу. Віра для нього не мала великого значення, поки кілька місяців тому щось не трапилося в його житті. У перші три роки навчання він перестав ходити на недільну месу; релігія перестала його цікавити. Дон прийняв стиль життя довколишнього оточення, не зовсім розуміючи, що це не згідне з вірою, яку визнавав формально.

Але в своєму житті відчував якусь пустку, і коли товариш запросив його на вечірню зустріч в університетській каплиці, то Дон прийняв запрошення. Під час зустрічі почувався добре; йому сподобалися свідчення студентів після введення головуючого. Взяв участь у кількох подібних зустрічах; разом із групою студентів почав ходити на недільну месу. Кілька місяців тому Дон брав участь у вікендових реколекціях для молоді. Реколекції справили на нього велике враження; викликали прагнення спокою і відчуття сенсу в житті, яке він помітив у інших учасників реколекцій. Дивлячись на інших учасників, усвідомив, що прагне поглибити свій зв’язок з Ісусом.

——————————————————–

Ми, як і св. Ігнатій, можемо очікувати,

що Бог діятиме в нашому житті в окреслений спосіб,

що може вести до внутрішньої боротьби,

якщо виявиться, що дійсність

відрізняється від наших очікувань.

———————————————————

Дон розповів керівникові реколекцій про все, що діялося в його серці. Сказав, що хоче наблизитися до Христа, що розуміє, що потрібно змінити життя, і хоче спробувати, хоча не знає, що саме мусить робити. Під час розмови Дон сказав, що має звичку ввечері прогулюватися, якщо є така можливість. Пояснив, що після дня навчання фізичний рух і довколишня природа дають йому почуття радості й сили. Також визнав, що часто така прогулянка – це єдиний спокійний час дня. Священник натякнув, щоби Дон спробував гуляти ввечері разом з Ісусом, роздумуючи, разом з Ним, над прожитим днем і над тим, що Господь хоче йому сказати. Запропонував приїхати через кілька тижнів і обговорити досвід таких прогулянок. Донові це сподобалося; він розпочав у такий спосіб щоденно практикувати рефлексію над тим, що відбувалося упродовж дня.

Прогулюючись цього вечора, Дон усвідомлює, що щось його непокоїть. Просить Господа допомогти йому зрозуміти, чому він такий неспокійний. Визнає, що у післяобідній час відчуває, ніби щось його пригнічує. Тепер пригадує, коли це почалося. Йдучи після обіду на лекцію, він зустрів дівчину зі свого курсу. Вони були друзями і в минулому зустрічалися, але вже не бачилися кілька тижнів. Дон не був готовий до її вибуху гніву й різких докорів, якими його привітала. Коли він занервував і відповів їй так само, то вона пішла. З цього моменту він не мав спокою.

Тепер Дон просить Господа бути з ним і допомогти зрозуміти, що сталося. Згадує попередню зустріч з нею. Згадує, що це було на якій забаві, й вони з друзями багато випили. Бачачи свою подружку, він розповів друзям про дуже особисті справи, про які вона йому говорила. Тоді, коли вони з друзями були під впливом алкоголю, їм це здавалося веселим, а Дон аж до сьогоднішнього дня не думав про цю подію. Тепер зрозумів, як тоді її засоромив і глибоко зранив.

Прогулюючись далі, Дон з соромом визнає (ДВ 314), що повівся з нею підло. Розуміє, що повинен просити в неї прощення, зробити все, аби направити вчинене зло, наскільки це можливо, повинен спробувати відновити довіру. Також визнає, що мусить змінити звички з уживанням алкоголю. Раптом починає розуміти, що під впливом алкоголю міг так само скривдити інших людей. Хоче про це подумати під час наступної вечірньої прогулянки.

Закінчуючи прогулянку, Дон тихо дякує Богові за те, що зрозумів. Вирішує поговорити з керівником реколекцій і просити про допомогу для добрих змін у житті.

Мовою святого Ігнатія: Дон плідно виконав третій крок іспиту сумління. Хоробро і щиро роздумував про неспокій у серці. Те, що зрозумів, може в значній мірі допомогти в моральному й духовному зростанні; завдяки цим роздумам може краще ставитиметься до дівчат і друзів, зменшить уживання алкоголю. Іспит сумління був плідним ще й тому, що він вирішив поговорити зі священником.

Які зміни в життя Дона ввів іспит сумління? Що би було, якби його не виконав? Що зміниться в його житті вірою, якщо буде наполегливим у своїх вечірніх прогулянках з Ісусом до кінця навчання? Що станеться, якщо після закінчення навчання продовжуватиме практикувати іспит сумління?

 

Досвід розпізнавання: день із Сюзанною

 

Сюзанна має тридцять з гаком років, віддана професійній праці. Готується до заручин. Любить Бога і вже десять років живе глибокою вірою і молитвою. П’ять років тому попросила про духовне керівництво; духовний керівник порадив їй іспит сумління. Сюзанна, заінтригована його поясненнями, почала щодня виконувати іспит сумління. Ці п’ять років майже ніколи не нехтувала іспитом сумління. Іспит сумління став інтегральною частиною її духовного життя. Під час розмови з духовним керівником три місяці тому вирішила, в міру можливості, щоденно брати участь у святій месі. Знайшла церкву з дуже ранньою месою, перед роботою. Почала робити іспит сумління в церкві після ранкової меси. Роздумувала про минулий день і духовно готувалася до сьогоднішнього дня.

Сьогодні Сюзанна сидить в церкві після меси, огорнута любов’ю Господа і присутністю Ісуса в Євхаристії. Відчуває глибокий спокій; любов Бога в цей момент – це для неї щось дуже реальне (ДВ 316). Роздумуючи над духовною втіхою, Сюзанна усвідомлює, що, відколи почала частіше приходити на святу месу, частіше досвідчує Божий спокій, а в праці більш терпелива й діяльна. Дякує за ці плоди благодаті й утверджується в слушності рішення, аби щоденно, якщо є така можливість, брати участь у святій месі.

Сюзанна згадує події минулого дня. Пригадує, що він почався не найкраще. Бог здавався віддаленим; також не мала особливої ревності до духовних справ (ДВ 317). Згадує, що мало не відмовилася від ранкової меси, хоча почувалася добре і не було об’єктивних перешкод; причиною цього небажання була якась тяжкість на серці. Тепер, роздумуючи над цією тяжкістю і відчуттям віддаленості Бога, розуміє, що переживала духовне спустошення. У цьому досвіді Сюзанна помічає тактику ворога, який під час духовного спустошення намагається змінити наші духовні звички й рішення (ДВ 318). Дякує Богові за благодать, завдяки якій – не без боротьби – залишилася вірною рішенню брати участь у ранішній месі. Прагне в майбутньому уважно слідкувати за подібною тактикою ворога і долати її вже на початку (ДВ 325).

Сюзанна також згадує, що на роботі побачила подругу, яка мала серйозні особисті проблеми. Спочатку хотіла провести з нею обідню перерву, бо розуміла, що вона потребує з кимсь поговорити. Але потім, через духовну сухість, не маючи бажання слухати чужі проблеми, вирішила відкласти цю розмову на потім, не пропонуючи подрузі пообідати разом. Тепер бачить, що через духовне спустошення відмовилася від жесту любові, який хотіла вчинити. Сюзанна дякує Богові за те, що зрозуміла під час іспиту сумління, просить в Бога прощення і вирішує запросити подругу на обід. Виходить з церкви, вдячна за благословення іспиту сумління й готова розпочати цей день.

Третій крок іспиту сумління дуже допоміг Сюзанні. Божий мир (духовна втіха), який вона зазнала завдяки щоденній месі, утвердив її в цій практиці, переконавши, що це Божа воля. Завдяки ранковій інтуїції Сюзанна буде їй вірна в майбутньому. Іспит сумління утвердив її в переконанні, що це потужне знаряддя благодаті, помічне в духовному розвитку.

Помітивши духовне спустошення, яке вона не помічала попереднього дня, і зрозумівши, що воно схиляло її до зміни духовних планів (піти на ранкову месу, проявити любов подрузі в потребі), Сюзанна може тепер ясно оцінити попередні духовні рішення, завдяки чому з більшою свободою прийматиме правильні духовні рішення в майбутньому. Якщо ще раз перед месою переживатиме подібне духовне спустошення, то ймовірно, що зразу його розпізнає і зрозуміє, що з нею діється[18]. І буде витривалішою в рішенні щоденно брати участь у ранковій месі. Після сьогоднішнього іспиту сумління Сюзанна, ймовірно, так легко не відмовлятиметься від актів любові, якщо що цього її спонукатиме духовне спустошення.

Як і в випадку Дона, можемо тепер ще раз запитати: Що іспит сумління змінив у житті Сюзанни? Що змінив сьогоднішній іспит сумління? Що би сталося, якщо би його не виконала? Завдяки багаторічній практиці іспиту сумління Сюзанна розвинула більшу духовну чутливість. Виконуючи іспит сумління, вона може розпізнати духовну втіху й спустошення і властиво відповідати на ці види досвіду. У який спосіб може розвиватися її духовна чутливість, якщо Сюзанна продовжуватиме молитися іспитом сумління? Сюзанна ще не має духовної чутливості, яку бачимо у св. Ігнатія, читаючи його Духовний щоденник, але її духовне усвідомлення значно зросло, і якщо буде витривалою у практиці іспиту сумління, то це усвідомлення зростатиме. Благодаті, які випливають із такого вміння розпізнавати, очевидні в духовному житті.

 

Практика третього кроку: рефлексія

 

Обставини цієї рефлексії різні у випадку різних людей. Одні виконують її в тиші за ранковою кавою, інші роздумують над собою в поїзді чи трамваї, прогулюючись чи молячись у церкві, огорнуті євхаристичною присутністю Господа. Кожна така ситуація може бути справжньою нагодою до молитовної рефлексії. Також і в цьому випадку зобов’язує загальне правило, сформульоване св. Ігнатієм щодо молитовного життя: рефлексія над досвідом молитви, а в даному випадку – над іспитом сумління, вчить нас, у яких обставинах молитва принесе найбільше плодів (ДВ 77). Завдяки святій креативності ми самі дійдемо до того, у яких обставинах найкраще виконувати іспит сумління.

Святий Ігнатій також радить роздумувати над прожитим днем, згадуючи «година за годиною або одну пору дня за іншою»: згадати час молитви – в родині чи спільноті, найважливіші хвилини активності упродовж дня, спільне споживання їжі й моменти відпочинку. Роздумуючи про свої пережиття, слід шукати духовну втіху, яку Господь уділив нам упродовж дня, питаючи, до чого нас веде через неї (св. Ігнатій утвердився в рішення закінчити розпізнавання; Сюзанна утвердилася в рішенні щоденно брати участь у святій месі)[19]. Ми повинні також помічати духовне спустошення, звертаючи увагу на те, як на нього відповідали: Чи рішуче його долали? Чи дозволили йому змінити наші звички й духовні рішення (як сталося з Сюзанною, яка не захотіла поговорити з подругою)? Чи ще переживаємо духовне спустошення? Якщо так, то як ефективно на нього відповідати (ДВ 313-327)? Водночас потрібно шукати можливі заохочення Господа, які мобілізують нас до морального розвитку (як у випадку Дона щодо його ставлення до подружки і до надуживання алкоголю чи у випадку Сюзанни і її готовності допомогти подрузі в праці) й поступу в свободі, даючи нам силу любити Бога, який перший нас полюбив[20].

Третій крок, якщо молимося ним витривало й у спосіб, який найкраще відповідає нашим потребам, може стати великою допомогою в подальшому духовному розвитку, вчити нас помічати, розуміти й ефективно відповідати на духовні порухи серця, допомагаючи у такий спосіб зростати євангельській любові. Це ще один великий духовний дар іспиту сумління.

 

6. Четвертий крок: прохання про прощення

 

Я підніс голову. «Маю розслабитися,

відпустити собі як дитина – і це все?»

Він кивнув головою. Я вже нічого не говорив,

… охоплений раптовим поривом радості.

Метью Сільван

 

Прощення і зв’язок

 

Св. Ігнатій говорить, що у четвертому пункті іспиту сумління слід «попросити у Господа Бога прощення за свої провини» (ДВ 43). Крок, у якому просимо Бога про прощення і отримуємо його, торкає тих глибин серця, на яких народжуються стосунки з іншими. Нам потрібно робити це дуже чуйно, бо в практиці іспиту сумління дуже багато залежить саме від того, як розуміємо прохання про прощення і як його переживає наше серце.

Жан Ваньє пише: «В серці спільноти міститься прощення і свято»[21]. Два стовпи, на які спираються наші стосунки, – це радість бути разом і готовність просити про прощення, коли на поверхню виходять наші людські обмеження. Жан Ваньє також пише:

«Насправді ми зможемо прийняти інших людей такими, якими вони є, і пробачити їм тільки тоді, коли відкриємо, що Бог нас приймає такими, якими ми є, і що Бог нас прощає. Це глибокий досвід: усвідомлення, що Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні»[22].

Іспит сумління, який переживаємо через призму четвертого пункту, – це та особлива хвилина «глибокого досвіду», в якій усвідомлюємо, що «Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні». Щоденне переживання четвертого кроку в усьому його багатстві зміцнює наш зв’язок з Богом і дає нам силу вводити рятівне прощення в наші спільноти, родини й суспільство.

Тепер можемо зрозуміти мудрість, якою керувався св. Ігнатій, коли іспит сумління розділив на п’ять етапів. Попередні кроки в значній мірі повинні приготувати нас до четвертого кроку; і розуміння цього має ключове значення для молитви четвертого кроку згідно з намірами автора Духовних Вправ. Для св. Ігнатія Божа любов завжди на першому місці; все інше розглядається тільки через призму любові й у світлі любові[23]. Перший крок іспиту сумління – це фундамент, на якому стоїть ця молитва, і полягає саме в усвідомленні безмежного потоку дарів любові, якими Бог обдарував нас упродовж дня. Якщо людське серце знає, що інше серце обдаровує його глибокою, вірною і безумовною любов’ю, то перестає боятися. Тоді може довірливо просити про прощення, якого прагне, бо вже знає, що Бог любить його незворушною любов’ю. Молитва першого кроку (вдячність) є важливим знаряддям, яке готує наше серце до молитви четвертого кроку (прощення).

 

Наш образ Бога

 

Чи наші серця справді знають, що Бог незворушно нас любить? Чи охоче просимо Його про прощення, чи скоріше вагаємося просити? Чи четвертий крок дається нам легко, чи чуємося в ньому незручно, коли розуміємо, що потребуємо Божого прощення?

——————————————————–

Бог християнського об’явлення – це Бог,

який радіє зустрічі прощення,

а Його прощення, наповнене любов’ю,

шанує людську гідність і лікує біль.

———————————————————

Ми, люди, чудесно обдаровані нашим Творцем, але також досвідчуємо неминучі обмеження, які дають про себе знати у різних вимірах нашої екзистенції. Помічаємо їх у різноманітний спосіб, коли згадуємо події прожитого дня, молячись третім пунктом іспиту сумління. Як ставимося до Бога, бачачи ці обмеження? Як Дон звертається до Бога, коли бачить, що зранив свою приятельку? Як звертається до Бога Сюзанна, коли усвідомила, що знехтувала актом любові щодо подруги на роботі? Чи Дон і Сюзанна знають, що Бог їх любить і підтримує в існуванні в усій їхній недосконалості й любові? Чи ми знаємо, що Бог нас любить і підтримує в існуванні, хоча ми недосконалі й малі?

Ніколи не забуду розмову з групою ченців про іспит сумління. Один із них сказав: «Я двадцять років щовечора виконував іспит сумління і кожного разу відчував розчарування. Врешті я зрозумів, що Бог не такий, як я собі уявляв». Очевидно, що він щиро виконував іспит сумління, витривало практикував його довгі роки. Але іспит сумління був для нього важким тягарем: «Кожного разу відчував розчарування». Твердження: «Врешті я зрозумів, що Бог не такий, як я собі уявляв» показує одну з причин, чому іспит сумління може нас знеохочувати або викликати відчуття пригнічення. В практиці іспиту сумління багато – як він говорить – залежить від наших уявлень про те, яким є Бог, чи, більш формально, від нашого образу Бога, нашого «Ти», до якого звертаємося в іспиті сумління.

Коли він усвідомив, що Бог «не такий, як я собі уявляв», то мав рацію. Бог християнського об’явлення – це Бог, який радіє із зустрічі прощення, і його прощення, наповнене любов’ю, шанує людську гідність і лікує біль. Найбільше згадок про радість у Євангеліях можна знайти в п’ятнадцятому розділі Євангелія від св. Луки, який містить притчу про загублену драхму і про блудного сина. Тісний зв’язок, який бачимо у Святому Письмі, між Божим прощенням і радістю натякає на те, що чим більша щирість у четвертому кроці іспиту сумління, тим більша радість.

 

«Любов привітала мене»

 

Чи ми про це знаємо? Поглиблення молитви четвертого кроку іспиту сумління поєднується з поглибленням нашого образу Бога – як у сфері думки, так і у сфері афективної відповіді на Його любов. У різних людей таке поглиблення відбувається по-різному і може тривати довший або коротший час. Цей процес добре відображає вірш Герберта Любов. Постійний діалог між людським ваганням і теплим, напористим запрошенням Бога поступово веде до спілкування. Читаючи цей вірш, варто звернути увагу на те, що ліричний автор, користаючись теперішнім часом, виконує уважну рефлексію на минулим духовним досвідом, що виразно нагадує молитву іспиту сумління. Герберт так описує цю духовну мандрівку:

«Любов привітала мене, але несмілива душа

Відступає назад із почуттям провини.

Але швидкоока Любов, побачивши,

Що зволікаю без причини,

Підходить і запитує мене, грішного,

Чи мені чогось не бракує.

«Таких чеснот, щоб я був гідний переступити через Твої пороги».

«Переступиш», – відповідає.

«Я, нечуйний і невдячний? На безмір Твоєї доброти

Дивитися негідний».

Любов з посмішкою відповідає:

«Але ж ти знаєш, хто створив очі?»

«Ти, але я замутив чистість їх бачення

Ганебною курявою гріхів».

«Хто ж узяв на себе провину цього замутнення?»

«О, нехай тобі трошки послужу».

«На тебе чекає їжа», – відповіла, «сядь за стіл».

Я сів і почав їсти».

Автор проходить етапи від першої хвилини цього божественно-людського діалогу («Любов привітала мене, але несмілива душа / Відступає назад із почуттям провини») аж до його закінчення («Я сів і почав їсти») і описує духовний розвиток, завдяки якому практика четвертого кроку іспиту сумління стає щораз легшою і радіснішою. Якщо наші душі справді «відступають назад» перед іспитом сумління, то однією із причин цього знеохочення, втоми й боротьби, аби знайти для нього трохи часу, може бути наше уявлення про те, «який є Бог». Коли зустрічаємо Бога, об’явленого в Ісусі Христі, й знаємо, що «Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні», то це може багато чого змінити в нашому ставленні до іспиту сумління і в способі його виконання. Поглиблення образу Бога суттєво впливає на вдосконалення практики самого іспиту сумління[24].

Св. Ігнатій 2 квітня 1544 в Духовному Щоденнику роздумує про «час своїх занедбань». Роздумує про хвилини, коли Бог його не відвідував, бо «упродовж дня він не готувався або допускав до себе інші думки, які відволікали його від слів, які Бог промовляв до нього під час святої меси, і від Божественної Величі». Ігнатій визнає, що навіть тоді, коли допускається навіть дрібних занедбань, краще не досвідчувати духовну втіху, бо це робить його чутливим до своїх провин, завдяки чому може на них реагувати, аби постійно перебувати перед обличчям Бога, якого любить згідно з прагненням свого серця.

Св. Ігнатій бачить, «що Бог, наш Господь, який його любить більше, ніж він себе, робить це все для його кращого духовного поступу». Бог, «який його любить більше, ніж він себе»: це красиві слова, які відкривають образ Бога, який мав перед очима св. Ігнатій. Бог, якого він знає, це Бог, який завжди, навіть «в часі його занедбань», «любить його більше, ніж він себе». З таким образом Бога в серці Ігнатій спокійно дивиться на свої занедбання, довіряє їх Богові й повертається до життя з новими силами, зачерпнутими з Божої любові. Це досконалий приклад четвертого кроку іспиту сумління, який говорить про силу, які він дає для подальшого духовного розвитку.

 

Практика четвертого кроку: прохання про прощення

 

Четвертий крок, як і другий, полягає у проханні («просити у Господа Бога прощення за свої провини»). Цей акт прохання ще раз нагадує нам, що іспит сумління – це благодать, про яку ми повинні покірно просити Бога[25]. Покірно просимо її у Бога, який обіцяє, що отримаємо те, що просимо (Мт. 7, 7).

Рефлексія над актом прохання веде нас до суті четвертого кроку. У Вправах (ДВ 43) св. Ігнатій пропонує нам «духовну вправу». Говорить, що ми маємо робити, молячись четвертим кроком іспиту сумління: ми просимо у Бога прощення. Це наша участь у практиці цього кроку, який має ключове значення для всієї молитви іспиту сумління. Акт прохання прокладає дорогу важливішій частині четвертого кроку, яку виконує Бог, відповідаючи на наше прохання: огортає нас своєю любов’ю, вітає своїм поцілунком, радісно святкує наш прихід і дає нам нове життя, яке називаємо прощенням (Лк. 15, 20-23). Четвертий крок визволяє нас, перемінює, дає нам радість і силу, коли, молячись ним, переходимо від нашого прохання про прощення до усвідомлення відповіді Бога, яку нам дає згідно з обітницею Ісуса. Іншими словами, четвертий крок – це суто християнська вправа, метод досвідчення у конкретній щоденній дійсності фундаментальної християнської правди, що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо. 3, 16-17).

Як бачимо, четвертий крок – як і весь іспит сумління – має суттєвий характер зв’язку: людина звертається в ньому до Бога; ми просимо прощення в «нашого Бога і Господа». Іспит сумління – це не самооцінювання серця, яке відгородилося від решти світу, а скоріше «бесіда» (ДВ 53, 61), розмова, діалог двох сердець. Ця теза, яка теоретично здається очевидним твердженням, на практиці не така вже й очевидна. І тому її слід постійно пригадувати. Звертаючись до Бога, «більшого від нашого серця» (1 Йо. 3, 20), наші серця звільняються від самозвинувачень, завдяки чому перед нами відчиняються двері духовного розвитку, можливість зростати в любові. Молячись іспитом сумління (і розмовляючи про це з духовним керівником), варто задуматися над тим, у якій мірі і в який спосіб переживаємо четвертий крок як акт зв’язку.

На початку наших роздумів про іспит сумління ми говорили, що вся ця молитва постає з прагнення. Хто сильно любить, прагне, як св. Ігнатій, щоб ніщо, навіть у найменшій мірі, не зменшило його повноту зв’язку з Триєдиним Богом, якого любить. Із прагнення єдності в любові народжується прагнення прощення. Якщо щоденно досвідчуємо, як це прощення, в якому «Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні», нашому зв’язку з Богом дає нове життя, тоді діє в нас благодать четвертого кроку. Четвертий крок стає радісною зустріччю з Богом, яку св. Ігнатій, згідно з усім християнським Об’явленням, називає прощенням.

——————————————————–

Четвертий крок має суттєвий характер зв’язку:

людина звертається в ньому до Бога.

