The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ІСПИТ СУМЛІННЯ
ЧОТИРНАДЦЯТА ЧАСТИНА
ЗМІСТ
- V. ПЛОДИ
- Іспит сумління і спільнота
Плоди іспиту сумління св. Ігнатія
Плоди нашого іспиту сумління
Готовність розпізнавати упродовж дня
Іспит сумління і спільне життя
- V. ПЛОДИ
- Іспит сумління і спільнота
Мартине, Мартине!
Виглянь завтра на вулицю, бо прийду.
Лев Толстой, Де любов, там і Бог
Плоди іспиту сумління св. Ігнатія
У цьому розділі ми ще раз повернемося до Духовного Щоденника св. Ігнатія, задаючись питанням: Чи практика іспиту сумління щось змінила в житті Ігнатія 12 березня 1544? Що йому подарував Бог того дня через молитву іспиту сумління? Які були духовні плоди?
Відповідь на це питання ми вже отримали з наших попередніх роздумів. Роздумуючи в молитві про перебіг дня, св. Ігнатій помічає досвід духовних втіх і спустошень. Завдяки цьому може зрозуміти значення цього досвіду. Духовна втіха, особливо після внутрішньої боротьби, утверджує його в прийнятому рішенні, підтверджуючи, що воно походить від Бога[1]. У такий спосіб Ігнатій ясно й виразно бачить, що повинен робити у важливій для нього і його товаришів справі. Він вже має імунітет до майбутніх спокус ворога, який хоче, щоб він змінив рішення. Такі спокуси з’являються, але Ігнатій відкидає їх швидко й рішуче; залишається вірним отриманій благодаті. Інсайт у Божі наміри й вірність натхненням Святого Духа, отримані завдяки іспиту сумління, допомагають йому вести своїх товаришів з духовною впевненістю.
Роздуми св. Ігнатія про духовне спустошення, яке він переживав до і після меси, показують нам духовну нестабільність, яка панувала в його серці. Роздумуючи про причину свого спустошення, помічає її в прагненні, про яке знає, що воно не узгоджується з Божою волею. Також у цьому питанні, завдяки іспиту сумління, Ігнатій усвідомлює свій духовний стан. Знову визнає, що мусить діяти згідно з тим, що відкрив і зрозумів. Намагається позбутися цього прагнення; коли це зробив, то духовне спустошення замінюється духовною втіхою.
Завдяки уважному іспиту сумління св. Ігнатій помічає, куди його сьогодні веде Бог, отож помічає спокуси ворога, які цьому перешкоджають. Під час іспиту сумління бачить, які порухи серця має прийняти, а які відкинути. Оскільки роздумує про свій духовний досвід, то може знайти Бога цього дня й безпомилково за Ним йти. Молитва іспиту сумління дає йому ясність розпізнавання і здатність до рішучих духовних дій, потрібних у дану хвилину. Духовні плоди щоденного іспиту сумління стають благословенням для нього, для його товаришів, і для всього Божого Люду.
Плоди нашого іспиту сумління
Подібно говорили особи, які ділилися зі мною досвідом іспиту сумління. Одна черниця, яка багато років молиться іспитом сумління, говорить:
«Іспит сумління подібний до малих реколекцій. Допомагає мені згадати те, що важливе. Допомагає мені впорядкувати шкалу цілей і завдань. Завдяки іспиту сумління пам’ятаю про найважливіше: Бог мене любить і створив мене з любові. Пам’ятаю, для чого існую: з огляду на щастя Бога, інших людей і моє щастя. Це усвідомлення спонукає мене діяти; проживаю цілий день у згідності з ним».
Заміжня жінка, розповідаючи про свій іспит сумління, описує його як молитву, яка допомагає їй зростати духовно:
«Не знаю, чи я могла би духовно зростати без іспиту сумління. Виконуючи його, усвідомлюю, як відповідаю на те, що діється в моєму житті. Якщо мої відповіді не властиві, що намагаюся зрозуміти – чому. Якщо я сумна, то намагаюся зрозуміти – чому. Завдяки іспиту сумління помічаю в своєму житті певні ситуації та тенденції, які повторюються».
