The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
ІІ. ПРАКТИКА
- Перший крок: подяка
«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа»
Досвід вдячності: день із Джіною
Утверджений у Божій любові: день із Томом
Практика першого кроку: вдячність
ІІ. ПРАКТИКА
- Перший крок: подяка
Як же ж Бог радіє, коли чує, що Його любимо!
А чим частіше Йому це говоримо, тим більше нас любить.
Жульєн Грін
«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа»
Перший крок молитви іспиту сумління, як пише св. Ігнатій: «Подякувати Господу Богу за всю отриману благодать» (ДВ 43). Чому св. Ігнатій вибрав першим кроком цієї духовної вправи подяку? Звідки вибір саме цього кроку з багатьох можливих?
Перший крок – роздуми над дарами, які Бог нам дав цього дня, з вдячністю, яку вони породжують – звертається безпосередньо до духовного досвіду св. Ігнатія. Перші тридцять років життя Ігнатій не звертав особливу увагу на духовні справи, а його життя було дуже далеким від ідеалу. Потім його важко поранили на війні і, лікуючись у Лойолі, він віддав своє серце Христові. Під час лікування св. Ігнатій почав відчувати дію Божої благодаті. Через десять місяців у Манресі дія благодаті зросла до незмірної величини. Бог, як він говорив, «обходився з ним як учитель в школі з дитиною і повчав його», уділяючи йому наступні благодаті.
Від початку свого навернення св. Ігнатій досвідчує Бога як Того, який дає: обдаровує відразу, в момент, коли наше серце говорить «так» Божому прагненню з’єднатися з нами, дає щедро, невтомно вливаючи в нас дари любові, більші від тих, які наше серце здатне вмістити. Образ Бога, якого св. Ігнатій зустрів, досконало відображає речення з листа до Інеси Паскаль: «Ми скоріше втомимося приймати Його дари, ніж Він – їх давати». Це зворушливі слова, які подають образ Бога, який прагне дати нам більше від наших можливостей прийняти. До єзуїтів у Коїмбрі св. Ігнатій пише: «Не сумніваюся в найбільшу доброту Бога, який так прагне давати добро, і в Його вічну любов, яка більше схильна дати нам досконалість, ніж ми її прийняти». Не перестаючи виражати досвід присутності Бога, який наповнює його серце, св. Ігнатій розпочинає свої листи побажанням, аби «найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа» завжди супроводжувала адресатів, благословляючи їхні починання. Образ Бога, який безустанно уділяє нам дари любові, знайшов своє вираження в «Спогляданні для здобуття любові» (ДВ 230-237). У цій молитві ми повинні тільки споглядати з різних точок зору дари Бога, який прагне нам дати «себе самого» (ДВ 234). Чи існує краща й певніша дорога зростання в любові від споглядання дарів того, хто нас любить і дає нам себе? Легко зрозуміти, чому св. Ігнатій стверджує, що такі роздуми визволяють у нас силу благодаті, яка дає нам силу любити Господа й служити Йому «в усьому» (ДВ 233) в кожному аспекті життя. Чого би ми не могли зробити, знаючи, що нас люблять, люблять конкретно, любить конкретна особа, любить у кожній годині сьогоднішнього дня?[1]
Отож, для св. Ігнатія свідоме згадування Божих дарів – це не тільки один, серед багатьох інших, елемент духовного досвіду дня чи ще одна побожна практика, яка загально вважається корисною і потрібною. Це сама суть способу, у який він розуміє Бога і як до Бога ставиться. Єдиним Богом, якого він знав з моменту навернення, був саме цей Бог, який безустанно уділяє нам дари благодаті, об’являючи через них безмежну любов, яку нам дарує. Коли Ігнатій говорить, що іспит сумління починається від подяки за конкретні Божі дари, отримані упродовж дня, то розплющує наші очі на найглибшу дійсність нашого духовного життя: на безмежну любов Бога до нас і на Його прагнення, щоб ми на цю любов, яка об’являється в дарі, відповіли своєю любов’ю.
В одному листі св. Ігнатій детальніше пояснює своє розуміння вдячності[2]. Пояснюючи, чим для нього є неприпустима думка про невдячність, Ігнатій добре – як позитивно, так і негативно – описує виняткову силу вдячності в стосунках з Богом та іншими людьми. Він пише:
«Найбільша благодать і вічна любов Христа, нашого Господа, нехай буде нашою непомильною опікою і допомогою.
