The Examen Prayer
Ignatian Wisdom for Our Lives Today
TIMOTHY M. GALLAGHER, O.M.V.

переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)

Тімоті М. Галлагер OMV

 

ІСПИТ СУМЛІННЯ

ПЕРША ЧАСТИНА

 

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

ВВЕДЕННЯ
Духовне питання
Практична книжка
Досвід іспиту сумління

СХЕМА ІСПИТУ СУМЛІННЯ

ПЕРЕДМОВА

Теза, що не варто жити, не піддаючи життя рефлексії, викликає різні реакції. Одні її рішуче заперечують, вважаючи, що вона нищить будь-які форми спонтанного стилю життя. Інші теоретично визнають, що вона має рацію, але не приймають її практичного розвитку, тобто іспиту сумління, який теорію переводить на мову життєвого досвіду. Книжка о. Т. Галлагера виходить далеко поза теорію і пропонує нам дуже переконуючі роздуми, звертаючись до особистого досвіду. Його виклад поєднує теоретичну правду з щоденною практикою життя, яка дуже часто, як здається, розбігається з теорією. Особисті, на основі власного досвіду, роздуми автора про іспит сумління долають ці нестиковки і виводять нас на більш зрілий етап поглибленого розуміння традиційної практики іспиту сумління.
Додаткової вірогідності книжці надають свідчення, які висвітлюють різні аспекти іспиту сумління й поміщають його в життєвий досвід. Свідчення справжні, а не штучні чи вигадані. Особливо це стосується фрагментів, які пояснюють динамічний розвиток і взаємне поєднання п’ятьох формальних кроків іспиту сумління. Ці свідчення переконують більше, ніж усі додаткові коментарі автора, вони самі по собі мають більшу переконливу силу.
Моя стаття про іспит сумління як інсайт у стан своєї свідомості перед Богом, опублікована у 1972 році, була результатом особистого досвіду та інтуїції: фундаментом іспиту сумління є щоденна практика духовного розпізнавання. Звільнюючи це поняття від надмірно негативного й моралістичного розуміння, я описав практику, яка мала би бути більш позитивною та особистою. У такому розумінні іспит сумління мав полягати передусім у постійному усвідомленні собі чуйної Божої любові, яка підтримує наше існування, надає нашому життю сенс і цінність, торкається наших сердець в гаморі щоденного досвіду. Мені йшлося також про інсайт в неповторний, інтимний та особистий струмінь нашої свідомості, який не виключає аналіз зовнішньої поведінки, але виходить поза цю практику.
Поєднання іспиту сумління з духовним розпізнаванням – це суттєвий елемент духовності св. Ігнатія Лойоли. І тому іспит сумління був важливою частиною щоденної молитви Ігнатія, яку він ніколи і в будь-яких обставинах не занедбував. Отець Галлагер недавно опублікував книжку про ігнатіянське духовне розпізнавання . Ця книжка – це важливе доповнення до його інтерпретації іспиту сумління. У даній книжці він звертається до одного важливого дня, суттєвого для духовного досвіду св. Ігнатія, про який він пише у Духовному Щоденнику. 12 березня 1544 – це важливий день, дуже добрий і багатий на внутрішній досвід, який мав велике значення для розпізнавання св. Ігнатієм теми вбозтва для новопосталого Товариства Ісуса. У своїй книзі о. Галлагер проникливо інтерпретує свідчення св. Ігнатія щодо досвіду цього дня. Він уживає живу мову, відхиляє різні аспекти іспиту сумління і наближає до читача постать Засновника ордену єзуїтів, по-братерському близького нам у своїх ревних діях, аби видобути зі свого досвіду й зберегти все, що Бог у своїй любові хоче нам передати.
Входження в регулярну й тривалу практику іспиту сумління – це нелегке завдання для багатьох людей. Вони починають його практикувати, бо він здається важливим, але не практикують довго. Часом дозріваємо завдяки якомусь конкретному досвіду, який кристалізує прагнення, яке непомітно в нас зростає. Благодать прагнення, прагнення Бога, прагнення любити Його ще більше, ще уважніше й боязливіше ефективно прокладає дорогу до іспиту сумління. Завдяки їй, завдяки потужному імпульсові прагнення тіснішого зв’язку з Богом в Ісусі іспит сумління ніби «знаходить» нас. Тільки тоді, коли дамо йому можливість якось нас «знайти», можемо витривало практикувати іспит сумління.
Без достатньо щирого прагнення жити любов’ю Бога, а тільки силою своєї волі й рішучості, ми ніколи не зможемо ввести в життя рішення практикувати іспит сумління. Тільки любов і гаряче прагнення, які в нас пробуджуються як плід благодаті, можуть ефективно мобілізувати нас до важкої праці над введенням у життя практики іспиту сумління й керувати його розвитком. І тому сучасна постмодерна культура – це виклик для іспиту сумління. В одній з останніх статей про постмодерну духовність Т. Мулдун пише, маючи на думці сучасну молодь: «Для багатьох досвід закохатися в Богові зовсім чужий. Для них релігія – інтелектуальна вправа, справа індивідуальної совісті, а не відповідь на запрошення Бога, який витягує до нас руку, промовляючи: «Пройдімо цей шлях!»» У такій ситуації іспит сумління стає інтелектуальною, моральною практикою, мета якої – впорядкувати розбитий на кавалки світ. Але цей досвід не входить в нас настільки глибоко, аби прояснити всі складнощі й видобути найважливіше устремління серця.
