The Discernment of Spirits
An Ignatian Guide for Everyday Living
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ДУХОВНЕ РОЗПІЗНАВАННЯ
Шоста частина
ЗМІСТ
- Чому Бог допускає духовне спустошення? (правило 9)
«Ліпше для вас, щоб я відійшов» (Йо. 16, 7)
«Існують три основні причини»
Наші помилки і дар навернення
Випробування і дар навчання
Вбогість і дар смиренного серця
Імпліцитна норма
- Духовна втіха: час на приготування (правило 10)
Перед випробуванням
Дві дуже щасливі години
Думки, які приготовляють
Якщо ми не приготовані
Якщо ми приготовані
«Накопичувати нові сили на цей час»
Благальна молитва про допомогу в майбутньому духовному спустошенні
Медитація про правди, які підтримають під час духовного спустошення
Цінність духовного спустошення для зросту
Роздуми про минулий зріст через духовне спустошення
Рішення не робити змін під час духовного спустошення
Огляд цього правила
Плани для особливих ситуацій духовного спустошення
Образ десятого правила
- Чому Бог допускає духовне спустошення?
(правило 9)
Все-таки йди своїм шляхом, бо, мабуть, твій шлях найкращий:
Розтягни чи зіжми мене, твого вбогого боржника:
Це тільки вправи для моїх грудей,
Щоби співали краще.
Джордж Герберт
Мета Бога – зробити душу великою.
св. Йоан від Хреста
«Ліпше для вас, щоб я відійшов» (Йо. 16, 7)
У дев’ятому правилі Ігнатій відповідає на питання, яке постає, часом із великим напруженням, у серцях побожних людей, підданих духовному спустошенню: Чому Бог, який мене любить, допускає в мені такий біль? Під час духовного спустошення це питання завжди актуальне, часом навіть нагальне, тим більше – коли спустошення глибоке і тривале: «Кажу до Бога: «Скеле моя, чом мене забуваєш? Чому смутний ходжу я, ворогом прибитий?» (Пс. 42, 9). Чи є побожна особа, яка ніколи так не кричала до Бога з глибини духовного спустошення? Правила Ігнатія були би суттєво неповними, якщо би він не подав духовного розуміння стану духовного спустошення.
Часткова відповідь міститься у тому, про що ми вже говорили раніше. У сьомому правилі Ігнатій говорить, що духовне спустошення – це випробування, допущене Богом для того, щоб, опираючись спустошенню, ми вчилися чинити опір. Ми також чули, що в листі до Терези Рехадей Ігнатій описує духовне спустошення як урок, завдяки якому ми отримуємо цінне знання. Дев’яте правило Ігнатій присвячує ясній і детальній відповіді на це питання: «Чому?». Як у випадку інших правил, так і тут його пояснення не просто теоретичні, а у вищій мірі практичні; подаючи причини, чому Бог допускає духовне спустошення, він прагне допомогти нам ефективніше з ним боротися і відкидати.
Жуль Тонер вводить це правило, безпосередньо поєднуючи духовне спустошення із словами, які Ісус сказав учням напередодні своїх страстей: «Кажу вам, однак, правду: Ліпше для вас, щоб я відійшов. Бо коли не відійду, то Утішитель до вас не зійде» (Йо. 16, 7)[1]. Ісус сказав своїм послідовникам, що скоро їх залишить, і, оскільки вони Його любили, то Його слова збудили в них смуток. Як і багато людей, які в стані духовного спустошення відчувають «ніби відокремлені від свого Творця і Господа», вони зосереджуються тільки на втраті Господа, і тому сумні. Ми відчуваємо, що вони ледве чують і не розуміють, що Ісус знову говорить про дар Утішителя, Заступника, який прийде до них завдяки відходу Ісуса (Йо. 14, 16, 26; 15, 26). Жаль від близької розлуки огортає їхні серця, і вони не бачать далі.
Ісус, який полюбив своїх, і полюбив їх до кінця (Йо. 13, 1), тепер намагається освітити їхню скорботу, пояснюючи їм, чому краще для них пережити Його тимчасову відсутність; якщо Він не покине їх на час своїх страстей і смерті, то вони не отримають трансформуючого дару Святого Духа, так потрібного для їхньої місії. Тонер пише:
«Він намагається перевести їхні думки від жалю через передбачувану розлуку до причини, причини, яка випливає з Його любові й з любові Отця до них. Якщо вони усвідомлять, чому Ісус так чинить, то зможуть дати собі раду зі смутком; і зможуть співдіяти з відходом Ісуса й Його місією, і через це зростатимуть так, як хоче Його любов»[2].
Це саме стосується і нас. Якщо під час духовного спустошення ми зможемо перевести увагу зі скорботи, яку відчуваємо, до причини, чому Бог, у своїй любові до нас, допускає, щоб ми відчували «відокремлення», тоді скорбота освітиться, з’явиться розуміння правди, що це дар, даний нам через біль, який укріпить наші сили спротиву спустошенню. Мета дев’ятого правила св. Ігнатія – допомогти нам під час духовного спустошення, щоб ми змінили напрямок думок – від занурення в скорботу до розуміння рятівної причини скорботи.
«Існують три основні причини»
Дев’яте правило звучить так:
«[322] Правило дев’яте. Існують три основні причини, що викликають у нас відчуття спустошення.
По-перше, буваємо байдужими, лінивими чи недбалими у тому, що стосується духовних вправ; відтак духовна втіха залишає нас із нашої ж вини.
По-друге, спустошення є випробуванням: чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих благодатей.
По-третє, спустошення допомагає нам набути істинного пізнання і розуміння, а також внутрішнє усвідомлення того, що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і благодать від Господа Бога; і щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордості чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи».
«Причина» – ключове слово в цьому тексті: «Існують три основні причини, що викликають у нас відчуття спустошення». «Причина» у цьому контексті означає мотив Бога в позбавленні нас духовної втіхи й дозволі ворогові нас пригнічувати. «Причина» тут означає не джерело (те, що спричинює), а скоріше остаточність (мету, ради якої було допущено спустошення). У дев’ятому правилі це Божа остаточність: з рятівною метою Бог допускає випробування духовного спустошення. Це правило дивиться на духовне спустошення з перспективи Бога і запрошує нас зрозуміти цей досвід зі спасенної перспективи.
Важливо зазначити, що духовне спустошення само по собі не сприяє духовному поступу; якщо з ним не боротися, то воно спричинить різні духовні шкоди. Досвід духовного спустошення стає плідним, якщо ми опираємося спустошенню. Витривало чинити опір духовному спустошенню, як написано в цих правилах, – це необхідна умова, щоб осягнути Божу мету в допущенні такого спустошення[3]. Якщо, до прикладу, Аліса під час боротьби в новій парафії і Джейн у стані спустошення під час реколекцій просто піддадуться духовному спустошенню, то наслідки будуть погані. І навпаки – якщо вони смиренно й хоробро чинитимуть опір, використовуючи пропоновані засоби, тоді Божа мета в допущенні спустошення осягнеться.
Ігнатій говорить про «три основні причини», задля яких Бог допускає духовне спустошення. Прикметник вказує, що перелік причин не повний і що Бог може мати інші спасенні мотиви, допускаючи досвід духовного спустошення[4]. Модифікатор «основні» вказує, що три подані причини найважливіші з усіх інших, які Бог може допустити для духовного спустошення.
Перше, Бог допускає духовне спустошення, аби вилікувати наші помилки, отож це Божий дар для нашого навернення і духовного зросту. Друге, Бог допускає таке спустошення як випробування, аби нас чогось навчити. Третє, Бог допускає духовне спустошення, аби ми відчули, що духовна втіха – це безкорисливий дар, отож, щоби ми були духовно смиренними[5]. Ми їх розглянемо.
Наші помилки і дар навернення
«По-перше, буваємо байдужими, лінивими чи недбалими у тому, що стосується духовних вправ; відтак духовна втіха залишає нас із нашої ж вини». Ми пояснимо першу причину двома прикладами, як Бог може діяти в серцях побожних осіб.