Я вважаю – в світлі Божої Доброти, хоча інші можуть вважати інакше, – що невдячність – це одна з найбільш відразливих речей в очах нашого Творця і Господа і всіх створінь, які живуть його Божественною і вічною славою, найгіршим злом і гріхом, які собі можна уявити. Бо це невизнання отриманого добра, благодатей і дарів. Саме воно є причиною, початком і джерелом усякого зла й усіх гріхів. Натомість визнання і вдячність за отримане добро й дари привертає велику любов і дуже ціниться в небі і на землі».
Важко краще виразити переконання про незрівняну вартість постави вдячності. Якщо би нас попросили вказати на найбільше зло і гріх у світі, то що би ми вибрали? Що би ми відповіли, якщо би нас запитали про «причину, початок і джерело усякого зла й усіх гріхів» на світі, в якому живемо? Для св. Ігнатія, який дуже виразно усвідомив доброту Бога, який безустанно обдаровує світ і кожну людину своєю любов’ю, відповідь на обидва питання очевидна: невизнання (des–conocimiento) «добра, благодатей і дарів», які отримуємо від Бога, брак усвідомлення, що існує Бог, який нас любить і безустанно, навіть сьогодні, обдаровує нас своєю любов’ю.
Що зміниться у нашому житті й у нашому світі, якщо в нас почне дозрівати постава визнання (conocimiento) цих дарів? Якщо щодня почнемо свідомо їх визнавати, помічаючи в них любов Подателя, який об’являється? Тоді, як говорить св. Ігнатій, в нашому житті станеться щось, що «привертає велику любов і дуже ціниться в небі і на землі», щось, що спрямує на наше життя велике благословення. Саме у цьому полягає перший крок ігнатіянського іспиту сумління, аби «подякувати Господу Богу за всю… благодать» (ДВ 43), отриману в часі, який охоплюють наші роздуми, аби визнати ці дари, помічаючи, завдяки ним, любов, якою Бог нас обдаровує.
Отож, іспит сумління розпочинається від того, що в нашому житті найголовніше. У Святому Письмі, описуючи спасительну дію Бога в світі, першою дійсністю завжди є те, що Бог робить. Відповідь людей на Божу дію суттєва для їхніх стосунків з Богом в історії спасіння, але вона ніколи не стоїть на першому місці; першою завжди є дія Бога, його ініціатива, яка веде нас до спасіння. Св. Ігнатій говорить, що Бог безустанно уділяє своєму народові дари благодаті – як у минулому, так і тепер. Перший крок іспиту сумління – визнати цю первинну дійсність, яка формує наше щоденне життя. Приведемо кілька прикладів для унаочнення її конкретного, практичного значення.
Досвід вдячності: день із Джіною
Джіна – віруюча, одружена, діти вчаться у коледжі. Молитва вже давно є важливою частиною її життя; з плином часу її зв’язок з Богом поглиблюється. Вона відчула, що прагне єдності з Богом не тільки під час молитви, але й під час щоденної праці вдома і на роботі. Розповіла про це прагнення знайомій черниці; якийсь знайомий порадив їй практикувати щоденний іспит сумління. Кілька років щоденно виконує іспит сумління, регулярно зустрічається з черницею і розмовляє з нею про свій досвід. Джіна вважає, що хоча іспит сумління часом вимагає зусиль, але справді допомагає їй «знаходити Бога в усьому»[3] упродовж дня; і тому щоденність стає для неї поглибленням свідомого зв’язку з Господом, якого віддавна прагне її серце.
Роздуми над перебігом дня зазвичай найкраще вдаються їй ввечері – це час, коли вона виконує іспит сумління. Підносить своє серце до Бога і разом із Ним згадує початок дня. Пригадує, як вранці помітила, що за сніданком чоловік більше, ніж вона вважала, турбується однією проблемою, яку має сьогодні вирішити на роботі. Швидко відчула, що він потребує вислухати його, разом із ним обговорити цю проблему й допомогти йому знайти рішення. Бачила, що встав з-за столу з вдячністю; був спокійнішим, знав, що має робити, був рішучішим, щоб йти на роботу. Тепер Джіна дякує Богові за дар відчуття потреби чоловіка. Дякує Господові за дар ясності, яка прийшла до чоловіка, коли її вислухав, дякує за дар вдячності і за подружнє порозуміння на початку цього благословенного дня.