В іспиті сумління йдеться про любов, яка прагне заволодіти всім серцем, яка, хоч і чудово проявляється у житті багатьох людей, не може переживатися в усій повноті в земному житті. Але ця любов, яка цілком нас наситить тільки по смерті, проявляється вже тепер через делікатні й ледве помітні порухи серця. Якщо їх не помічатимемо або не звертатимемо на них увагу, то втратимо багатство нашого внутрішнього життя. Якщо від нього відмовляємося, то це збіднює сприйняття зовнішнього світу й обмежує життєдайність мотивацій, з якими ангажуємося у світ.
Іспит сумління – не егоцентричне зосередження на собі самому, яке засліплює і відчужує від реалій щоденного життя. Справжня любов, яка наповнює серце, ніколи не буде байдужою до суттєвих питань суспільства, в якому живемо, і до людських взаємин; а завжди у свій спосіб впливає на них. Іспит сумління не байдужий до зв’язків між людьми і може суттєво впливати на прийдешнє цивілізації. Нездатність контролювати сліпі імпульси, які спонукають до насильства, кидає глибоку тінь на довіру, потрібну для творення будь-яких форм відповідальної цивілізації. Щоденно медіа подають інформацію про смертоносне насильство, яке викликає пароксизми терору, розчарованої любові, не сповнених надій, і яке лякає школи, родини й позначається на різноманітних людських взаєминах.
Імпульси насильства завжди супроводжуватимуть замішання і тривоги серця, яких не бракує в світі людських взаємин. Вміння контролювати ці різкі порухи агресії стало найнагальнішою потребою сучасної цивілізації. Суть постійної практики розпізнавання рішень – контролювання імпульсів у вірі. Але іспит сумління – це не якась хвороблива, індивідуалістська форма інтроспекції. Стрижень і сенс іспиту сумління – пошуки волі Бога, об’явленого у воскреслому Ісусі, який прагне відновити й примирити світ людських стосунків.
Іспит сумління вводить нас у «темні закутки» серця. Це не радісне місце, яке скоріше нагадує будинок на узбіччі наших сердець, який лякає. Почуття провини, поразки, сорому, слабкості, яка доходить до безсилля, наповнюють це місце і лякають нас, тому важко не перелякатися і не піддатися спокусі витіснення, яка зазвичай спонукає обминати ці лячні сфери серця. Але саме тут, всередині на перший погляд моторошного будинку, і тільки в ньому, схований дорогоцінний дар миру, який нас перемінює і офірує нам любов, яка пробачає, Бога в Ісусі.
Скрупулярне відгородження цього моторошного і понурого місця, як і вперте заперечення його існування тягне за собою важкі наслідки. Ми зазнаємо нестачу внутрішньої цілісності, розпачливо прагнемо спокою, знаючи, що не знаходимо його, і відчуваємо велике розпорошення у своїй місії. Більшість із нас потребують когось доброзичливого, хто супроводжуватиме нас у цьому страшному місці, зменшуватиме деякі наші страхи і допомагатиме нам досвідчити прихованого в ньому спокою, який ми тепер відкриваємо. Нічого дивного в тому, що в першому розділі книжки о. Галлагер говорить про втечу від середнього етапу іспиту сумління і про потребу когось, хто – часто в ролі духовного керівника – введе у повноту молитви іспиту сумління.
Незважаючи на те, що ця похмура частина людського серця спочатку дратує і ніби нищить нашу самодовіру, але з часом стає місцем відродження глибокої та покірної довіри до себе, справжньої спонтанності в Святому Духові і ревного прагнення безкорисливого служіння. Вдячне усвідомлення щоденної Божої доброти проводить нас через вогонь смутку й жалю, в якому ілюзорні чари і болісне безсилля гріха знову відкривають перед нам дивовижний дар Божого прощення в Ісусі. Ця зустріч визволяє енергію надії, яка мобілізує в нас готовність до викликів завтрашнього дня.
На початку я згадав, що дехто відкидає практику іспиту сумління, вважаючи її суперечною зі спонтанним стилем життя. Справжнє джерело спонтанності приховується в глибині наших сердець. Поверхова, швидка спонтанність легка, але часто їй бракує людської зрілості й духовної глибини. Справжня мета людського життя – преображення спонтанністю Святого Духа. Ніхто з нас по своїй природі не має її. Для народження нового, глибокого виду спонтанності потрібно, щоби щось вмерло. Вся аскетична практика розпізнавання слугує знаходженню справжньої спонтанності Святого Духа. В розвитку й прийнятті нової спонтанності ключову роль відіграє іспит сумління. Він не нищить спонтанність життя, а формує справжню форму спонтанності – джерело надії. Спонтанність Святого Духа в наших серцях завжди спрямована до постійного відновлення світу, образ якого знаходимо у воскреслому Ісусі, який постійно супроводжує нас в нашому паломництві.
Книжка о. Галлагера – важливий крок на дорозі до розуміння суті іспиту сумління. Дякую йому за цю книжку й вкладену в неї працю. Кожний, хто трактуватиме цю книжку серйозно, почерпне з неї багато корисного.