Патрік вирішив взяти участь у кількаденних групових реколекціях у місцевому реколекційному центрі. Бог стоїть у центрі його життя, він вибрав реколекції, бо хоче духовно зростати. Упродовж перших днів реколекцій Патрік повністю віддається спільнотній молитві та індивідуальній молитві Святим Письмом. Він дуже уважний до дії Бога під час молитви, тішиться атмосферою мовчання в будинку, яка допомагає зосередитися на Богові. Дні минають плідно в духовному плані, він наповнений духовною втіхою.
Але за якийсь час Патрік послаблює свою реколекційну працю. Він менше зосереджений на Богові; він починає скорочувати молитву, він не уважний до Божих порухів у своєму серці. Духовна втіха затухає і на її місце приходять малі порухи духовного спустошення. Цей неспокій спонукає Патріка переглянути свій стан під час реколекцій. Він починає помічати свої занедбання в молитві й неуважність до Божої дії. Патрік вирішує відновити попередню ревність, робить це, духовна втіха приходить на місце духовного спустошення.
Подібна динаміка може також відбуватися у повсякденному житті. Упродовж останніх років Катерина духовно зростає й відчуває прогрес у своїй молитві. Вона систематично ходить до церкви в неділю, систематично молиться Святим Письмом, систематично відвідує молитовну групу. Катерина часто відчуває присутність Бога, молитва приносить їй спокій серед щоденної забіганості. Але в якийсь момент вона послаблює молитву. Вона продовжує молитися, але вже не систематично й не сумлінно. Приходить момент, коли вона вже не відчуває спокій від молитви, не відчуває Бога так, як перед тим, починає відчувати якийсь неспокій у стосунках з Богом. Внутрішній неспокій спрацьовує як сигнал до духовного пробудження. Катерина порівнює попередні стосунки з Богом і теперішні, коли вона ослабила щоденну молитву, і вирішує відновити попередні практики з ревністю й довірою. Духовне спустошення минає і Катерина знову відчуває близькість Бога. Мир у Бозі повертається і вона знаходить нові сили для щоденного життя вірою.
В обох випадках однакова схема: побожні особи, які шукають Бога, починають щось занедбувати в духовних практиках, молитовне життя починає послаблюватися. Внаслідок чого духовна втіха починає зменшуватися і дає місце духовному спустошенню. Якщо особа розпізнає свою ситуацію, усвідомить і зрозуміє, що перебуває в стані духовного спустошення, і вчинить відповідні кроки для його подолання, то Божа «причина» в допущенні спустошення вичерпується. Духовне спустошення спонукає навернутися в якійсь царині духовних практик, і якщо це буде зроблено, то людина твердо стає на шлях духовного розвитку.
Особи дев’ятого правила – це особи, фундаментальний напрямок духовного життя яких веде до Бога і від гріха; «у тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого» (правило 2). Вони можуть бути «байдужими, лінивими чи недбалими» в деяких часткових аспектах духовних практик, як у випадку Патріка і Катерини. У таких випадках вони можуть йти до Бога взагалі, але відходити в часткових аспектах духовного життя. Бог, щоби зцілити їх у чомусь частковому, може забрати в них духовну втіху й допустити духовне спустошення.
Перша причина духовного спустошення в дев’ятому правилі описує дію доброго духа, подібну до тої, яку ми бачили в першому правилі. У випадку тих, «хто йде від одного смертного гріха до іншого», добрий дух «викликає в них докори сумління та жаль», діючи на розум, збуджуючи сумління, щоб вони уникали важких гріхів і повернулися до Бога. Тепер, але вже на тоншому рівні, Бог знову допускає духовний дискомфорт – заміну духовної втіхи духовним спустошенням, – спонукаючи до навернення і духовного оновлення в конкретній занедбаній сфері духовного життя тих, які залишаються вірними Богові[6].
Один приклад, взятий з Духовного Щоденника св. Ігнатія, допоможе в подальшому поясненні першої причини духовного спустошення і слугуватиме ілюстрацією чутливих духовних рівнів, на яких може відбуватися ця динаміка. 2 квітня 1544 Ігнатій написав:
«Пізніше, іншим часом, дуже втішений, я думав, що був задоволений, тобто, я думав, що краще було би не бути втішеним Богом, нашим Господом, якщо брак Його відвідин відповідає моїй внутрішній неналаштованості, бо я не допомагав собі упродовж дня чи дозволив деяким думкам відволікти мене від Його слів під час служіння меси і від Його величі, отож я подумав, що буде краще не бути втішеним у час моїх помилок, і що Бог, наш Господь, учинив це (бо любить мене більше, ніж я люблю себе), для мого більшого добра, отож для мене краще йти вперед не тільки в під час меси, але упродовж дня, аби Він мене відвідав»[7].
Цей текст показує, чим може стати розпізнавання духів у житті тих, які люблять Господа, якщо його вірно практикувати щодня; ці слова показують нам особу, яка постійно чуйна на любов і порухи Бога в своєму серці. Для Ігнатія на цьому етапі життя постійне розпізнавання і усвідомлення надає його стосункам з Богом усе багатство постійної щоденної взаємодії з кожним справжнім актом любові.
«Пізніше, іншим часом, дуже втішений»: Ігнатій описує спокій і радість у стані глибокої духовної втіхи. Світло і тепло втіхи допомагають йому зрозуміти коливання духовної втіхи до цього моменту. Він стверджує, що «задоволений», тобто розуміє причину, і тому може перебувати в мирі, навіть коли втіха, яку переживав, зникне.
Ігнатій розуміє, що відсутність духовних «відвідин» Бога «відповідає моїй внутрішній неналаштованості, бо я не допомагав собі упродовж дня чи дозволив деяким думкам відволікти мене від Його слів під час служіння меси і від Його величі». Любов Ігнатія до Бога була такою великою, такою узвичаєною, що Ігнатій сильно прагнув перебувати в постійній єдності з Богом, і тому усвідомлював навіть маленькі відволікання від Бога упродовж дня і під час служіння літургії. Коли він, навіть мимовільно, відволікається від Бога, то відчуває, що Бог дуже сильно його любить і хоче нагадати про себе, відбираючи в Ігнатій духовну втіху.
Роздумуючи, Ігнатій починає розуміти причину – чому Бог позбавив його духовної втіхи: «я подумав, що буде краще не бути втішеним у час моїх помилок, і що Бог, наш Господь, учинив це (бо любить мене більше, ніж я люблю себе), для мого більшого добра». Ці слова в Духовному Щоденнику віддзеркалюють опис першої причини в дев’ятому правилі: «По-перше, буваємо байдужими, лінивими чи недбалими у тому, що стосується духовних вправ; відтак духовна втіха залишає нас із нашої ж вини». Ігнатій дуже чуйний до постійної дії Бога в його серці і тому навіть не потребує духовного спустошення, яке би його попередило, що він на мить відвернув свою увагу від Бога; достатньо, що зникла духовна втіха. Так він усвідомлює мету Господа і відновлює свої щоденні пошуки Бога.
Потім він виражає велику духовну красу. Ігнатій, зрозумівши, чому Бог забрав у нього духовну втіху, тепер показує образ Бога, який діє у такий спосіб у його серці: «Бог, наш Господь, учинив це (бо любить мене більше, ніж я люблю себе)». Ці вражаючі слово переносять нас до серцевини першої причини у дев’ятому правилі. Ігнатій визнає, що сам не бажав би втратити духовну втіху, і що Бог, який його любить, добре це знає. Він також визнає, що Бог любить його більше, ніж він сам себе любить, і у цьому «більше» розпізнає «причину» втрати духовної втіхи. Усуваючи духовну втіху, Бог дає Ігнатію можливість усвідомити й усунути свої дрібні прогріхи й відновити постійний зв’язок із Богом[8].
«Бо любить мене більше, ніж я люблю себе». Якщо побожні особи, так як Ігнатій, відкривають, що Бог любить їх більше, ніж вони себе, і починають розуміти зникнення духовної втіхи і досвід духовного спустошення у світлі лікувальної любові, то усвідомлюють першу причину, чому Бог допускає духовне спустошення. Таке розуміння додає сил, як у випадку з Ігнатієм, щось змінити, аби підійти ближче до Бога.
