The Discernment of Spirits
An Ignatian Guide for Everyday Living
Timothy M. Gallagher, O.M.V.
переклав о. О. Кривобочок ТІ
(The Crossroad Publishing Company дала офіційний дозвіл виставити український переклад на сайт Єзуїтів в Україні на три роки)
Тімоті М. Галлагер OMV
ДУХОВНЕ РОЗПІЗНАВАННЯ
Друга частина
ЗМІСТ
- Коли людина відходить від Бога (правило 1)
Досвід духовного визволення
Два фундаментальні напрямки життя
Людина відходить від Бога
«Ворог» нашого духовного поступу
Дія ворога: підсилити рух від Бога
Добрий дух
Дія доброго духа: послабити рух від Бога
- Коли людина йде до Бога (правило 2)
«Чинить поступ від доброго до ще кращого»
Дія ворога: послабити рух до Бога
«Гризіння, кусання», які непокоять
Сум
Перешкоди
«Фальшиві причини», які непокоять
Дія доброго духа: підсилити рух до Бога
Відвага і сила
Втіха і сльози
Натхнення
Зміцнення «спокою» серця
«Полегшуючи й усуваючи перепони»
- Коли людина відходить від Бога (Правило 1)
Чиїсь кроки затримуються біля мене:
Зрештою, це мій смуток,
Тінь Його руки,
Ніжно протягнутої?
Франциск Томпсон
Досвід духовного визволення
Продовжуючи стиль попередньої частини, ми знову звертатимемося до тексту Ігнатія з перспективи конкретного духовного досвіду. Як було зазначено, оскільки правила Ігнатія постали з духовного досвіду й описують його, то такий метод поміщає правила в їхнє природне середовище і дає нам можливість краще відкривати повноту стислої мови, якою користується Ігнатій. У цьому розділі ми розглядатимемо перше правило. Оскільки перше й друге правила тісно зв’язані й їх можна зрозуміти разом, ми вивчатимемо один духовний досвід, в який залучені ці два правила, і повернемося до цього досвіду в наступному розділі, коли вивчатимемо друге правило.
Мабуть, найвідоміший досвід навернення в нашій духовній традиції – це досвід Августина, яскраво описаний у його Сповіді. Це момент благодаті в саду під фіговим деревом, коли довгі пошуки духовного відновлення Августина врешті увінчалися успіхом. Він плакав, і почув спів хлопчина за муром: «Візьми й читай, візьми й читай». Він відкриває Святе Письмо й знаходить слова св. Павла: «Ніч проминула, день наблизився. Відкиньмо, отже, вчинки темряви й одягнімось у зброю світла» (Рим. 13, 12). Цей момент змінив життя Августина, і він розпочинає духовну подорож, яка привела його до великої святості[1].
Тут ми зосередимося на серії складних внутрішніх порухів у серці Августина, які були безпосередньо перед моментом навернення. Ми їх розглянемо спочатку в ширшому контексті, а потім – у специфічному актуальному контексті.
Насправді ця історія починається в молодості Августина, коли він приймає поблажливий для себе стиль життя, який розвивається. Він пише тверезо: «У молодості я загорівся поганими справами. Я дико піддавався різним і темним пристрастям»[2]. Цей процес почався з лінивства у Тагасті, коли йому було п’ятнадцять років і його навчання перервалося через відсутність коштів, і закріпився у Карфагені, де він продовжував навчання. Це виражено у інтенсивному вислові: «Я загорівся». Потужний порух не обмежувати себе ввійшов у юне серце Августина і розвивався у наступні роки.
Але цей рух, хоча і домінантний, входить у конфронтацію з іншим, який зростає. Його життя «безплідного сіяння скорботи» і «неспокійної втоми»[3] все більше його пригнічує, і він тужить за глибокою духовною зміною в собі. Проходять роки, і напруження між цими двома рухами зростає, але він ще не здатний діяти.
Все це перемішалося в Августина, але одного дня він сів, щоб поговорити з Понтіціаном, урядником в імператорському суді, й Аліпієм, близьким товаришем[4]. Понтіціан, не усвідомлюючи, який вплив на Августина матиме його розповідь, розповідає анекдот дня. Двоє його знайомих, незначні клерки в Римі, прогулюючись, увійшли в будинок побожних християн і знайшли там копію Життя св. Антонія авторства св. Атаназія. Один із них почав читати про те, як молодий Антоній рішуче й радісно послухав слова Ісуса до багатого юнака: «Якщо хочеш бути досконалим, то йди, продай усе, що маєш, роздай убогим і йди за мною». Він прочитав усе святе життя Антонія як повністю віддане Господові. Глибоко зворушені цим прикладом, вони відразу вирішили зробити це саме. Вони також роздали свої маєтки й присвятили своє життя служінню Господові – як Антоній.