Жорж Ашенбреннер ТІ
12 березня 2005
в річницю канонізації св. Ігнатія Лойоли
і св. Франциска Ксаверія

ВВЕДЕННЯ

Духовні питання

Політ тривав шість годин; залишилося ще три години. Час спокійно минав на читанні книжки. Там було речення: «Зв’язок з Богом зростає через взаємне самооб’явлення» . Я відразу перестав читати. Ще не розуміючи чому, відчув, що в цих семи словах є щось дуже важливе. Я відклав книжку й до самої посадки роздумував над цими словами.
Це речення говорило про зв’язок. Знаю, що якщо хтось би мене запитав: «Що в твоєму житті найважливіше?», то я би відповів, що це зв’язок з Богом і з іншими людьми (Мр. 12, 29-31). Це речення говорило про «зв’язок з Богом», про найфундаментальніший зв’язок – основу всіх інших зв’язків.
Ці сім слів обіцяли дати знання про щось, що я хотів знати: про розвиток моїх стосунків з Богом. Обіцяли показати як цей розвиток об’являється. Я зрозумів, що речення, яке щойно прочитав, говорить про щось суттєве для мого життя.
Вони говорили, що розвиток стосунків з Богом здійснюється «через взаємне самооб’явлення». Літак долав десятки й сотні кілометрів, а я все ще роздумував над цією фразою. Самооб’явлення мало би бути дорогою до розвитку стосунків з Богом. Якщо ці стосунки повинні розвиватися, то самооб’явлення повинно бути взаємним.
В моїх голові почало нуртувати багато питань:
– Як відбувається самооб’явлення прихованого Бога (Іс. 45, 12)?
– Де слід шукати самооб’явлення Бога?
– Звідки знатиму, що знайшов його?
– Звідки знатиму, що зрозумів його правильно?
Мені вдалося, до певної міри, відповісти на ці питання. Бога, який себе об’являє, можна знайти на сторінках Святого Письма, у Церкві, в сотвореному світі довкола мене, в людях і подіях мого життя, і в «лагідному вітерцю» (1 Цар. 19, 12), який промовляє в моєму серці.
Але залишилися інші питання. Так, Бог об’являється, але в якій мірі я уважний до божественного самооб’явлення? Як часто я до цього уважний? А може – як учні на шляху до Емаусу (Лк. 24, 13-35) – я стою перед Богом, який мені об’являється, і не впізнаю Його? Може не розумію, що Бог мені говорить? Чи мої очі достатньо розплющені, аби помітити Його присутність і Його об’явлення (Лк. 24, 31)?
Коли я думав про другу сторону взаємного самооб’явлення, то ці питання також виявилися актуальними:
– Наскільки я сам відкрився перед Богом?
– Чи я хотів повністю відкритися перед Ним, показуючи Йому своє єство?
– Чи є в мені опір, який не дозволяє мені відкритися перед Богом?
– Якщо так, то чи я знаю, в чому він полягає?
– Чи я думав про те, як відповісти на самооб’явлення Бога? Чи думав, що може полегшити відповідь на його самооб’явлення? Чи задавався питанням, як мені легше відповісти? Що мені перешкоджає відповісти?
Я знав, що це важливі питання і що якщо хочу розвивати стосунки з Богом, то мушу відповісти на них. Відповіді повинні бути теологічно правильними, але це ще не все. Мушу також знайти їх в конкретному, щоденному досвіді, яке ми називаємо «духовним життям».
Ця книжка присвячена саме таким питанням. Вона говорить, як знаходити конкретні відповіді. Я розглядаю в ній певний спосіб молитви, який розплющує наші очі на щоденне самооб’явлення Бога і щораз краще показує нам сенс наших власних відповідей. Розуміючи їх щораз краще, можемо щораз вільніше відповідати на самооб’явлення Бога і зміцнювати зв’язок із Ним. У такий спосіб знаходимо дорогу до того, чого найбільше прагне наше серце: до зростання любові, як з’єднує нас с Богом (Пс. 63, 1), а через Нього – з Божим Народом.
——————————————————–
Що таке іспит сумління?
Як ним молитися?
Чи він мені допоможе?
———————————————————
У нашій духовній традиції цей спосіб молитви називаємо іспитом сумління. Іспит сумління в особливий спосіб поєднується із постаттю св. Ігнатія Лойоли (1491-1556), який в цій царині мав багатий досвід й уміло навчав іспиту сумління інших, хоча не він його започаткував і не він перший ним молився. Але в цій книжці Ігнатій Лойола буде нашим духовним провідником.