Випробування і дар навчання
Друга Божа причина у допусканні духовного спустошення, як пише Ігнатій, є та, що випробування таким спустошенням об’являє цінні правди про наш духовний стан: «По-друге, спустошення є випробуванням: чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих благодатей».
У шостому правилі Ігнатій говорив про духовне спустошення як про випробування, допущене Богом для того, щоб, чинячи опір, ми вчилися боротися зі спустошенням. У дев’ятому правилі Ігнатій знову повертається до духовного спустошення як до випробування, ще раз зосереджуючись на дарі, який Бог прагне нам дати через це випробування: щоби ми отримали духовний урок, який зміцнить нас у боротьбі зі спустошенням.
Порівняння Даніеля Джіла добре відображає випробування, яке Ігнатій описує в дев’ятому правилі. В такому випробуванні Бог припиняє давати «втіху і благодать». Коли це відбувається, то «ми потрапляємо в ситуацію, подібну до тої, коли солдатові не платять: найманець залишає поле битви, а патріот продовжує битися»[9]. Дві групи солдатів присутні в армії; найманці воюють за гроші, патріоти захищають свою країну, яку люблять. Приходить час, коли ресурси вичерпуються і солдати не отримують грошей. Тоді найманці кидають свою зброю і припиняють воювати; вони воюють тільки за гроші, і коли їх не отримують, то припиняють воювати. Але патріоти вірно б’ються навіть без платні, бо їхні серця твердо зосереджені на меті й не зважають на платню[10].
У подібний спосіб Ігнатій стверджує, що Бог допускає духовне спустошення, аби випробувати: «чого ми варті і як далеко можемо просунутися у служінні Богові та Його прославі, позбавлені щедрих утіх і великих благодатей». Якщо візьмемо слова Ігнатія так, як вони написані, то здається ніби Бог говорить: «Ось тут побожна особа, яка ревно молиться і служить із любов’ю. Подивимося, чи ця особа найманець чи патріот. Подивимося, чи під час духовного спустошення, коли немає духовної втіхи, ця особа чинитиме зусилля в молитві й служінні, чи ця особа стійко триматиметься навіть без «нагороди» духовною втіхою». Бог випробовує нас у такий спосіб, допускаючи духовне спустошення. Через таке випробування щось проявляється; через таке випробування проявляється ясне відчуття нашої духовної ідентичності («чого ми варті») і чи будемо стійкими в служінні під час випробування («як далеко можемо просунутися»). Таке навчання приносить великі духовні плоди.
У розділі 2 ми згадували про внутрішнє помутніння Луції, коли вона поверталася додому з реколекцій, наповнених благодаттю; під час інтенсивного духовного спустошення вона знайшла багато «підстав» для сумнівів у автентичності пережитих реколекцій. Після періоду боротьби вона подзвонила керівникові реколекцій і в розмові з ним знайшла відповіді на свої страхи й підтвердження Божого дару під час реколекцій. Тепер Луція пише керівникові:
«Це справді Божа благодать спонукала мене подзвонити вам, а ваші слова й молитви об’явили мені правду. Я тепер усвідомила, як ніколи раніше, як Бог мене любить, як я Його потребую; і я тепер мотивована, як ніколи раніше, «зосередитися на Ісусові», наслідувати Його, служити Йому, виконувати Його волю»[11].
Урок, отриманий від такого випробування духовним спустошенням, очевидний у «як ніколи раніше», яке окреслює духовну дійсність цієї жінки після періоду спустошення; після спустошення вона духовна «як ніколи раніше» – тобто перед періодом духовного спустошення. Випробування навчило її двох основних правд по-новому і глибше: «Я тепер усвідомила, як ніколи раніше, як Бог мене любить». Вона також повніше усвідомила, «як я Його потребую». Такий урок «у плоті» цих основних правд показує, чому Бог допустив випробування духовним спустошенням під час її повернення додому.
Це «як ніколи раніше» не обмежене самим розумінням; наступний дар дано їй на рівні волі. Вона «мотивована, як ніколи раніше», зосередитися на Ісусові: вдивляючися пильно в Ісуса (Євр. 12, 2), наслідувати Ісуса, служити Ісусові й виконувати Його волю. Отож, проявляється духовний ріст після випробування духовним спустошенням.
Ми можемо зазначити, що таке навчання і зріст відбуваються за Божим планом тому, що Луція чинить опір духовному спустошенню. Вона не піддається думкам, які виникають під час духовного спустошення, і має сміливість ділитися своїм досвідом із керівником реколекцій, у такий спосіб звільняючись із лещат духовного спустошення[12]. Оскільки вона це робить, то духовне спустошення не зменшує благодаті реколекцій. Навпаки, випробування духовного спустошення осягає мету, ради якої Бог його допускає; Луція вивчила потужний духовний урок і зростає в бажанні любити і наслідувати Ісуса Христа. Мета Бога у допущенні духовного спустошення була осягнута.
Інша особа вчиться на досвіді духовного спустошення і пише:
«У цьому досвіді спустошення я усвідомлюю, яка я безсила в нав’язливій тенденції важко працювати, і яку велику потребу маю в Божій силі в царині моєї слабкості. Постійна Божа любов дає мені здатність глибше побачити, як Він мене любить. Це допомагає мені оцінити мої спосібності в праці з бездомними»[13].
«Досвід спустошення» веде до зрозуміння: «У цьому досвіді спустошення я усвідомлюю…» Пізнання у цій царині поглиблює самопізнання, яке створює можливості для нового визволення з обмежень. Тут пізнання зосереджене на «нав’язливій тенденції» важко працювати і на «постійній Божій любові до мене». Ця любов дає можливість особі «глибше побачити, як Він мене любить». Духовне спустошення породжує глибокий урок: ясне розуміння поневолення тенденцією до надмірності, відчуття особистої любові Бога і нову здатність любити себе у духовно здоровий спосіб. «Досвід спустошення», як говорить ця особа, також «допомагає» їй оцінити Божі дари в праці з убогими. Окрім того, ми чуємо, як Ісус ніжно промовляє до неї з великою любов’ю: «Ліпше для тебе, щоб я відійшов».
Знання, які отримуємо через духовне спустошення, якщо чинимо йому опір, як показують ці приклади, різноманітні[14]. Таке спустошення може показати нам наші обмеження у такий спосіб, що станемо чуйними до шкідливих духовних вчинків; воно може нам виразно показати найвідповідніший напрямок для духовного росту. Чинячи опір духовному спустошенню, ми також можемо зі здивуванням зрозуміти, що духовного спустошення не треба боятися, бо, з Божою допомогою, ми можемо пройти через це духовне випробування неушкодженими і навіть утвердженими в своєму духовному зростанні. Справді, як стверджує Тонер, без випробування спустошенням ми залишатимемося духовними дітьми[15]. Чинячи опір духовному спустошенню, ми отримуємо нове розуміння і твердо йдемо в напрямку духовної зрілості. Ігнатій говорить нам, що саме для цього Бог допускає це випробування.
У життєписі св. Франциска з Ассізі читаємо, що один братчик боровся зі спокусами й був у розпачу. Він знав, що Франциск розуміє його внутрішній конфлікт, і якось, коли вони були на самоті, попросив святого чоловіка:
«Молися за мене, добрий отче, бо я переконаний, що якщо будеш ревно за мене молитися, то я відразу позбудуся цих спокус. Бо це понад мої сили, і я знаю, що для тебе це не новина».
Ми можемо собі уявити, якою втішною була відповідь Франциска братові у важкій ситуації:
«Св. Франциск сказав йому: «Вір мені, сину, бо через ці випробування ти вірніше служиш Богові; і знай, що чим більше ти підданий спокусам, тим більше я тебе люблю». І додав: «Я кажу тобі правду, що ніхто не може вважати себе слугою Бога, поки не буде підданий спокусам і бідам. Подолана спокуса – це спосіб, у який Господь тримає біля себе душу свого слуги»[16].