Понтіціан закінчив розповідь і пішов, не підозрюючи, як це вплинуло на Августина. Ця історія пробудила в Августина глибокий біль, коли він порівнював негайну й ревну відповідь цих людей Богові зі своєю довгою безпомічністю і нерішучістю. Августин описує внутрішнє страждання, яке він тоді відчував:
«Такою була моя хвороба. Я мучився, я звинувачував себе як ніколи до того, що був обплутаний і скований. Я надіявся, що мої ланцюги можна розірвати раз і назавжди, бо мене тримала лише одна мала річ. А Ти, Господи, ніколи не переставав дивитися в глибину мого серця. У своєму безжалісному милосерді Ти подвоїв мій страх і сором для того, що якщо я ще раз послизнуся і зношені й тонкі частини ланцюга не розірвуться, то отримають нову силу і зв’яжуть мене ще міцніше. В глибині душі я постійно повторював: «Нехай це станеться зараз, нехай це станеться зараз!», саме повторювання цих слів майже вирішило проблему. Я хотів це зробити, але не зробив»[5].
Словництво наповнене напруженням. Августин «мучиться», «звинувачує» себе «більше як ніколи до того»; він «обплутаний і скований». Але він усвідомлює, що Бог діє в його враженому серці й виражає це гострими словами: «безжалісному милосерді». Він продовжує:
«Я стояв на краю вирішення… Я пробував знову й підійшов трошки ближче до моєї мети, потім ще ближче, я майже досягнув її і вхопив. Але ні» (175).
Ясно, що в цей момент в Августина всередині змінився напрямок. Якщо ми порівняємо попередній напрямок – поблажливий до себе самого, не бере до уваги Бога, з «метою», до якої він тепер «підійшов ближче», тобто повернувся до Бога, то зміна очевидна. Дві цілі радикально протилежні. Довгі роки він жив поблажливо до себе самого. Тепер, хоча дуже слабо й невпевнено, він повертається в другу сторону – до Бога. Ув’язнений між цими двома цілями, він переживає момент інтенсивної духовної боротьби, яка доходить до кульмінаційної точки через розповідь Понтіціана.
Тонкий, але ще потужний порух серця стримує його на шляху до нової мети:
«Мене тримали якісь дрібниці, незначні та беззмістовні, мої старі прив’язання. Вони щипали моє тіло й шепотіли: «Ти звільнишся від нас? З цього моменту ми вже ніколи не будемо разом із тобою, ніколи. З цього моменту ти вже ніколи не зможеш робити ці й інші справи, ніколи». Ці голоси вже не закривали мій шлях виразно, але їхнє шепотіння, здавалося, досягало мене ззаду, так, ніби вони нишком встрявали в мою спину, намагаючись, щоб я повернув голову тоді, коли хотів йти вперед. У моєму стані нерішучості вони не давали мені відірватися від них, звільнитися, перескочити через бар’єр на другу сторону, куди Ти мене кликав» (175-76).
Важливо знову відмітити змістовну мову: «Мене тримали»; «їхнє шепотіння, здавалося, досягало мене ззаду»; «ніби вони нишком встрявали в мою спину»; «коли хотів йти вперед». «Вперед» і «назад». Вперед – до Бога, назад – від Бога, до попереднього самопоблажливого життя без Бога. Шепотіння в серці й образи безповоротної втрати можливості життя для себе ефективно спрямовували його «назад» – замість йти «вперед». Конфлікт, хоча ослаблений, але ще напружений, і залишається.
Але тепер щось нове входить у цей вир протилежних порухів у серці Августина. Свіжий порух, наповнений миром і надією, зустрічається з внутрішнім стражданням. Слова Августина стають теплими і сердечними:
«Але тепер… Я подивився в інше місце, і коли так стояв, тремтячи, на грані, на іншому боці я міг побачити чисту красу Стриманості в усій її чистій, незаплямленій радості, як вона лагідно манила мене перейти на другий бік і вже не вагатися. Вона протягнула свої люблячі руки, аби привітати й обійняти мене, показуючи мені безліч добрих прикладів. Разом із нею було безліч хлопців і дівчат, багато молоді й людей різного віку. Між ними стояла Стриманість – не безплідна, а плідна мати дітей, радощів, зроджених із Тебе, Господи, її Обручнику. Вона всміхалася, аби підбадьорити мене, і ніби говорила: “Чи ж ти не можеш жити так, як вони живуть? Чи ти думаєш, що вони знаходять силу в собі, а не в своєму Господові? Чому ти намагаєшся покладатися на власні сили й падати? Довірся Богові й не бійся. Він не залишить тебе й не дасть тобі впасти. Довірся Йому без страху, і Він привітає тебе й зцілить твої хвороби”» (176).
