The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
СЬОМА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
- Четвертий крок: прохання про прощення
Прощення і зв’язок
Наш образ Бога
«Любов привітала мене»
Практика четвертого кроку: прохання про прощення
- Четвертий крок: прохання про прощення
Я підніс голову. «Маю розслабитися,
відпустити собі як дитина – і це все?»
Він кивнув головою. Я вже нічого не говорив,
… охоплений раптовим поривом радості.
Метью Сільван
Прощення і зв’язок
Св. Ігнатій говорить, що у четвертому пункті іспиту сумління слід «попросити у Господа Бога прощення за свої провини» (ДВ 43). Крок, у якому просимо Бога про прощення і отримуємо його, торкає тих глибин серця, на яких народжуються стосунки з іншими. Нам потрібно робити це дуже чуйно, бо в практиці іспиту сумління дуже багато залежить саме від того, як розуміємо прохання про прощення і як його переживає наше серце.
Жан Ваньє пише: «В серці спільноти міститься прощення і свято»[1]. Два стовпи, на які спираються наші стосунки, – це радість бути разом і готовність просити про прощення, коли на поверхню виходять наші людські обмеження. Жан Ваньє також пише:
«Насправді ми зможемо прийняти інших людей такими, якими вони є, і пробачити їм тільки тоді, коли відкриємо, що Бог нас приймає такими, якими ми є, і що Бог нас прощає. Це глибокий досвід: усвідомлення, що Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні»[2].
Іспит сумління, який переживаємо через призму четвертого пункту, – це та особлива хвилина «глибокого досвіду», в якій усвідомлюємо, що «Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні». Щоденне переживання четвертого кроку в усьому його багатстві зміцнює наш зв’язок з Богом і дає нам силу вводити рятівне прощення в наші спільноти, родини й суспільство.
Тепер можемо зрозуміти мудрість, якою керувався св. Ігнатій, коли іспит сумління розділив на п’ять етапів. Попередні кроки в значній мірі повинні приготувати нас до четвертого кроку; і розуміння цього має ключове значення для молитви четвертого кроку згідно з намірами автора Духовних Вправ. Для св. Ігнатія Божа любов завжди на першому місці; все інше розглядається тільки через призму любові й у світлі любові[3]. Перший крок іспиту сумління – це фундамент, на якому стоїть ця молитва, і полягає саме в усвідомленні безмежного потоку дарів любові, якими Бог обдарував нас упродовж дня. Якщо людське серце знає, що інше серце обдаровує його глибокою, вірною і безумовною любов’ю, то перестає боятися. Тоді може довірливо просити про прощення, якого прагне, бо вже знає, що Бог любить його незворушною любов’ю. Молитва першого кроку (вдячність) є важливим знаряддям, яке готує наше серце до молитви четвертого кроку (прощення).
Наш образ Бога
Чи наші серця справді знають, що Бог незворушно нас любить? Чи охоче просимо Його про прощення, чи скоріше вагаємося просити? Чи четвертий крок дається нам легко, чи чуємося в ньому незручно, коли розуміємо, що потребуємо Божого прощення?
——————————————————–
Бог християнського об’явлення – це Бог,
який радіє зустрічі прощення,
а Його прощення, наповнене любов’ю,
шанує людську гідність і лікує біль.
———————————————————
Ми, люди, чудесно обдаровані нашим Творцем, але також досвідчуємо неминучі обмеження, які дають про себе знати у різних вимірах нашої екзистенції. Помічаємо їх у різноманітний спосіб, коли згадуємо події прожитого дня, молячись третім пунктом іспиту сумління. Як ставимося до Бога, бачачи ці обмеження? Як Дон звертається до Бога, коли бачить, що зранив свою приятельку? Як звертається до Бога Сюзанна, коли усвідомила, що знехтувала актом любові щодо подруги на роботі? Чи Дон і Сюзанна знають, що Бог їх любить і підтримує в існуванні в усій їхній недосконалості й любові? Чи ми знаємо, що Бог нас любить і підтримує в існуванні, хоча ми недосконалі й малі?