Цей брат вважав свої страждання знаком духовної слабкості, а Франциск визнав це як знак справжнього Божого слуги. В своїй любові до цієї пригніченої людини Франциск об’являє серце Бога: «знай, що чим більше ти підданий спокусам, тим більше я тебе люблю». Франциск говорить, що такі спокуси і страждання навіть з’єднують людину з Богом; якщо людина їм опирається і їх долає, то Бог ще більше її любить. Ігнатій хоче нас підбадьорити, описуючи другу причину допущення випробування духовним спустошенням.
Вбогість і дар смиренного серця
Ігнатій виражає третю причину в допущенні Богом духовного спустошення так:
«По-третє, спустошення допомагає нам набути істинного пізнання і розуміння, а також внутрішнє усвідомлення того, що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і благодать від Господа Бога; і щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордості чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи».
Тут, перший раз у своїх правилах, Ігнатій залишає короткий, лаконічний стиль, яким він користувався до цього моменту, і пояснює своє вчення, не шкодуючи слів. Зміна стилю означає, що третя причина дуже важлива в розумінні Ігнатія[17]. Насправді, третя причина торкає ключову тему усіх Духовних Вправ Ігнатія: євангельська покора, вкорінена в євангельську вбогість, є дверима до Божої благодаті й наслідування Ісуса в своєму житті (ДВ 146).
Основна нитка пробігає через приклади, представлені в поясненні другої причини. Після досвіду духовного спустошення під час повернення з реколекцій Луція пише: «Я тепер усвідомила, як ніколи раніше, як Бог мене любить, як я Його потребую». Випробування болісних годин духовного спустошення веде цю жінку до виразного усвідомлення потреби Бога; вона пізнає у потужному досвіді темряви й помутніння духовним спустошенням свою духовну обмеженість і потребу в Богові й Його благодаті.
Інша особа пише подібно: «У цьому досвіді спустошення я усвідомлюю, яка я безсила в нав’язливій тенденції важко працювати, і яку велику потребу маю в Божій силі в царині моєї слабкості». Знову ж таки, досвід спустошення пробуджує гостре усвідомлення як особистої слабкості, так і «великої потреби в Божій силі». Як у випадку Луції, так і у випадку цієї особи усвідомлення не послаблює, а скоріше підсилює довірливу залежність від люблячої допомоги Бога. Духовно вони стали сильнішими завдяки тому, що під час духовного спустошення відчули велику потребу в Божій благодаті.
Це, як говорить Ігнатій, наступна причина для допущення Богом досвіду духовного спустошення для побожних людей. Такі особи визнають, що в скорботі духовного спустошення вони більше, ніж перед тим, відчувають правду слів Ісуса: «Без мене нічого чинити не можете» (Йо. 15, 5). Під час духовного спустошення вони інтенсивніше відчувають, «що не можемо самі осягнути чи зберегти велику побожність, сильну любов, сльози або будь-яку іншу духовну втіху, бо все це – дар і благодать від Господа Бога».
Отож, час духовного спустошення дуже виразно об’являє їм, що все духовне зростання – це Божий дар: що духовна втіха, яку вони переживають, – це чистий Божий дар. Досвід сухості і важкості духовного спустошення, як говорить Ігнатій, потрібний для того, «щоб ми не вили собі гніздо в оселі іншого, вивищуючись розумом і відтак сягаючи гордості чи марнославства та приписуючи собі побожність чи інші наслідки духовної втіхи». Ігнатій, Анджела, Аліса, Джейн та інші люди, після досвіду духовного спустошення вже не витимуть собі «гніздо»; вони виразно розуміють, що духовна втіха – чистий і вільний дар люблячого Бога.
Таке розуміння підсилює євангельську покору, яка веде «до всіх інших чеснот» (ДВ 146); воно в таких людях підсилює вбогість духу, яка відчиняє двері Небесного Царства (Мт. 5, 3). Така покора відчиняє серця для наступних благословень Бога, який «покірливим дає благодать» (1 Пт. 5, 5). Ми знову чуємо, як Господь спокійно повторює: «Ліпше для вас, щоб Я відійшов», отож, ліпше, щоб через випробування духовного спустошення вони отримали духовні плоди.
Імпліцитна норма
Хоча у правилі 9, на відміну від чотирьох попередніх правил, Ігнатій виразно не подає вказівок до дії, а подає інформацію стосовно трьох основних причин допущення Богом духовного спустошення, але це правило, як вказує Фіоріто, імпліцитно пропонує важливу вказівку для спротиву спустошенню. Якщо Ігнатій так детально подає причини духовного спустошення, то тим самим виразно радить нам шукати конкретну причину духовного спустошення. У такий спосіб ми краще готуватимемося зробити ефективні кроки у доланні специфічного досвіду спустошення, яке переживаємо[18].
Як учні у Вечірнику, так само і ми, як довго зосереджуємося тільки на скорботі спустошення і не намагаємося шукати причини спустошення, то не можемо ефективно чинити опір. Але якщо ми добре обдумаємо ситуацію (правило 6) і знайдемо причину, то зможемо краще чинити опір з новою енергією і з новою мудрістю[19]. І тому під час духовного спустошення важливо свідомо задаватися питаннями: «Чому я перебуваю в духовному спустошенні? Яка причина цього духовного спустошення?»[20]
Особи, які фізично нездужають, можуть мати неясне відчуття недуги, але не зможуть її ефективно лікувати, якщо не розуміють природи хвороби; і лише після точного діагнозу добре знають, як з нею боротися[21]. Щось подібне відбувається стосовно духовної недуги духовного спустошення. У правилі 9 Ігнатій запрошує нас виконати точну діагностику спустошення, яке ми переживаємо: роздумувати до тих пір, поки не зрозуміємо причину. Якщо встановимо причину, то зможемо прийняти відповідні духовні кроки для подолання спустошення. У такий спосіб ми почнемо бачити духовне спустошення так, як Бог його бачить, як частину Його рятівного плану для наших душ.
Різниця між намаганням зрозуміти причину духовного спустошення і бездумним твердженням, що якщо ми переживаємо духовне спустошення, то це завжди через якусь нашу провину, очевидна. Побожна особа, яка переживає духовне спустошення, може спонтанно виснувати, що «якщо я досвідчую духовне спустошення, то це тому, що я у якийсь спосіб втратив Господа». Ігнатій, як говорить правило 9, не приймає такого необдуманого твердження і вчить, що Бог має більше ніж одну причину для допущення духовного спустошення.
Правда, що через духовне спустошення Бог може хотіти попередити побожну особу, що вона щось занедбує в своєму духовному житті. Але якщо така особа перевірить свої духовні практики і не знайде жодного занедбання, то тоді може вважати, що Бог допустив духовне спустошення з інших причин – другої і третьої, описаних Ігнатієм у правилі 9. Така особа може відчути велику радість у тому, що піддана духовному спустошенню не через свої вади, як учні Господа, але тому, що вона є вірним учнем, якого Бог покликав зростати через випробування духовним спустошенням (Євр. 12, 5-13). Тут ще раз, як через усі правила, полонені духовно звільняються.
- Духовна втіха: час на приготування
(правило 10)
Ти глянув на мене з любов’ю,
і глибоко в Твоїх очах закарбувалася любов
св. Йоан від Хреста
Перед випробуванням
У десятому правилі Ігнатій переходить від особи в стані духовного спустошення, якою займався у попередніх п’яти правилах, до «того, хто відчуває втіху». Це найкоротше правило:
«[323] Правило десяте. Той, хто відчуває втіху, має думати про те, як діятиме, коли знову переживатиме спустошення, і накопичувати нові сили на цей час».
Маємо правило щодо духовної втіхи. Але основний намір Ігнатія, все-таки, допомогти нам відкинути духовне спустошення. Для багатьох побожних людей, як уже було сказано, на духовній дорозі духовне спустошення є більшою проблемою, ніж духовна втіха[22]. Отож, хоча в правилі 10 Ігнатій повертається до духовної втіхи, але його основна мета – допомогти побожним особам долати духовне спустошення. Основна мета цих чотирнадцяти правил залишається незмінною: ми маємо велику потребу в допомозі долати духовне спустошення і його обмани. Правило 10 показує духовну втіху в її зв’язку з духовним спустошенням: «Той, хто відчуває втіху, має думати про те, як діятиме, коли знову переживатиме спустошення»[23].