Якийсь час вона думає, потім озвучує важливе твердження: «Без іспиту сумління я би тільки реагувала, а не відповідала на те, що діється упродовж дня».
Описуючи свій досвід, ця жінка торкнула глибоку правду про іспит сумління: він є молитвою постійного духовного зростання. Бог дав нам усім великий потенціал зросту життя вірою й любов’ю. Цей потенціал до певного часу може бути приспаний. Можемо сумніватися, чи в нашому випадку він взагалі можливий. Іспит сумління пробуджує в нас ці приспані можливості, вдихає в них нового духа й спрямовує їх до святості, до якої ми покликані і яку сила Божої благодаті може виробити в нашій людській природі[2]. Іспит сумління – це молитва «благословенного неспокою», про яку говорить Серен К’єркегор: є молитвою постійних пошуків глибшого зв’язку з Богом, який дає радість і безустанно відновлює наше духовне життя[3].
——————————————————–
Іспит сумління дає ясність розпізнавання
і здатність до рішучих духовних дій,
потрібних у дану хвилину.
———————————————————
Священник, який з часів семінарії молиться іспитом сумління, говорить:
«Колись, виконуючи іспит сумління, я боровся з собою; частково це діється й тепер. Але тепер виразно бачу, як він мені допомагає. Хочу закінчити день із відчуттям, що помічаю присутність Ісуса, що бачу Його в ситуаціях прожитого дня, що знаю, в якій хвилині розминувся з Ним. Щораз краще вчуся іспиту сумління і розмовляю про це з духовним керівником».
Чоловік і дружина моляться іспитом сумління; говорять, що часто не виходять поза перший крок, тобто поза вдячність. Але коли подякують Богові за те, що зробив упродовж дня, то їм легше розмовляти про різні «важкі справи», зв’язані з особистим досвідом і подружнім життям. Він говорить, що під час іспиту сумління вчиться, як виражати свої особисті й духовні переживання собі самому й іншим людям. Вона це підтверджує й додає: «Бачу, що зрозуміла деякі речі. Можу помічати емоційні причини різних ситуацій. Якщо це вдається, то можу з ними справлятися. Часом не бачу все виразно в цей день, але за деякий час. Сьогодні щось бачу, завтра побачу більше».
Її чоловік продовжує: «Завдяки спільному іспиту сумління мій зв’язок з Богом і з жінкою стали нероздільними. Добро, яке мені дає Бог, і добро, яке дає мені дружина, міцно з’єднані». Вона підтверджує його слова власним досвідом, а він додає: «Почуття, що мене люблять, яке переживаю під час іспиту сумління, дає мені надію, потрібну для того, щоб говорити про справи, які можуть стати великою проблемою, ще до того, як вони нею стануть». Дружина коротко підтверджує: «Іспит сумління вчить нас, що ми – Божі діти».
Малі реколекції, усвідомлення найважливішого, усвідомлення, що мене люблять і що хтось може мене любити, духовний простір, в якому знаходимо вказівки до подальших дій, молитва духовного зросту, помічання в своєму житті ситуацій і тенденцій, які повторюються, – це відповіді на події, а не тільки реагування; молитва, в якій помічаємо присутність Ісуса й бачимо Його в ситуаціях прожитого дня, спосіб вираження переживань й поради досвідчених духовників, подружні розмови – це деякі з багатьох проявів надзвичайної плідності щоденного іспиту сумління.
Щоденна молитва іспиту сумління створює великий потенціал для духовного зросту. У цьому й наступному розділах покажемо тільки кілька способів здійснення цього духовного поступу.
Готовність розпізнавати упродовж дня
Аналіз нотаток св. Ігнатія в Духовному Щоденнику за 12 березня 1544 виразно доводить, що на цьому етапі духовного розвитку іспит сумління для нього вже не був справою двох перерв на рефлексію в потоці щоденних занять; упродовж усього дня Ігнатій відводить хвилини часу для постійної готовності розпізнавати Божу волю. Іспит сумління став способом життя; св. Ігнатій звертається до нього, коли пробуджується і молиться, коли готується до святої меси й служить її, коли виконує свої щоденні обов’язки й роздумує над рішеннями, які повинен прийняти, коли обідає і після обіду, упродовж дня, наповненого працею.