По дорозі на роботу Джіна зайшла до парафіяльної церкви на месу. Під час Євхаристії представила свої проблеми Богові: її чоловіка турбує якась ситуація на роботі, вона сама на роботі переживає напруження у відносинах з іншими людьми, а її дочка має проблеми в коледжу. Євангеліє літургії говорило, як Ісус нагодував п’ять тисяч людей (Мт. 14, 13-21), і Боже слово промовило до її серця. Побачила Ісуса, пройнятого потребами натовпу, який Він зціляв, Ісуса, який не дозволив людям піти голодними, а заспокоїв їхні потреби. Її серце зміцнила надія, що Бог також переймається її потребами, що не залишить її і її сім’ю без допомоги. Вийшла з храму з новою енергією, потрібною для цього дня. Тепер згадує цей момент благодаті й дякує Господові за те, що зміцнив її духовно перед роботою.
——————————————————–
Ігнатій досвідчує Бога,
який дає: дарує відразу,
в момент, коли наше серце говорить
«так» Божому прагненню з’єднатися з нами.
———————————————————
Того ранку на роботі атмосфера була напруженою, але Джіна відчувала, що її стосунки з однією людиною покращилися. Джіна спробувала подолати холод і в короткій розмові з нею переконалася, що ця людина помітила її добру волю, доцінила й почала позитивно реагувати на її поставу. Тепер дякує Богові за покращення цієї ситуації і за надію на дальше покращення важких стосунків.
Після обіду Джіна закінчила завдання, над яким працювала останніх три дні. Виконала його добре, закінчила працю раніше, ніж планувала. Тепер, ввечері, дякує Богові за дар доброго виконання завдання.
Коли повернулася з роботи додому, з коледжу подзвонила її дочка. Розмова була напруженою; дочка раптово перервала розмову. Розмова залишила в серці Джіни важкий осад; не знала, як має поводитися щодо проблем дочки, яка боролася із знеохоченням. Джіна усвідомила, що повинна про це з кимось поговорити, і вирішила поговорити про це з чоловіком і з подругою, яка також є мамою і має подібні проблеми з дитиною, яка вчиться в коледжу. Тепер дякує Богові за те, що розплющив її очі на потребу переосмислити стосунки з дочкою.
За вечерею Джіна ділилася з чоловіком досвідом дня. Згадуючи цю розмову, дякує Богові за дар взаємної підтримки, яку відчувала.
Роздуми про отримані від Бога дари поглибили її спокій. Спокійно піднісши серце до Бога, ще раз відчула, як вірна Божа любов обдаровує її в кожній хвилині життя, і ясно побачила близьку присутність Господа упродовж усього дня. Збільшилося прагнення свідомо й постійно переживати цей зв’язок любові. Джіна зазнала благословення першого кроку молитви іспиту сумління.
Утверджений у Божій любові: день із Томом
Том кілька років виконує душпастирське служіння в парафії. Прагнучи поглибити свій зв’язок із Богом, три роки тому виконав ігнатіянські реколекції. Ствердив, що дні, проведені в молитві й роздумах над Святим Письмом, справді наблизили його до Бога, і захотів, щоб відновлення зв’язку з Богом продовжувалося. Своїм бажанням поділився з керівником реколекцій. Говорили про те, як Том міг би поєднати практику роздумів над Святим Письмом зі щоденним життям в парафії. Реколекціоніст пояснив йому практику щоденного іспиту сумління і натякнув, що ця молитва допоможе Томові поглибити зв’язок з Богом, якого прагне його серце. Том вирішив практикувати іспит сумління й молився ним щоденно упродовж трьох років. З радістю переконався, що щоденні роздуми над Святим Письмом і регулярна практика іспиту сумління справді відновили його зв’язок з Богом. Іспит сумління допоміг йому відчути присутність люблячого Бога й помітити його дію не тільки в Святому Письмі, але й в щоденному досвіді праці в парафії.