Практична книжка

Ця книжка для тих, які не знають ще молитви іспиту сумління і хотіли би на цю тему чогось довідатися. Це також книжка для тих, які вже знають цю практику й хотіли би зрозуміти її краще. Ця книжка як для тих, які хочуть чогось навчитися про іспит сумління, так і для тих, які хочуть вчити інших іспиту сумління. Що більше, ця книжка для тих, які хочуть молитися іспитом сумління: які хочуть почати молитися ним і які хочуть поглибити цей вид молитви, навіть якщо виконують іспит сумління багато років.
Це практична книжка. Вона намагається відповісти на питання типу: Чим є іспит сумління? Як ним молитися? Чи він мені допоможе? Чи він можливий у моєму забіганому житті? Що допоможе ним молитися? Які перешкоди мене чекають у практикуванні іспиту сумління? Чи можу їх подолати? Якщо так, то як? Які духовні плоди іспиту сумління?
Книжка розпочинається від прагнення любові й щораз глибшої єдності з Богом – це відсилає нас до прагнення молитви іспиту сумління (розділ І). У цьому питанні я поділюся особистим досвідом, який спонукав мене написати цю книжку. Також розгляну досвід св. Ігнатія стосовно іспиту сумління, який він описує в Духовному Щоденнику.
Розглянувши фундаментальні питання, перейду до практики іспиту сумління, показуючи, як ним молитися в щоденному житті (розділ ІІ). У цьому розділі представлю кожний із п’яти пунктів окремо, а потім покажу їх разом як одну еластичну цілість.
Духовне зростання через іспит сумління залежить від чогось більшого від п’яти пунктів. Розвиткові молитви іспиту сумління допомагають різні додаткові духовні практики, якщо їх мудро допасувати до особистої ситуації. В наступній частині книжки (розділ ІІІ) представлю умови, які покращують практику цієї плідної молитви.
Кожний справжній і тривалий зв’язок любові вимагає часом відваги любити. Іспит сумління, як молитва глибокого зв’язку, в різних ситуаціях може вимагати такої відваги. Роздумам про те, коли так діється і як Бог кличе нас зростати через таку відвагу, присвячена наступна частина книжки (розділ IV).
Блаженна духовна віднова, щоденний зріст єдності з Богом, краще вміння служити й багато інших дарів благодаті випливають із щоденної молитви іспиту сумління. В останній частині книжки опишу духовні плоди, які Бог нам дарує через цей вид молитви (розділ V).