Ті, які його знали, говорили, що в тих роках, коли він осягнув духовну зрілість, було видно його постійну готовність до розпізнавання. Один із його товаришів, Єронім Надаль, пише, що Ігнатій міг «у всіх справах, діях і розмовах бачити й контемплювати присутність Бога й любов духовних речей, залишаючись контемплятивним навіть в процесі діяльності»[4]. Інший його співбрат, Петро Рібаденейра, говорить про св. Ігнатія:
«Він завжди мав звичку щогодини перевіряти своє сумління й уважно над ним роздумувати. Якщо мусів виконати якусь важливу справу, яка перешкоджала цій побожній практиці, то відкладав іспит сумління, але повертався до нього у перші вільні хвилини або наступної години»[5].
З плином часу плоди безустанного іспиту совісті св. Ігнатія ставали щораз більшими. Одного дня, наприкінці життя, Ігнатій покликав до себе Людовика Гонсальвеса да Камару і, «більше зосереджений, ніж звичайно», сказав йому, що «завжди зростав у побожності, тобто в щораз швидшому знаходженні Бога, а тепер – більше, ніж будь-коли в своєму житті. Кожного разу і в кожній порі, коли тільки хоче знайти Бога, знаходить Його». Чи хтось може виразити радість із так прожитого життя?
Якщо щоденно, рік за роком, витривало молитимемося іспитом сумління, борючись і приймаючи втіху, яку може дати ця молитва, то переконуємося, що робимо перші – малі, але надзвичайно важливі – кроки на дорозі, якою йшов св. Ігнатій. Час, який спочатку був призначений для іспиту сумління, помалу пошириться на весь день, наповнений різними заняттями, і будемо краще приготовані знаходити Бога в усьому, що робимо. Нагод до таких коротких моментів, коли усвідомлюємо свою готовність розпізнавати Божу волю, безліч, і ми помалу почнемо їх помічати. Як слушно пише Давид Тавнсенд ТІ:
«Це можна робити у різний спосіб. До прикладу, якщо закінчуємо якусь працю або розмову, і ще не перейшли до іншої, то є час на швидке розпізнавання, під час якого усвідомлюємо присутність Бога в своєму житті й нашу відповідь на цю присутність у процесі праці, яку саме закінчили, або під час розмови. Часто є хвилини, аби подивитися на те, що нас чекає в найближчому часі, і, завдяки цьому, краще приготуватися до пошуків і знаходження Бога в нових завданнях. Такий спалах розпізнавання можемо пережити за кілька секунд, сидячи за письмовим столом, за кілька хвилин, прогулюючись вулицями міста, або їдучи на зустріч в автомобілі»[6].
Коли витривало молимося іспитом сумління регулярно, то в нас зростає прагнення цих «швидких спалахів розпізнавання». Після років молитви іспитом сумління одна черниця визнає, що тепер, працюючи в своєму бюро, «спонтанно» входить в іспит сумління. Коли відчуває, що «втрачає рівновагу», перериває працю:
«Роблю кілька хвилин перерви. Часом відмовляю особливу молитву, просячи Бога про допомогу. Часом просто в тиші стаю перед Господом, аби усвідомити, що мене непокоїть. Часто також справді знаходжу причину мого неспокою. Це може бути незадоволення з моєї відповіді на чиюсь поведінку. Тоді все стає ясно. Знаю, що маю робити».
Жінка, яка багато років молиться іспитом сумління, говорить, що в її випадку діється щось подібне. «Часом, – визнає, – якщо я дуже зайнята, то відчуваю, що щось мене зворушує. Може в даний момент не маю часу, щоби над цим затриматися, але помічаю це. Відчуваю якусь «ваду» і знаю, що мушу зрозуміти, про що йдеться. Потім, коли я готова, роздумую про це під час іспиту сумління».