———————————————————

Що є предметом нашого прохання про прощення? З цієї точки зору четвертий крок – це природне продовження третього кроку. Дон просить прощення за те, що образив подругу і втратив її довіру; Сюзанна просить прощення за занедбання, спричинене духовним спустошенням, в допомозі знайомій на роботі; Ігнатій просить, щоб Бог пробачив йому за те, що «упродовж дня він не готувався», аби перебувати в єдності з Богом. Коли молимося третім кроком іспиту сумління, згадуючи прожитий день, часом можемо зауважити, що втрачаємо послання духовної втіхи, піддаючись у якійсь мірі духовному спустошенню й не переживаючи Ісусову заповідь любові так, як того прагне наше серце. Якщо під час роздумів над прожитим днем признаємося до таких моментів, то стаємо на порозі духовного багатства четвертого кроку – це цілюща зустріч людських потреб з Божою любов’ю, яка здійснюється в Ісусі Христі. Завдяки четвертому крокові ця блаженна зустріч здійснюється у нашій щоденності.

Визначаючи четвертий пункт іспиту сумління, св. Ігнатій просто стверджує, що маємо «просити у Господа Бога прощення за свої провини». Як і в інших пунктах, не уточнює, у який спосіб маємо це робити. Кожний, хто молиться іспитом сумління, знаходить свою форму цього етапу, на якому просить прощення і отримує Божу благодать. Можемо піддатися спонтанності серця. Можемо також шукати натхнення у відповідних текстах Святого Письма, у спогляданні ікони, в євхаристичній присутності Господа – аби тільки форма нашої молитви узгіднювалася з прагненням серця і допомагала відчинитися на Божий дар. Ігнатіянський принцип свободи вибору способу молитви, який радить роздумувати над своїм досвідом і вибрати найвідповіднішу і найплідніше його частину (ДВ 77), стосується також і практики четвертого кроку іспиту сумління. Якщо застосовуватимемо цей принцип, то під час іспиту сумління і в усьому духовному житті зазнаємо благословення прощення, про яке просимо і яке отримуємо.

 

7. П’ятий крок: віднова або постанова поправи

 

І це наше пробудження як передчуття всього,

що завтра може трапитися – що за чудові можливості!

Том Мертон

 

Погляд у майбутнє

 

Аналізуючи роздуми св. Ігнатія про духовний досвід за 12 березня 1544, відкриваємо постійну схему: св. Ігнатій дивиться назад, аби потім подивитися вперед. Усвідомивши досвід прожитого дня, Ігнатій отримує ясність щодо духовних виборів у майбутньому.

Роздумуючи про духовне спустошення, яке переживав цього дня після меси, він усвідомлює, що вимагав багато знаків і хотів, щоби йому їх дали в окресленому часі, або щодо кількості мес, які мав відслужити, що було би ради «його особистого задоволення», і бачить, у якому напрямку повинно йти його серце: «Щойно я відчув цю схильність і, з другого боку, бажання Бога, нашого Господа, то почав це помічати й робити зусилля, щоб зробити так, як подобається Богові, нашому Господові». Завдяки проникливій рефлексії над минулим досвідом св. Ігнатій може мудро вибрати духовну дорогу – згідно з Божою волею. Як пам’ятаємо, св. Ігнатій тоді помічає, що «помалу темрява почала від мене віддалятися, і почали котитися сльози».

Пізніше того самого дня до Ігнатія приходять нові думки: продовжити процес прийняття рішення, служити ще меси, аби подякувати Богові, відкласти закінчення цього процесу до вечора або знову сумніватися в слушності свого рішення про закінчення розпізнавання. Оскільки Ігнатій раніше вже роздумував над попереднім духовним досвідом і ясно ствердив, що слід закінчити цей процес, то однозначно відкидає ці спокуси. Відкидає кожне навіювання і залишається вірний світлу, яке отримав. Його розпізнання залишається непорушним, а в серці панує спокій.

Отож, якщо Ігнатій роздумує над попереднім духовним досвідом, то з думкою про майбутнє. Цей принцип зобов’язує в усій практиці іспиту сумління, яку нам пропонує автор Духовних Вправ.

——————————————————–

П’ятий крок іспиту сумління –

це молитва про духовний поступ.

———————————————————

Молячись першими чотирма кроками іспиту сумління, дивимося назад з перспективи даної хвилини (до прикладу, кінця дня) на духовний досвід прожитого дня. Ясніше бачимо дію Божої любові упродовж дня і помічаємо наші відповіді на події, які нам посилає. Тепер, під час п’ятого кроку, дивимося в майбутнє, думаючи про завтрашній день і переносячи світло попередніх кроків на те, що на нас чекає. У п’ятому пункті, як пише св. Ігнатій, «постановити собі, з Його ласки, виправитися» (ДВ 43).

Останній крок надає додаткового виміру і так багатій вже молитві іспиту сумління. До цього часу іспит сумління слугував рефлексії над прожитим днем. Тепер починає бути чудовим знаряддям майбутнього духовного зросту. П’ятий крок іспиту сумління – це молитва про духовний поступ.

Роздумуючи про завтрашній день, зазвичай маємо загальний образ того, що нас чекає. Переважно знаємо, де будемо, з ким будемо і чим будемо займатися. З попередніх кроків іспиту сумління ми вже винесли конкретне розуміння того, у який спосіб Божа любов кличе нас зростати. Під час п’ятого кроку зосереджуємося на конкретному усвідомленні завтрашнього дня, який сприймаємо таким, яким його сподіваємося і як хочемо відповісти на Божий заклик до розвитку: «з цією особою слід бути терпеливим; у цій ситуація потрібна витривалість і послідовність; у цій справі треба панувати над собою, якщо намагаюся бути справедливим по відношенню до всіх людей тощо»[26]. У такий спосіб, як і св. Ігнатій, постійно вчимося на власному досвіді, і наш досвід стає джерелом постійного духовного зросту. Тепер подам приклади, які допоможуть зрозуміти, як це виглядає на практиці.

 

Духовне зростання: день із Жанною

 

Жанна – одружена жінка, має троє малих дітей. Жінка віри, активна в своїй парафії. Подружжя міцне. Жанна має дві проблеми. Одна дитина має проблеми в школі, і Жанна з чоловіком не знають, як їй допомогти. Окрім того, на фірмі, де працює її чоловік, скоро будуть скорочення, і його робота під загрозою.

Кілька місяців тому знайома дала Жанні журнал, у якому публікують короткі роздуми до біблійних читань із меси на кожний день. Жанні ці роздуми сподобалися, передплатила цей журнал. Постійно його читає і вважає, що він їй допомагає. Якось вранці Жанна прочитала біблійні роздуми на сьогоднішній день. Євангеліє говорило про розмноження хлібів і риб (Мт. 14, 13-31), і Жанна знайшла в цьому втіху: Христос турбується про свій народ у потребі.

Після обіду Жанна їде забрати дітей зі школи. Приїхала завчасно. Чекає в машині й роздумує над тим, як турбується проблемами чоловіка й дитини. Згадує ранкові роздуми над Євангелієм, усвідомлює, що завдяки цим роздумам спокійніше ставиться до своїх проблем. Її серце підноситься до Господа, дякує Йому за дар сьогоднішнього читання і за короткий час цієї молитви.

Жанна бачить, що ця коротка рефлексія допомагає їй, і думає, як цю молитву продовжувати. Усвідомлює, що упродовж дня є багато таких хвилин очікування, які можна використати для подібних роздумів. Жанна вирішує використовувати їх, щоб ділитися з Ісусом пережитим досвідом і просити в Нього силу й світло. Коли діти виходять із школи, то вітає їх тепло, з глибоким спокоєм у серці.

Жанна молилася п’ятим кроком іспиту сумління просто й плідно. Дивилася назад, роздумуючи над сьогоднішнім пережитим досвідом, і завдяки цьому помітила, що може допомогти їй у майбутньому. Роздумуючи над тим, що вже сталося, краще зрозуміла вартість і сенс своїх щоденних роздумів і вирішила присвячувати їх короткій молитві іспиту сумління. Якщо витривало це робитиме й практикуватиме таку рефлексію постійно, то можна припустити, що отримає більше духовної користі.

 

Вибір зобов’язань: день із Кевіном

 

Кевін – диякон на останньому році навчання в семінарії. Любить Бога й щиро прагне духовно розвиватися. Вчиться добре і в навчанні випереджає своїх ровесників. Він дуже здібний, і тому його часто просять брати участь у різних справах у семінарії й на парафії, до якої його призначили дияконом. Він вважає це честю й охоче бере в цьому участь.

Кевін зазвичай виконує іспит сумління перед вечерею. Сьогодні, виконуючи іспит сумління, помічає, що останнім часом має проблеми з навчанням і у стосунках з іншими семінаристами. Знає, що він перевтомлений і що все, що робить, вимагає від нього більше зусиль і дає менше радості, ніж раніше. Кевін починає усвідомлювати, що багато обов’язків, які він на себе взяв, хоча самі по собі добрі, але заважають навчанню й щоденному життю в семінарії. Роздумує, чи добре робить, легко погоджуючись на всі пропозиції. Вирішує поговорити про це з духовним керівником і навчитися приймати рішення мудріше.

Кевін також молився п’ятим кроком іспиту сумління, отримавши при цьому духовну користь. Дивлячись назад, на минулий досвід, починає розуміти, що, маючи добрі наміри, переоцінив свої фізичні й емоційні можливості. Визнає, що якщо буде так продовжувати, то це принесе йому шкоду. Мудро вирішує поговорити про це з духовним керівником (ДВ 326). Можемо припустити, що завдяки цьому у майбутньому прийматиме кращі рішення.

 

Час замішання: день з Геленою

 

Гелена – черниця у віці п’ятдесят кілька років, працює в дієцезіяльному євангелізаційному осередку. Витривало молиться, її шанують у спільноті, вразлива до потреб інших людей. Кожного дня йде на роботу пішки і повертається міським транспортом. Три роки тому, коли Гелена почала працювати в євангелізаційному осередку, дійшла висновку, що час на роботу й з роботи використовуватиме на рефлексію і розмову з Господом про свої пережиття. Робила це регулярно. Ці моменти рефлексії допомогли їй краще зрозуміти любов, якою Бог обдаровує її упродовж дня, і стали важливою частиною щоденної молитви.

Три дні тому Гелена була у лікаря на рутинній перевірці. Завжди мала добре здоров’я, отож була зовсім неприготованою до того, що почула. Лікар знайшов у тілі пухлину і припустив, що вона може бути злоякісною. Відповідаючи на його запитання, Гелена згадала, що в її родині були випадки захворювання на рак. Лікар пояснив, що їй треба буде операція, назначив дату. Не міг її запевнити, що пухлина не злоякісна.

Наступного дня Гелена, як зазвичай, пішки пішла на роботу. Була пригнічена ситуацією і занепокоєна тим, що сталося. Само собі призналася, що боїться. По дорозі віддавала Господу всі свої страхи й неспокій. На роботі займалася щоденною працею. Ввечері, повертаючись автобусом додому, Гелена знову відкрила перед Богом своє серце, наповнене страхом, нездатне зрозуміти значення цієї зміни в житті.

Наступного дня вранці й ввечері Гелена ще раз відкрила Богові все, що лежало на серці. Неспокій і страх залишилися, але пригнічення зменшилося. Усвідомила присутність Бога, який її любить і супроводжуватиме в наступних тижнях.

Сьогодні Гелена знову йде на роботу пішки, роздумуючи перед Господом усе, що трапилося в її житті, і всі порухи серця. Усвідомлює, що тепер вона спокійніша, хоча страх не зник; починає розуміти, що спокій прийшов не від того, що минуло вже кілька днів. Коли лікар сказав їй про хворобу, то Гелена спочатку не знала, що і кому має розказати, звіритися, що хвора на рака. Коли вирішила відверто поговорити про це з співсестрами, то це їх зворушило, були занепокоєні, але тактовні – чого не сподівалася. Усвідомлення, що може розраховувати на їхнє зрозуміння й підтримку, додало їй сил. Дякує Богові за дар їхньої любові й вирішує надалі відкрито ділитися з ними інформацією про перебіг лікування. Підтримка з їхнього боку спонукає Гелену подзвонити до свого духовного керівника і попросити про частіші зустрічі в наступні тижні.

По дорозі на роботу Гелена також розмірковує про свою молитву в останні дні. Завжди молилася вранці. Але останні два дні були особливими. Під час ранкової молитва плакала і по-новому переживала люблячу присутність Господа. У той час, коли інші дивуються, що Гелена в стані вести нормальне життя і працювати, коли наближається день операції, вона знає, що найбільше сили може черпати з Бога, любов якого відчуває на молитві. Розуміє, що цими днями найважливішою справою для неї буде молитва. Вирішує поговорити з духовним керівником про те, як молитися у цих важких обставинах. Прийшовши на роботу, Гелена відчуває, що її серце наповнює спокій і довіра, які сильніші від страху, який переживає. Знає, що Бог її любить і буде на її стороні – під час операції й у всьому, що буде потім.

Гелена молиться іспитом сумління під час великого замішання і внутрішнього неспокою, щораз сильніше переживаючи присутність Бога в своїй кризі. Практика п’ятого кроку іспиту сумління у її випадку стає спасенною. Дивлячись назад на досвід останніх двох днів, Гелена вже здатна розпочати плідні духовні дії в наступних днях. Можемо сподіватися, що молячись іспитом сумління вранці й увечері, зростатиме в духовній мудрості, а її серце наповнить тривкий спокій.

У кожній з цих різних ситуацій, як і у випадку інших обставин, які можна тут привести, особи, досвід яких тут описано, завдяки молитовній рефлексії над минулим духовним досвідом зрозуміли, що слід робити в майбутньому. Важливість п’ятого кроку для духовного зростання очевидна.

 

Практика п’ятого кроку: віднова

 

П’ятий крок природно постає з попередніх кроків іспиту сумління і додає до них нову якість. Порада св. Ігнатія проста: дозвольмо, щоб минуле (від першого по четвертий кроки) кинуло світло на майбутнє (п’ятий крок). П’ятий крок дає нам інтуїцію любові, яка щоденно стремить до духовного зросту; у такий спосіб св. Ігнатій відповідає на тугу за духовним розвитком, яка непокоїть серця, які шукають Бога. Останній етап іспиту сумління – це місце на креативність у Бозі.

Як і попередні кроки, п’ятий крок зумовлює як ініціативу людини («постанова поправи»), так і дію Бога («з Божою благодаттю»). Яка духовна ініціатива найкраще веде до зросту? Що конкретно ми повинні зробити, готуючись до наступного дня? Як робити мудрі вибори, маючи перед собою стільки можливостей? Чи зможемо конкретно пережити віднову, до якої прямуємо? У п’ятому пункті, як і під час усього іспиту сумління, надіємося на багатство Божої благодаті. Довіряючи їй, віримо, як св. Павло, що «можемо все» (Фил. 4, 13). Тут ще раз виразно бачимо реляційний характер іспиту сумління – людина і Бог співдіють, стають партнерами зв’язку любові. Молячись п’ятим кроком, просимо про благодать ясно побачити, що слід робити згідно з Божою волею і про благодать плідно діяти наступного дня.

Часто п’ятий крок – хоча не завжди – стосуватиметься позірно малих виборів, настільки «малих», що інші можуть їх не помітити. Прикладом таких позірно малих виборів є рішення Жанни знайти час на коротку рефлексію, рішення Кевіна задуматися над кількістю прийнятих обов’язків, рішення Гелени змінити молитву в новій ситуації. Але більша частина нашого життя, також і духовного, проходить саме через такі «малі» події: тисячі виборів і дій, які формують кожний день і все життя. П’ятий крок своїм способом сприяє духовному поступу через багато таких «малих» подій, які вирішальні для нашого духовного життя.

Досвід показує, що витривале практикування п’ятого кроку дуже корисне для духовного розвитку. Завдяки ньому відкриваємо, куди Бог веде нас у мінливих обставинах життя і формує наші стосунки з іншими людьми. У такій молитві знаходимо голос Бога, який кличе нас до нових обов’язків. Завдяки п’ятому крокові починаємо розуміти сенс нових ситуацій – змін стану здоров’я, родинної чи професійної ситуації. Практикуючи його, зростаємо, змагаючись зі складними проблемами життя зі щораз більшим спокоєм і впевненістю; відкриваємо, що Бог сьогодні є для нас тим, ким Він колись був для свого мандруючого народу, коли він його в «хмарі» й «вогняному стовпі» (Вих. 13, 22), що є Богом, який вірно йде разом із нами, ведучи нас щораз інакше до сповнення обітниці, якою є наша надія.

 

8. Гнучкість

 

Душа, мандруючи за натхненням Духа,

пробуджена його преображаючою тінню,

стає таємничим посланням:

що була в Бозі ще до сотворення світу.

Джессіка Поверс

 

Іспит сумління конкретної людини

 

У попередніх розділах ми намагалися уважно розглянути кожний крок іспиту сумління. Розуміння тих кроків потрібне для молитви ігнатіянським іспитом сумління; потрібне, щоб правильно користуватися цим духовним засобом. Найважливіше те, що п’ять кроків іспиту сумління св. Ігнатія описують простір, у який входить наше серце, виконуючи християнський іспит сумління у всіх його можливих формах. Знаємо, що в цій практиці, як і у всіх формах молитви, ми залежні від благодаті, і тому про неї просимо. Роздумуючи над перебігом дня, наше серце відкриває конкретні знаки Божої любові й дякує за неї. Ми намагаємося зрозуміти, як відповідали на любов Господа, і просимо про прощення там, де це потрібно. Світло, почерпнуте з аналізу подій дня з Божою допомогою дає нам зрозуміти, що слід робити наступного дня, аби духовно зростати. П’ять кроків св. Ігнатія – це не штучна схема, а вираження того, що спонтанно випливає з наших сердець під час розмови з Богом, якою є іспит сумління[27].

Тепер, коли ми описали п’ять пунктів іспиту сумління, то перед нами постає кілька важливих питань: Як ними молитися на практиці? Чи слід їх виконувати послідовно? Чи послідовність завжди має бути однакова? Чи, виконуючи іспит сумління, ми не повинні пропускати жодного пункту? Чи кожному з них слід надавати однакове значення? Чи якийсь крок може бути важливішим від іншого? Чи ієрархія їх важливості постійна, чи може змінюватися? Як, врешті, ставлячи ці питання, роздумувати над практикуванням кожного з п’яти кроків у конкретній молитві іспиту сумління? Відповіді матимуть суттєвий вплив на нашу практику ігнатіянського іспиту сумління.

——————————————————–

Як на практиці молитися цими кроками?

Чи слід їх виконувати послідовно?…

Чи якийсь крок може бути важливішим від іншого?

———————————————————

Як ми вже бачили, послідовністю п’яти пунктів керує певна внутрішня логіка. Відчуття, що Бог нас любить (перший крок), становить для св. Ігнатія фундамент будь-якої молитви. Утверджені у цьому зв’язку, просимо Бога про світло й силу (другий крок) й роздумуємо про свою відповідь на цю любов (третій крок); ця рефлексія веде нас до рятівного досвіду прощення (четвертий крок). Вникаючи у перебіг подій і відповідей на них, прямуємо до поглиблення зв’язку з Богом в майбутньому (п’ятий крок). Можемо молитися іспитом сумління саме в цій послідовності, визнаючи, що ця молитва дуже плідна.

Послідовність важлива особливо на початку, коли вчимося виконувати іспит сумління. Тоді користуємося багатою духовною традицією, народженою досвідом великих святих; мудрість підказує, щоб ми, розпочинаючи молитовний шлях, дозволили цій традиції вчити нас. Коли вже вивчимо ці кроки, пізнаємо їх повністю та присвоїмо їхню структуру, тоді матимемо впевненість для пошуків власного способу молитви іспиту сумління.

Як довго триватиме період втаємничення? Коли можна бути певними, що присвоїли на практиці те, що св. Ігнатій вважав іспитом сумління? Коли наш іспит сумління насправді збагатиться нашою версією цієї молитви? Відповіді з’являтимуться під час практикування іспиту сумління і в порадах досвідчених духовних провідників.

В молитві іспиту сумління слід застосовувати загальне правило, яке св. Ігнатій сформулював стосовно молитви: «Якщо у якійсь частині вправи знайдемо те, що шукаємо, то треба затриматися у цьому місці, аж доки не сягнемо повного вдоволення, анітрохи не переймаючись тим, щоб рухатися далі» (ДВ 76). До цього правила можемо додати наступну пораду св. Ігнатія: «Адже душу живить та задовольняє не обсяг знань, а глибше розуміння певної дійсності і здатність відчувати внутрішню насолоду нею» (ДВ 2). Іспит сумління змінює нас найбільше тоді, коли в ньому звертаємо чуйну увагу на поклик Святого Духа, який випливає з усіх п’яти кроків, і в свободі йдемо за цим покликом, «не переймаючись тим, щоб рухатися далі», поки ним не наситимося.

Це ігнатіянське правило – це відповідь на задане запитання. Справжнім «духовним керівником» нашого іспиту сумління є Святий Дух, і ми повинні йти за його вказівками, якщо хочемо молитися плідно. Давид Таунсенд ТІ пише:

«Традиційно виділяємо п’ять аспектів чи моментів іспиту сумління і в різних обставинах одному чи кільком з них надаватимемо перевагу. Але це не тверда й обов’язкова схема, якої завжди слід дотримуватися. Кожному з них потрібно відводити стільки часу, скільки прагнемо й потребуємо»[28].

Для ілюстрації цієї тези приведу кілька прикладів.

 

У свободі Духа

 

Жонатий мужчина щовечора виконує іспит сумління. Сьогодні вони з дружиною розв’язали подружню проблему – що принесло їм неабияку радість. Цей чудовий дар і прагнення подякувати за нього Богові наповнює серце мужчини, коли він молиться іспитом сумління. Він добре зробить, якщо «спочине» в першому кроці іспиту сумління, «не переймаючись тим, щоб рухатися далі», допоки його серце «не насититься»; його іспит сумління сьогодні може полягати у вираженні любові до Того, хто обдарував його цим чудовим даром, і у відповіді серця, яке виразить вдячність. Добро такого іспиту сумління і духовна віднова з нього очевидні.

Молода жінка стоїть перед важливим вибором, який стосується її майбутнього. Рішення, яке прийме, матиме важливі наслідки для її життя. Упродовж дня переживає різні почуття, роздумуючи над різними можливостями, відчуває привабливість, опір, прагнення, страх. Хоче вибрати згідно з волею Бога, якого любить, але не бачить ясно, куди Господь хоче її вести. Виконуючи іспит сумління, може відчути особливе прагнення «спочити» на другому кроці, аби шукати світло й силу, потрібні для того, щоб зрозуміти порухи серця і помітити в них дію Святого Духа.

Священник на вчорашній зустрічі не міг порозумітися з однією жінкою, яка працює на парафії. Конфлікт виник не перший раз; він відчуває у собі зростання напруження, яке зменшує його бажання служити парафії. Досвід цієї зустрічі викликає особливу потребу зрозуміти це напруження й отримати від Бога ясність, яка дасть йому можливість з мудрістю й любов’ю вирішити цю проблему. Сьогодні він може відчувати потребу зосередитися на третьому кроці іспиту сумління і молитися за краще зрозуміння свого напруження, «не переймаючись тим, щоб рухатися далі», допоки його серце «не насититься» зрозумінням ситуації.

Практикуюча католичка, успішна в бізнесі, в який активно ангажується, бере участь у недільній святій месі в своїй парафії. Служить запрошений священник, який під час гомілії розповідає про свою працю з убогими. Його свідчення зворушує її. Усвідомлює, що рідко думала про потреби вбогих в інших країнах і в її рідному місті. Починає розмірковувати, чи Бог не хоче, щоб вона в якийсь спосіб заангажувалася в цю справу й допомагала потребуючим. Під час виконання іспиту сумління може відчувати бажання зупинитися на четвертому кроці й просити в Бога прощення за свою сліпоту і про силу для того, щоб проявляти свою любов убогим.