Ніколи не забуду розмову з групою ченців про іспит сумління. Один із них сказав: «Я двадцять років щовечора виконував іспит сумління і кожного разу відчував розчарування. Врешті я зрозумів, що Бог не такий, як я собі уявляв». Очевидно, що він щиро виконував іспит сумління, витривало практикував його довгі роки. Але іспит сумління був для нього важким тягарем: «Кожного разу відчував розчарування». Твердження: «Врешті я зрозумів, що Бог не такий, як я собі уявляв» показує одну з причин, чому іспит сумління може нас знеохочувати або викликати відчуття пригнічення. В практиці іспиту сумління багато – як він говорить – залежить від наших уявлень про те, яким є Бог, чи, більш формально, від нашого образу Бога, нашого «Ти», до якого звертаємося в іспиті сумління.
Коли він усвідомив, що Бог «не такий, як я собі уявляв», то мав рацію. Бог християнського об’явлення – це Бог, який радіє із зустрічі прощення, і його прощення, наповнене любов’ю, шанує людську гідність і лікує біль. Найбільше згадок про радість у Євангеліях можна знайти в п’ятнадцятому розділі Євангелія від св. Луки, який містить притчу про загублену драхму і про блудного сина. Тісний зв’язок, який бачимо у Святому Письмі, між Божим прощенням і радістю натякає на те, що чим більша щирість у четвертому кроці іспиту сумління, тим більша радість.
«Любов привітала мене»
Чи ми про це знаємо? Поглиблення молитви четвертого кроку іспиту сумління поєднується з поглибленням нашого образу Бога – як у сфері думки, так і у сфері афективної відповіді на Його любов. У різних людей таке поглиблення відбувається по-різному і може тривати довший або коротший час. Цей процес добре відображає вірш Герберта Любов. Постійний діалог між людським ваганням і теплим, напористим запрошенням Бога поступово веде до спілкування. Читаючи цей вірш, варто звернути увагу на те, що ліричний автор, користаючись теперішнім часом, виконує уважну рефлексію на минулим духовним досвідом, що виразно нагадує молитву іспиту сумління. Герберт так описує цю духовну мандрівку:
«Любов привітала мене, але несмілива душа
Відступає назад із почуттям провини.
Але швидкоока Любов, побачивши,
Що зволікаю без причини,
Підходить і запитує мене, грішного,
Чи мені чогось не бракує.
«Таких чеснот, щоб я був гідний переступити через Твої пороги».
«Переступиш», – відповідає.
«Я, нечуйний і невдячний? На безмір Твоєї доброти
Дивитися негідний».
Любов з посмішкою відповідає:
«Але ж ти знаєш, хто створив очі?»
«Ти, але я замутив чистість їх бачення
Ганебною курявою гріхів».
«Хто ж узяв на себе провину цього замутнення?»
«О, нехай тобі трошки послужу».
«На тебе чекає їжа», – відповіла, «сядь за стіл».
Я сів і почав їсти».
Автор проходить етапи від першої хвилини цього божественно-людського діалогу («Любов привітала мене, але несмілива душа / Відступає назад із почуттям провини») аж до його закінчення («Я сів і почав їсти») і описує духовний розвиток, завдяки якому практика четвертого кроку іспиту сумління стає щораз легшою і радіснішою. Якщо наші душі справді «відступають назад» перед іспитом сумління, то однією із причин цього знеохочення, втоми й боротьби, аби знайти для нього трохи часу, може бути наше уявлення про те, «який є Бог». Коли зустрічаємо Бога, об’явленого в Ісусі Христі, й знаємо, що «Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні», то це може багато чого змінити в нашому ставленні до іспиту сумління і в способі його виконання. Поглиблення образу Бога суттєво впливає на вдосконалення практики самого іспиту сумління[4].