До цього часу Ігнатій учив нас, як опиратися духовному спустошенню під час переживання цього спустошення, до прикладу, коли серце Аліси важке після річної боротьби на новій парафії, або коли Джейн знеохочена на шостий день реколекцій. Він учив нас, як опиратися духовному спустошенню під час «переживання духовного спустошення». Тепер Ігнатій подає наступну інформацію щодо зусиль опиратися духовному спустошенню і говорить про кроки, які слід зробити перед початком духовного спустошення, що нам дуже допоможе опиратися спустошенню тоді, коли воно почнеться.
Ми вже бачили, що Ігнатій розуміє духовне життя як постійне чергування духовної втіхи й духовного спустошення: після духовної втіхи йде духовне спустошення, потім знову духовна втіха, і так постійно. Отож, перед духовним спустошенням завжди є духовна втіха. До прикладу, Джейн переживає кілька днів духовної втіхи в молитві перед спустошенням на шостий день. У десятому правилі Ігнатій вчить нас робити ефективні духовні дії під час духовної втіхи перед духовним спустошенням, щоби збільшити сили для боротьби з духовним спустошенням, яке неминуче прийде.
Духовна втіха, як ми вже говорили, подібно до духовного спустошення, триває якийсь період часу: короткий момент, кілька хвилин, годину, день, кілька днів чи тижнів, або ще довше. Час духовної втіхи можна ідентифікувати, до прикладу, три години глибокої і радісної молитви Раїси Марітен, радісний день Терези після досвіду в саду, перші дні реколекцій Джейн. У правилі 10 Ігнатій зосереджується на цьому часі, коли ми в стані духовної втіхи можемо її використати для кращої боротьби з наступним духовним спустошенням.
«Дві дуже щасливі години»
Перед тим, як продовжувати, важливо звернути увагу на саму духовну втіху без її стосунку до духовного спустошення, яке пізніше прийде. Це принесе корисну рівновагу нашим розмовам про духовну втіху і допоможе дати їй властиве місце в нашому духовному житті. Спершу втіха – безкорисливий Божий дар, який дає нам нову енергію згідно з Божим задумом, як Божий погляд любові, який вливає благодать у наші серця, а потім уже має додаткові цілі.
Наступне свідчення Єлизавети Сетон дуже добре зображає таку точку зору. Єлизавета з перспективи кількох років описує духовний досвід, який пережила влітку в Коннектикут у віці п’ятнадцяти років. Вона пише:
«У 1789, коли мій батько перебував у Англії, одного травневого дня з радісним серцем я стрибнула у візок, який їхав до лісу за хмизом, за милю від дому; хлопець, який керував візком, почав зрізати хмиз, а я пішла в ліс, незабаром знайшла вихід на галявину; там ріс великий каштан і кілька маленьких, я знайшла під ним товстий мох і тепле сонце. Тут це було м’яким ліжком, повітря наді мною було прозорим блакитним склепінням, незліченні мелодії весни і радість, солодка конюшина й дикі квіти, які я назбирала по дорозі, невинне серце настільки, наскільки людське серце може бути невинним, наповнене ревною любов’ю до Бога і подивом до Його творіння…
Бог був моїм Отцем, моїм усім. Я молилася, співала гімни, плакала, сміялася, розмовляла з собою про те, як Бог помістив мене далеко від усіх нещасть. Я ще лежала, насолоджуючись небесним миром, який зійшов на мою душу; і я впевнена, що для мене ці дві дуже щасливі години – це десять років зросту духовного життя…»[24]
Ми знову стоїмо на святій землі… Упродовж двох годин Єлизавета переживає те, що виразно є інтенсивною формою духовної втіхи. Останні слова красиво описують фундаментальний дар, який Бог дає через духовну втіху: «і я впевнена, що для мене ці дві дуже щасливі години – це десять років зросту духовного життя». Це найсуттєвіше, чому Бог дає духовну втіху: через неї наша віра поглиблюється, в наших серцях зростає любов, все наше єство розширюється до нового духовного життя. Це час, про який Ігнатій говорить у п’ятому правилі, коли «нас забезпечує проводом і порадами добрий дух». Наше основне завдання під час духовної втіхи завжди те саме: прийняти благословенну дію Бога в нас через духовну втіху.
Жодна інша духовна мотивація не повинна відволікати нас від просто отримання Божого дару під час духовної втіхи, навіть та, про яку Ігнатій говорить у десятому правилі про приготування до майбутнього духовного спустошення під час духовної втіхи. Раїса під час трьохгодинної глибокої радісної молитви не повинна почуватися зобов’язаною відкласти набік Божу дію в ній для того, щоб свідомо готуватися до наступного духовного спустошення; Тереза так само не повинна почуватися зобов’язаною під час благодаті в саду. Вони й усі інші люди, яким Бог дає духовну втіху, не зобов’язані виконувати інші духовні завдання, щоб ці завдання не тяжіли над свободою просто отримати й насолоджуватися даром Бога тоді, коли Він хоче дати їм цей дар.
Після трьох годин інтенсивної духовної втіхи до Раїси приходить час послаблення Божої втіхи, тепер вона може вільно спрямувати свої думки туди, куди захоче. Це саме відбувається і з Терезою, коли, після пережиття великої благодаті в саду, решта дня її серце наповнене теплою радістю. Це саме і в випадку Єлизавети, коли, повертаючись додому після двох годин благодаті в лісі, вона ще відчуває щастя наповнення Божою любов’ю. Подібний час приходить і до Джейн, коли, після перших днів реколекцій з духовною втіхою, вона сідає в своїй кімнаті й відчуває у серці спокій. Всі ці особи прийняли Божий дар духовної втіхи. Тепер, коли їхні серця наповнені світлом і радістю, вони можуть прийняти рішення готуватися до майбутнього духовного спустошення. Якщо вони це зроблять, тоді духовна втіха буде для них іншим благословенням, бо, крім отриманого дару втіхи, через рішення готуватися вони краще приготуються до майбутнього духовного спустошення.
У цьому випадку, коли на шостий день реколекцій Джейн досвідчуватиме спустошення, то вона відчуватиме менше знеохочення і ефективніше чинитиме опір. І її спустошення менше болітиме і пройде швидше, ніж тоді, коли вона не буде приготованою. Десяте правило Ігнатія допомагає нам приготуватися до духовного спустошення. Це те, що Ігнатій заохочує нас робити: під час духовної втіхи приготуватися до наступного духовного спустошення. Як це робити? Ігнатія подає просту відповідь у двох частинах; під час духовної втіхи потрібно думати про те, що нам допоможе набрати сили для спротиву духовному спустошенню, яке прийде.
Думки, які приготовляють
«Той, хто відчуває втіху, має думати про те, як діятиме, коли знову переживатиме спустошення, і накопичувати нові сили на цей час».
Ще раз, як у правилах 7 і 8, Ігнатій звертається до способу думання. Це повторне звернення до «думання» вказує на відчуття Ігнатієм сили, яку можна знайти в деяких способах мислення, щоб чинити опір духовному спустошенню під час духовного спустошення (правила 7 і 8) чи під час духовної втіхи (правило 10)[25].
«Думання» у правилі 10, прийняте під час духовної втіхи, не зосереджується на теперішньому духовному спустошенні, як думання у правилах 7 і 8, але швидше на майбутньому духовному спустошенні. І це думання зосереджується на тому, як ми діятимемо під час майбутнього духовного спустошення: «Той, хто відчуває втіху, має думати про те, як діятиме, коли знову переживатиме спустошення». До прикладу, Джейн під час перших днів реколекцій у втісі, коли вона досвідчує тепло Божої любові, може думати наперед про духовне спустошення, яке, як вона знає, повернеться, і як вона діятиме тоді, щоби чинити опір.