Мужчина завтра вилітає на зустріч з батьками, з близькою й далекою родиною. Знає, що зустріч з деякими родичами буде нелегкою і що потребуватиме чуйності й сили в Господові, аби проявляти до них любов так, як прагне. В іспиті сумління він може зосередитися на п’ятому кроці, роздумуючи перед Господом, як щиро проявляти родичам любов під час зустрічі.

Молячись іспитом сумління, можемо відчути, що Святий Дух підказує нам, щоб сьогодні ми звернули особливу увагу на один або кілька пунктів. Якщо так діється, то слід помітити цю підказку і згідно з нею керувати перебігом молитви. Якщо не відчуваємо потягу до якогось конкретного пункту, то можемо молитися ними послідовно, готові «затриматися у цьому місці, аж доки не сягнемо повного вдоволення» і «не переймаючись тим, щоб рухатися далі», поки «не наситимося».

 

Креативна вірність

 

Іспит сумління, як і кожна молитва, яку витривало практикуємо, з часом розвивається, поглиблюється і спрощується. Ця простота походить не з браку зрозуміння, а як плід терпеливого навчання і сумлінного практикування. Якщо розвиток справжній, то плодом такого спрощення буде не гірша, а краща якість іспиту сумління. Якщо особи справді розуміють іспит сумління і присвоїли його собі завдяки витривалому практикуванню, то їх молитва характеризуватиметься поставою, яку можемо назвати «креативною вірністю». Зміст іспиту сумління залишається тим самим, але виражається в особистий спосіб. Для унаочнення такого спрощення молитви приведемо кілька прикладів.

Одна особа говорить про іспит сумління: «Це не повинно бути складним. Йдеться про те, аби бути з Господом й запитувати: «Як я прожив сьогоднішній день? Чи був щасливим? Чи був сумним? Що трапилося? Що Ти хочеш мені показати? Як слід спланувати завтрашній день?». Ці прості запитання виражають суть іспиту сумління.

Реляційний характер іспиту сумління добре показують вислови: «Йдеться про те, щоб бути з Господом»; «Що Ти хочеш мені показати?» Молитва наповнена запитаннями до Господа про зростання, яке прагнемо: «Йдеться про те, аби […] запитувати: «Як я прожив сьогоднішній день? […] Що Ти хочеш мені показати? Як слід спланувати завтрашній день?» Ключову роль в іспиті сумління відіграє рефлексія над подіями прожитого дня: «Як я прожив сьогоднішній день? Чи був щасливим? Чи був сумним? Що трапилося? Що Ти хочеш мені показати?» Автор цих висловлювань звертає увагу як на зовнішні події («Що трапилося?»), так і на порухи серця («Чи був щасливим? Чи був сумним?») під час цих подій. У поданих висловлюваннях можна також помітити присутність четвертого крок; глибоку вразливість на стосунки з Богом мусить супроводжувати турбота про Його зцілююче прощення там, де воно потрібне. Врешті, поміркувавши над перебігом дня, автор активно виходить назустріч наступному дню: «Як слід спланувати завтрашній день?» Це іспит сумління того, хто знайшов свою форму цієї молитви, яка креативно вірна її суттєвому змісту.

Інша особа, яка віддавна практикує іспит сумління, виражає його ще стисліше: «Ввечері, виконуючи іспит сумління, стаю перед Господом і говорю: «Господи, допоможи мені пізнати цей день так, як Ти його знаєш. Допоможи мені побачити те, що Ти бачиш». Потім роздумую над перебігом дня». Також і в цих коротких фразах можна виділити суттєві аспекти іспиту сумління. В ньому видно головне усвідомлення зв’язку з Богом: «Ввечері, виконуючи іспит сумління, стаю перед Господом». У всій молитві проявляється прохання про зрозуміння, якого прохач не може осягнути сам: «Господи, допоможи мені пізнати… Допоможи мені побачити…» Просячи допомоги, молільник роздумує над перебігом дня, відтворюючи хронологію подій згідно з заохоченнями св. Ігнатія.

Подане свідчення натякає на подальші наслідки інсайту в перебіг подій. Пізнавши прожитий день так, як Господь його знає, серце відповість на Божий поклик, а молільник отримає ясність, потрібну для зростання наступного дня. Цей зв’язок, дуже багатий у своїй простоті, безпосередньо і посередньо виражає суть іспиту сумління[29].

Сімдесятирічний священник описує молитву, яку практикує щовечора перед сном:

«Розмовляю з Богом про пережитий день; розмовляю про те, що було, у чому я підвів Бога і ближніх, які благодаті отримав і як з ними повівся. Люблю розмовляти з Богом про людей яких зустрів особисто, в телефонних розмовах, емейлах, листах…

Потім роздумую про завтрашній день, якщо Бог дозволить мені його пережити. Згадую інтенції завтрашньої св. меси. Це може бути меса в намірі мого померлого співбрата з ордену єзуїтів, за родича, хворого на рак, за батьківщину в час кризи. Стаючи перед Богом, роздумую про мої політичні погляди, про мою суспільну й харитативну працю. Мушу визнати, що багато балакаю. Але часом Бог перериває мій монолог. Починаю бачити все ясніше. Усвідомлюю, що часом видаю швидкі судження, що в праці можу бути нечуйним. Помічаю нові способи мислення й дій, бачу, у який спосіб можу співдіяти з благодаттю, яку Бог дає своїй Церкві, особливо через її сакраментальне життя»[30].

У цьому свідченні також видно окремі пункти іспиту сумління. Його автор також знайшов особисту форму плідної практики цієї молитви.

Кількома словами: іспитом сумління слід молитися, пам’ятаючи про справжню природу цієї молитви (вірність), а потім беручи до уваги свої потреби й схильності (креативно). Креативність знаходить сильні докази в самому іспиті сумління, який вимагає властиво засвоїти всі його пункти: вдячність, прохання, рефлексію, прохання про прощення, постанову поправи – теоретично й практично. Завдяки цьому багатство цієї традиції стане життєдайним джерелом нашої молитви.

Як на початку дороги, так і на просунутих етапах засвоєння іспиту сумління допомогти може одна або кілька осіб, які супроводжують нас в духовній мандрівці. Це питання обговоримо в наступній частині книжки.

 

 

 

ІІІ. УМОВИ

 

9. Загальний контекст іспиту сумління

 

Коли німе послання любові отримає

Твоя любов, тоді зрозуміє сенс, слухаючи очима.

В. Шекспір

 

Значення контексту

 

До сих пір ми займалися самою молитвою іспиту сумління: її п’яти кроків і їх гнучкому застосуванню. Мовою св. Ігнатія – займалися природою іспиту сумління як «духовною вправою» молитви.

Читаючи Духовні Вправи св. Ігнатія, в яких він пропонує різні духовні вправи, знаходимо Додаткові Вказівки, поради, які «сприяють кращому виконанню вправ і успішному віднайденню того, чого прагнемо» (ДВ 73). Св. Ігнатій подає багато таких порад до кожного етапу Вправ, бажаючи, щоб ми постійно пам’ятали про них у досвіді молитви[31]. Очевидно, що Ігнатій вважає, що плідність духовних вправ, які він пропонує, залежить не тільки від нашої ревності під час молитви, але й від умов, які нас до неї готують і супроводжують під час їх виконання і після їх закінчення. Ці умови – як він говорить – допомагають «краще» виконувати Вправи і «успішно віднайти те, чого прагнемо» в нашій молитві.

Очевидно, що св. Ігнатій застосував би цей самий принцип до першої духовної вправи, тобто до іспиту сумління (ДВ 1)[32]. Іншими словами: плідність нашого іспиту сумління залежить не тільки від часу, який присвячуємо цій молитві – про що ми говорили дотепер, – але й від інших чинників, які формують її духовний контекст. З досвіду знаємо, що додаткові чинники значно впливають як на сам перебіг молитви іспиту сумління, так і на його результат. Роблячи в цій царині мудрі духовні вибори, насправді «успішно віднайдемо те, чого прагнемо» в іспиті сумління. У цій частині наших роздумів міркуватимемо про суть тих додаткових порад і задамося питанням, у який спосіб вони можуть покращити виконання іспиту сумління.

——————————————————–

В Духовних Вправах св. Ігнатій

завжди натякає, що в розпізнаванні нам допоможе

компетентний духовний провідник.

———————————————————

Це нелегке завдання, особливо для автора книжки. Так само як більшість аспектів молитовного життя й зауваження, які містяться в додаткових вказівках, по-різному застосовуються до різних людей. Не всі будуть однаково актуальними і однаково корисними для всіх, які моляться іспитом сумління. Так само як і спроби ввести відразу в життя усі ці поради принесли би більше шкоди, ніж користі. Але, незважаючи на це, кожна порада варта нашої уваги. Читаючи їх, слід запитати: Чи цей засіб допоможе мені зростати в іспиті сумління? У даному розділі ми обговоримо ці умови, які стосуються загального духовного контексту іспиту сумління. У наступному розділі розглянемо наступні умови стосовно самої практики цієї молитви.

 

Духовне супроводження

 

Найважче (але не неможливо) витривало практикувати молитву іспиту сумління тоді, коли, виконуючи її, залишаємося наодинці зі своєю духовного боротьбою. Але практикувати її легше й з більшою надією, якщо в нашій духовній подорожі нас хтось супроводжує.

Якщо молитва іспиту сумління – це не тільки справа морального розвитку, але також духовного розпізнавання порухів серця[33], то значення такої духовної допомоги очевидне. В Духовних Вправах св. Ігнатій завжди натякає, що в розпізнаванні нам допоможе компетентний духовний провідник. Він нам потрібний навіть тоді, коли вже здобудемо якесь уміння в мистецтві розпізнавання:

«Духовний провідник, вслухуючись у наш досвід, може допомогти нам помітити те, чого ми самі в собі ніколи би так виразно не помітили, якщо би не спробували розказати про свій досвід комусь довіреному й зацікавленому, комусь, хто вміє слухати і має в цій царині потрібний вишкіл і досвід»[34].

Яку форму може мати така духовна допомога?

– духовне керівництво, тобто регулярні зустрічі з компетентним духовним провідником. Така форма духовної допомоги – перевірений елемент християнської духовної традиції, який може бути дуже цінним в молитві іспиту сумління.

– У випадку деяких осіб найреалістичною формою духовної допомоги будуть спорадичні зустрічі з досвідченим духовним провідником.

– Інша форма такої духовної допомоги – група такої духовної формації, якою керує досвідчена особа.

– Розмова з духовними товаришами, які супроводжують нас у нашій мандрівці[35].

Згадані форми духовної допомоги мають ще більше значення для людей, які живуть у культурі, яка сама з себе дає менше духовної «підтримки» ніж часи, в яких жив св. Ігнатій.

Компетентна духовна допомога відповідає на багато труднощів, які переживають люди, заангажовані в молитву іспитом сумління (ДВ 326). Часом в духовному житті буває, що, незважаючи на щире бажання і сумлінні зусилля виконувати іспит сумління, можемо відчувати знеохочення. Іспит сумління не виходить так, як того бажаємо, що може нас відштовхнути від цієї форми молитви. З попередніх роздумів знаємо, що причини труднощів можуть бути різними. Найпевніший спосіб боротьби з ними – розмова з компетентним духовним супутником. Без таких розмов можемо піддатися спокусі відмовитися від іспиту сумління в трудні хвилини. З допомогою розмов наша боротьба стає початком нового зростання в молитві іспиту сумління і – через нього – загального духовного зростання[36].

——————————————————–

Іспит сумління – це молитва,

але ця молитва зумовлює існування

в нашому житті іншого рівня молитви.

———————————————————

Тут варто додати важливу увагу щодо стосунків між духовним керівником і іспитом сумління. Якщо, як ми вже сказали, наша практика іспиту сумління отримує велику користь із духовного керівництва, то вірне й протилежне твердження: наш досвід духовного керівництва отримує користь, якщо вносимо в нього плоди нашого іспиту сумління. Щоденний іспит сумління постачає досконалий «матеріал» до діалогу між духовним керівником і керованим. Він буде гарантією, що діалог зосереджуватиметься на справді суттєвих питаннях і проблемах, які в даний момент з’являються в житті керованого, який користується духовним керівництвом, і що його супроводжуватиме духовна ясність і сила там, де керований їх найбільше потребує. Регулярна практика іспиту сумління постійно вносить свіже бачення в діалог духовного керівника й керованого, допомагаючи їм на дорозі, якою йдуть роками, намагаючись йти за безмежно креативним втручанням Святого Духа[37].

 

Іспит сумління і молитовне життя

 

Дивлячись на іспит сумління св. Ігнатія за 12 березня 1544, бачимо, що молитовну рефлексію над минулими подіями він виконував у день, наповнений різними видами молитви в різних порах дня. Св. Ігнатій молиться вранці після пробудження, готуючись до св. меси, під час неї і після неї. Молячись, зустрічається із Богом, який «любить його більше, «ніж він сам себе». З багатства цього зв’язку з Богом у звичайних порах молитви народжується прагнення постійного зв’язку з Богом упродовж дня. Саме таке прагнення, як ми бачили, мобілізує нас до практикування іспиту сумління. Наш зв’язок із Богом підчас витривалої, щоденної молитви – це родючий ґрунт, у який плідна практика іспиту сумління пускає коріння і зростає.

Як влучно зауважив о. Ашенбреннер, іспит сумління – це молитва, яка зумовлює в нашому житті існування іншого рівня молитви[38]. Отож кожний крок на дорозі розвитку зв’язку з Богом через витривалу молитву готує ґрунт для нашої практики іспиту сумління. Чи слід ще додавати, що цю справу варто обговорювати з духовним провідником? Корисно також говорити про це з іншими особами, з якими розділяємо це саме устремління і тугу.

Як і в випадку зв’язку між іспитом сумління й духовним керівництвом, так і тут діє принцип взаємної користі. Любляче спілкування з Богом в часах регулярної молитви (роздуми над Святим Письмом, свята меса, літургія годин, lectio divina та інші молитви) пробуджує в нас прагнення шукати Бога, який нас любить, також упродовж усього дня, що, в свою чергу, веде до іспиту сумління. Натомість іспит сумління розширяє наш зв’язок любові поза звичайний час молитви і розтягує його на конкретну щоденну активність. У такий спосіб звичайні пори молитви – це не тільки тимчасові, бажані пережиття єдності з Богом, але тісно поєднуються з днем, частиною якого вони є, виходять із нього й ведуть до нього більш-менш так, як бачимо це на прикладі опису досвіду св. Ігнатія за 12 березня 1544.

Це не тільки слова. Коли серце радіє зустріччю з Богом у звичайних і регулярних порах молитви і щораз більше тужить за частішим і глибшим досвідом цього зв’язку також упродовж усього дня, тоді ми справді готові практикувати іспит сумління.

 

Розвиток контемпляції

 

Глибина проникнення св. Ігнатія у зміст свого духовного досвіду з опису 12 березня 1544 може викликати в нас здивування. Можемо тоді задатися питанням, про яке вже згадували: «Чи справді можна так жити?» Зрозуміло, як ми вже говорили, що сам Ігнатій повинен був пройти довгу дорогу до такого рівня духовної рефлексії; його записки за 12 березня 1544 – це зрілий плід багаторічного послідовного розвитку вміння помічати духовні порухи свого серця.

Джон Велтрі ТІ пише: «Рефлексія над власним досвідом, завдяки якій відкриваємо духовні порухи, – це розвинуте вміння»[39]. Розвиток цього вміння природно поєднується з розвитком молитви іспиту сумління. Як вчить класична богословська доктрина, дія Божої благодаті закладає і збагачує все те, що справді людське. У випадку іспиту сумління це означає, що розвиток людської здатності помічати те, що діється довкола і всередині нас, водночас підсилює нашу здатність помічати, за допомогою Божої благодаті, також і свій духовний досвід.

Такі здатності як:

– помічати під час прогулянки те, що діється довкола;

– уважно слухати музику в кімнаті, в якій перебуваємо;

– радіти із посмішки й розмови з кимось, кого любимо;

– спокійно споглядати вогню в каміні під час перебування з друзями;

– споглядати птаха в повітрі;

– спостерігати за культурними взірцями в нашому суспільстві;

… помічати, бачити, споглядати і сприймати те, що діється довкола нас, і реакції, які в нас це пробуджує: все це створює людський простір, потрібний для молитви іспиту сумління.

Анна Морров Ліндберг 30 травня 1932 року написала в духовному щоденнику:

«Спокійний, прохолодний і сонячний день. Разом з Чарльзом ми гуляли в саду, гралися з псами. З Єлизаветою розмовляли на терасі… Я почувалася так, ніби хотіла просто сісти на сонці перед будинком і дозволити проникнути в мене хвилям зелених дубових листків, звукам, які видавали хмари комарів, і всім звукам і порухам – ніби хотіла наповнити всі зморшки і тріщини, створюючи всюди одну білу гладку поверхню, а потім дозволити враженням і думкам ясно й виразно виплисти на цю атласну поверхню. Не хотіла читати, думати й працювати; хотіла, щоб мене по самі вінця наповнив спокій і тиша»[40].

Генрі Ноуен показує таке саме вміння помічати у даному фрагменті, який парадоксально є описом рухливого міського перехрестя вулиць:

«Недавно я стояв на перехресті вулиць Блур і Йонг у центрі Торонто. Бачив молоду людину, яка переходила вулицю, хоча світилося червоне світло. Вона мало що не потрапила під машину. Водночас сотні людей рухалися в різних напрямках. Більшість мала напружені й серйозні вирази обличчя, ніхто ні з ким не вітався. Всі були занурені у власні думки і прямували до незнаних цілей. Через перехрестя переїжджали довгі ряди машин, одні – вліво, другі – вправо, і в усе це вливався великий натовп пішоходів.

Я задумався: Що діється всередині цих людей? До чого прямують, на що розраховують, що ними керує? Стоячи на залюдненому перехресті, я хотів пізнати думки усіх цих людей. Але швидко усвідомив, що не повинен бути таким цікавим. Мій внутрішній неспокій був, мабуть, подібним до стану духа оточуючих мене людей»[41].

Це мова того, хто розвинув у собі здатність помічати те, що діється довкола нього і в ньому самому: «Бачив… Задумався… Але швидко усвідомив…» Саме в цей внутрішній людський простір входить інспірована благодаттю молитва іспиту сумління, збагачуючи його власною духовною уважністю й чуйністю.

Усвідомлення зовнішніх вражень («Бачив…») веде Ноуена до усвідомлення внутрішніх людських вражень («Мій внутрішній неспокій…») і також до духовного усвідомлення, коли його серце на залюдненому перехресті підноситься до Бога:

«Чому мені так важко зберігати рівновагу й спокій і дозволити Богові говорити про сенс мого життя? Чи це тому, що не довіряю Богові? Може тому, що не знаю Бога? А може тому, що не можу повірити, що Бог справді існує тут і тепер саме для мене? Чи може тому, що боюся Бога? Може тому, що все інше видається мені реальнішим від Бога? Чи тому, що в глибині душі не вірю, що Бога обходить те, що діється на перехресті вулиць Блур і Йонг?

Але чую голос, і саме тут, в центрі міста: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас. Візьміть ярмо моє на себе й навчіться від мене, бо я лагідний і сумирний серцем, тож знайдете полегшу душам вашим. Ярмо бо моє любе й тягар мій легкий» (Мт. 11, 28-30).

Чи можу довіритися цьому голосові й піти за ним? Це не виразний голос, його часто приглушує галас внутрішнього міста. Але якщо слухатиму уважно, то почую його і зможу розпізнати цей голос, який промовляє до глибини мого серця»[42].

Скільки таких «залюднених перехресть» зустрічаємо упродовж дня? Скільки зустрічей маємо щодня в родині, в суспільстві, в якому живемо, на роботі, в Церкві й у світі? Скільки подій – «година за годиною або одну пору дня за іншою», як говорить св. Ігнатій – наповнюють наш день? Скількома способами зможемо почути голос Бога, який до нас промовляє, якщо тільки, як Ноуен, «слухатимемо уважно»? Як часто, якщо будемо по-людському і духовно чуйними, «розпізнаємо цей голос, який промовляє до глибини» наших сердець? Саме у цьому й полягає практика іспиту сумління.

Наскільки зростає наша здатність помічати внутрішні й зовнішні людські враження, настільки також зростає наше вміння помічати духовний досвід: говорячи мовою св. Ігнатія, вчимося помічати духовну втіху й духовне спустошення, як і супровідні думки (ДВ 316-317). Виконуючи іспит сумління після святої меси, Сюзанна помічає, що «любов Бога в цей момент – це для неї щось дуже реальне» (духовна втіха). Згадує, що вранці минулого дня «Бог здавався віддаленим» і що «не мала особливої ревності до духовних справ» (духовне спустошення), і через це зволікала з допомогою колезі по роботі. Виконуючи іспит сумління, Сюзанна тепер бачить сенс цього духовного досвіду і розуміє, як повинна на нього відповідати[43].

Чи всі особи, заангажовані в молитовне життя, розвивають у собі вміння помічати присутність Бога в щоденних враженнях? Жорж Ашенбреннер ТІ пише, що іспит сумління – це духовна дійсність, яку «поступово досвідчуємо в вірі», і молитва «в християнській свідомості, сформована Богом і його дією в нашому серці, і яка зростає в контакті й конфронтації зі світом і всією дійсністю». Він також пише про «потребу постійного пристосування» молитви іспиту сумління до «нашого рівня розвитку і ситуації в світі», в якому живемо[44]. Іспитом сумління молимося так, як практикуємо всі інші види молитви: відповідно до багатства особовості, якою нас обдарував Бог, і відповідно до способу, у який Бог тепер веде нас в молитві. Якщо будемо так діяти, то наша практика іспиту сумління поступово розвиватиметься, і разом з нею розвиватиметься наше здатність розширювати духовне усвідомлення[45].

 

 

 

 

 

 

10. Ближчий контекст іспиту сумління

 

Бог чекає як жебрак, який непорушно

і мовчазно стоїть біля когось,

хто, можливо, дасть йому кусок хліба.

Час є цим очікуванням.

Час є очікуванням Бога, яке просить в нас любові.

Сімона Вейл

 

Початок і закінчення іспиту сумління

 

У попередньому розділі ми обговорювали загальні умови, які сприяють іспиту сумління. Тепер перейдемо до кількох «додаткових» умов, які допомагають при виконанні іспиту сумління. Як і в попередньому розділі, тут також слід наголосити, що говоримо про умови, які слід адаптувати до індивідуальних потреб так, щоб практика іспиту сумління проходила якнайефективніше. Кожна умова заслуговує нашої уваги і може допомогти зростати в молитві іспиту сумління. Перша група умов стосується періодів переходу: як духовно розпочинаємо і закінчуємо цю молитву.

 

Початок іспиту сумління

 

Іспит сумління можемо виконувати безпосередньо після дуже великої активності або після періоду внутрішнього спокою. У кожному з цим випадків – більше в першому, ніж у другому – відповідний спосіб перейти до молитви в значній мірі впливає на її якість. Оскільки, як вже неодноразово наголошувалося, іспит сумління має суттєво характер зв’язку, то ідеальний перехід полягає у виразному усвідомленні присутності Бога, який з нами під час молитви іспиту сумління.

Сам св. Ігнатій розпочинав молитву від живого усвідомлення люблячої присутності Бога біля нього. Наочний свідок говорить про те, як Ігнатій зазвичай молився на відкритій терасі монастиря в Римі:

«Він приходив, знімав капелюх, якийсь час нерухомо вдивлявся в небо. Потім клякав і кланявся, віддаючи почесть Богові. Потім сідав на лавку – з огляду на слабкість тіла. Сидів там з непокритою головою, залитий сльозами, які крапля за краплею спливали по обличчі, охоплений блаженством і занурений в тишу, що не чути було жодного зітхання, жодного звуку, не видно було жодного поруху тіла»[46].