Св. Ігнатій 2 квітня 1544 в Духовному Щоденнику роздумує про «час своїх занедбань». Роздумує про хвилини, коли Бог його не відвідував, бо «упродовж дня він не готувався або допускав до себе інші думки, які відволікали його від слів, які Бог промовляв до нього під час святої меси, і від Божественної Величі». Ігнатій визнає, що навіть тоді, коли допускається навіть дрібних занедбань, краще не досвідчувати духовну втіху, бо це робить його чутливим до своїх провин, завдяки чому може на них реагувати, аби постійно перебувати перед обличчям Бога, якого любить згідно з прагненням свого серця.
Св. Ігнатій бачить, «що Бог, наш Господь, який його любить більше, ніж він себе, робить це все для його кращого духовного поступу». Бог, «який його любить більше, ніж він себе»: це красиві слова, які відкривають образ Бога, який мав перед очима св. Ігнатій. Бог, якого він знає, це Бог, який завжди, навіть «в часі його занедбань», «любить його більше, ніж він себе». З таким образом Бога в серці Ігнатій спокійно дивиться на свої занедбання, довіряє їх Богові й повертається до життя з новими силами, зачерпнутими з Божої любові. Це досконалий приклад четвертого кроку іспиту сумління, який говорить про силу, які він дає для подальшого духовного розвитку.
Практика четвертого кроку: прохання про прощення
Четвертий крок, як і другий, полягає у проханні («просити у Господа Бога прощення за свої провини»). Цей акт прохання ще раз нагадує нам, що іспит сумління – це благодать, про яку ми повинні покірно просити Бога[5]. Покірно просимо її у Бога, який обіцяє, що отримаємо те, що просимо (Мт. 7, 7).
Рефлексія над актом прохання веде нас до суті четвертого кроку. У Вправах (ДВ 43) св. Ігнатій пропонує нам «духовну вправу». Говорить, що ми маємо робити, молячись четвертим кроком іспиту сумління: ми просимо у Бога прощення. Це наша участь у практиці цього кроку, який має ключове значення для всієї молитви іспиту сумління. Акт прохання прокладає дорогу важливішій частині четвертого кроку, яку виконує Бог, відповідаючи на наше прохання: огортає нас своєю любов’ю, вітає своїм поцілунком, радісно святкує наш прихід і дає нам нове життя, яке називаємо прощенням (Лк. 15, 20-23). Четвертий крок визволяє нас, перемінює, дає нам радість і силу, коли, молячись ним, переходимо від нашого прохання про прощення до усвідомлення відповіді Бога, яку нам дає згідно з обітницею Ісуса. Іншими словами, четвертий крок – це суто християнська вправа, метод досвідчення у конкретній щоденній дійсності фундаментальної християнської правди, що «Бог бо так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав, щоб кожен, хто вірує в нього, не загинув, а жив життям вічним. Бо не послав Бог у світ Сина світ засудити, лише ним – світ спасти» (Йо. 3, 16-17).
Як бачимо, четвертий крок – як і весь іспит сумління – має суттєвий характер зв’язку: людина звертається в ньому до Бога; ми просимо прощення в «нашого Бога і Господа». Іспит сумління – це не самооцінювання серця, яке відгородилося від решти світу, а скоріше «бесіда» (ДВ 53, 61), розмова, діалог двох сердець. Ця теза, яка теоретично здається очевидним твердженням, на практиці не така вже й очевидна. І тому її слід постійно пригадувати. Звертаючись до Бога, «більшого від нашого серця» (1 Йо. 3, 20), наші серця звільняються від самозвинувачень, завдяки чому перед нами відчиняються двері духовного розвитку, можливість зростати в любові. Молячись іспитом сумління (і розмовляючи про це з духовним керівником), варто задуматися над тим, у якій мірі і в який спосіб переживаємо четвертий крок як акт зв’язку.