Розглядаючи правила 7 і 8, ми зазначали, що мислення, до якого нас закликає Ігнатій під час духовного спустошення, беручи до уваги, що це спустошення – випробування, допущене Господом (правило 7), і що втіха незабаром повернеться (правило 8), не з’явиться в нас спонтанно в темряві спустошення, а повинно вибратися свідомо. На шостий день реколекцій Джейн почуватиметься краще, спонтанно просто відчуватиме знеохочення, якщо буде думати так, як заохочує Ігнатій; вона повинна свідомо вибрати те, чого навчають правила.
Так само і під час духовної втіхи мислення, яке готує до наступного духовного спустошення, не з’явиться спонтанно. Якщо особи, які переживають люблячу близькість Бога, відповідають на втіху тільки на спонтанному рівні, то вони можуть стверджувати разом із св. Джуліаною з Норвича: «У хвилини радості я могла сказати разом із св. Павлом: Ніщо мене не позбавить любові Христа». Особи, обдаровані духовною втіхою, справді отримують силу й зростають через дар Божої любові. Чи духовна втіха допоможе приготуватися в особливий спосіб до майбутнього духовного спустошення, залежить від того, чи вони, отримавши благодать духовної втіхи, також виберуть спосіб мислення, який Ігнатій пропонує у правилі 10. Вони покликані зробити цей вибір, навіть коли на спонтанному рівні не відчувають у цьому потреби. Тут, як і в попередніх правилах, постійна практика полегшуватиме застосування вказівки Ігнатія.
Ці роздуми про цінність деяких свідомо прийнятих способів мислення – як під час духовної втіхи, так і під час духовного спустошення – показують розуміння Ігнатієм щоденного духовного життя. Для Ігнатія духовні особи не дозволяють собі пасивно переживати неминучі чергування духовної втіхи й духовного спустошення. Навпаки, вони живуть із постійним духовним усвідомленням. Вони усвідомлюють духовне спустошення, і коли його досвідчують, то вибирають думання, основане на вірі. Вони також усвідомлюють духовну втіху і вибирають, коли її досвідчують, думання про майбутнє духовне спустошення і як до нього приготуватися. Постійні щоденні зусилля духовного усвідомлення формують людину розпізнавання, яка чуйна до свого духовного життя[26].
Якщо ми не приготовані
Що станеться у нашому духовному житті, коли під час духовної втіхи ми не думатимемо про майбутнє духовне спустошення й підготовку до нього? Якщо Джейн в перші радісні дні реколекцій не думатиме про повернення духовного спустошення й не готуватиметься до нього? Якщо св. Джуліана з Норвича просто прийматиме свої спонтанні почуття в стані духовної втіхи, то чи зможе вона сказати разом із Павлом: «Ніщо мене не позбавить любові Христа?»
У цьому випадку, як говорить Тонер, духовне спустошення впаде на нас «з заплутаним шоком здивування»[27]. Це може спричинити «повну втрату самовладання»; від удару цього заплутаного здивування всі наші духовні практики і плани можуть просто розвалитися[28]. Він пише, що ми можемо відчувати «гіркоту з тенденцією фальшиво звинувачувати себе чи сумніватися у вірності Бога або бути злими на своє життя». Справді, коли духовне спустошення приходить як зовсім несподіваний удар, то ми можемо відчувати сум чи навіть гіркоту, і говорити Господу ці чи подібні слова: «Я служив Тобі, Господи, як міг, а це внутрішній біль – це єдиний результат? Чи мої зусилля мають якусь цінність? Чи всі ці духовні прагнення чогось варті?» Непередбачуване духовне спустошення більше піддає нас необдуманим оцінюванням спустошення як нашої поразки, забуваючи про різні причини, задля яких Бог його допускає – як ми бачили в дев’ятому правилі; якщо це стається, то знеохочення близько. Якщо ми не приготовані до духовного спустошення, то воно важче нас битиме і нам важче буде йому опиратися. У десятому правилі Ігнатій показує способи долання цих труднощів.
Якщо ми приготовані
Тонер продовжує:
«З другого боку, якщо я дивлюся в майбутнє, очікуючи втрату втіхи й прихід спустошення як нормальний хід справ, то з Божою допомогою можу контролювати ситуацію й обеззброїти атаки спустошення на мою молитву, працю й рішення. Я відразу готовий до контратаки усіма засобами, які є в моєму розпорядженні»[29].
Якщо ми під час духовної втіхи думали про наступне духовне спустошення і приготувалися до нього, то спустошення не прийде як «заплутаний шок здивування», ми зможемо з Божою допомогою, якої завжди достатньо, реагувати швидше. У цьому випадку шкоди від спустошення буде менше.
Наступне порівняння допоможе це висвітлити. Уявімо двох людей, які їдуть в автобусі на роботу, обоє стоять і тримаються за вертикальні ручки. Перша особа розмовляє з кимось і дивиться у бокове вікно автобуса, коли він їде по прямій частині дороги. Оскільки дорога пряма, без поворотів, курс автобуса постійний; отож, якщо ця особа послабить ручку, за яку тримається, то не втратить рівноваги. Але тепер дорога доходить до повороту. Оскільки ця особа зосереджена не на дорозі, а на чомусь іншому, то не помітить, що автобус повертає в сторону. На повороті вона втратить рівновагу, може впасти, заподіяти якусь шкоду собі чи комусь іншому, випустити з руки якусь річ, яку тримала. Вона встає й далі продовжує щоденну діяльність, але після падіння решта дня вже переживається якось важче.
Друга особа, як і перша, також легко стискає ручку, за яку тримається, коли автобус їде по прямій дорозі. Ця особа під час їзди також зайнята чимось своїм, але, на відміну від першої особи, час від часу дивиться на дорогу попереду. Вона помічає поворот і, перед тим як автобус поверне, міцно хапається за ручку. На повороті вона тільки по інерції схиляться в сторону і твердо стоїть на ногах. На повороті вона тільки витрачає трошки енергії – і це все. Немає падіння, немає синяків, ніякої шкоди. Її день не обтяжений проходженням повороту, як у першої особи.
У десятому правилі Ігнатій хоче нас навчити духовного приготування, аналогічного для другої особи. Під час втіхи духовною дорогою йти легше, і ми йдемо без перешкод. Якщо у цей час радості й легкості духовного життя ми не тільки приймемо цей дар, але дивитимемося вперед й думатимемо про те, як діяти під час майбутнього духовного спустошення, то спустошення, яке пізніше прийде, втратить велику частину своєї сили й не спричинить великої шкоди. Якщо ми будемо готові прийняти атаку спустошення, то хоча для її подолання потрібно буде витратити додаткову духовну енергію, але ми, ймовірно, втримаємо духовну рівновагу. Якщо десяте правило сумлінно практикувати, то досвід свідчить про те, що стаємо сильнішими.
Пояснюючи дев’яте правило, ми показали, що Ігнатій також практикував такий вид приготування. Його роздуми під час духовної втіхи про попередню відсутність такої втіхи готували його до розуміння й відповіді на майбутню відсутність утіхи. Під час духовної втіхи він пише: «Пізніше, іншим часом, дуже втішений, я думав, що був задоволений, тобто, я думав, що краще було би не бути втішеним Богом, нашим Господом, якщо брак Його відвідин відповідає моїй внутрішній неналаштованості, бо я не допомагав собі упродовж дня». Такі роздуми приводять його до нового духовного розуміння: «Отож я подумав, що буде краще не бути втішеним у час моїх помилок, і що Бог, наш Господь, учинив це (бо любить мене більше, ніж я люблю себе), для мого більшого добра».
Ігнатій не лише приймає дар великої духовної втіхи, але також під час втіхи думає про минулий досвід як про приготування до майбутнього часу, коли духовна втіха зникне: «Я думав, що був задоволений… Я думав, що краще було би… Я подумав, що буде краще… Сила такого мислення очевидна – під час духовної втіхи краще приготуватися до майбутнього духовного спустошення.