Св. Ігнатій розпочинає свою молитву від короткого приготування, під час якого просто вбирає в себе радісну дійсність присутнього біля нього Бога. Усвідомлення люблячого погляду Бога наповнює його «блаженством і тишею», вводить глибоко в молитву, яку зараз розпочне.

Заохочуючи так входити в молитву в Духовних вправах, св. Ігнатій, очевидно, звертається до свого багатого досвіду молитви. Заохочує, щоби перед початком молитви упродовж одного Отченашу «піднестися розумом та подумати про те, що Господь Бог стежить за кожним моїм кроком» (ДВ 75). Цей момент перехідної рефлексії не повинен бути довгим; св. Ігнатій говорить, щоби він тривав «кілька хвилин, достатніх, аби промовити «Отче наш». Далі читаємо, що в цьому часі ми роздумуємо про те, як Бог стежить за кожним моїм кроком. Як це часто буває в ігнатіянській молитві, акцент кладемо не на свої дії, а на дії Бога: тут йдеться про те, що Бог робить тепер, коли починаю молитися. Цей перехід має характер глибокого зв’язку: передовсім просто усвідомлюємо, що ми з Богом, який за нами стежить[47].

Як «Бог стежить за кожним моїм кроком», коли починаю молитися іспитом сумління? Якщо невидимий Бог об’являється в Ісусові (Йо. 1, 18), то це питання можемо сформулювати так: Як Ісус дивиться на тих, які приступають до Нього з покірним і щирим серцем? Ісус дивиться на Натанаїла, і Натанаїл знає, що Ісус доглибинно його пізнав і любить; цей погляд змінив його життя (Йо. 1, 48). Ісус дивиться на Леві – Його погляд надає новий сенс життю майбутнього апостола Матея (Мр. 2, 14). Ісус дивиться на жінку, яка плаче – і її сльози перемінюються в радість із відновленого життя (Лк. 7, 13). До Ісуса підходить юнак – і Євангеліє говорить, що «поглянув на нього» з любов’ю (Мр. 10, 21). Ісус глянув на жінку, яка вісімнадцять років важко хворіла, жінка зцілюється і прославляє Бога (Лк. 13, 12-13). Ісус глянув на Петра після його падіння – і цей погляд викликає в Петра сльози й пробуджує в ньому любов, яка вже ніколи не похитнеться (Лк. 22, 61). Все це можна стисло висловити словами св. Йоана від Хреста: «Божий погляд – це любов і благодать»[48].

Як «Бог стежить за мною» тепер, коли починаю молитися іспитом сумління? Чи є якийсь кращий спосіб входження в цю молитву від коротких роздумів, як це робить св. Ігнатій, аби споглядати Божий погляд, який є «любов’ю і благодаттю»[49]? Досвід об’явить нам багатство і благословення, які цей вступний крок вносить у наш іспит сумління.

Вірний своїй педагогіці молитви, св. Ігнатій просто говорить нам, який досвід – його та інших людей – був корисним, не описуючи детально, що з такими вказівками слід робити на практиці.

– Якась жінка відмовляє коротку молитву – Отче наш, Душе Христова чи молитву Томаса Мертона – і бачить, що у такий спосіб входить у живу присутність Святого Духа.

– Якийсь мужчина просто усвідомлює собі присутність Отця, Сина і Святого Духа, помалу промовляючи їхні імена – і у такий спосіб входить у спілкування з живим Богом.

– Ще хтось згадує слова Євангелія про юнака, на якого Ісус «поглянув з любов’ю» (Мр. 10, 21) – і відчуває цей люблячий погляд на собі, підносячи серце до Бога в молитві.

У який спосіб кожний з нас, розпочинаючи іспит сумління, відчуває на собі люблячий погляд Бога? Яку форму роздумів виберемо під час входження в молитву? Креативність і рефлексія над досвідом допомагають відкрити власний і неповторний спосіб переходу через цей духовний поріг, який веде до плідної молитви іспиту сумління.

 

Закінчення іспиту сумління

 

Представляючи іспит сумління у виді п’яти пунктів, св. Ігнатій взяв також до уваги час виходу з іспиту сумління і повернення до щоденної активності. Також цей елемент описав дуже стисло, при цьому згадуючи лише про молитву Отче наш (ДВ 42). Як і в інших частинах Духовних Вправ, так і тут Ігнатій пропонує, аби сердечну «бесіду» з Богом, яка відбувається після медитації, закінчити однією з класичних молитов (ДВ 54, 63 тощо). Ця коротка класична молитва допомагає нам перейти від спокійного спілкування під час молитви до активнішого налаштування. У такий спосіб час, проведений на молитві, не закінчується раптово; завершуємо його лагідно, шануючи нашу потребу перехідного етапу, який закінчує спілкування з коханою особою. У випадку іспиту сумління згадка св. Ігнатія про Отче наш, яким він закінчується, натякає, що збагатимо свій іспит сумління, якщо розглянемо духовний спосіб виходу з часу, призначеного на цю молитву. Сама молитва Отче наш, про яку св. Кипріян говорить, що вона «багата в духовну силу», що «стислими словами» підсумовує науку Господа і не обминає «нічого, що, з точки зору небесної науки, повинно міститися в наших молитвах і проханнях», може допомогти нам перейти до щоденної праці. Це, безсумнівно, дуже реляційний спосіб закінчення молитви, яка сама має глибоко реляційний характер.

Ми можемо, як і Ігнатій, вибрати або класичну молитву, яка промовляє до нас, коли закінчуємо іспит сумління[50]. Ми також можемо вибрати інший спосіб, який допомагає пройти цей перехідний етап.

– Якийсь чоловік закінчує іспит сумління короткою молитвою прославлення.

– Якась жінка, закінчуючи іспит сумління, повторює кілька разів фразу, яка виражає її любов до Бога і наповнює її почуттям люблячої присутності Бога; потім відмовляє молитву прослави.

– Якийсь священник в серці дякує Богові за благословення іспиту сумління, який він щойно закінчив робити.

Тут ще раз застосовується педагогічний принцип св. Ігнатія, що слід покладатися не тільки на досвід, але й на рефлексію над цим досвідом. Його коротка згадка про вихід з молитви іспиту сумління натякає, що цей перехідний момент заслуговує на нашу – навіть коротку – креативну рефлексію.

 

«Де можна молитися іспитом сумління?»

 

Ми вже говорили про різні місця, в яких можна плідно виконувати іспит сумління: в церкві після святої меси, в трамваї, поїзді, автобусі, на прогулянці, в бібліотеці, в каплиці, в офісі, під час обідньої перерви, в своїй кімнаті, в автомобілі, чекаючи на когось. Можливості необмежені.

– Якийсь священник виконує іспит сумління у фотелі й з горням кави.

– Духовний керівник порадив підопічній, матері малих дітей, виконувати іспит сумління в ванній кімнаті за зачиненими дверима. Це єдине місце, де вона може знайти спокійний час.

– Офісний працівник, якому бракує фізичного руху, вирішив виконувати іспит сумління під час прогулянки. Хтось інший, який працює в постійному русі, вирішує виконувати іспит сумління в тиші своєї кімнати.

– Якась жінка в своїй кімнаті впорядкувала закуток з іконою і свічкою. Там молиться іспитом сумління.

– Інша жінка виконує іспит сумління в тиші храму, натхнена євхаристичною присутністю Господа.

– Якийсь священник після вечірньої літургії годин роздумує перед Господом над прожитим днем.

– Дуже зайнята людина виконує іспит сумління на перехрестях вулиць перед червоним світлом або під час автомобільних заторів.

– Чоловік з дружиною разом виконують іспит сумління, лягаючи спати.

Жульєн Грін у своєму щоденнику записав, що «палаючий вогонь – це чудова присутність. Допомагає медитувати, сіяє, світить, є біля нас»[51]. Жозеф Тєтлов ТІ описує свій досвід рефлексії:

«Місцевість у Бунгалов, засклена веранда на піщаному березі Тангіпаоа. Рік 1971, весняний прилив. Жозеф Тєтлов сидить і вдивляється у воду через сірі гірлянди іспанського моху, який звисає зі смарагдових кипарисів… Після раптового запалення легенів він регулярно приходить на веранду над річкою Тангіпаоа, дивиться у простір, намагається знайти Бога й те, що найважливіше у ньому самому»[52].

Мартін Бубер описує «молитву забіганої людини»:

«Баальшем сказав: «Пригляньтеся до людини, яка цілий день бігає зі своїми справами по базарі й по вулицях – майже не пам’ятає, що є Творець світу. Коли наступає час післяобідніх молитов, згадує: «мушу помолитися!» – і зітхає в глибині серця, що день проминув марно, біжить у закуток, зупиняється і молиться; Бог дуже цінить цю людину, і її молитва проникає у склепіння небес»[53].

Кімната з каміном, який заспокійливо потріскує і дає тепло палаючого дерева; веранда, на якій можна сісти, дивлячись на річку через дерева на березі; завулок рухливої вулиці – це місця, в яких можна зустріти Бога в молитві іспиту сумління. Кожний знайде місце, яке йому пасує найліпше.

Запитуючи: «Де можу молитися іспитом сумління?», я навмисно вжив першу особу однини. Відповідей буде стільки, скільки буде життєвих ситуацій, в яких живемо. Найкращим місцем для іспиту сумління буде те місце, в якому мені найкраще вдається знайти те, чого – як часто повторює св. Ігнатій – «хочу і прагну» в молитві, місце, в якому мені найкраще вдається в молитовному спілкуванні з Богом роздумувати над прожитим днем. Подібно як у випадку інших видів і етапів молитви, креативність, яка керує моїми виборами, спонукана прагненням, яке не дозволить мені вибрати менш корисну форму, якщо маю можливість вибрати іншу, яка краще допоможе виконати іспит сумління.

Яке місце мені найкраще відповідає? Чи я його знайшов? Чи знайшов його в буденних обставинах мого життя?

 

«Чи маю час для іспиту сумління?»

 

Це суттєве питання. Ним повинні задатися багато читачів, які живуть під тиском часу і життєвих завдань. Молитва іспиту сумління дуже гарна – але чи маю для неї час? Чи виділятиму систематично час для іспиту сумління? Чи ця молитва зарезервована тільки для тих, яких час так не підганяє, чи також знайдеться для неї час і в моєму житті? Це важливе питання. У деяких випадках ці питання можуть бути найсуттєвішими, від яких залежить практика іспиту сумління.

Св. Ігнатій, описуючи іспит сумління, не згадує про час, який слід присвятити цій молитві (ДВ 43)[54]. Ще раз переконуємося, що Ігнатій, подаючи вказівки щодо іспиту сумління, дає нам свободу пристосувати цю практику до індивідуальних умов і потреб. Незважаючи на це, багато людей до нас задавали ті самі питання і відповідали на них. Короткий огляд цих відповідей – як минулих, так і сучасних – може допомогти нам знайти власну дорогу.

 

Огляд традиції

 

Хоча іспит сумління призначений для людей усіх видів покликання й усіх станів, але наші роздуми почнемо від короткого перегляду відповідей на згадані питання, базованих на єзуїтській традиції, і у такий спосіб отримаємо основу для подальших роздумів, в яких намагатимемося адаптувати їх до різних ситуацій і покликань. У 1975 Товариство Ісуса так підсумувало свою традицію іспиту сумління:

«Двічі на день потрібно проводити іспит сумління; згідно із задумом св. Ігнатія, це неабияк сприяє розпізнаванню всього, пов’язаного з нашим апостольським життям, чистоті серця та близькості з Богом у житті, сповненому різноманітної діяльності. Відповідно до прийнятої у Товаристві традиції рекомендовано витрачати на такий іспит сумління чверть години»[55].

Отож, єзуїти, «згідно із задумом св. Ігнатія», повинні молитися іспитом сумління два рази на день по п’ятнадцять хвилин. Одна з інтерпретацій фрагменту Духовних Вправ Ігнатія стосовно іспиту сумління (ДВ 43, пункт 3) радить виконувати його після обіду, а другий раз – ввечері[56]. Поданий опис цієї практики, безсумнівно, вимовно свідчить про значення, яке традиція ордену єзуїтів надає іспиту сумління. Йому відводять так багато місця тому, що він «сприяє розпізнаванню всього, пов’язаного з нашим апостольським життям». Його плодами є «чистота серця» і «близькість з Богом у житті». Очевидно, що багатство цих плодів бажане у житті всіх учнів Господа.

Додаткове підтвердження вартості іспиту сумління як важливого засобу підтримування благодаті Вправ у щоденному житті знаходимо в традиції практики Духовних Вправ, яка охоплює всіх, які їх виконують. Дієго Міро незадовго до смерті св. Ігнатія радить мирянам, які виконали Духовні Вправи, «щодня п’ятнадцять хвилин відводити іспиту сумління»[57]. Офіційний Директорій з 1599, який містить «Поради для реколектантів», радить «щоденний іспит сумління п’ятнадцять хвилин»[58]. У ближчий до нас час один автор виражає загальну думку про іспит сумління:

«Св. Ігнатій Лойола радить молитися іспитом сумління щодня від десяти до п’ятнадцяти хвилин наприкінці дня або в якийсь інший спокійний час, який нам вдасться виділити з щоденної праці»[59].

Інші просто радять щоденний іспит сумління, опускаючи тривалість і коли його слід виконувати[60].

 

Огляд дійсності, в якій живемо

 

У всіх цих інтерпретаціях є певна мудрість. Їхня різноманітність відображає багатство покликань у Церкві й різноманітність обставин, в яких вони здійснюються. Традиція, про яку ми говорили, зумовлює потребу здійснювати конкретні особисті вибори щодо часу, присвяченого іспиту сумління. Якщо цього не робитимемо, то, ймовірно, не витриваємо в цій формі молитви; ці вибори відчиняють перед нами багатство благодаті, яку в наше життя вносить іспит сумління.

Найважливішим є прагнення. Особи, які зустріли Бога, який любить «їх більше, ніж вони самих себе» і щодня об’являє їм свою любов за посередництвом різних дарів, особи, які досвідчили «найвищого спізнання Христа Ісуса» (Фил. 3, 8) і тужать за життям у щоденному спілкуванні з люблячим Господом і прагнуть жити «великодушно і щедро» (ДВ 5) заповіддю любові (Мт. 12, 28-31), будуть – як і їх брати й сестри з попередніх епох – знаходити час для щоденної молитви іспиту сумління. Такі особи, ведені любов’ю, на питання: «Чи маю час для іспиту сумління?» відповідатимуть просто: «Так».

Яку практичну форму у щоденному житті прийме це «Так», промовлене з глибини серця? Як завжди, відповідь на це питання залежатиме від індивідуальних обставин. Як завжди, у прийнятті рішень допоможе розмова з духовним керівником. Пам’ятаючи про ці зауваження й намагаючись керуватися ними в своєму житті, тепер можемо подати кілька загальних зауважень щодо часу молитви іспиту сумління.

——————————————————–

Їхня різноманітність відображає багатство

покликань у Церкві й різноманітність обставин,

в яких вони здійснюються.

———————————————————

Якщо ми не впевнені в тому, що робити, то найкраще розпочинати від коротшого, а не довшого часу молитви. Один чоловік розповів про те, як вчився іспиту сумління під час ігнатіянських реколекцій. Після реколекцій присвячував йому пів години щодня, стверджуючи, що ця практика дає йому блаженні плоди. У такий спосіб виконував іспит сумління півроку, після чого, що можна було передбачити, його ревність зменшилася. Скільки часу слід присвячувати щоденному іспиту сумління, аби розсудливо надіятися, що продовжуватимемо цю практику? Найкраще розпочинати від того, що нам підказує здоровий глузд. Потім, поглиблюючи практику іспиту сумління, можемо присвячувати їй більше часу, якщо вважатимемо, що її продовження відповідатиме нашим потребам.

Але, беручи до уваги молитовне багатство п’яти кроків, яке ми вже обговорювали – послідовних етапів вдячності, прохання, роздумів над перебігом дня, прохання про прощення і постанову поправи, – бачимо, що ігнатіянський іспит сумління вимагає від нас більше, ніж кілька хвилин поспішної рефлексії. Цю тезу підтверджує духовна традиція, про яку ми вже говорили. Насправді існує спосіб знаходження Бога в коротких моментах свідомого розпізнавання упродовж дня, і в наших подальших роздумах ми звернемося до цієї благословенної практики. Ці короткі хвилини різноманітні й залежать від спеціально відведених для цього спокійних періодів дня, під час яких щоденно молимося іспитом сумління так, як це було описано. Між згаданими двома крайнощами – дуже довгим і дуже коротким часом виконання іспиту сумління – лежить бажана золота середина, яка забезпечує практичну духовну рівновагу, яку кожен повинен знайти сам.

Тут слід задатися іншим питанням щодо часу молитви: Чи найкращим часом для іспиту сумління є останні хвилини дня? Для частини людей так може бути. Для інших це може бути тільки нагодою виконувати іспит сумління. Для інших найкращим часом може бути пізній післяобідній час, коли вони ще не дуже втомлені[61]. Як завжди, вирішальним має бути досвід і рефлексія над ним. Можливостей багато. Жорж Вашінгтон Карвер, християнин глибокої віри, чия безкорислива відданість науці сприяла підвищенню рівня життя багатьох людей, пише:

«За моєю лабораторіє є малий гай. Одне дерево зрубали. Його пень використовую як вигідне крісло. Регулярно о четвертій вранці я виходжу, сідаю на ньому і питаю доброго Бога, що маю сьогодні робити. Потім встаю і починаю діяти»[62].

– Подружня пара щовечора присвячує іспиту сумління 7-8 хвилин.

– Черниця виконує п’ятнадцятихвилинний іспит сумління в різні періоди дня – залежно від своїх обов’язків.

Подібних прикладів багато. Подані приклади говорять про різні можливості вибору часу для іспиту сумління. Особи, віддані молитовному життю, знайдуть відповіді в залежності від специфіки свого покликання.

 

Іспит сумління і духовний щоденник

 

При храмі, в якому я часом служив святу месу, допомагала жінка, яка відкривала двері, коли я дзвонив. Вона мала сімдесят років, їй вже важко було ходити. Була жінкою глибокої віри, завжди усміхнена. Одного дня я набрався хоробрості й спитав її, як їй вдається завжди щиро посміхатися. Посміхнулася, почувши моє питання.

Розповіла мені, що кілька років тому почала робити щось, що дуже змінило її життя. Це було дуже просте. Її знайома розповіла їй про свою звичку щовечора записувати п’ять речей, за які цього дня дякувала Богові[63]. Їй це сподобалося й вирішила сама так робити. Спочатку знайти п’ять причин дякувати Богові було важко. За кілька місяців стало легше. Тепер, – додала зі своїм характерним усміхом, – помічаю їх безліч. Щоденно.

Анна Морров Ліндберг пояснює, чому вирішила записувати думки, з яких пізніше виникла книжка Дар моря:

«Спочатку я писала все це для себе, аби продумати певні схеми, які постійно повторювалися в моєму житті, і знайти свій індивідуальний пункт рівноваги в житті, в праці й у стосунках з іншими людьми. Оскільки я найкраще думаю з пером в руці, то почала писати спонтанно»[64].

В обох поданих свідченнях, як і в багатьох інших, знаходимо той самий принцип: записування свого внутрішнього досвіду допомагає краще його зрозуміти. Така звичка записування може також допомогти відкрити деякі взірці й структури досвіду, які ми в перебігу дня не помічаємо, але які за деякий час виразно вимальовуються в нашій свідомості. Одна жінка, яка записує в духовному щоденнику рефлексію над щоденними іспитами сумління, говорить: «Записування допомагає мені подивитися назад і через читання того, що я записала, задуматися над своїм духовним досвідом. Особливо допомагає мені тоді, коли приймаю якесь важливе рішення або помічаю певні тенденції, які щораз виразніше з’являються в моєму житті. Але пишу передовсім для того, щоб у такий спосіб впорядкувати свої думки».

Запис в Духовному Щоденнику св. Ігнатія за 12 березня 1544 багато говорить про його практику ведення таких записів. У двох зошитах Духовного Щоденника Ігнатій описує свій духовний досвід річного періоду. Людовик Гонзальвес да Камара, якому св. Ігнатій диктував Автобіографію, пише, що бачив Ігнатій з великою купою особистих нотаток в руках; Ігнатій прочитав йому тільки частину, але не дав йому їх в руки[65]. Це свідчення показує, що сам Ігнатій вважав ведення духовного щоденника допомогою в розпізнаванні свого духовного досвіду.

Деякі записи Духовного Щоденника дуже великі; в інші дні Ігнатій записував ледве кілька рядків, навіть один. Часом вживав скорочень. Але він не лише записував свій досвід; його редагування Духовного Щоденника показує, що він уважно й багаторазово перечитував записи щодо суттєвих питань і рішень – як, до прикладу, ці записки за 12 березня 1544. Перекреслені або замінені слова, місця з підкресленими фрагментами, які він хотів добре запам’ятати, копії текстів, які він записував на окремих листках, – усе це свідчить про уважне читання Духовного Щоденника автором. Сам факт ведення щоденника, як і постійне перечитування його, свідчать про важливість цієї практики для св. Ігнатія і про роль, яку вона відігравала в його устремлінні до постійного розпізнавання Божої волі й до постійного усвідомлення дії Бога в його житті[66].

——————————————————–

Духовні практики, з усім своїм багатством,

дуже користають з періодичного відновлення.

———————————————————

Коментуючи Духовні Вправи, св. Ігнатій пише, що «тому, хто виконує вправи, потрібно порадити записувати свої думки й порухи»[67]. По-суті, такою була загальна практика давання й виконання ігнатіянських Вправ. Хосе Кальверас ТІ пише, що рефлексія над власною молитвою має велике значення для духовних Вправ (ДВ 77), і стверджує: «Просвічення, натхнення, плани і схильності можна записувати стисло, після попереднього глибокого продумання»[68].

Чи ведення щоденника корисне всім, які виконують іспит сумління? Ще раз слід наголосити, що на це питання неможливо дати одну, загальну відповідь. Тут відповідь також залежатиме від конкретних випадків. Але це питання заслуговує нашої уваги з огляду на досвід багатьох поколінь і свідчення традиції.

Чи моя молитва іспиту сумління буде багатшою, якщо «записуватиму стисло» «просвічення, натхнення, плани і схильності», які переживаю, роздумуючи перед Господом над перебігом дня? Чи повернення до цих записів допоможе мені краще побачити, куди мене веде Бог в даний період життя? Чи ясніше помічатиму перешкоди, які можуть позбавити мене духовної енергії, потрібної, щоби йти за покликом Бога? Чи записування свого досвіду і читання цих нотаток допоможе мені вибирати засоби, завдяки яким зможу на них відповісти? Чи така практика покаже як духовному керівникові, так і особі, яку він супроводжує, на що слід звернути увагу в духовних розмовах?

Відповідаючи на ці запитання, можемо звернутися до відомих нам джерел, вказаних св. Ігнатієм: до досвіду, рефлексії над досвідом, розмов із тими, які нас супроводжують у духовній мандрівці.

 

Періодична віднова іспиту сумління

 

Останні роздуми – над досвідом людей, відданих поглибленню духовного життя, які витривало моляться іспитом сумління вже багато років. Дехто з моїх співрозмовників, наголошуючи на значенні цієї молитви, водночас висловив прагнення продовжити її з новою, свіжою енергією. Однією з причин цього прагнення, інспірованою благодаттю, може бути бажання зростати в молитві іспиту сумління й факт, що вони тепер готові молитися іспитом сумління на глибшому рівні.