Мужчина, який щоденно молиться іспитом сумління, говорить, що в таких ситуаціях зазвичай «використовує вільні хвилини, щоби затриматися і дослідити, що діється в нього всередині. Під час цих коротких хвилин перед Богом отримує ясність і спокій для подальшої праці». Кілька хвилин за письмовим столом, прогулянка, подорож автомобілем, перебування в ліфті, хвилина тиші після телефонної розмови або коли діти заснули – такі короткі нагоди до «швидких спалахів розпізнавання» завжди є. Завдяки ним починаємо, як св. Ігнатій, «знаходити Бога», година за годиною, в перебігу подій дня. Іспит сумління стає для нас також благословенним видом життя, способом його переживання.
Іспит сумління і спільне життя
Ми вже говорили, що з іспиту сумління св. Ігнатія за 12 березня 1544 користь отримали його товариші, а через них – багато інших людей. Завдяки певності стосовно прийнятого рішення Ігнатій міг краще вести інших до Бога. Тут проявляється суттєва правда про іспит сумління: нашу особисту молитву іспиту сумління практикуємо завжди в контексті Церкви і світу. Дари, які Бог через цю молитву уділяє нам індивідуально, дають нам здатність любити й служити з більшою мудрістю і духовною силою іншим: нашим подругам, дітям, членам нашого суспільства, співбратам у священстві, парафії, тим, кому служимо як душпастирі, тим, кого зустрічаємо на роботі, тим, з ким ділимося суспільними обов’язками, і всім тим, кого Бог ставить на дорозі нашого покликання.
Заміжня жінка розповідає про свою молитву іспиту сумління: «Дуже її ціную, бо вона допомагає мені побачити мій досвід і зрозуміти, як він поєднується з Богом. Іспит сумління поєднує моє родинне, професійне й усе інше життя з моїм духовним життям: зі святою месою, з розарієм і з молитовним життям».
Ця жінка бере активну участь у житті своєї парафії. Розповідаючи про парафію, згадує моменти, коли ніхто не був певний, чи парафія отримає засоби, потрібні для реалізації важливого проекту. Ці побоювання вона представила Богові під час іспиту сумління. Завдяки іспиту сумління отримала більший спокій і віру, що Бог допоможе парафії в потребі. Розповіла, як її глибока довіра допомогла також парохові з новою надією глянути на всю ситуацію. Побачила, як з новою енергією старається знайти гроші для реалізації проекту. Це завжди є знаком автентичності нашого іспиту сумління: особиста молитва стає даром для інших і зміцнює Церкву.
——————————————————–
Якщо в різноманітноті наших покликань
молитимемося іспитом сумління, то в щораз більшій мірі
ставатимемо джерелом благословення
для себе взаємно, для Церкви і для світу.
———————————————————
Черниця розповідає про те, яке велике благословення її іспит сумління дав життю спільноти:
«Навчаючи мене, як сильно Бог мене любить, іспит сумління змінює також моє ставлення до інших сестер. Раніше я ставилася до них, передовсім запитуючи: «Що можу для тебе зробити?» або «Що ти можеш зробити для мене?» або просто в стосунках з ними керувалася різними природними зв’язками – одні думають так як я, інші по-іншому. Тепер моє ставлення до них почало змінюватися. Оскільки тепер у більшій мірі розумію, як сильно Бог мене любить, то більше розумію, як Бог любить інших і у який спосіб присутній в їхньому житті. Коли щось, що робить інша сестра, спричинює мені прикрість, то мені легше зрозуміти, що, ймовірно, вона також дуже старається. Відчуваю покликання бути з сестрами в їхніх слабостях і ранах. Помічаю, що шукаю Бога в «найменших», в тих, які створюють мені труднощі».
Пояснює, що термін «найменші» має для неї євангельське значення: ми повинні любити Ісуса і служити Йому в тих, які «найменші» в Божому Царстві (Мт. 25, 40).
Один чоловік розповідає про свою звичку роздумувати під час іспиту сумління про те, що діється в світі. Дивлячись теленовини або читаючи газету, запитує: «Чи тільки маю погані відчуття, бачачи це все, чи я здатний на щось більше?» Події дня стають частиною його іспиту сумління. Говорить до Господа: «Чи очікуєш від мене щось у зв’язку з цією подією? Чи хочеш, щоби я щось зробив у справі того, про що сьогодні довідався з новин?» Одна жінка визнає, що під час іспиту сумління представляє Богові своє родинне життя і новини зі світу, запитуючи: «Господи, чи хочеш, аби я щось зробила у зв’язку з тим, що довкола мене діється?»