Досвід іспиту сумління

У роздумах на тему іспиту сумління я зосереджуся в особливий спосіб на досвіді цього виду молитви. Іспит сумління глибоко закорінений у Святому Письмі й у християнській духовній традиції, і до цих основ я буду часто повертатися в цій книжці. Опираючись на них, покажу справжню практику іспиту сумління – найважливішу тему цієї книжки, – часто звертаючись до поєднаних з нею конкретних переживань і досвіду. Подаватиму приклади, користуючись різними джерелами.
Одним із джерел будуть вибрані твори авторів, які займаються духовністю. Найважливішим із них, очевидно, є сам св. Ігнатій, який описав свій досвід у Духовному Щоденнику й в інших творах. Також цитуватиму багатьох інших авторів – як давніх, так і сучасніших, і серед них: св. Бернарда з Клерво, св. Терезу з Лізьє, Жульєна Гріна і Генрі Ноуена.
Інший вид джерел – це описи досвідів, які я назвав «відрефлексованим досвідом». Цей вид опису досвідів подаю в другому розділі, присвяченому практиці іспиту сумління, показуючи суть кожного з п’яти кроків. Під словом «відрефлексований» розумію наступне: я надав імена кожній із «осіб», про які згадую (до прикладу, в третьому розділі говорю про Джіну і Тома), але опис досвіду не стосується реальних людей з цими іменами, а використовую досвід багатьох людей, яких я зустрічав упродовж двадцяти п’яти років, виконуючи послугу духовного керівника, проводячи реколекції й займаючись духовною формацією в загальному розумінні. Подані описи стосуються справжнього досвіду і відображають дуже реальні духовні ситуації. Кожний опис зосереджується на одному з пунктів іспиту сумління й служить для його ілюстрації.
Більшість поданих описів походить із розмов з особами, які поділилися зі мною своїм досвідом іспиту сумління й дозволили мені використати їх у книжці. Кожний досвід подаю за виразною згодою особи, яка про нього розповідає, старанно зберігаючи таємницю. І тому я цитую їх, не подаючи імен: пишу про них загально, окреслюючи зазвичай їх стан чи покликання. До прикладу, говорю про «заміжню жінку», про «священника», про «черницю», про «мужчину», про «подружжя» тощо. Свідчення цих людей збагатили мою книжку, за що їм дуже дякую.
Праця над книжкою була для мене часом благодаті, бо я довідався про іспит сумління того, чого не сподівався відкрити, починаючи працю над проектом. Рефлексія, дисципліна писання книжки і особливо свідчення багатьох людей, відданих поглибленню молитви іспиту сумління збільшили мою пошану до нього й спричинили, що сам хочу вдосконалювати цей вид молитви. Дякую Богові за цей дар. Надіюся, що зможу поділитися ним із читачами.

СХЕМА ІСПИТУ СУМЛІННЯ

Ця схема спирається на текст іспиту сумління св. Ігнатія Лойоли з книжки Духовні Вправи. Подаю її на початку як введення до подальших роздумів. Ті, які присвоять зміст цієї книжки, зможуть використовувати цю схему як допомогу в молитві іспиту сумління.

Перехід: Приступаючи до іспиту сумління, усвідомлюю, що Бог дивиться на мене з любов’ю.

Перший крок: Вдячність. Згадую все, що мені сьогодні подарувала Божа любов, і дякую Богові за його дари.

Другий крок: Прохання. Прошу про розпізнавання і силу, завдяки яким іспит сумління стане ділом благодаті, плоди якої перевищують мої людські можливості.

Третій крок: Рефлексія. Стаючи перед Богом, усвідомлюю події дня. Згадую порухи серця й думки, якими мене сьогодні обдарував Бог. Усвідомлюю також порухи й думки не від Бога. Роздумую про вибори й помічаю свою реакцію на них упродовж усього дня.

Четвертий крок: Прощення. Прошу про дотик Бога, який прощає і зціляє, який з любов’ю і пошаною знімає з мого серця тягар.

П’ятий крок: Постанова поправи. Думаю про завтрашній день і, стоячи перед Богом, планую конкретно, як його пережити згідно з наміром Божої любові, яка прагне формувати моє життя.

Перехід: Усвідомлюючи присутність Бога, молитвою закінчую іспит сумління.