До цієї ситуації можна застосувати певний загальний принцип, який стосується всього життя молитви: духовні практики, з усім своїм багатством, отримають користь від періодичної віднови. Особливий час реколекцій, читання або слухання духовних текстів, участь у молитовних групах, розмова з друзями, ділення своїм досвідом з духовним керівником: існує багато способів такої періодичної віднови, яка підтримує постійний зріст життя молитви. Якщо час від часу вибираємо якийсь духовний метод, який в особливий спосіб сприяє відновленню нашої молитви іспиту сумління, то це допоможе їй зберігати живучість й поглиблюватися. Мігуель Анхель Фіоріто ТІ радить, щоби принаймні раз у житті виконати реколекції, повністю зосереджені на молитві іспиту сумління в світлі всього багатства ігнатіянської традиції[69]. Це лише одна з багатьох можливостей відновлення молитви іспиту сумління.

Під час такої віднови можемо відкрити різні виміри іспиту сумління або поглибити свої знання на цю тему. Роздумуючи над своїм іспитом сумління, можемо помітити нові перспективи й отримати нову енергію, потрібну для росту цієї молитви. Один із повчальних досвідів, який я отримав під час розмов, зв’язаних з працею над цією книжкою, було відкриття, що всі мої співрозмовники після закінчення розмови звірялися, що вже саме озвучення свого іспиту сумління дало їм нове бачення цієї молитви і знову збуджувало прагнення її практикувати. Чи ми можемо знайти спосіб для періодичної віднови, яка зміцнить нашу молитву іспиту сумління? Не виключено, що креативні роздуми над такими можливостями сприятимуть розвитку іспиту сумління.

 

ІV. ВІДВАГА

 

11. Іспит сумління і відвага любові

 

Ми ніколи не знаємо, які ми високі,

поки нам не скажуть встати.

Тоді наша постать росте до неба,

якщо прагнемо з себе дати все.

Емілі Дікінсон

 

«Я посланий, щоб порахувати твої сліди»

 

Серед Апофтегматів Отців Пустелі, які приховують у собі глибокі духовні правди, є також розповідь про чоловіка, який пішов у пустелю, аби віддати своє життя Богові. Жив там довгі роки, ревно служив Богові молитвою й простим та убогим життям. До найближчого джерела було кілька миль, отож щоденно повинен був долати цю відстань, аби набрати воду, потрібну для життя. Роки минали, він старів у служінні Богові.

Але з плином часу його серце втомлювалося більше: його вичерпали фізичні невигоди, важка праця і монотонні дні. Символом цієї втоми став щоденний похід по воду; якось по дорозі він перший раз подумав про те, аби припинити довголітнє служіння Богові. За деякий час, пересуваючись по пустелі, відчув, що серце зупиняється. Читаємо:

«Одного дня, коли він йшов по воду, зламався і сказав: «Чи мушу так важко працювати? Прийду й поселюся біля води». Щойно промовив це, то обернувся і побачив чоловіка, який йшов за ним і рахував його сліди. Спитав: «Хто ти?». «Я – Божий ангел, посланий порахувати твої сліди й винагородити тебе». Щойно це почув, швидко набрав силу духу і переселився ще далі від води»[70].

Чи в нашому житті прийде подібний час, якщо витривало молитимемося іспитом сумління? Чи звикнемо до цієї молитви, чи буде вона бажаною, чи приноситиме радість? Чи може на початку або пізніше з’являться труднощі? Якщо так, чи триватимуть довго? Чи прийде час, коли відчуємо, що щось нас відпихає від іспиту сумління? Чи після місяців і років цієї практики виявиться, що мусимо боротися, аби в ній витривати – як у випадку згаданого пустельника?

Якщо так станеться, то добре знати, що «Божий ангел» посланий порахувати наші сліди на дорозі вірності; добре знати, що наші зусилля молитви іспиту сумління цінні в Божих очах і варті нагороди. Але ця книжка була би неповною, якщо би в ній бракувало обговорення труднощів у практиці цієї молитви, часу, коли вона вимагатиме від нас відваги любові[71]. Св. Павло говорить, що любов «довготерпелива… все зносить… все перетерпить» (1 Кор. 13, 4-7). Св. Павло також повчає нас про терпеливість і вірність, які є плодами Святого Духа (Гал. 5, 22). Можна сподіватися, що туга за Богом, яка змушує нас молитися іспитом сумління, часом вимагатиме відваги любові й згаданих плодів Святого Духа.

Ми вже багаторазово говорили, що іспит сумління – це передовсім зв’язок: суттєвим у ньому є наше ставлення до Бога, любов якого приймаємо з вдячністю, прагнучи щодня відповідати на неї всім серцем. Кожний справжній, глибокий і тривалий зв’язок любові часом вимагає відваги. Мати встає вночі, аби доглядати хвору дитину; син щоденно після роботи відвідує хворого батька, турбуючись про його потреби; священник перериває відпочинок і їде в лікарню до хворого; учитель після дня важкої праці залишається, щоб допомогти відстаючому учневі; чоловік опікується дружиною, яка не може ходити… Прикладів вірної любові є багато. Справжня любов, яка дає нам справжнє щастя, часом вимагає також відваги.

Жан Ваньє, говорячи про періоди випробування людських стосунків, пише: «Випробування, які розбивають поверхневе почуття безпеки, часто визволяють нові, приховані енергії»[72]. В молитві іспиту сумління, як і в інших видах молитви, – яка просто є зв’язком любові – бувають моменти, коли ми покликані любити вірно й відважно з відвагою, яка «визволяє нові, приховані енергії».

Переконання, що іспит сумління – це скоріше Божий дар, ніж наш здобуток, дає нам надію, про яку пише св. Павло: «Я можу все в тому, хто укріплює мене» (Фил. 4, 13). А досвід, як говорить св. Тереза з Лізьє, вчить, що «Бог ніколи не відмовляє першої благодаті, яка дає нам відвагу діяти; потім серце стає міцним, і ми здобуваємо одну перемогу за другою»[73].

У цій частині наших роздумів ми займемося ситуаціями, в яких молитва іспиту сумління може вимагати від нас терпеливої та вірної любові. Розглянувши їх, зможемо пройти через подібний досвід впевненіше, з більшою духовною користю. Роздуми цієї частини книжки беруть до уваги все, що до цього моменту було сказано про іспит сумління: ґрунтовне знання п’яти кроків, вміння гнучко їх застосовувати й знання різних умов і обставин, які нам допомагають практикувати цю молитву.

 

Початки

 

Для багатьох з нас відкриття іспиту сумління є досвідом, який в духовному вимірі додає сил. Під час розмови з духовним керівником, під час реколекцій, в молитовній групі, під час парафіяльної зустрічі, під час розмови з товаришем чи читаючи якусь книжку, таку як ця, довідуємося про вид молитви, яка ефективно вводить нас у глибшу щоденну єдність з Богом, якої прагне наше серце (Пс. 63, 1); також відкриваємо, що цей засіб духовного зростання доступний для нас.

У нашому досвіді іспиту сумління наступає тоді час «першої любові» (Одк. 2, 4); відкриваючи цей метод духовного поступу, відчуваємо приплив свіжих сил, захоплюємося тим, що переживаємо. Піднесення серця може супроводжувати поновне відкриття іспиту сумління, коли його краще розуміння знову розпалює в нас прагнення практикувати цей вид молитви. У деяких випадках, може навіть у випадку більшості з нас, захоплення цією «першою любов’ю» призводить до того, що починаємо так витривало молитися.

——————————————————–

Що робити, якщо молитва іспиту сумління

викликає біль?

———————————————————

Навіть у таких випадках може виявитися потрібним креативне зусилля, щоб ми могли вирішити, коли і де виконуватимемо іспит сумління і що цьому допоможе. Може нам треба буде витривалості й рішучості, аби на цій новій дорозі молитви знайти якусь духовну допомогу: групу, компетентного товариша, систематичні або спорадичні зустрічі з духовним керівником. Початковий етап може вимагати від нас волі витривати на території, на якій почуваємося невпевнено, з надією, що – як говорить св. Тереза – «Бог ніколи не відмовляє першої благодаті, яка дає нам відвагу діяти».

Дехто спочатку може вважати, що іспит сумління менш дієвий від того, що обіцяє ведення щоденника і досвід інших. Тоді вони можуть засумніватися в ефективності іспиту сумління або принаймні виснувати, що в їхньому випадку він не діє. Якщо переживаємо такі сумніви, то неоціненною допомогою може виявитися розмова з компетентним духовним керівником. Причини початкових труднощів можуть бути різними, і такі розмови допомагають їх долати.

У подібному досвіді слід пам’ятати про певний основний принцип стосовно всього духовного життя. Св. Йоан від Хреста виразив це дуже просто: «Аби дійти до мети, по цій дорозі треба завжди йти вперед»[74]. Кожне зростання людини підлягає законам часу, і молитва іспиту сумління – не виняток. Щось подібне діється тоді, коли перший раз торкаємо клавіші піаніно, коли перший раз вимовляємо слова іноземної мови, коли – це влучніше порівняння – перший раз розмовляємо з новим товаришем: це початок плідної практики, в якій розвиватимемося, якщо тільки витривало входитимемо в нові навички чи ситуації. По суті, «аби дійти до мети, по цій дорозі треба завжди йти вперед».

Наш перший досвід – важкий або перспективний, або важкий і перспективний водночас – це вже благословенна обітниця майбутнього зросту, якщо тільки витривало, вірно й з любов’ю молитимемося іспитом сумління. Відвага любові, про яку говоримо, якою розпочинається наш іспит сумління, – це родюча земля, на якій у майбутньому проросте зерно щоденного спілкування з Тим, хто нас любить тут, сьогодні, безмежно і завжди.

 

Рани серця

 

Але що робити, якщо молитва іспиту сумління спричинює біль? Що робити, коли хтось, хто щиро ангажується в життя молитви, переконаний у вартості іспиту сумління і щиро хоче ним молитися, але постійно має відчуття поразки, а не близької присутності люблячого Бога? Чи це означає, що тоді слід відмовитися від іспиту сумління? Як розуміти такі ситуації?

Одна жінка розповіла мені, що почула колись фразу, яка їй дуже сподобалася і про яку часто думає, виконуючи іспит сумління: «Коли переживаєш важкі хвилини, коли почуваєшся повністю відокремленою від Бога, здійми взуття – ти стоїш на святій землі». І справді, може більше, ніж будь-коли, під час рефлексії земля, на якій стоїмо, свята (Вих. 3, 5). До боротьби, про яку говоримо, слід підходити з великою пошаною до таїни, чуда, багатства і болю людського досвіду.

Один мужчина любить Бога і намагається вмістити Його в центрі свого життя. Щоденно присвячує час на молитву. Знаходить духовного керівника й регулярно з ним зустрічається. На роботі старається пам’ятати, що служить Господові. Він інтелігентний, обдарований і приємний. Люди люблять бути в його товаристві, відчувають його щиру віру й дивуються його сумлінності в праці.

Довідується про іспит сумління і про те, що його виконувало багато святих, і сам вирішує практикувати його щоденно. Серйозно до цього ставиться і сумлінно практикує.

Але цей чоловік має свою таємницю. Страждає від певного узалежнення, яке підштовхує його до поведінки, з якою не може погодитися його сумління. Ніхто цього не бачить, ніхто про це не знає. Велике почуття сорому не дозволяє йому відкрито говорити про цю проблему; не виявив її навіть духовному керівникові. Часом хоче щось сказати, але сором стримує його; духовний керівник не знає про тягар, який цей чоловік приховує в своєму серці. Зовні, в очах усіх, які його знають, виглядає радісним, йде простою дорогою до мети, живе з Богом і успішний у професійному житті. А в глибині душі його давить почуття сорому й провини.

Кожного разу, коли він виконує іспит сумління, повторюється той самий досвід. Його розум цінить цю молитву. Розуміє сенс п’яти кроків і знає, як ними молитися. Але за кожним разом його охоплює почуття сорому; завжди переживає те саме. Завжди зосереджується на чомусь, що погано зробив упродовж дня, і не може йти далі. Говорить: «Роздумуючи над перебігом дня, мучуся самозвинуваченнями. Не можу глянути на минулі події й погодитися з ними». Видається, що іспит сумління йому не допомагає. Не є позитивним досвідом. Це скоріше час, коли проявляється приховане почуття сорому й провини перед Богом. Його серце болить.

Цей стан триває вже роками. Часом він повністю нехтує іспитом сумління. Потім знову до нього повертається. Бувають хвилини, коли в молитві відчуває близькість Бога. Без цих хвилин він не міг би йти далі, але вони трапляються рідко. Проходять, і він піддається узалежненням. Повертається почуття сорому й нерішучість під час іспиту сумління.

Якось, коли біль був дуже сильним, приходить момент благодаті. Він усвідомлює, що так жити вже не може. Молиться про допомогу в доланні узалежнення й пов’язаною з ним поведінкою. Припиняє мовчання і звіряється компетентній духовній особі. Пристає до групи людей, які борються з таким самим узалежненням, і регулярно з ними зустрічається. Перший раз здатний відверто розмовляти зі своїм духовним керівником про проблему, яка гнітить його довгі роки. Узалежнення помалу слабне.

Помалу в ньому проходять духовні зміни. Починає розуміти, що є, як сам говорить, «грішником, якого люблять», якого Бог не відкидає, а спасає й обнімає під час його боротьби за внутрішній розвиток[75]. Під час зустрічей і розмов його біль починає допомагати іншим через співчуття і зрозуміння, яке їм проявляє. Помалу змінюється і молитва іспиту сумління. Часом ще повертається давній сором і знеохочення. Іншим разом добре виконує перший крок іспиту сумління; вміє відчути справжню вдячність до Бога. Говорить: «У такі дні помічаю рятівну дію Господа в моєму житті й навернення. Знаю, що Господь справді любить мене в усьому, що переживаю».

Останнім часом під час іспиту сумління його опановує знеохочення: щовечора відчуває ту саму тяжкість на серці, ті самі сумні емоції, почуття безпорадності, не може цього позбутися. Розповідає про все це духовному керівникові. Духовний керівник уважно слухає, подає можливі вирішення, які він не брав до уваги, й заохочує його «вчитися і шукати». Розмова додала йому запалу й сил до продовження молитви іспиту сумління.

Я дуже вдячний йому за ділення досвідом, в якому він, напевно, не один. Скільки людей, стаючи в тиші перед Богом, тримають у серці таємниці? Скільки людей відчувають подібний сором, знаючи, що стають перед Богом негідно, що виражається також і в іспиті сумління? Якщо носимо в серці такі таємниці, то може бути, що хоча й цінимо іспит сумління й пробуємо ним молитися, але відчуватимемо сором, який нас здолає; важко буде відчувати вдячність, а рефлексія над пережитим днем буде болісним досвідом. Іспит сумління може тоді бути нагодою помітити в собі щось, чого не помічаємо в забіганні дня, але воно ховається в нашому серці.

Особи, які переживають подібні труднощі під час іспиту сумління, повинні знати, що – як доводить попередня розповідь – існує надія. Повинні знати, що можна позбутися постійних і болісних станів, які переживають під час молитви, і що можуть користуватися людськими й духовними засобами зцілення. Повинні знати, що в їхньому житті може статися чудо благодаті, як і в житті особи, свідчення якої ми приводили; чудо хвилини, коли зможуть зламати духовне мовчання і розпочати процес навернення.

Але що робити, якщо зараз вони не здатні відчинитися на дію Бога? Що робити, якщо озвучення таємниць серця здається понад сили? Навіть тоді можуть молитися про благодать, просити Бога, який обіцяє, що «кожний, хто просить, отримає» (Мт. 11, 29). Вже саме усвідомлення, що існує дорога виходу з цієї ситуації і що інші пройшли її перед нами, може започаткувати нову надію, яка відчинить дорогу духовного визволення. Тоді боротьба, яка супроводжує іспит сумління, справді стає «святою землею», місцем, де «тихий і покірний серцем» (Мт. 11, 29) Бог волає до нас: «Прийдіть до мене всі втомлені й обтяжені, і я облегшу вас» (Мт. 11, 28)[76].

Що станеться у житті цієї людини, якщо вона витримає на дорозі людського й духовного зросту, сумлінно використовуючи засоби, які має в своєму розпорядженні? Зростатиме, і цей зріст супроводжуватиме щораз плідніший іспит сумління. «Кращі дні» приходитимуть частіше, а нова надія на добрий іспит сумління матиме кращі підстави»[77].

Подана історія – це драматичний приклад болісної боротьби з іспитом сумління, яка сягає корінням у почуття сорому; минуло багато років, поки людина не відчинилася, що започаткувало процес зцілення. Подібні труднощі в молитві іспиту сумління можна переживати також і в менш драматичному вимірі.

Не так болісно, але дуже реально, також інші особи можуть переживати поважні духовні сумніви. Їх можна відчувати під час іспиту сумління, і тому особа, яка молиться, може відчути якийсь дискомфорт. Тоді може прийти думка, що має перед собою дві недобрі дороги: припинити виконувати іспит сумління або молитися ним далі, відчуваючи зростання неспокою серця.

Вийти з цієї важкої ситуації допоможе розмова з компетентним духовним провідником (ДВ 326); це можливо у випадку осіб, які переживають такі труднощі, хоча це поєднане з певним, але не дуже великим, зусиллям. Визнати неспокій – це часто перший крок, щоб його позбутися, завдяки чому ми з новою енергією можемо повернутися до молитви іспиту сумління. Якщо, визнаючи труднощі, вчимося у якийсь спосіб застосовувати ігнатіянські правила розпізнавання[78], то отримуємо новий засіб для ефективної відповіді на подібні духовні проблеми.

У такий спосіб наша боротьба з іспитом сумління стане нагодою до нового зросту. Тоді ми справді будемо йти по «святій землі».

 

12. Іспит сумління і піддання себе любові

 

Не прошу великого горизонту раю,

Мені достатньо променя для одного кроку.

Генрі Ньюмен

 

Духовна втіха і спустошення

 

У ході наших роздумів ми вживали мову св. Ігнатія, говорячи про духовну втіху й спустошення, маючи на увазі приємні або важкі афективні порухи, яких наше серце може досвідчувати в духовному житті (ДВ 316-317)[79]. Ці види порухів супроводжують кожну духовну мандрівку і можуть також з’являтися під час іспиту сумління.

Пам’ятаймо, що св. Ігнатій виконував іспит сумління під час великої духовної втіхи, навіть зі сльозами. Згадуючи свою ранішню молитву з 12 березня 1544, Ігнатій пише: «У звичайній молитві велика побожність, а від другої половини – велика, ясна, сяюча і ніби гаряча» (ДЩ 144). Відчуття на святій месі описує так: «Велика побожність – аж до сліз» (ДЩ 144). Пізніше духовна втіха повернулася: «І помалу темрява почала від мене віддалятися, і почали котитися сльози» (ДЩ 148). Молитва іспиту сумління св. Ігнатія – це часто спомини й досвід духовної втіхи, радості в Господові.

– Один чоловік говорить, що іспит сумління – це «перебування в присутності Божества, всієї Пресвятої Тройці» і «досвід безумовної любові». Це «почуття, що ти коханий»; «його супроводжує радісне відкриття, що життя чудове».

– Одна жінка говорить, що для неї іспит сумління – це «щораз ясніше усвідомлення присутності Бога» і «накопичення засобів вдячності», якими може пізніше користуватися у важкі моменти.

– Інша жінка говорить, що роки, коли молилася іспитом сумління, були для неї «інтенсивним та інтимним любовним зв’язком з Богом».

Багато людей, які моляться іспитом сумління, виражають вдячність за Божу любов, яку відчувають під час молитви, й говорять, що ця вдячність наприкінці дня дає їм особливу радість і світло. Це чудовий досвід духовної втіхи під час іспиту сумління; отримуємо його як дар Божої любові, який утверджує нас у зв’язку любові з Богом.

А що робити в хвилини духовного спустошення, коли наше серце обважніле, а Бог здається дуже далеким[80]? Як молитися іспитом сумління в ці важкі хвилини?

Досвід св. Ігнатія з 12 березня 1544 подає виразний приклад молитви іспиту сумління саме у такі хвилини. Ігнатій описує свій стан після ранкової меси: «Я відчував себе повністю самотнім, без будь-якої допомоги, не відчував жодного з посередників і не відчував Божих Осіб» (ДЩ 145). Почувається віддаленим від них так, «ніби ніколи нікого з них не відчував у минулому і вже ніколи не відчуватиму в майбутньому» (ДЩ 145). Що більше, пише, що приходили думки «проти Ісуса чи проти когось іншого» (ДЩ 145). Пише, що «різні думки так мене бентежили», що «ні в чому не міг знайти спокою» (ДЩ 145).

Як бачимо, у цих обставинах молитися іспитом сумління було дуже важко! Можемо втішати себе думкою, що св. Ігнатій, як і ми, переживав у своєму житті такі темні хвилини, коли серце почувається відокремленим від Бога, якого любить, коли почувається «віддаленим» від Бога, «без будь-якої допомоги», коли розум напастують «різні думки». Ігнатій, як і ми, з власного досвіду пізнає, що кожний учень Господа зустрічається з духовним спустошенням на різних етапах духовної мандрівки.

Св. Ігнатій також знає з багатого досвіду і з власної, керованої благодаттю, рефлексії, що Бог допускає такі випробування з огляду на любов: якщо відважно долаємо духовне спустошення, то воно перемінюється у джерело духовного зростання (ДВ 322). Певний вид духовної зрілості можемо зазвичай осягнути тільки через досвід і боротьбу з духовним спустошенням. 12 березня 1544, тільки тоді, коли Ігнатій затримується і вивчає своє духовне спустошення, усвідомлює, що те, чого прагне в цей момент, не згідне з Божою волею. Зрозумівши це, Ігнатій намагається схилити своє серце до того, що хоче Бог, духовне спустошення відходить, він отримує підтвердження свого розпізнавання.

Одну жінку гнітять серйозні сумніви; останнім часом вона бореться сама з собою, пробуючи відчути любов Бога. Кілька тижнів тому, після розмови з духовним керівником, повернулася до практики іспиту сумління. Сама практика іспиту сумління – це для неї знаряддя визволення з духовного спустошення. Вона пише:

«Тепер я відчуваю, що до того, як почала робити іспит сумління, йшла через джунглі, відкрита на всі негативні думки, які могли вільно мною володіти, бо не звертала на них увагу. Лише тоді, коли вони були дуже темними і гнітючими, помічала, що діється щось погане. Але й тоді відчувала безпорадність, не могла зупинити те, що діється, бо зовсім не знала, що це таке…

Досвід іспиту сумління допоміг мене ясно побачити як саму проблему, так і її суть. Вже само питання, чи деякі думки й дії ведуть мене до Бога чи віддаляють від Нього – це як сніп світла, що впадає до темної кімнати; починаю бачити речі такими, якими вони є. Завдяки новому досвіду помітила щось як остерігаючий сигнал – усвідомила сліпоту, яка ввела мене в клопіт… Я дуже вдячна Господу за терпеливість, яку до мене проявив, за те, що в моїй мандрівці виразно мені допоміг, показуючи, що маю робити».

Для цієї жінки, як і для багатьох з нас, молитва іспиту сумління, підтримувана принаймні спорадичною допомогою духовного керівника, стає досвідом духовного визволення. «Вже само питання, чи деякі думки й дії ведуть мене до Бога чи віддаляють від Нього – це як сніп світла, що впадає до темної кімнати; починаю бачити речі такими, якими вони є». В міру зростання її духовного розуміння темрява розпорошується і серце наповнює вдячність.

——————————————————–

Якщо відважно долаємо духовне спустошення,

то воно перемінюється у джерело духовного зростання.

———————————————————

Досвід цієї жінки демонструє силу іспиту сумління, який допомагає подолати духовне спустошення (ДВ 319). Практикуючи його, моя співрозмовниця навчилася молитися третім кроком (рефлексія над перебігом дня) і виразно помічає тепер «остерігаючі сигнали», відбиваючи духовне спустошення вже на самому початку (ДВ 325)[81]. Вона зробила поступ у терпеливості й витривалості, що є плодом дії Святого Духа в наших серцях (Гал. 5, 22); завдяки практиці іспиту сумління може тепер відважно любити.