«Накопичувати нові сили на цей час»
«Накопичувати нові сили на цей час» – це духовний відповідник мудрості Йосипа Єгипетського згідно з описом Книги Буття 41. Йосип дивиться в майбутнє й під час семи врожайних років накопичує запаси, які тепер не потрібні, але будуть потрібні у наступні сім років посухи. Так само Ігнатій говорить нам, що під час духовної втіхи, коли немає духовної нужди, ми повинні накопичувати «нові сили» для «часу» духовного спустошення, який прийде після духовної втіхи.
Твердження Ігнатія коротке, він не розвиває тут способів накопичення нових сил. Тонер говорить, що контекст десятого правила пояснює – чому? В попередніх п’яти правилах Ігнатій подав серію вказівок: як під час спустошення опиратися духовному спустошенню; тепер його порада про «накопичення нових сил», щоби чинити опір спустошенню, коли ми перебуваємо в духовній втісі, як говорить Тонер, «безсумнівно, включає практичні вказівки, подані у правилах 5-9, щоб ми їх згадали і вводили в практику, і тоді нічого не втратимо, коли прийде спустошення»[30].
Тонер сам пропонує деякі способи «накопичення нових сил» під час духовної втіхи проти майбутнього духовного спустошення. Ми висвітлимо способи, які він пропонує, дещо розширюючи їх і додаючи до них інші[31]. Цей список способів тільки орієнтовний і не має наміру бути вичерпним.
Благальна молитва про допомогу в майбутньому духовному спустошенні
У шостому правилі Ігнатій заохочує нас до благальної молитви під час духовного спустошення, просячи в Бога потрібної допомоги для долання спустошення. Ми можемо так само молитися ще до спустошення, коли перебуваємо в стані духовної втіхи; огорнуті теплом і світлом Божої присутності, ми просимо допомогу, потрібну тоді, коли духовне спустошення повернеться. Ця молитва може бути дуже індивідуальною. Ми можемо розуміти способи, у які духовне спустошення найефективніше на нас діє: окремі тактики, «які ворог зазвичай використовує», щоби до них приготуватися. Ми можемо просити силу чинити опір цим конкретним тактикам.
Медитація про правди, які підтримають під час духовного спустошення
Це також порада, яку Ігнатій дає в шостому правилі: в темряві духовного спустошення медитувати над правдами віри, які зміцнять в нас віру в вірну Божу любов. Це саме можна робити і під час духовної втіхи, перед духовним спустошенням, «накопичувати нові сили на цей час». Таку медитацію легше виконувати під час духовної втіхи, коли ми не тільки віримо в любов, але сильно її відчуваємо.
Під час духовного спустошення Аліса медитує над псалмом 23, і слова «Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме» піднімають її серце й освітлюють духовну темряву. Пам’ятаючи про десяте правило Ігнатія, вона також може медитувати над цими словами під час духовної втіхи, перед спустошенням. Правдоподібно, що вона відкриє, що ці слова сильніше її підтримуватимуть, коли прийде спустошення; її темрява буде слабшою і коротшою. У такий спосіб вона «накопичить нові сили» для майбутнього спустошення.
Цінність духовного спустошення для зросту
Коли відчуваємо в своїх серцях велику Божу любов, то можемо думати про те, що Ігнатій сказав про цінність духовного спустошення для духовного зросту, якщо тільки будемо чинити спустошенню опір. У стані втіхи ми можемо роздумувати про те, що Бог допускає таке спустошення задля любові, що без нього ми би залишалися духовними дітьми, що через випробування спустошення ми набуваємо знань, євангельського смирення і духовної зрілості в цілому. Ці правди легше даються і приймаються в світлі й теплі духовної втіхи, ніж під час духовного спустошення. Духовна втіха – це час ясності, коли «нас забезпечує проводом і порадами добрий дух». Якщо під час втіхи ми думаємо про плідність духовного спустошення, якщо йому ревно опиратися, то це переконання краще підтримає нас під час наступного спустошення.
Роздуми про минулий зріст через духовне спустошення
Духовне спустошення, через його природу, важко переносити. Під час такого спустошення, тому що ми близько від нього і воно нас б’є, нам важко прийняти, що Бог дає нам через цей досвід можливість зросту. Божий дар через духовне спустошення часто легше побачити пізніше; його легше прийняти, якщо ми знову відчуваємо Божу любов під час наступної духовної втіхи. Тоді нам легше зрозуміти те, що було незрозумілим під час самого духовного спустошення: як завдяки ньому ми приймали потрібні духовні рішення, розмовляли з компетентною людиною, щось змінювали в молитві, служінні й подібних діях, які сприяли духовному зросту. Ми також можемо усвідомити, з сердечною вдячністю, що благословення нових духовних кроків ще з нами.
Під час духовної втіхи ми можемо роздумувати над періодами, роками, коли Бог давав нам нагоду зростати через випробування духовного спустошення. Якщо так робимо, то, коли духовне спустошення повертається, то твердо долаємо це випробування; ми впевненіші в тому, що хоча тепер, у темряві, не можемо бачити Бога так, як у минулому, але через це духовно зростаємо. Досвід учить нас, що роздуми про минулий прогрес через спустошення допомагають краще долати майбутнє духовне спустошення.
Рішення не робити змін під час духовного спустошення
Точкою віднесення є п’яте правило Ігнатія: «Під час спустошення ніколи не слід вдаватися до змін; натомість треба залишатися твердим і непохитним у рішеннях, прийнятих напередодні появи спустошення…» Ми вже бачили, яку велику шкоду можуть спричинити такі духовні зміни, вчинені під час духовного спустошення. Ми можемо передбачати, що під час майбутнього духовного спустошення ми знову піддаватимемося спокусам робити подібні зміни. Якщо під час духовної втіхи ми думатимемо про майбутнє духовне спустошення й налаштуємося не чинити тоді жодних змін, то легше їх уникнемо, коли прийде спустошення. Щоби на це налаштуватися, ми можемо думати про зміни, які робили в подібних минулих ситуаціях і про їхні наслідки. Ясне усвідомлення цього допоможе нам уникнути повторення таких змін у майбутньому.
Огляд цього правила
Те, що зрозуміло, коли читаємо, часто дуже важко розпізнати серед турбот і обов’язків щоденного життя. Якщо ми в своєму духовному житті не звертатимемо постійно увагу на ці правила, то їх важко буде накладати на різні духовні ситуації нашого плинного дня. Якщо тоді, коли вони нам не дуже потрібні, під час духовної втіхи, ми над ними постійно роздумуємо, то тоді, коли вони нам будуть потрібні, під час духовного спустошення, ми легше їх згадаємо і зможемо ефективно застосовувати. Спосіб праці з цими правилами індивідуальний, як і індивідуальна особа, яка над ними роздумує: постійне читання правил Ігнатія, принагідний чи регулярний час роздумування над ними, розмови з іншими тощо[32]. Якщо ми хочемо, щоб ці правила ефективно допомагали нам у щоденному житті, то корисно згадувати про них тоді, коли вони нам не дуже потрібні.
Плани для особливих ситуацій духовного спустошення
Особи, які шукають Бога, можуть знати, що в деяких ситуаціях вони можуть бути слабкими щодо духовного спустошення. Спільне життя з іншими людьми в праці, на парафії, в служінні, в молитовних практиках може спровокувати таке духовне спустошення. Вони можуть знати, що в конкретних місцях, в конкретних періодах року, в конкретних порах дня чи переживаючи якісь стресові ситуації вони легше піддаються духовному спустошенню. Знову на перше місце виходить важливе древнє духовне напуття: «Пізнай себе!» Якщо під час духовної втіхи і з теплим усвідомленням Божої любові вони розглядатимуть такі ситуації й обдумуватимуть плани своїх дій, то справді «наберуться нових сил» для боротьби з таким духовним спустошенням, коли воно повернеться. Таке специфічне приготування може змінити стан звичайного духовного спустошення в можливість зростати, вливаючи нову надію в духовну подорож[33].
Образ десятого правила
Один приклад послужить для підсумування того, що ми сказали в цьому розділі. Марта – черниця, до якої недавно повернувся спокій після кількох тижнів інтенсивного духовного спустошення. Молитва знов стала часом тихої радості, Марта тепер часто переживає присутність Бога упродовж дня. Духовна втіха повернулася.