Заміжня жінка, мати чотирьох малих дітей, розповідає про свій досвід чогось, що називає «родинним іспитом сумління»:
«Останні сім років ми з чоловіком ставилися до іспиту сумління як до частини вечері, молячись ним з нашими чотирма дітьми (тринадцять, десять, сім і чотири роки). Вживаючи дуже просту формулу іспиту сумління, задавали два питання: За що сьогодні ми Богові вдячні найбільше? За що вдячні найменше?
Ділення нашими відповідями на ці два запитання стали темою наших розмов під час вечері. Кожний з членів нашої родини голосно на них відповідає, а інші з пошаною слухають (принаймні намагаємося!). У цій практиці іспиту сумління мене вразив ентузіазм, з яким діти беруть участь у нашій молитві. Часто саме вони починають ділитися своїми відповідями, випереджаючи дорослих. Завдяки цьому наше ділення під час вечері стало чимось іншим, ніж було би, якщо би ми не зосереджувалися на цих двох питаннях. Це дозволяє нам глянути на досвід усього дня через призму вдячності й ділитися як позитивним, так і важким. Часто мене вражає те, чим діляться з нами наші діти; часто це те, чого я ніколи би не сподівалася. Це заохочує нас до взаємного слухання, а часом змушує до збільшення уваги. Наша молитва також вчить дітей входити в контакт з власним внутрішнім досвідом і ділитися ним з іншими»[7].
І додає:
«Важко оцінити користь, яку дає родинна молитва іспиту сумління, вона стала важливою частиною нашого життя. Вірю, що кожному з нас вона допомогла розвинути в собі почуття вдячності. Надіюся, що цей досвід вчить нас краще усвідомлювати присутність Бога в нашому щоденному житті і заохочує ділитися цим усвідомленням з іншими, навіть якщо це важко. Одна користь спільного іспиту сумління – він заохочує нас виконувати його навіть тоді, коли в інших обставинах, здані тільки на власні сили, ми мабуть відмовилися би від нього. Я це розумію, особливо тоді, коли з’являється важка тема. Тоді не хочемо «свідомо прийняти» свій досвід. Обговорення його за столом може принести зцілення і зрозуміння»[8].
Іспит сумління – це молитва індивідуальної зустрічі з Богом, яка розтягується на весь Божий Народ, даючи йому благословенні плоди. Якщо в різноманітності наших покликань молитимемося іспитом сумління, то щораз більше ставатимемо джерелом благословення для себе взаємно, для Церкви і для світу. Іспит сумління кожного з нас зміцнить інших, створюючи постійний динамізм благодаті. Чи не про таку Церкву і такий світ ми мріємо?
[1] Пережита втіха цього дня була духовною втіхою, пережитою в Богові, на рівні віри.
[2] Про загальне покликання до святості говорить ІІ Ватиканський Собор: «Всі, хто є в Церкві… покликані до святості, згідно зі словами Апостола: «Це ж саме воля Божа: святість ваша» (1 Сол. 4, 3; пор. Еф. 1, 4)» (Lumen gentium, 39).
[3] «Віра означає цей благословенний неспокій, глибокий і сильний, який так сильно підштовхує віруючого вперед, що він не може нагріти собі місце в цьому світі… Бо віруюча людина не може сидіти без діла; як людина може спокійно сидіти з палицею прочанина в руці. Віруюча людина постійно в дорозі». Soren Kierkegaard, Gospel of Suffering, James Clarke @ Co, London 1955, p. 13.
[4] Joseph de Coubert SJ, The Jesuits: Their Spiritual Doctrine and Practice, Institute of Jesuits Sources, Chicago 1964, p. 45.
[5] Там само, ст. 66.
[6] David Townsend SJ, The Examen Re-Examined, Centrum Ignatianum Spiritualitatis, Rome 1987, p. 54.
[7] Catherine Macaulay, The Ignatian Examen: A Contemporary Tool for Awareness and Discernment, p. 86.
[8] Там само, ст. 87.