Часом – зазвичай у довшій перспективі – іспит сумління виявляється молитвою духовної втіхи. Прагнемо його, і практикування його дає нам радість. Завдяки щоденному іспиту сумління відчуваємо, що Бог нас любить, і радіємо Його любов’ю. Але слід очікувати, що в хвилини духовного спустошення практика іспиту сумління не буде приємною. Якщо це знаємо (ДВ 323), то нам легше буде молитися у важкі хвилини й вважати його – згідно з Божим наміром – нагодою до духовного зросту. Разом із св. Ігнатієм (ДВ 320) можемо бути впевненими, що завжди нам достатньо Божої благодаті, аби подолати спокуси (1 Кор. 10, 13). Завдяки вірності й витривалості, як пише св. Тереза, «потім серце стає міцним, і ми здобуваємо одну перемогу за другою».

 

Випустити з рук

 

12 березня 1544 св. Ігнатій у якийсь момент усвідомив, що його прагнення розбігається з тим, чого прагне для нього Бог. Він пише:

«Щойно я відчув цю схильність і, з другого боку, бажання Бога, нашого Господа, то почав це помічати й робити зусилля, щоб зробити так, як подобається Богові, нашому Господові» (ДЩ 147).

Любов до Господа наповнює серце Ігнатія і спонукає «робити зусилля, щоб зробити так, як подобається Богові». Зрозумівши Божу волю, починає – не без опору – «робити зусилля» до єдності з Богом. Тоді, як пише, «темрява почала від мене віддалятися, і почали котитися сльози» (ДЩ 148). Духовне спустошення відступило, духовна втіха повернулася, і разом з нею – ясність і певність щодо прийнятого рішення.

Щоденна молитва іспиту сумління – це постійне вслуховування в повів «лагідного вітерця» (1 Цар. 19, 12), в якому звучить голос Бога, що промовляє в наших серцях. Іспит сумління виражає нашу щоденну відкритість на реалізацію Божих прагнень в нашому житті. Говорячи мовою св. Павла: молячись іспитом сумління, визнаємо, що Ісус є Господом щоденно, в усьому нашому житті, і ми готові пізнати Його прагнення й іти туди, куди Він нас веде в кожній годині дня. Це, як пише св. Ігнатій, постійні зусилля до єдності з Богом. Молитися іспитом сумління – це щораз більше віддавати своє життя Господу, дозволити Йому нас вести, бо, подібно як і св. Ігнатій, «ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Йо. 4, 16).

Молитва іспиту сумління щораз глибше змінює нас, як вимовно описав кардинал Генрі Ньюмен тоді, коли знову віддавав своє життя незвіданим вирокам Бога:

«Я не завжди молився так, як молюся тепер,

Споконвічне Світло.

Я сам хотів бачити, я сам хотів вибирати

Свою дорогу. Але тепер…

Ти веди мене»[82].

«Я сам хотів бачити, я сам хотів вибирати»: це людська схильність до самодостатності, устремління безустанно контролювати ситуації в своєму житті. Але в кардиналі Ньюмені відбуваються глибокі зміни, виражені воланням: «Але тепер… Ти веди мене». Молитва іспиту сумління народжується в серці, яке разом із Ньюменом хоче сказати: «Тепер Ти веди мене», просячи про Боже керівництво не тільки в великих рішеннях життя, але також у конкретних, щоденних, «малих» справах, які творять нашу буденність.

У роздумах, написаних за тринадцять днів до смерті, кардинал Йосиф Бернардін, який помер від раку, зворушливо описує те, що називає «випусканням з рук»[83]:

«На перший план виходить одна тема, яка тепер набирає нового значення – вміння відмовлятися або випускати з рук.

Через випускання з рук маю на увазі здатність звільнитися від усіх речей, які перешкоджають нам розвивати сердечний зв’язок з Ісусом.

Випускання з рук ніколи не є легким. Насправді, це завдання всього життя. Але випускання з рук стає можливе тоді, коли цінимо відчинення свого серця і – понад усе – піклуємося про розвиток молитовного життя»[84].

Це «завдання всього життя» здійснюється саме в молитві іспиту сумління. Щоденно молячись, виразно помічаємо те, що «нам перешкоджає» реалізувати найбільше прагнення серця: «розвивати сердечний зв’язок з Ісусом». Щораз більше намагаємося «звільнитися від усіх речей», які обмежують нашу духовну свободу, зростаючи в любові Господа. Іспит сумління стає необхідністю, коли «оцінимо відчинення свого серця» на Бога, голос якого, прихований у подуві «лагідного вітерця», безустанно кличе нас до постійної віднови життя.

Слова кардинала Бернардіна виражають те, що, мабуть, є також і нашим досвідом:

«Але випускання з рук – це не легкий процес. Я ще постійно молюся й борюся за здатність охоче відмовлятися від багатьох речей. Все ще намагаюся визволитися з того, що не дозволяє Богові замешкати в моєму серці або перешкоджає мені піддатися Його волі… Щоденно молюся, щоб уміти широко відчиняти двері серця Ісусові й покірно погоджуватися з Його вимогами».

Ось суть іспиту сумління: постійно визволятися «з того, що не дозволяє Богові замешкати в моєму серці», з усього, що «перешкоджає мені піддатися Його волі». Це наша «щоденна молитва», щоб ми «вміли широко відчиняти двері серця Ісусові».

Кардинал Бернардін говорить також про «применшення себе самого» (Фил. 2, 7), яке звільнює наше серце, віддаючи його Богові:

«Бог промовляє до нас дуже делікатно, коли просить, щоби ми приділили Йому більше місця в нашому житті. Напруження, яке тоді виникає, не походить від Нього, але від мене, думаю, як Його краще прийняти і як робити це щирим серцем. Ісус виразно говорить, чого прагне, тільки мені дуже важко зректися себе самого й своєї праці. Нелегко повністю довіритися Богові. Перший крок до осягнення такої постави – відмовитися від усього, тобто від планів, які вважаю дуже суттєвими, і від маловажних справ. Тільки тоді Бог може справді заволодіти моїм серцем».

Бог справді промовляє до нас «дуже делікатно», просячи, «щоби ми приділили Йому більше місця в нашому житті». Наші серця повинні щоденно допасовуватися до Божої волі, аби ми могли постійно вслухатися в голос цього любовного запрошення. Саме тому, як було сказано на початку, молитва іспиту сумління перебуває в центрі нашого духовного життя. Багато залежить від того, чи будемо вслухатися в голос Бога, який промовляє до нас «дуже делікатно», закликаючи нас розпочати духовну мандрівку.

Як помітив кардинал Бернардін, «Ісус виразно говорить, чого прагне». Ми, натомість, як і Йосип Бернардін, боремося з собою, постійно питаючи, «як Його краще прийняти», і намагаючись робити це «щирим серцем». Питати як, а потім робити: це добрий опис суті іспиту сумління.

 

«Любов не потребує жодної підстави поза самою собою»

 

Остаточно йдеться про сліди, які залишаємо на піску: день за днем, рік за роком, в хвилини, коли наше серце розігріте любов’ю Бога і все, що духовне, приносить радість, і також у хвилини, коли витривало мусимо продиратися через пустелю в палаючих променях сонця, долаючи кілометри, які здаються нам безконечними, знаючи, що Бог бачить і любить кожний слід нашої вірної витривалості»[85].

До подальшої мандрівки нас підштовхує та сама енергія: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має» (1 Йо. 4, 16). Витривало рік за роком практикуючи іспит сумління, просимо «внутрішнього пізнання нашого Господа… щоб іще сильніше Його полюбити і краще наслідувати» (ДВ 104).

Св. Бернард з Клерво, якого вірна любов до Господа перемінила серця багатьох народів, даючи їм благословенні плоди, пише:

«Любов самодостатня, дає радість сама з себе і з огляду на себе саму. Любов є своєю власною заслугою, своєю власною нагородою. Любов не потребує жодної підстави поза самою собою, ані жодного плоду поза самою собою. Її плодом є сама любов. Люблю, бо люблю; люблю, щоб любити. Любов – це щось велике так довго, як довго повертається до свого джерела, сягає своїх початків і випливає зі свого потічка, безустанно черпаючи з нього воду, яка дає їй нове життя»[86].

Немає іншого причини, щоб молитися іспитом сумління: «Любов не потребує жодної підстави поза самою собою… Люблю, бо люблю; люблю, щоб любити». Така любов залишається молодою, свіжою й живою, якщо – як пише св. Бернард – безустанно «повертається до свого джерела, сягає своїх початків і випливає зі свого потічка, безустанно черпаючи з нього воду, яка дає їй нове життя». Якщо цей потічок живої води виходить із наших сердець (Йо. 7, 38), то нашим життям керує Святий Дух. Витривало молячись іспитом сумління, щоденно чуємо Голос, відповідаючи на нього своїм життям: «Ти веди мене».

 

1. V. ПЛОДИ

 

13. Іспит сумління і спільнота

 

Мартине, Мартине!

Виглянь завтра на вулицю, бо прийду.

Лев Толстой, Де любов, там і Бог

 

Плоди іспиту сумління св. Ігнатія

 

У цьому розділі ми ще раз повернемося до Духовного Щоденника св. Ігнатія, задаючись питанням: Чи практика іспиту сумління щось змінила в житті Ігнатія 12 березня 1544? Що йому подарував Бог того дня через молитву іспиту сумління? Які були духовні плоди?

Відповідь на це питання ми вже отримали з наших попередніх роздумів. Роздумуючи в молитві про перебіг дня, св. Ігнатій помічає досвід духовних втіх і спустошень. Завдяки цьому може зрозуміти значення цього досвіду. Духовна втіха, особливо після внутрішньої боротьби, утверджує його в прийнятому рішенні, підтверджуючи, що воно походить від Бога[87]. У такий спосіб Ігнатій ясно й виразно бачить, що повинен робити у важливій для нього і його товаришів справі. Він вже має імунітет до майбутніх спокус ворога, який хоче, щоб він змінив рішення. Такі спокуси з’являються, але Ігнатій відкидає їх швидко й рішуче; залишається вірним отриманій благодаті. Інсайт у Божі наміри й вірність натхненням Святого Духа, отримані завдяки іспиту сумління, допомагають йому вести своїх товаришів з духовною впевненістю.

Роздуми св. Ігнатія про духовне спустошення, яке він переживав до і після меси, показують нам духовну нестабільність, яка панувала в його серці. Роздумуючи про причину свого спустошення, помічає її в прагненні, про яке знає, що воно не узгоджується з Божою волею. Також у цьому питанні, завдяки іспиту сумління, Ігнатій усвідомлює свій духовний стан. Знову визнає, що мусить діяти згідно з тим, що відкрив і зрозумів. Намагається позбутися цього прагнення; коли це зробив, то духовне спустошення замінюється духовною втіхою.

Завдяки уважному іспиту сумління св. Ігнатій помічає, куди його сьогодні веде Бог, отож помічає спокуси ворога, які цьому перешкоджають. Під час іспиту сумління бачить, які порухи серця має прийняти, а які відкинути. Оскільки роздумує про свій духовний досвід, то може знайти Бога цього дня й безпомилково за Ним йти. Молитва іспиту сумління дає йому ясність розпізнавання і здатність до рішучих духовних дій, потрібних у дану хвилину. Духовні плоди щоденного іспиту сумління стають благословенням для нього, для його товаришів, і для всього Божого Люду.

 

Плоди нашого іспиту сумління

 

Подібно говорили особи, які ділилися зі мною досвідом іспиту сумління. Одна черниця, яка багато років молиться іспитом сумління, говорить:

«Іспит сумління подібний до малих реколекцій. Допомагає мені згадати те, що важливе. Допомагає мені впорядкувати шкалу цілей і завдань. Завдяки іспиту сумління пам’ятаю про найважливіше: Бог мене любить і створив мене з любові. Пам’ятаю, для чого існую: з огляду на щастя Бога, інших людей і моє щастя. Це усвідомлення спонукає мене діяти; проживаю цілий день у згідності з ним».

Заміжня жінка, розповідаючи про свій іспит сумління, описує його як молитву, яка допомагає їй зростати духовно:

«Не знаю, чи я могла би духовно зростати без іспиту сумління. Виконуючи його, усвідомлюю, як відповідаю на те, що діється в моєму житті. Якщо мої відповіді не властиві, що намагаюся зрозуміти – чому. Якщо я сумна, то намагаюся зрозуміти – чому. Завдяки іспиту сумління помічаю в своєму житті певні ситуації та тенденції, які повторюються».

Якийсь час вона думає, потім озвучує важливе твердження: «Без іспиту сумління я би тільки реагувала, а не відповідала на те, що діється упродовж дня».

Описуючи свій досвід, ця жінка торкнула глибоку правду про іспит сумління: він є молитвою постійного духовного зростання. Бог дав нам усім великий потенціал зросту життя вірою й любов’ю. Цей потенціал до певного часу може бути приспаний. Можемо сумніватися, чи в нашому випадку він взагалі можливий. Іспит сумління пробуджує в нас ці приспані можливості, вдихає в них нового духа й спрямовує їх до святості, до якої ми покликані і яку сила Божої благодаті може виробити в нашій людській природі[88]. Іспит сумління – це молитва «благословенного неспокою», про яку говорить Серен К’єркегор: є молитвою постійних пошуків глибшого зв’язку з Богом, який дає радість і безустанно відновлює наше духовне життя[89].

——————————————————–

Іспит сумління дає ясність розпізнавання

і здатність до рішучих духовних дій,

потрібних у дану хвилину.

———————————————————

Священник, який з часів семінарії молиться іспитом сумління, говорить:

«Колись, виконуючи іспит сумління, я боровся з собою; частково це діється й тепер. Але тепер виразно бачу, як він мені допомагає. Хочу закінчити день із відчуттям, що помічаю присутність Ісуса, що бачу Його в ситуаціях прожитого дня, що знаю, в якій хвилині розминувся з Ним. Щораз краще вчуся іспиту сумління і розмовляю про це з духовним керівником».

Чоловік і дружина моляться іспитом сумління; говорять, що часто не виходять поза перший крок, тобто поза вдячність. Але коли подякують Богові за те, що зробив упродовж дня, то їм легше розмовляти про різні «важкі справи», зв’язані з особистим досвідом і подружнім життям. Він говорить, що під час іспиту сумління вчиться, як виражати свої особисті й духовні переживання собі самому й іншим людям. Вона це підтверджує й додає: «Бачу, що зрозуміла деякі речі. Можу помічати емоційні причини різних ситуацій. Якщо це вдається, то можу з ними справлятися. Часом не бачу все виразно в цей день, але за деякий час. Сьогодні щось бачу, завтра побачу більше».

Її чоловік продовжує: «Завдяки спільному іспиту сумління мій зв’язок з Богом і з жінкою стали нероздільними. Добро, яке мені дає Бог, і добро, яке дає мені дружина, міцно з’єднані». Вона підтверджує його слова власним досвідом, а він додає: «Почуття, що мене люблять, яке переживаю під час іспиту сумління, дає мені надію, потрібну для того, щоб говорити про справи, які можуть стати великою проблемою, ще до того, як вони нею стануть». Дружина коротко підтверджує: «Іспит сумління вчить нас, що ми – Божі діти».

Малі реколекції, усвідомлення найважливішого, усвідомлення, що мене люблять і що хтось може мене любити, духовний простір, в якому знаходимо вказівки до подальших дій, молитва духовного зросту, помічання в своєму житті ситуацій і тенденцій, які повторюються, – це відповіді на події, а не тільки реагування; молитва, в якій помічаємо присутність Ісуса й бачимо Його в ситуаціях прожитого дня, спосіб вираження переживань й поради досвідчених духовників, подружні розмови – це деякі з багатьох проявів надзвичайної плідності щоденного іспиту сумління.

Щоденна молитва іспиту сумління створює великий потенціал для духовного зросту. У цьому й наступному розділах покажемо тільки кілька способів здійснення цього духовного поступу.

 

Готовність розпізнавати упродовж дня

 

Аналіз нотаток св. Ігнатія в Духовному Щоденнику за 12 березня 1544 виразно доводить, що на цьому етапі духовного розвитку іспит сумління для нього вже не був справою двох перерв на рефлексію в потоці щоденних занять; упродовж усього дня Ігнатій відводить хвилини часу для постійної готовності розпізнавати Божу волю. Іспит сумління став способом життя; св. Ігнатій звертається до нього, коли пробуджується і молиться, коли готується до святої меси й служить її, коли виконує свої щоденні обов’язки й роздумує над рішеннями, які повинен прийняти, коли обідає і після обіду, упродовж дня, наповненого працею.

Ті, які його знали, говорили, що в тих роках, коли він осягнув духовну зрілість, було видно його постійну готовність до розпізнавання. Один із його товаришів, Єронім Надаль, пише, що Ігнатій міг «у всіх справах, діях і розмовах бачити й контемплювати присутність Бога й любов духовних речей, залишаючись контемплятивним навіть в процесі діяльності»[90]. Інший його співбрат, Петро Рібаденейра, говорить про св. Ігнатія:

«Він завжди мав звичку щогодини перевіряти своє сумління й уважно над ним роздумувати. Якщо мусів виконати якусь важливу справу, яка перешкоджала цій побожній практиці, то відкладав іспит сумління, але повертався до нього у перші вільні хвилини або наступної години»[91].

З плином часу плоди безустанного іспиту совісті св. Ігнатія ставали щораз більшими. Одного дня, наприкінці життя, Ігнатій покликав до себе Людовика Гонсальвеса да Камару і, «більше зосереджений, ніж звичайно», сказав йому, що «завжди зростав у побожності, тобто в щораз швидшому знаходженні Бога, а тепер – більше, ніж будь-коли в своєму житті. Кожного разу і в кожній порі, коли тільки хоче знайти Бога, знаходить Його». Чи хтось може виразити радість із так прожитого життя?

Якщо щоденно, рік за роком, витривало молитимемося іспитом сумління, борючись і приймаючи втіху, яку може дати ця молитва, то переконуємося, що робимо перші – малі, але надзвичайно важливі – кроки на дорозі, якою йшов св. Ігнатій. Час, який спочатку був призначений для іспиту сумління, помалу пошириться на весь день, наповнений різними заняттями, і будемо краще приготовані знаходити Бога в усьому, що робимо. Нагод до таких коротких моментів, коли усвідомлюємо свою готовність розпізнавати Божу волю, безліч, і ми помалу почнемо їх помічати. Як слушно пише Давид Тавнсенд ТІ:

«Це можна робити у різний спосіб. До прикладу, якщо закінчуємо якусь працю або розмову, і ще не перейшли до іншої, то є час на швидке розпізнавання, під час якого усвідомлюємо присутність Бога в своєму житті й нашу відповідь на цю присутність у процесі праці, яку саме закінчили, або під час розмови. Часто є хвилини, аби подивитися на те, що нас чекає в найближчому часі, і, завдяки цьому, краще приготуватися до пошуків і знаходження Бога в нових завданнях. Такий спалах розпізнавання можемо пережити за кілька секунд, сидячи за письмовим столом, за кілька хвилин, прогулюючись вулицями міста, або їдучи на зустріч в автомобілі»[92].

Коли витривало молимося іспитом сумління регулярно, то в нас зростає прагнення цих «швидких спалахів розпізнавання». Після років молитви іспитом сумління одна черниця визнає, що тепер, працюючи в своєму бюро, «спонтанно» входить в іспит сумління. Коли відчуває, що «втрачає рівновагу», перериває працю:

«Роблю кілька хвилин перерви. Часом відмовляю особливу молитву, просячи Бога про допомогу. Часом просто в тиші стаю перед Господом, аби усвідомити, що мене непокоїть. Часто також справді знаходжу причину мого неспокою. Це може бути незадоволення з моєї відповіді на чиюсь поведінку. Тоді все стає ясно. Знаю, що маю робити».

Жінка, яка багато років молиться іспитом сумління, говорить, що в її випадку діється щось подібне. «Часом, – визнає, – якщо я дуже зайнята, то відчуваю, що щось мене зворушує. Може в даний момент не маю часу, щоби над цим затриматися, але помічаю це. Відчуваю якусь «ваду» і знаю, що мушу зрозуміти, про що йдеться. Потім, коли я готова, роздумую про це під час іспиту сумління».

Мужчина, який щоденно молиться іспитом сумління, говорить, що в таких ситуаціях зазвичай «використовує вільні хвилини, щоби затриматися і дослідити, що діється в нього всередині. Під час цих коротких хвилин перед Богом отримує ясність і спокій для подальшої праці». Кілька хвилин за письмовим столом, прогулянка, подорож автомобілем, перебування в ліфті, хвилина тиші після телефонної розмови або коли діти заснули – такі короткі нагоди до «швидких спалахів розпізнавання» завжди є. Завдяки ним починаємо, як св. Ігнатій, «знаходити Бога», година за годиною, в перебігу подій дня. Іспит сумління стає для нас також благословенним видом життя, способом його переживання.

 

Іспит сумління і спільне життя

 

Ми вже говорили, що з іспиту сумління св. Ігнатія за 12 березня 1544 користь отримали його товариші, а через них – багато інших людей. Завдяки певності стосовно прийнятого рішення Ігнатій міг краще вести інших до Бога. Тут проявляється суттєва правда про іспит сумління: нашу особисту молитву іспиту сумління практикуємо завжди в контексті Церкви і світу. Дари, які Бог через цю молитву уділяє нам індивідуально, дають нам здатність любити й служити з більшою мудрістю і духовною силою іншим: нашим подругам, дітям, членам нашого суспільства, співбратам у священстві, парафії, тим, кому служимо як душпастирі, тим, кого зустрічаємо на роботі, тим, з ким ділимося суспільними обов’язками, і всім тим, кого Бог ставить на дорозі нашого покликання.

Заміжня жінка розповідає про свою молитву іспиту сумління: «Дуже її ціную, бо вона допомагає мені побачити мій досвід і зрозуміти, як він поєднується з Богом. Іспит сумління поєднує моє родинне, професійне й усе інше життя з моїм духовним життям: зі святою месою, з розарієм і з молитовним життям».

Ця жінка бере активну участь у житті своєї парафії. Розповідаючи про парафію, згадує моменти, коли ніхто не був певний, чи парафія отримає засоби, потрібні для реалізації важливого проекту. Ці побоювання вона представила Богові під час іспиту сумління. Завдяки іспиту сумління отримала більший спокій і віру, що Бог допоможе парафії в потребі. Розповіла, як її глибока довіра допомогла також парохові з новою надією глянути на всю ситуацію. Побачила, як з новою енергією старається знайти гроші для реалізації проекту. Це завжди є знаком автентичності нашого іспиту сумління: особиста молитва стає даром для інших і зміцнює Церкву.

——————————————————–

Якщо в різноманітноті наших покликань

молитимемося іспитом сумління, то в щораз більшій мірі

ставатимемо джерелом благословення

для себе взаємно, для Церкви і для світу.

———————————————————

Черниця розповідає про те, яке велике благословення її іспит сумління дав життю спільноти:

«Навчаючи мене, як сильно Бог мене любить, іспит сумління змінює також моє ставлення до інших сестер. Раніше я ставилася до них, передовсім запитуючи: «Що можу для тебе зробити?» або «Що ти можеш зробити для мене?» або просто в стосунках з ними керувалася різними природними зв’язками – одні думають так як я, інші по-іншому. Тепер моє ставлення до них почало змінюватися. Оскільки тепер у більшій мірі розумію, як сильно Бог мене любить, то більше розумію, як Бог любить інших і у який спосіб присутній в їхньому житті. Коли щось, що робить інша сестра, спричинює мені прикрість, то мені легше зрозуміти, що, ймовірно, вона також дуже старається. Відчуваю покликання бути з сестрами в їхніх слабостях і ранах. Помічаю, що шукаю Бога в «найменших», в тих, які створюють мені труднощі».