Пробудившись вранці, Том вирішує, що після обіду виконає іспит сумління, бо буде мати спокійний час перед роботою. Після обіду Том відчиняється на присутність Бога і разом із Ним розмірковує над першою половиною дня.
Зазвичай він розпочинав день тихою молитвою. Кілька попередніх днів молитися було важко, але сьогодні Святе Письмо було живим свідченням, яке промовило до серця. В молитві він відчув близькість Бога. Том дякує Богові за духовну силу, яку досвідчив під час молитви. Роздумуючи про цей досвід, стверджує, що молитва допомогла йому звернутися до вірних з автентичною щирістю. Дякує за це Богові.
Після ранкової меси до Тома підійшла парафіянка й подякувала за гомілію. Сказала, що його короткий коментар до сьогоднішнього Євангелія був саме тим, чого вона потребувала цього дня. Тепер Том дякує Богові за дар гомілії і за те, що вона допомогла цій жінці. Згадує, що пізніше, коли розмовляла з ним по дорозі на плебанію, відчув, що реалізовує своє покликання. І за це також дякує Богові.
——————————————————–
Том помітив, що вміє слухати
і властиво реагувати
на потреби парафіян.
За це також подякував Богові.
———————————————————
До обіду його викликали в лікарню до чоловіка, покаліченого в аварії. В лікарні зустрівся з його родиною, охопленою розпачем і болем. Вислухав тих, які хотіли з ним поговорити, помолився разом з родиною, був з ними стільки часу, скільки вони потребували, потім пішов, обіцяючи прийти пізніше. Повернувшись на парафію, усвідомив, що його присутність допомогла цим людям. Тепер дякує Богові за те, що допоміг йому добре виконати його послугу й проявити співчуття в стражданні.
Повертаючись на парафію, все ще думав про біль, який відчували ці люди. Раптово прийшла думка, що до таких життєвих випробувань можна віднести текст Євангелія з найближчої неділі. Вже знав, якою буде головна думка недільної гомілії; був переконаний, що це допоможе його парафіянам. Том дякує Богові за ці навіювання.
Повернувшись на парафію, на письмовому столі знайшов лист парафіянина з різкою критикою способу, у який Том хотів скласти план цьогорічних катехез. Першою реакцією Тома був гнів. Коли заспокоївся, то згадав, що також й інші люди сумнівалися в слушності плану, який він їм представив, і визнав, що мусить про ці застереження поговорити з особою, відповідальною за катехизацію. Знав, що така розмова допоможе; усвідомив, що, незалежно від результату розмови, завдяки ній навчиться мудріше реагувати на критику. Тепер дякує Богові за дар цього листа, який спочатку вивів його з себе.
Особа, яку він запросив провести в парафії реколекції, подзвонила, що погоджується. Тепер Том дякує Богові за цю відповідь і за добро, яке ці реколекції принесуть парафії.
Останньою дообідньою подією була зустріч з парафіянином, який просив про розмову в особистій справі. Том помітив, що вміє слухати і властиво реагувати на потреби парафіянина. Подякував за це Богові.
Закінчуючи рефлексії над отриманими Божими дарами, Том ясно усвідомлює, як Бог супроводжував його в його душпастирському служінні. Зміцнений у переконанні, що Бог його любить, він також зміцнює постанову служіння своїй парафії. Виконуватиме свої обов’язки з сильною вірою, що Бог йому допомагає. Том, як і Джіна, досвідчив перший крок іспиту сумління.
Практика першого кроку: вдячність
У поданих прикладах Джіна і Том пригадали Божі дари в хронологічному порядку – зранку до іспиту сумління. Деяким людям легше робити іспит сумління саме так.
Іспит сумління можна робити інакше. Якогось дня Джіна і Том можуть відчути, що серце спонтанно хоче подякувати Богові передовсім за якийсь винятковий дар, який вони зазнали в особливий спосіб. До прикладу, дочка Джіни здала всі екзамени й подзвонила до мами, щоб поділитися з нею радістю; можливо, що реколекції в парафії Тома були такими плідними, що започаткують наступні подібні події в житті парафії. Тоді Джіна і Том, виконуючи перший пункт іспиту сумління, можуть помітити, що серце спонтанно зосереджується саме на цих дарах і відходить від щоденного впорядкованого методу.