Марта визнає, що, ймовірно, проблеми спільнотного життя і служіння, які спричинили духовне спустошення, ще повернуться знову. Вона вирішує, що з Божою допомогою приготується, наскільки це можливо, до наступного духовного спустошення. Щодня вона просить у Бога здатність краще чинити опір духовному спустошенню у майбутньому.
Вона відкрила, що правила Ігнатія допомагають у боротьбі з духовним спустошенням і вирішує покласти їх на столі, щоби вони завжди були перед очима. Вона також планує час від часу читати якесь правило й роздумувати, як його можна застосувати під час спустошення.
Улюблений біблійний текст Марти, який найкраще допомагає їй відчувати Божу вірну любов, Іс. 43, 1-7: «Не бійся, бо я тебе викупив, прикликав тебе твоїм ім’ям, ти – мій! Чи через води йтимеш, я з тобою… чи підеш крізь вогонь, – не попечешся… дорогий ти в мене й цінний і я тебе люблю». Вона вирішує читати цей текст щодня.
Післяобідня пора в неділю – це її найспокійніший час у тижні. Марта вирішує почитати щось корисне про духовну боротьбу й супроводжуючі психологічні проблеми і, принаймні, упродовж кількох тижнів використовувати цей спокійний час для читання і роздумів на цю тему. Нарешті Марта вирішує раз на місяць розмовляти зі своїм духовним керівником, як вона просувається в цьому напрямку.
Марта вибирає спосіб, як під час духовної втіхи застосовувати описані нами поради для «накопичення нових сил» під час духовної втіхи й таким чином приготуватися до майбутнього духовного спустошення. Ми можемо передбачити, що коли духовне спустошення повернеться, то вона буде чуйною й рішучішою у боротьбі з ним. Десяте правило, як і попередні, допомагає визволити полонених.
[1] Toner, Commentary, 183.
[2] Там само, 183.
[3] Gil, Discernimiento, 199.
[4] Toner, Commentary, 191, пропонує ще два мотиви. Перший: «бажання з’єднатися з Ісусом у визвольному вбозтві, стражданні й смиренні»; другий: «переживаючи спустошення по-християнському, ми вчимося розуміти інших людей у стані духовного спустошення і симпатизувати їм». Fiorito, Discernimiento y Lucha, 186, подає ще інший мотив, поєднаний із порадою Ігнатія продовжувати молитися з досвідом як духовної втіхи, так і духовного спустошення в молитві (ДВ, 62, 118). Див. Brian O’Leary, “Review and Repetition,” The Way Supplement 27 (1976): 58.
[5] Gil, Discernimiento, 199, подає ці три причини як навернення, реалізм, смирення.
[6] Див. Toner, Commentary, 49-53, де автор говорить про «християн, які духовно деградують» і про «християн, які духовно зростають», включаючи духовну деградацію, про яку ми говорили в правилі 1 (серйозна деградація, повне відвернення від Бога до важких гріхів), і ту, про яку ми говоримо в правилі 9 (менше деградація, але дійсна в якійсь царині духовного життя тих, які залишаються вірними Богові в фундаментальній орієнтації). Див. розділ 1.
[7] Мій переклад, частково запозичений у Decloux, The Spiritual Diary, 173. Я знову інтегрую в цей переклад переклад з іспанської мови, зроблений S. Thio de Pol, trans., Ignatius of Loyola, La Intimidad del Peregrino: Diario espiritual de San Ignacio de Loyola (Bilbao: Mensajero-Sal Terrae, 1990), 193.
[8] К. С. Льюїс підсумовує свою розповідь про те, як Бог діяв у його житті, простим твердженням: «Твердість Бог ніжніша від м’якості людей, і Його примус – це наше звільнення» (Surprised by Joy: The Shape of My Early Life [New York: Harcourt, Brace & Company, 1955], 229).
[9] Gil, Discernimiento, 202.
[10] Це порівняння нагадує опис Ігнатія різних відповідей на заклик Христа Царя взяти участь у боротьбі з «усіма ворогами» (ДВ, 95) у його спаситель ній місії. Див. ДВ, 91-98.
[11] Цитата з Toner, Spirit of Light or Darkness, 39.
[12] Це буде темою тринадцятого правила Ігнатія: розмовляти про навіювання і спокуси ворога з компетентною духовною особою, обізнаною з підступами ворога.
[13] Цитата з Maureen Conroy, The Discerning Heart: Discovering a Personal God (Chicago: Loyola University Press, 1993), 87. Автор подає цитату без подальших деталей стосовно особи, яка про це свідчить.
[14] Див. Toner, Commentary, 187-90.
[15] Там само, 188.
[16] Thomas of Celano, Second Life, no. 118, in St. Francis of Assisi, Writings and Early Biographies: English Omnibus of the Sources for the Life of St. Francis, ed. Marion Habig (Chicago: Franciscan Herald Press, 1973), 460.
[17] Fiorito, Discernimiento y Lucha, 191.
[18] Там само, 195.
[19] У ДВ 77 Ігнатій заохочує до подібного іспиту молитви. Якщо іспит виявить, що деякі аспекти молитви пройшли не дуже добре, то молільник повинен шукати причину цього і думати про зміни, якщо причина встановлена.
[20] У пошуках причина часом корисно або взагалі необхідно розмовляти з компетентною особою.
[21] Toner, Commentary, 150.
[22] У цій книжці ми розглядаємо першу серію чотирнадцяти правил Ігнатія (ДВ 313-27). У восьми правилах другої серії (ДВ 328-36) він зосереджується на духовній втісі й відповідному розпізнаванні. Див. ДВ, 8-10.
[23] Gil, Discernimiento, 210-212, представляє правила 10 і 11 (перша частина якого говорить про духовну втіху) як пораду Ігнатія, щоб у стані втіхи не впасти в ілюзію, що втіха триватиме постійно (правило 10), і не піддатися марному самозадоволенню (правило 11). Разом із Toner, Commentary, 192-96, я представляю правило 10 як навчання Ігнатія стосовно важливості приготування в стані духовної втіхи до майбутнього духовного спустошення. Я розумію правило 11 як образ духовної рівноваги, до якої нас спрямовує Ігнатій, коли ми переживаємо чергування духовної втіхи й духовного спустошення.
[24] Цитата з Joseph L. Dirvin, C.M., Mrs. Seton: Foundress of the American Sisters of Charity (New York: Farrar, Straus & Giroux, 1975), 25.
[25] У правилі 11 Ігнатій знову говоритиме про «думання» під час духовної втіхи і під час духовного спустошення.
[26] Тут виникає питання іспиту. Про ігнатіянський іспит сумління як про щоденну духовну практику див. George Aschenbrenner, “Consciousness Examen,” Review for Religious, 31 (1972): 14-21.
[27] Toner, Commentary, 194. Наступні цитати взяті з цієї сторінки.
[28] Тоні Хендра графічно точно описує цю «повну втрату самовладання» в своєму духовному досвіді, коли сумніви і спустошення раптово вторгнулися після року ясності й духовної втіхи: «Несподівано… я почав падати, в ліфті з розірваними кабелями, який з прискоренням падав у темряву шахти… занурювався у бездонну прірву» (Father Joe: The Man Who Saved My Soul [New York: Random House, 2004], 88).
[29] Toner, Commentary, 194 (курсив мій).
[30] Toner, Commentary, 195.
[31] Перші п’ять способів ми знаходимо у Toner, Commentary, 195-96. Я дещо розширив його п’ять способів і додав два останні.
[32] Gil, Discernimiento, 15-16, порада запам’ятати суть правил: «До отриманих інструкцій чи пояснень реколекціоніста, бажано, щоб реколектант не тільки постійно ними користувався, але й щоб вивчив напам’ять їхню суть. Так він їх зможе краще засвоїти й застосовувати в конкретних життєвих ситуаціях».
[33] Ми повернемося до цього у розділі про чотирнадцяте правило.