Пояснює, що термін «найменші» має для неї євангельське значення: ми повинні любити Ісуса і служити Йому в тих, які «найменші» в Божому Царстві (Мт. 25, 40).

Один чоловік розповідає про свою звичку роздумувати під час іспиту сумління про те, що діється в світі. Дивлячись теленовини або читаючи газету, запитує: «Чи тільки маю погані відчуття, бачачи це все, чи я здатний на щось більше?» Події дня стають частиною його іспиту сумління. Говорить до Господа: «Чи очікуєш від мене щось у зв’язку з цією подією? Чи хочеш, щоби я щось зробив у справі того, про що сьогодні довідався з новин?» Одна жінка визнає, що під час іспиту сумління представляє Богові своє родинне життя і новини зі світу, запитуючи: «Господи, чи хочеш, аби я щось зробила у зв’язку з тим, що довкола мене діється?»

Заміжня жінка, мати чотирьох малих дітей, розповідає про свій досвід чогось, що називає «родинним іспитом сумління»:

«Останні сім років ми з чоловіком ставилися до іспиту сумління як до частини вечері, молячись ним з нашими чотирма дітьми (тринадцять, десять, сім і чотири роки). Вживаючи дуже просту формулу іспиту сумління, задавали два питання: За що сьогодні ми Богові вдячні найбільше? За що вдячні найменше?

Ділення нашими відповідями на ці два запитання стали темою наших розмов під час вечері. Кожний з членів нашої родини голосно на них відповідає, а інші з пошаною слухають (принаймні намагаємося!). У цій практиці іспиту сумління мене вразив ентузіазм, з яким діти беруть участь у нашій молитві. Часто саме вони починають ділитися своїми відповідями, випереджаючи дорослих. Завдяки цьому наше ділення під час вечері стало чимось іншим, ніж було би, якщо би ми не зосереджувалися на цих двох питаннях. Це дозволяє нам глянути на досвід усього дня через призму вдячності й ділитися як позитивним, так і важким. Часто мене вражає те, чим діляться з нами наші діти; часто це те, чого я ніколи би не сподівалася. Це заохочує нас до взаємного слухання, а часом змушує до збільшення уваги. Наша молитва також вчить дітей входити в контакт з власним внутрішнім досвідом і ділитися ним з іншими»[93].

І додає:

«Важко оцінити користь, яку дає родинна молитва іспиту сумління, вона стала важливою частиною нашого життя. Вірю, що кожному з нас вона допомогла розвинути в собі почуття вдячності. Надіюся, що цей досвід вчить нас краще усвідомлювати присутність Бога в нашому щоденному житті і заохочує ділитися цим усвідомленням з іншими, навіть якщо це важко. Одна користь спільного іспиту сумління – він заохочує нас виконувати його навіть тоді, коли в інших обставинах, здані тільки на власні сили, ми мабуть відмовилися би від нього. Я це розумію, особливо тоді, коли з’являється важка тема. Тоді не хочемо «свідомо прийняти» свій досвід. Обговорення його за столом може принести зцілення і зрозуміння»[94].

Іспит сумління – це молитва індивідуальної зустрічі з Богом, яка розтягується на весь Божий Народ, даючи йому благословенні плоди. Якщо в різноманітності наших покликань молитимемося іспитом сумління, то щораз більше ставатимемо джерелом благословення для себе взаємно, для Церкви і для світу. Іспит сумління кожного з нас зміцнить інших, створюючи постійний динамізм благодаті. Чи не про таку Церкву і такий світ ми мріємо?

 

14. Іспит сумління і вибір

 

Церковні дзвони чути поза зірками,

Край усяких пахощів; те, що зрозуміло.

Джорж Херберт

 

«Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже»

 

Згадуючи перший раз в Духовних Вправах про іспит сумління, св. Ігнатій говорить, що їх метою, подібно як метою всіх інших вправ, є «пошуки і знаходження Божої волі» в своєму житті (ДВ 1). 12 березня 1544 це була мета, ради якої Ігнатій роздумував над своїм духовним досвідом: робив це, аби шукати й знайти Божу волю у прийнятті рішення.

Любити Того, хто нас любить, це говорити як Ісус: «Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже» (Євр. 10, 7). Слова, які Ісус промовляє, входячи у світ (Євр. 10, 5), – це відповідь серця і життя на голос Отця, який волає до нього: «Ти – мій Син любий» (Лк. 3, 22). Коли наші серця розуміють, що вони кохані безмежною любов’ю, що – як Ісус і в Ісусі – вони люблені, то народжується прагнення спілкування волі й життя з Богом. Тоді прагненням нашого серця стають «пошуки і знаходження Божої волі» в щоденному житті. Як ми вже помітили, св. Ігнатій виражає глибоку мудрість і знайомість духовної правди, вміщаючи усвідомлення дарів Божої любові на початку молитви іспиту сумління; прагнення сказати «так» любові народжується в нас тоді, коли ми її досвідчуємо.

Оскільки в нашому серці звучать різні голоси (ДВ 32), дуже суттєвою є готовність до розпізнавання, які порухи походять від Бога, а які ні, якщо хочемо «шукати й знайти Божу волю» в щоденному житті. Одна особа, як було згадано в попередньому розділі, сказала, що іспит сумління – це «малі реколекції». Безсумнівно, що мала рацію. Іспит сумління – це в нашій щоденності пошуки Божої волі, які стають метою всіх ігнатіянських духовних Вправ.

Одна жінка розповіла, що під час іспиту сумління зрозуміла, що між нею і її співпрацівницею дійшло до сильного «тертя». Визнала, що мусять сісти й порозмовляти. Під час іспиту сумління вирішила запросити її на каву, знаючи, що в минулому такі розмови вирішували непорозуміння, які між ними виникали, і зближали їх до себе. Під час іспиту сумління шукала й знайшла те, чого Бог хоче від неї в її стосунках з цією жінкою.

Священник, який регулярно виконує іспит сумління, говорить, що він йому допомагає, особливо тоді, коли він стоїть перед важливим рішенням. Він пише, що його провінціал попросив його розпізнати, чи повинен продовжувати свою місію чи змінити вид праці, якою тепер займається. Його духовний керівник порадив записувати думки й почуття щодо двох можливостей під час щоденного іспиту сумління. Це був, як говорить, «час збору даних». Потім під час зустрічей з духовним керівником обговорювали його думки й почуття, ці духовні «дані», отримані під час іспиту сумління. Пише: «Врешті я дійшов до точки, в якій ясно бачив, чого прагну, і зміг переказати це провінціалові. Водночас відчував повну свободу й готовність прийняти будь-яке рішення провінціала в цій справі». Як ясність у питанні вибору, так і відкритість на рішення провінціала – це знаки автентичності процесу розпізнавання, через який він пройшов під час щоденного іспиту сумління.

Одна жінка розповідає про свою звичку вести щоденник, в якому записує роздуми й висновки з іспиту сумління. Говорить: «Писати щоденник легко. В інших людей це виглядає інакше. Я робила це все життя. Записування допомагає мені назвати те, що відчуваю. І однією найбільшою користю ведення щоденника є повернення до власних нотаток, особливо коли маю прийняти якесь рішення. Можу глянути в минуле й придивитися до розвитку власних почуттів і роздумів». Звіряється, що, готуючись до зустрічі з духовним керівником, переглядає свій щоденник, і описує особливий момент, коли молитва іспиту сумління допомогла їй знайти Божу волю щодо подальших роздумів.

Один чоловік говорить про свою проблему, в якій мав прийняти «дрібні» рішення в родинних справах. Якийсь час роздумував над листуванням з родичкою, якій, як вважав, можна довіряти. Але не був певний – що має робити. Його непокоїла думка, що треба їй довіритися і прийняти рішення у конкретній родинній справі. Тим часом життя йшло далі. Щоденно виконував іспит сумління й час до часу з’являлася якась справа, про яку треба було згадати в листі. Визнає: «Поступово я ставав упевненіший, що Господь хоче, щоб я прийняв це рішення, і вирішив до неї написати. Якось ввечері я мав більше часу; знав, що цю нагоду дав мені Господь. Написав до неї. В серці запанував мир, який тривав два дні. Я знав, що це було добре рішення і що родичка не підведе мене». Її вдячна відповідь через кілька тижнів підтвердила слушність мого вибору. Також у контексті родинного життя іспит сумління допоміг цій особі «шукати й знайти Божу волю».

Як пам’ятаємо, єзуїтська традиція дуже цінить іспит сумління, який, згідно «із задумом св. Ігнатія, неабияк сприяє розпізнаванню всього, пов’язаного з нашим апостольським життям, чистоті серця та близькості з Богом у житті»[95]. Апостольське життя, служіння Богові в умовах нашого особливого покликання можуть бути більше чи менше систематичними, менше чи більше очевидними кожного дня – залежно від обставин та умов, в яких проживаємо. Але кожний з нас мусить вибирати якусь працю, відмовляючись при цьому від іншої, мусить вирішувати, які пріоритети служіння Богові сьогодні, цього тижня, цього року й наступними роками. Чи Бог хоче, щоб сьогодні я провів більше часу з своєю дитиною? Чи Господь хоче, щоби сьогодні я присвятив усю свою енергію цій конкретній праці, чи хоче, щоб я зайнявся чимось іншим? Чи Господь закликає цю парафію наступного року розпочати якісь ініціативи? Чи Бог підказує мені погодитися на пропозицію, яку я отримав цього тижня? Чи хоче, щоб я відважився на діяльність, про яку роздумую вже якийсь час? У всіх цих випадках іспит сумління справді «дуже допомагає у розпізнаванні всього, що стосується всього нашого апостольського життя». Ця молитва – це простір, у якому виразно чуємо голос Господа.

Раніше я привів свідчення однієї жінки, яка ствердила, що без іспиту сумління тільки би реагувала, замість відповідати на те, що діється упродовж дня. Іспит сумління дає нам інсайт в себе й свободу, потрібну, щоб відповісти на ініціативу Бога, який веде нас по житті, а не обмежуватися бездумними реакціями на перебіг щоденних подій. Як у «дрібних» питання, таких як долання напружень і непорозумінь у людських стосунках, порозуміння з членами родини, так і при прийнятті важливих життєвих рішень, іспит сумління дає нам можливість «зібрати» духовні «дані», потрібні для щоденних пошуків Божої волі. Тоді ми справді відповідаємо на поклик Бога і разом з Ісусом у щоденному житті говоримо: «Ось іду… щоб учинити твою волю, Боже».

 

Поступове прояснення

 

Часом, коли молимося іспитом сумління, ясний образ ситуації може з’явитися щойно за кілька днів, тижнів чи навіть місяців. У попередньому розділі ми привели свідчення жінки, яка сказала: «Часом не бачу все виразно в цей день, але за деякий час. Сьогодні щось бачу, завтра побачу більше». Для св. Ігнатія 12 березня 1544 – це сороковий день пошуків світла, потрібного для прийняття одного рішення. Часто Бог очікує від нас терпеливої любові (1 Кор. 13, 4), якщо молячись іспитом сумління, шукаємо відповідь на важливі для нас питання.

Одна жінка описує ситуацію, яка її засмутила; боялася, що може скривдити багатьох людей. Представила свій смуток Богові під час іспиту сумління. Молячись, думала про деяку ініціативу, яка могла би в якійсь мірі допомогти зменшити проблему. Ствердила, що отримала ясність, яка трохи зменшила її смуток, але не усунула його. Тоді, звертаючись до Господа, сказала: «Хоча це не виглядає добрим, але вірю, що Ти з цим щось зробиш». Цей акт віри зміцнив її, хоча не усунув смуток повністю. Тоді сказала собі: «Мабуть одного іспиту сумління не достатньо».

Це правда – не все можна вирішити під час одного іспиту сумління. Часто найважливіші плоди цієї молитви з’являються після багатьох днів виконання іспиту сумління, які переживаємо як цілість, коли трапляються моменти сильнішого чи слабшого духовного заангажування. Як доводять численні свідчення, тільки завдяки витривалій практиці іспиту сумління починаємо поступово помічати духовні взірці й схеми, які показують, куди Бог веде нас по житті.

 

Знаходження Бога в усьому

 

Іспит сумління – це процес; він розвивається поступово. Цей процес розпочинається, коли молимося іспитом сумління в окреслений спосіб; якщо витривало молимося далі, що наша молитва поглиблюється і спрощується. Цей розвиток ми бачили на прикладі св. Ігнатія, який починав від неясних перших кроків на дорозі духовного розвитку, і розвинув у собі глибоку духовну вразливість, яка проявилася 12 березня 1544. Його зріст, подібно як і наш, відбувався поступово.

Те, що сумлінна витривалість у молитві іспиту сумління, народжена любов’ю, яка «повертається до свого джерела, сягає своїх початків і випливає зі свого потічка, безустанно черпаючи з нього воду, яка дає їй нове життя» (св. Бернард з Клерво), видає плоди, більші від тих, яких ми могли би сподіватися, розпочинаючи цю духовну мандрівку, є чудом благодаті. Йдучи цією дорогою, ми не тільки щодня отримуємо щораз виразніший духовний образ певних ситуацій, але також з плином років набуваємо інший, загальніший вид духовної ясності; цей дар благодаті – це одне з найкращих духовних благословень, які можемо досвідчити.

По роках уважного щоденного слухання голосу Бога, який нас веде, приходить час, коли вся палітра різноманітного духовного досвіду нашого життя, який часом болючий і неясний, набирає ширшого, загальнішого розуміння. Починаємо в якійсь мірі помічати загальну схему дії Бога в нашому житті. Разом з цією інтуїцією в нашому серці народжується глибока вдячність і майже стійкий спокій духу. Думаю, що найкращим свідченням цих благословенних плодів іспиту сумління і найкращим закінченням рефлексій у цій книжці будуть слова однієї моєї співрозмовниці.

Це жінка у віці сімдесят кілька років. Стан здоров’я не найкращий, хвороба невиліковна. Віддавна вміє в своєму житті приймати такі ситуації. Часто з усмішкою цитує слова Джуліани з Норвича: «Все буде добре і все буде добре, і все вийде на добре». Дає надію іншим.

У її молодості щастя перепліталося з трагедією; ще носить у собі дар і ношу тамтого періоду. Вона обдарована, інтелігентна й спосібна. В професійному житті завжди була успішною. Радіє друзями, яких завжди мала. Були роки, коли дуже відчувала присутність Бога, і роки духовної темряви, коли Бог здавався бути дуже далеко. Це були роки глибокого внутрішнього болю, який нікому не виявляла.

——————————————————–

По суті, це почуття довіри до Бога,

яке випливає з погляду в минуле,

в усе моє життя.

———————————————————

Вона завжди була налаштована на рефлексію, але останні тридцять років в особливий спосіб намагалася зрозуміти саму себе і дію Бога в своєму житті. Ніщо не могло її відвести від цього бажання. Навіть трудні періоди, коли тільки спадали перші емоції, ставали цінним часом постійного самопізнання. Щодня, безустанно, в усьому, що діється з нею й довкола неї, шукає слів, які Бог до неї говорить, шукає Бога, який її веде по житті. Щовечора стає перед Господом, роздумуючи над своїм життям.

Але поступово її молитва змінювалася. Утримує ритм щоденної молитви настільки, наскільки їй дозволяє здоров’я. Але, як говорить, останніми роками молитва стала способом життя. Живе з Богом, усвідомлює Його, ділиться з Ним тим, чим живе. Про це свідчить глибокий спокій, який її наповнює навіть в рідких тепер моментах життєвих труднощів.

Говорить про час, коли кілька років тому сиділа на березі моря. Раптом відчула, що бачить усе своє життя, згадуючи собі його болісні й радісні моменти, давні й теперішні. Коли їх згадувала, то в її серці народилося почуття великої вдячності; побачила любов Бога в усьому, що пережила. Тоді її серце наповнила радість і глибокий мир. По-новому зрозуміла сенс усього свого життя. Щоденні тридцятирічні зусилля помічати дію Бога в подіях життя принесли плід у виді глибокого зрозуміння взірця, який впорядкував увесь її досвід. Говорить:

«Відчуваю, ніби в моєму духовному житті останніми місяцями наступив важливий перелом. Усі етапи мого життя з’єдналися в одну цілість. На кожному етапі я побачила любов Бога і його запрошення, яке постійно кличе йти далі. Я завжди хотіла бути прозорим знаряддям Господа, який через мене діє. Тепер відчуваю, ніби Він взяв гостру щітку й вичистив мене. Це справді «неймовірно». По суті, це почуття довіри до Бога, яке випливає з погляду в минуле, на все моє життя. Думаю, що саме це і є небом – постійна мандрівка, завдяки якій щораз більше відкриваємо Бога».

Усе, про що ми говорили в цій книжці, можна підсумувати одним реченням: «Це, по суті, почуття довіри до Бога, яке випливає з погляду в минуле, в усе своє життя». Це фундаментальне «почуття довіри до Бога», яке веде до витривалої, багаторічної рефлексії над своїм духовним досвідом, стає плодом, до якого остаточно прямує весь процес іспиту сумління. Ця довіра стає непорушною.

У певний момент ця жінка щось втратила в своєму житті і на її серце лягла тінь. Через кілька днів пішла поділитися своїм досвідом із сусідами. Коли зайшла до приміщення, в якому мала відбутися зустріч, то там вже було близько тридцяти осіб. Через вікно в приміщення входили промені сонця. Входячи, побачила, що всі обличчя повертаються в її сторону. Багато людей посміхалося; раділи, що вона прийшла. Говорить: «Раптом я зрозуміла, що кожний із них є посередником, через якого Бог є при мені. Зрозуміла, що кожний з них є знаком Божої доброти й любові, якими Бог мене обдаровує».

Про інший випадок пише:

«Вчора я мала чудовий досвід. Повертаючись із пральні, почула повів сильного північного вітру. Коли прийшла додому, то відчула, що тіло стало твердим, і почала думати – чому. Швидко згадала, що мене шмагав холодний вітер. Я поєднала це з вчорашнім читанням з Книги Мудрості (Муд. 13, 1-5), де говорилося про те, що велич і краса природи повинні ввести нас у пізнання Бога. Не можу знайти слів, щоб виразити велике захоплення, яке відчула, усвідомлюючи, що Бог присутній в холодному вітрі. «Морози й зими, благословіть Господа» (Дан. 3, 69). Можливо, що св. Ігнатій би радів, знаючи, що постійно знаходжу Бога в усьому».

Так, думаю, що св. Ігнатій був би задоволеним, знаючи, що щоденні пошуки Бога привели до того, що вона знаходить Бога в усьому: в сонці, яке впадало в приміщення, наповнене людьми, в їх сердечних посмішках, в створіннях, які її оточували, в усіх болісних і радісних подіях її життя. Думаю, що Бог захоплений таким живим і вразливим до його постійної присутності серцем, готовим помічати Бога всюди. Думаю, що Боже серце повинно радіти завжди, коли молитва іспиту сумління веде людські серця, як говорить Джорж Херберт, до «того, що розуміємо».

Це благодать іспиту сумління. Поетеса Джессіка Паверс пише:

«Глибоко в душі лежить простір

дівочих земель і святих лісів,

у яких чекає Дух»[96].

Молитва іспиту сумління вводить нас у ту глибину душі, в той святий простір, де нас «чекає Дух». Це дорога, відкрита для всіх. Нам потрібно тільки ввійти в молитву до того місця, де Святий Дух чекає на нас, схований у глибинах серця. Божа любов, ясність і радість, які знаходимо, стаючи на цю «дівочу землю», принесуть нам щоденне благословення в нашій духовній мандрівці.

 

[1] Timothy Gallagher OMV, The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005.

[2] Timothy Muldoon, Postmodern Spirituality and the Ignatian Fundamentum, “The Way” 44 (2005), p. 94.

[3] Maureen Conroy RSM, The Discerning Heart: Discovering a Personal God, Loyola University Press, Chicago 1993, p. 62.

[4] George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, “Review for Religious” 31 (1972), pp. 14-21.

[5] Monumenta Historica Societatis Jesu, Epistolae et Instructiones, I, 76, pp. 285-291.

[6] Серед цих осіб були Папа, королі і представники дуже впливових родів, які посварилися з різних причин. Св. Ігнатій намагався, до прикладу, помирити «Павла ІІІ з королем Португалії Йоаном ІІІ у 1542, Асканія Колонну з його дружиною, а також їх обох із Папою у 1543». Santiago Thió de Pol, La Intinidad del Peregrino: Diario Espiritual de San Ignacio de Loyola, Mensajero, Bilbao 1990, p. 26.

[7] Див. ДВ 147 і «потрійну бесіду», в якій св. Ігнатій просить Марію заступитися в Сина, а Сина – заступитися в Отця.

[8] Прагнення отримати таку втіху, правдоподібно, не було егоїстичним прагненням втіхи, хоча частково так могло бути, але постало з усвідомлення важливості розпізнавання виду вбозтва і з великої потреби отримати від Бога підтвердження щодо рішення про далекосяжні наслідки для нього й його сучасних і майбутніх товаришів. Він прив’язався до певного виду підтвердження, не відкриваючись на підтвердження, яке Бог хоче йому уділити (ДВ 154).

[9] ДВ 175-188. «Вибір» у цьому контексті в св. Ігнатія означає процес молитви, в якому помічаємо Божу волю і розпочинаємо її виконувати в своєму житті.

[10] Усвідомити, зрозуміти, діяти: це трирівнева парадигма ігнатіянського духовного розпізнавання (ДВ 313).

[11] У Святому Письмі Ізраїль постійно заохочується згадувати дари, які Господь, який любить свій народ, уділяв йому упродовж історії, і щоб у такий спосіб відновлював свою духовну енергію (Втор. 5, 15; Пс. 103, 2; Пс. 143, 5 тощо). Селіна, сестра св. Терези з Лізьє, пише, що Тереза колись їй сказала: «Вдячність – це те, що дає нам найбільше благодатей… Я навчилася цього з власного досвіду; спробуй – і побачиш» (Christopher O’Mahoney OCD, St. Thérèse of Lisieux by Those Who Knew Her: Testimonies from the Process of Beatification, Our Sunday Visitor, Huntington, IN 1975, p. 138). Св. Ігнатій заохочує роздумувати про Божі дари «з глибокою любов’ю» (ДВ 234), наголошуючи в такий спосіб заангажування серця у споглядання Божих дарів.

[12] Лист до Симона Родрігеса від 18 березня 1542. Св. Ігнатій заохочує Родрігеса допомогти королеві Португалії Йоанові ІІІ помиритися з Папою Павлом ІІІ і просить зробити це з вдячністю за добру волю, яку король проявив до Товариства Ісуса в Португалії.

[13] Лист Ігнатія до Антонія Брандао, 1 червня 1551.

[14] Див. Louis Savary SJ, The Thankgiving Examen, “Review for Religious” 39 (1980), p. 238-246.

[15] Визначаючи другий пункт іспиту сумління, св. Ігнатій вживає два терміни (ДВ 43). Просимо про благодать conocer (пізнати) і lanzar (відкинути, звільнитися). «Знання як предмет прохання у св. Ігнатія ніколи не є самоціллю, а завжди засобом для визволення». Donald St. Louis, The Ignatian Examen, у Philip Sheldrake SJ, The Way of Ignatius Loyola: Contemporary Approaches to the Spiritual Exercises, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 1991, p. 157. Автор звертається до ДВ 104, 139, 223.