Джіна також може відкрити, що вдячність за хвилину радісного пережиття успіху дочки нагадує їй про подібні випадки в минулому, і що хоче подякувати Богові за великий дар, яким у її житті є дочка. Том може помітити, що вдячність за цей вечір збільшує в ньому вдячність за багаторічне священницьке служіння. Досвід вдячності розпочинається від роздумів про Божі дари, отримані сьогодні, але може розширитися й на минулі події.
Перший крок іспиту сумління, незалежно від вибраного методу, завжди полягатиме у конкретному усвідомленні подій якогось періоду, що веде до визнання конкретних дарів, через які Бог уділив нам благодать своєї любові. Вибираючи конкретний спосіб, можемо йти за схильністю серця. Можемо, як Джіна, відчути потребу поговорити про свій досвід з духовним керівником – до цієї теми ще повернемося. Систематично й витривало практикуючи перший крок, знайдемо метод, який нам найкраще допомагає зазнати Божу любов через дари, які нам цього дня уділила його любов.
Не можна проходити цей етап поспішно. Перший крок – це не короткий перехід до наступного кроку, до того, що в іспиті сумління «справді важливе» (тобто наступні пункти). Як ми бачили, для св. Ігнатія визнання дарів Бога і його люблячої присутності, яка через них об’являється, виражається словом «вдячність», яке є суттю нашого зв’язку з Богом. Перший крок зосереджується на тому, що в нашому зв’язку з Богом найважливіше, і добре витратити на це стільки часу, скільки підказує серце, не турбуючись надмірно про час для наступних кроків іспиту сумління. Що більше, дехто може визнати, що якийсь час і навіть у довшій перспективі дуже допомагає зосередження на першому кроці. Якщо завдяки цьому щораз краще помічатимемо в своєму житті присутність люблячого Бога, який щодня нас обдаровує, і щораз краще усвідомлюватимемо його любов, то іспит сумління стане жаданою, систематичною і плідною практикою[4].
Що буде, якщо – як Джіна і Том – щоденно виконуватимемо перший пункт іспиту сумління, намагаючись згадати й роздумувати про дари, які люблячий Бог дав нам сьогодні? Що відкриємо? Чи почнемо їх помічати упродовж дня – година за годиною? Св. Ігнатій впевнений, що буде саме так; коли духовні очі призвичаяться помічати Божі дари, то відкриємо їхню невичерпність, усвідомимо любов, яка їх об’являє.
Практика першого кроку, як і все в молитовному житті, зазвичай поглиблюється і зростає завдяки витривалим і довготривалим вправам. Практикуючи це щоденно, щораз краще усвідомлюватимемо Божі дари і любов, яку вони виражають. Завдяки цьому по-новому й потужно зазнаємо доброту і любов Господа, який – як говорить св. Ігнатій – прагне «нам дати себе самого» (ДВ 234). Це перший благословенний плід, які в наше життя вносить щоденна молитва іспитом сумління.
[1] У Святому Письмі Ізраїль постійно заохочується згадувати дари, які Господь, який любить свій народ, уділяв йому упродовж історії, і щоб у такий спосіб відновлював свою духовну енергію (Втор. 5, 15; Пс. 103, 2; Пс. 143, 5 тощо). Селіна, сестра св. Терези з Лізьє, пише, що Тереза колись їй сказала: «Вдячність – це те, що дає нам найбільше благодатей… Я навчилася цього з власного досвіду; спробуй – і побачиш» (Christopher O’Mahoney OCD, St. Thérèse of Lisieux by Those Who Knew Her: Testimonies from the Process of Beatification, Our Sunday Visitor, Huntington, IN 1975, p. 138). Св. Ігнатій заохочує роздумувати про Божі дари «з глибокою любов’ю» (ДВ 234), наголошуючи в такий спосіб заангажування серця у споглядання Божих дарів.
[2] Лист до Симона Родрігеса від 18 березня 1542. Св. Ігнатій заохочує Родрігеса допомогти королеві Португалії Йоанові ІІІ помиритися з Папою Павлом ІІІ і просить зробити це з вдячністю за добру волю, яку король проявив до Товариства Ісуса в Португалії.
[3] Лист Ігнатія до Антонія Брандао, 1 червня 1551.
[4] Див. Louis Savary SJ, The Thankgiving Examen, “Review for Religious” 39 (1980), p. 238-246.