На початку наших роздумів про іспит сумління ми говорили, що вся ця молитва постає з прагнення. Хто сильно любить, прагне, як св. Ігнатій, щоб ніщо, навіть у найменшій мірі, не зменшило його повноту зв’язку з Триєдиним Богом, якого любить. Із прагнення єдності в любові народжується прагнення прощення. Якщо щоденно досвідчуємо, як це прощення, в якому «Бог нас любить і підтримує в існуванні в усій нашій недосконалості й мализні», нашому зв’язку з Богом дає нове життя, тоді діє в нас благодать четвертого кроку. Четвертий крок стає радісною зустріччю з Богом, яку св. Ігнатій, згідно з усім християнським Об’явленням, називає прощенням.
——————————————————–
Четвертий крок має суттєвий характер зв’язку:
людина звертається в ньому до Бога.
———————————————————
Що є предметом нашого прохання про прощення? З цієї точки зору четвертий крок – це природне продовження третього кроку. Дон просить прощення за те, що образив подругу і втратив її довіру; Сюзанна просить прощення за занедбання, спричинене духовним спустошенням, в допомозі знайомій на роботі; Ігнатій просить, щоб Бог пробачив йому за те, що «упродовж дня він не готувався», аби перебувати в єдності з Богом. Коли молимося третім кроком іспиту сумління, згадуючи прожитий день, часом можемо зауважити, що втрачаємо послання духовної втіхи, піддаючись у якійсь мірі духовному спустошенню й не переживаючи Ісусову заповідь любові так, як того прагне наше серце. Якщо під час роздумів над прожитим днем признаємося до таких моментів, то стаємо на порозі духовного багатства четвертого кроку – це цілюща зустріч людських потреб з Божою любов’ю, яка здійснюється в Ісусі Христі. Завдяки четвертому крокові ця блаженна зустріч здійснюється у нашій щоденності.
Визначаючи четвертий пункт іспиту сумління, св. Ігнатій просто стверджує, що маємо «просити у Господа Бога прощення за свої провини». Як і в інших пунктах, не уточнює, у який спосіб маємо це робити. Кожний, хто молиться іспитом сумління, знаходить свою форму цього етапу, на якому просить прощення і отримує Божу благодать. Можемо піддатися спонтанності серця. Можемо також шукати натхнення у відповідних текстах Святого Письма, у спогляданні ікони, в євхаристичній присутності Господа – аби тільки форма нашої молитви узгіднювалася з прагненням серця і допомагала відчинитися на Божий дар. Ігнатіянський принцип свободи вибору способу молитви, який радить роздумувати над своїм досвідом і вибрати найвідповіднішу і найплідніше його частину (ДВ 77), стосується також і практики четвертого кроку іспиту сумління. Якщо застосовуватимемо цей принцип, то під час іспиту сумління і в усьому духовному житті зазнаємо благословення прощення, про яке просимо і яке отримуємо.
[1] Jean Vanier, Community and Growth (New York: Paulist Press, 1996, 313.
[2] Там само, 36.
[3] Як відмічає М. А. Фіоріто ТІ, св. Ігнатій дотримується цього принципу в усіх Духовних Вправах. Його реколектанти не переходять до роздумів над тим, що перешкоджає їм відповісти на Божу любов (перший тиждень), поки не зазнають її утиску (Засада й Основа). Виконуючи вправи першого тижня, не переходять до роздумів над своєю гріховністю (друга вправа), поки не усвідомлять, що Бог їх любить (перша вправа, бесіда). Пор. Miguel Angel Fiorito SJ, La conciencia y su examen, “Stromata” 35 nr 112 (1979), p. 13-15.
[4] Великою допомогою в поглибленні образу Бога і у вдосконаленні практики четвертого кроку іспиту сумління є духовне керівництво. Суттєвим тут також є питання образу самого себе й інших людей, з якими ми зв’язані; цей образ впливає також на наші стосунки з Богом. У цьому також може допомогти духовне керівництво.
[5] У визначенні обох кроків св. Ігнатій вживає те саме дієслово: «pedir gracia» і «pedir perdón» (ДВ 43).