[16] «Духовне спустошення» означає важкі почуття, які стосуються віри й зв’язку з Богом, і є протилежністю духовної втіхи (ДВ 317). Прикметник «духовний» в обох вираженнях говорить про те, що вони стосуються не будь-яких приємних чи важких емоційних переживань, а до царини життя вірою. Духовну втіху й спустошення я детально описую в третьому й четвертому розділі книжки The Discerment of Spirits. Див. Timothy Gallagher OMV, The Discerment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005.

[17] Описуючи почуттєві порухи і супровідні думки, які намагаються віддалити нас від Божої волі, св. Ігнатій найчастіше говорить про «злого духа» або про «ворога» (ДВ 313-336). Під «злим духом» або «ворогом» св. Ігнатій мав на увазі особове ангельське буття, яке Святе Письмо називає «спокусником» (Мт. 3, 4). «Також цей вираз означає слабкість нашої людської природи (weakness of our humanity), наскільки вона у різні способи перешкоджає нам йти до Бога. Беручи до уваги все багатство значень бути людиною, ми усвідомлюємо, що в нас існують деякі порухи, які не дадуть нам йти до Бога, якщо не будемо з ними боротися… Інше джерело таких порухів – довколишній світ, суспільство і культура, в якій ми живемо і яка щодня потужно на нас впливає. Світ, наповнений чудовим добром, – це дар і благословення Творця. Але ми також усвідомлюємо, що довкола нас існує «світ», до якого ми, як учні Ісуса, «не належимо» (див. Йо. 17, 14-16). Контакт із цим «світом» може збуджувати в нас порухи, які відведуть нас від Бога, якщо їм не чинити опору. Опис цих різних джерел порухів, які противляться Богові, виражає наш спільний досвід: якщо ми намагаємося йти до Бога, то разом із силою благодаті досвідчуємо інші внутрішні порухи, які йдуть зсередини і ззовні й сповільнюють наш рух. Різні причини таких порухів, узяті разом, – це «ворог» нашого духовного поступу. І тому ми вживатимемо термін «ворог» у широкому значенні» Timothy Gallagher OMV, The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005, pp. 33-34.

[18] Сюзанна ще не відкрила причини свого ранкового духовного спустошення; можемо надіятися, що під час наступного іспиту сумління довідається більше про причину подібних переживань (ДВ 319). Якщо так станеться, то зможе подолати духовне спустошення на початку, поки воно ще не заволоділо її серцем. «Розмірковування, які має на думці св. Ігнатій, полягають не тільки на тому, щоб визнати свої гріхи й помилки, хоча це й важливо. Йдеться скоріше про усвідомлення думок і почуттів, які формують наше духовне життя або суттєво на нього впливають. Ми повинні зрозуміти причини спустошення, запитувати, чому нам сумно, чому нас огортає неспокій і знеохочення, у який спосіб злий дух зводить нас фальшивими аргументами і помилковими доказами, як атакує нас почуттями, які породжують фальшиві думки. Завдяки такому самопізнанню… зрозуміємо, у який спосіб найкраще протидіяти спустошенню». Jules Toner SJ, A Commentary on Saint Ignatius’s Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 1982, p. 168.

[19] Дехто, зростаючи в любові Господа, повинен також брати до уваги фальшиву духовну втіху, яка спрямовує духовну енергію до мети, не визначеної Богом (ДВ 328-336).

[20] Якщо, виконуючи іспит сумління, відкриваємо, що на перше місце виходить покликання до якогось окресленого виду духовного розвитку, то можемо про це роздумувати в молитві, яку св. Ігнатій називає «частковим іспитом сумління» (ДВ 24-31). Пор. George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, „Review for Religious” 31 (1972), p. 18-19. Частковий іспит сумління – це одна з версій ігнатіянського іспиту сумління, яка тісно пов’язана з темою даної книжки. Заслуговує на окреме й вичерпне обговорення поза рамками нашої книжки.

[21] Jean Vanier, Community and Growth (New York: Paulist Press, 1996, 313.

[22] Там само, 36.

[23] Як відмічає М. А. Фіоріто ТІ, св. Ігнатій дотримується цього принципу в усіх Духовних Вправах. Його реколектанти не переходять до роздумів над тим, що перешкоджає їм відповісти на Божу любов (перший тиждень), поки не зазнають її утиску (Засада й Основа). Виконуючи вправи першого тижня, не переходять до роздумів над своєю гріховністю (друга вправа), поки не усвідомлять, що Бог їх любить (перша вправа, бесіда). Пор. Miguel Angel Fiorito SJ, La conciencia y su examen, “Stromata” 35 nr 112 (1979), p. 13-15.

[24] Великою допомогою в поглибленні образу Бога і у вдосконаленні практики четвертого кроку іспиту сумління є духовне керівництво. Суттєвим тут також є питання образу самого себе й інших людей, з якими ми зв’язані; цей образ впливає також на наші стосунки з Богом. У цьому також може допомогти духовне керівництво.

[25] У визначенні обох кроків св. Ігнатій вживає те саме дієслово: «pedir gracia» і «pedir perdón» (ДВ 43).

[26] Див. David Townsend, S.J., “Finding God in a Busy Day”, Review for Religious 50 (1991): 59, ця стаття надихнула цей параграф.

[27] «Якщо над цим поміркуємо, то побачимо, що ці п’ять кроків – це, насправді, п’ять послідовних етапів кожного динамічного акту особової любові; вони містять те, що завжди говоримо особі, яку справді любимо, в послідовності, в якій хочемо висловити своє визнання і прохання: 1. «Дякую…», 2. «Допоможи мені», 3. «Люблю тебе» («Справді люблю тебе, незалежно від моїх слабкостей і недолугих відповідей на твою любов»), 4. «Пробач», 5. «Будь зі мною». Marian Cowan CSJ, John Futrell SJ, Companions in Grace: A Handbook for Directors of the Spiritual Exercises of Saint Ignatius of Loyola, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 2000, p. 34-35. Ці п’ять кроків, як пише Жорж Ашенбреннер ТІ, – це «п’ять вимірів християнської свідомості, сформованої Богом, і Його дія в серці, яке зростає в конфронтації з цим світом і з його дійсністю». George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, “Review for Religious” 31 (1972), p. 16.

[28] David Townsend SJ, Finding God in a Busy Day, “Review for Religious” 50 (1991), p. 58. Жорж Ашенбреннер ТІ пише: «Немає ідеальних порад щодо часу, який слід відводити кожному з цих п’яти елементів іспиту сумління; скоріше це щоденне органічне вираження духовного настрою серця. Часом один із елементів абсорбує нас довше від інших, а часом переважає якийсь інший». George Aschenbrenner SJ. Consciousness Examen, p. 16.

[29] Жак Лєклєрк пише: «Маємо найпростіший метод – глянути на стан душі […] Що насправді зі мною діється? Чи Бог для мене найважливіший? Чи в своєму житті я керуюся любов’ю Бога? Щойно задаємося цими питаннями, довкола нас починають кружляти тіні, показуючи наші провини, через які не можемо стати тим, ким прагнемо стати. Наша рефлексія, яку можна би назвати спогляданням стану душі, нагадує про дорогу, якою слід йти, оживлюючи в собі прагнення повністю віддатися Богові». Jacques Leclercq, The Interior Life, P. J. Kenedy, New York 1961, p. 151. Автор вважає, що ця форма іспиту сумління контрастує з іспитом сумління св. Ігнатія. На мою думку, між ними немає суттєвих розбіжностей, а форма іспиту сумління – це питання нашого розвитку в його практикуванні.

[30] Frank Moan SJ, In Praise of Horizontal Prayer, “America” 192 (2005), p. 18-19.

[31] Ігнатій подає десять додаткових вказівок в одній частині Вправ (ДВ 73-89), а потім допасовує їх до наступних етапів Духовних Вправ у пунктах 130, 206 і 229, а в пунктах 90, 160 і 207 просить, щоби реколектант на основі цих додаткових вказівок виконував частковий іспит сумління під час усіх Духовних Вправ.

[32] По суті, подаючи частковий іспит сумління, св. Ігнатій робить це за тою самою схемою, описуючи спочатку саму духовну вправу, а потім – додаткові вказівки. Представивши сам іспит сумління (ДВ 24-26), додає до нього чотири «додаткові настанови» (ДВ 27-31). Зауважмо, що Ігнатій присвячує однаковий час на пояснення окремих пунктів іспиту сумління і на вказівки, в яких подає наступні поради щодо його практики.

[33] George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, “Review for Religious” 31 (1972), p. 14-21.

[34] Jules Toner SJ, A Commentary on Saint Ignatius’s Rules for the Discernment of Spirits: A Guide to the Principles and Practice, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 1982, p. 168. Тонер далі пише: «Це правда, що чим більший і глибший наш досвід духовного життя, чим більше над ним роздумуємо, чим більше зростає наше духовне усвідомлення, наша духовна формація і досвід духовного порадництва – як активного, так і пасивного, тим краще можемо давати собі раду зі своїми духовними проблемами. Але людей, які мали можливість і змогли здобути такий досвід і здатні до такої рефлексії, порад і такої формації, дуже мало; але й їм потрібний хтось, хто може їм радити. Більшість із нас у ще більшій мірі потребує порад – і тим більше, чим менше ми знаємо і чим менше маємо досвіду, а також, чим складніша справа, якою займаємося. Перший і найсуттєвіший крок до відчинення себе іншій людині – це ясне усвідомлення того, що діється в нашому житті. Мало людей можуть здобути це знання інакше, ніж пробуючи розповісти про це іншій людині», p. 200-201.

[35] Один із варіантів такої форми – молитва іспиту сумління разом із духовним товаришем. Пор. Gerald E. Keefe SJ, The Companion Examen, “Review for Religious” 37 (1978), p. 59-68. Кіф пише: «Спільний іспит сумління – це молитва двох віруючих осіб, які намагаються розпізнати Божу волю в своєму житті і діляться між собою цими зусиллями». Там само, с. 59.

[36] Читаючи Духовні Вправи, особливо правила духовного розпізнавання (ДВ 313-336), довідуємося, що св. Ігнатій передбачає досвід духовної боротьби в духовному житті, і ця боротьба часом включена в план Провидіння Бога, який нас любить (ДВ 320). Отож, в досвіді таких труднощів автор Вправ не бачить нічого соромливого. З точки зору св. Ігнатія найважливішим є те, щоб ми відповідали на труднощі з духовною мудрістю, завдяки чому, згідно з Божими намірами, вони приведуть нас до нового духовного зросту.

[37] Якщо це так, то насувається висновок, що дуже потрібні духовні керівники, втаємничені в молитву іспиту сумління, і які можуть супроводжувати в ній інших, допомагаючи їм своїми порадами.

[38] «Якість» і плідність молитви іспиту сумління залежить від її зв’язку з безустанною контемплятивною молитвою даної особи. Без цього зв’язку іспит сумління – якщо ним взагалі не перестають молитися – зводиться до рівня авторефлексії з метою самовдосконалення». George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, p. 15.

[39] John Veltri SJ, Orientations, v. 1, Loyola House, Guelph, Ont, 1996, p. 161.

[40] Anne Morrow Lindbergh, Hour of Gold, Hour of Lead: Diaries and Letters of Anne Morrow Lindbergh, New York 1973, p. 261.

[41] Henri Nouwen, Here and Now: Living in the Spirit (New York: Crossroad, 1994), 76-77.

[42] Там само, 77.

[43] Аби допомогти читачам виробити в собі таке духовне усвідомлення, я написав книжку: Timothy Gallagher OMV, The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005.

[44] George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, p. 16.

[45] Пор. John Veltri SJ, Orientations, p. 161-176. Автор пропонує багато вправ для «розвитку розпізнавання серця». Сім «етапів» розвитку, разом із відповідними вправами, свідчать про те, що насправді тут йдеться про «розвинуте вміння» (ст. 161). За Велтрі, це такі етапи: (1) відкриття в собі різних почуттів; (2) контакт із дійсністю, яка приховується за цими почуттями; (3) усвідомлення біологічного й психологічного походження своїх почуттів; (4) усвідомлення Христового – що походить від Святого Духа – виміру експресії наших почуттів й поведінки, яка походить від них; (5) усвідомлення різних способів, у які Бог уділяється нам в досвіді нашого життя; (6) точне усвідомлення духовних порухів серця; (7) використання схеми св. Ігнатія Лойоли (п’яти пунктів й різних акцентів на кожному).

[46] Свідчення Дієго Лайнеза, другого генерала Товариства Ісуса. Цитата з: Charles O’Neill SJ, Acatamiento: Ignatian Reverence in History and in Contemporary Culture, “Studies in the Spirituality of Jesuits” 8 (197), p. 7.

[47] Черпаючи з власного досвіду, описаного в поданому вище свідченні, св. Ігнатій також натякає, що усвідомлення, що Бог слідкує за кожним нашим кроком, виразити також за допомогою тіла, і радить «поклонитися чи виразити своє смирення у якийсь інший спосіб» (ДВ 75). Цей тілесний жест виражає і доповнює приховане в серці усвідомлення люблячої присутності Бога. Подібно як і в випадку інших порад св. Ігнатія щодо молитви, цю пораду слід пристосувати до індивідуальних потреб і умов.

[48]

[49] Деякі автори вважають цей перехід таким важливим, що вважають його першим кроком самого іспиту сумління. За Джоном Гованом ТІ, усвідомлення присутності Бога – це перший із чотирьох кроків іспиту сумління. John Govan SJ, The Examen: Living and Growing with Christ, p. 6. Див. також Miguel Angel Fiorito SJ, La conciencia y su examen, “Stromata” 35, nr 1\2 (1979), p. 20-23. Також за Фіоріто, усвідомлення присутності Бога стає окремим, першим із шести кроків іспиту сумління. Див. також Robert Marsh SJ, Looking at God Looking at You: Ignatius’ Third Addition, “The Way” 43 (2004), p. 19-28.

[50] В інших випадках Ігнатій згадує Радуйся, Маріє чи Душе Христова (ДВ. 63, 147, 248).

[51] Julien Green, Diary, selected by Kurt Wolft (New York: Harcourt, Brace & World, 1964), 280.

[52] Joseph Tetlow SJ, The Most Postmodern Prayer: American Jesuit Identity and the Examen of Consciousness, 1920-1990, “Studies in Spirituality of Jesuits” 26 (1994), p. 42-43.

[53] Martin Buber, Tales of the Hasidim: The Early Masters (New York: Schocken Books, 1968), 69.

[54] Св. Ігнатій уточнює, як довго слід роздумувати над кожною темою в Духовних вправах (ДВ 77). В описі першого з «трьох способів молитви», який сам є видом іспиту сумління, Ігнатій натякає, щоб ми роздумували, як дотримувалися окремих заповідей, «уділивши на ці роздуми стільки часу, скільки достатньо для того, щоб тричі промовити “Отче наш” і тричі – “Богородице Діво”» (241). Але відразу додає, що це «правило» слід застосовувати гнучко, в залежності від того, в чому знаходимо більше матеріалу для роздумів (ДВ 242).

[55] Конституції Товариства Ісуса та їх додаткові норми, VI 229.

[56] «Духовні Вправи (43) містять опис виконання загального іспиту сумління у п’яти пунктах. Можна здогадатися, що іспит сумління слід виконувати принаймні два рази на день: «вимагати від своєї душі звіту насамперед про думки, потім про слова, а тоді про вчинки, подумки переглядаючи годину за годиною або одну пору дня за іншою, від моменту пробудження до хвилини поточного іспиту» (ДВ 43) і «у тому ж порядку, що й під час часткового іспиту» (ДВ 43). Вираз «у тому ж порядку» натякає, що загальний іспит сумління слід виконувати принаймні два рази на день, і, можливо, водночас із частковим іспитом сумління… Також читаємо…, що частковий іспит сумління слід виконувати після обіду і після вечері. Можливо, що так само слід виконувати загальний іспит сумління». David Townsend SJ, The Examen Re–examined, Centrum Ignatianum Spiritualitatis, Rome 1987, p. 17-18.

[57] Martin Palmer SJ, On Giving the Spiritual Exercises: The Early Jesuit Manuscript Directories and the Official Directory of 1599, Institute of Jesuit Sources, St. Louis 1996, p. 190. Пор. також подібний текст четвертого генерала Товариства Ісуса Еверарда Меркуріана, там само, ст. 112-113.

[58] Там само, ст. 349. Жорж Ашенбреннер ТІ у 1972 писав для богопосвячених осіб про «одну або дві чверть години в різних порах дня», звертаючись до цієї самої традиції. Див. George Aschenbrenner SJ, Consciousness Examen, p. 5. Багато чернечих згромаджень виробили власну практику іспиту сумління на основі Духовних Вправ св. Ігнатія.

[59] Joseph Koterski SJ, The Ignatian Examen. Джон Вікхам ТІ пише: «Іспит сумління слід виконувати коротко (інакше в ньому не будемо витривалими). Він може тривати десять хвилин, і не повинен тривати довше, ніж п’ятнадцять хвилин». John Wickham SJ, Prayer Compations Handbook, Ignatian Centre Publications, Montreal 1991, p. 173.

[60] Так діється в інспірованих ігнатіянською духовністю Спільнотах Християнського Життя (СХЖ), де в Загальних Принципах описується «стиль життя» членів, який охоплює «розпізнавання через щоденну ревізію життя», але не подаються подробиці, як це слід виконувати.

[61] Св. Ігнатій радить виконувати іспит сумління після обіду і після вечері (ДВ 25-26).

[62] Lawrence Elliot, George Washington Carver: The Man Who Overcame, Prentice-Hall, Englewood Cliffs, NJ 1996, p. 200.

[63] Див. Sarah Ban Breathnach, The Simple Abundance Journal of Gratitude (New York: Warner Books, 1996).

[64] Anne Morrow Lindbergh, Gift from the Sea, Pantheon Books, New York 1955, p. 9.

[65] Автобіографія, 100. Да Камара говорить, що бачив Ігнатія з un fajo muy grande de escritos, «велика пачка списаних листків». Це набагато більше від двадцяти п’яти сторінкового Щоденника, який ми маємо сьогодні.

[66] Ignacio Iparraguirre SJ, Candido de Dalmases SJ (red.), San Ignacio de Loyola: Obras Completas, p. 338-340; Miguel Angel Fiorito SJ, La lucha en el Diario Espiritual, “Boletin de Espiritualidad” 59 (1978), p. 7-8.

[67] Second Directory of St. Ignatius, в: Martin Palmer SJ, On Giving the Spiritual Exercises: The Early Jesuit Manuscript Directories and the Official Directory of 1599, p. 13. Пор. також пораду, яку у 1587 дав Лоренс Ніколай ТІ: «Заохочую їх записувати свої святі рішення, просвічення й побожні почуття разом із раціями й мотивами. Вони повинні кількома словами схопити найважливіші плоди вправ, аби пізніше використовувати їх для віднови духу». Слід також зауважити, що в своїх «додаткових настановах» щодо щоденного часткового іспиту сумління св. Ігнатій виразно заохочує записувати досвід за допомогою спеціальних ліній, вважаючи, що це допоможе реколектантові в молитві (ДВ 28-31).

[68] José Calveras SJ, Práctica de los Ejercicios Intensivos, Editorial Balmes, Barcelona 1952, p. 120.

[69] Miguel Angel Fiorito SJ, La conciencia y su examen, p. 41.

[70] Benedicta Ward, The Saying of the Desert Fathers (Kalamazoo, MI: Cistercian Publications, 1975), 89.

[71] Див. Timothy Gallagher, O.M.V., “The Courage to Be Spiritually Aware”, in The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living (New York: Crossroad, 2005), 18-20. Відвага шукати духовне усвідомлення – це та сама відвага, яка дає нам можливість молитися іспитом сумління.

[72] Jean Vanier, Community and Crowth (New York: Paulist Press, 1996), 120.

[73] St. Thérèsa of Lisieux: Her Last Conversations, ICS Publications, Washington, DC 1977, p. 142.

[74] The Ascent of Mount Carmel, I, 11, 6.

[75] Мовою св. Ігнатія, це зцілюючий досвід першого тижня Духовних Вправ (ДВ 53, 61).

[76] Якщо не маємо прагнення повністю відкритися Богові, то св. Ігнатій радить, щоб ми за нього молилися (ДВ 157, 168, 180). Всі можуть так молитися.

[77] Досвідчений реколекціоніст говорив, що «найкраще іспит сумління виконують ті, які пережили в житті якісь падіння».

[78] Чотирнадцяте правило духовного розпізнавання св. Ігнатій присвятив людям з такими проблемами.

[79] «Також будуть періоди спокою, коли не відчуваємо жодного поруху. Ігнатій описує цей досвід серця, коли не відчуваємо ні духовної втіхи, ні духовного спустошення, так: «Коли панує спокій, мається на увазі пора, коли душу не тривожать різні духи, і вона використовує свої природні можливості вільно і спокійно» (ДВ 177)». Timothy Gallagher OMV, The Discernment of Spirits: An Ignatian Guide for Everyday Living, Crossroad, New York 2005, p. 110.

[80] Ігнатій вживає термін спустошення у загальновживаному значенні: важкий афективний стан, який породжує сум і позбавляє життєвої енергії. Прикметник духовне, як і у всіх правилах, означає те, що прямо й безпосередньо стосується віри й виконання волі Бога. Отож, фраза духовне спустошення означає важкий афективний стан (тому «спустошення»), який прямо впливає на нашу віру й виконання волі Бога (тому «духовне»).

[81] Інше питання, зв’язане з проблемою духовного спустошення, – це питання недуховного спустошення (фізична втома чи різні види почуттєвої депресії). Тут потрібно застосовувати відповідні засоби з цієї царини, як у випадку чоловіка з узалежненнями – про що говорилося раніше. Точне розрізнення між духовним і недуховним спустошенням має ключове значення в духовному житті, особливо в духовному керівництві.

[82] John Henry Newman, “The Pillar of the Cloud”.

[83] Joseph Cardinal Bernardin, The Gift of Peace: Personal Reflections (Chicago: Loyola Press, 1997), 1-17.

[84] Бернардін описує в книжці своє рішення, прийняте двадцять років тому, присвячувати вранці кожного дня одну годину молитві.

[85] Фланнері О’Коннор пише: «Єдиною силою, в яку вірю, є сила молитви; звертаюся до неї більше з упертістю, ніж з увагою». Flannery O’Connor, The Habit of Being, Farrar, Straus, Giroux, New York 1979, p. 100.

[86] Bernardus Claraevallensis, Sermones in Cantica Canticorum, 83, 4.

[87] Пережита втіха цього дня була духовною втіхою, пережитою в Богові, на рівні віри.

[88] Про загальне покликання до святості говорить ІІ Ватиканський Собор: «Всі, хто є в Церкві… покликані до святості, згідно зі словами Апостола: «Це ж саме воля Божа: святість ваша» (1 Сол. 4, 3; пор. Еф. 1, 4)» (Lumen gentium, 39).

[89] «Віра означає цей благословенний неспокій, глибокий і сильний, який так сильно підштовхує віруючого вперед, що він не може нагріти собі місце в цьому світі… Бо віруюча людина не може сидіти без діла; як людина може спокійно сидіти з палицею прочанина в руці. Віруюча людина постійно в дорозі». Soren Kierkegaard, Gospel of Suffering, James Clarke @ Co, London 1955, p. 13.

[90] Joseph de Coubert SJ, The Jesuits: Their Spiritual Doctrine and Practice, Institute of Jesuits Sources, Chicago 1964, p. 45.

[91] Там само, ст. 66.

[92] David Townsend SJ, The Examen Re-Examined, Centrum Ignatianum Spiritualitatis, Rome 1987, p. 54.

[93] Catherine Macaulay, The Ignatian Examen: A Contemporary Tool for Awareness and Discernment, p. 86.

[94] Там само, ст. 87.

[95] Конституції Товариства Ісуса та їх додаткові норми, VI 229.

[96] Jessica Powers, This Trackless Solitude.