Ще раз ми бачимо основне словництво, зосереджене тепер в напрямку до Бога: «Але тепер. Я подивився в інше місце»; «на іншому боці»; «вона лагідно манила мене перейти на другий бік».
І тепер внутрішнє клекотання, метання, суворість, бич страху й сорому завмерли, і їх замінила хвилина ясності й радості. Августин відчуває люблячі руки, протягнуті до нього, посмішку, яка його підбадьорює. Усвідомлює, що він не безпомічно одинокий у своїй боротьбі повернутися до Бога. Нова надія розгортається в ньому, коли він бачить приклад багатьох інших людей, які боролися і знайшли в Богові силу для відновлення свого духовного життя. Тепле запрошення довіритися піднімається у його серці: «Довірся Йому без страху, і Він привітає тебе й зцілить твої хвороби». Коли ми читаємо його слова, то відчуваємо щось прекрасне, благословенне, яке діє в Августині і лагідно й потужно дає йому надію, спрямовує його «вперед» – до Бога.
У цей момент Августин вже не може себе стримати, сідає під фіговим деревом і починає плакати. Це вирішальний момент благодаті. Він чує голос хлопчика, який кличе його «взяти й читати», розгортає Святе Письмо, знаходить слова Павла до Римлян, про які вже згадувалося, і його життя змінюється.
Розповідь Августина про внутрішні порухи, які передували його духовному відновленню, драматична; різні порухи серця, які сприяли чи перешкоджали йти від Бога, інші сприяли чи перешкоджали йти до Бога, боролися й конфліктували між собою. Очевидно, що йдеться про духовні порухи, які впливали на спрямування Августина від Бога і до Бога; це царина розпізнавання духів. Чи ми можемо зрозуміти духовне значення цих різних порухів? Чи можливо розпізнати різні загрози в такому духовному досвіді, щоби особа зрозуміла, як на них ефективно відповідати?
Такий досвід Ігнатій описує в двох перших правилах. Вивчаючи їх, ми зрозуміємо, що ці два правила роз’яснюють фундаментальну справу всього розпізнавання духів: духи, яких ми розпізнаємо, діють у наших серцях у протилежний спосіб в залежності від фундаментального напрямку нашого духовного життя: від Бога чи до Бога.
Два фундаментальні напрямки життя
Ми вже зазначали напрямок мови в розповіді Августина про його досвід. Були два фундаментальні напрямки. Перший – від Бога до самопоблажливого життя з ігноруванням моральних обмежень. Це напрямок молодого Августина. Другий напрямок породжує зростаюча втома серця від такого способу життя, яка змінює перший напрямок. Збільшується бажання Августина розірвати з порожнім життям, відлученим від Бога, і йти до Бога. Ще до навернення, хоча й нерішуче, він починає рухатися в іншому напрямку: «Я пробував знову й підійшов трошки ближче до моєї мети, потім ще ближче…».
Ці два фундаментальні напрямки духовного життя, засвідчені в досвіді Августина, можна окреслити так: перший полягає в рухові від Бога і до смертних гріхів; другий, протилежний до першого, полягає в рухові до Бога і від смертних гріхів, а насправді – від будь-якого гріха: смертного чи легкого. У першому правилі Ігнатій описує дію двох духів, доброго і поганого, в людині, яка йде від Бога і до смертного гріха – як у випадку молодого Августина. У другому правилі він описує дію двох духів у людині, яка йде до Бога і від смертного гріха – як у випадку зрілого Августина, який шукає духовного відновлення.
Таким чином Ігнатій підкреслює дуже важливий факт: щоби точно розпізнати, який дух діє в людському серці (і тому знати – прийняти його чи відкинути), ми повинні спершу ідентифікувати фундаментальний напрямок духовного життя особи. Це – необхідна умова для правильного розпізнавання, який дух діє в особі, яка його досвідчує у своєму напрямку. Ці два правила допомагають нам ідентифікувати величезний і заплутаний духовний досвід і правильно на нього реагувати. Тепер наше завдання в цьому розділі: вивчити перше правило.
Людина відходить від Бога
Перше правило Ігнатія звучить так:
«[314] Правило перше. Тим, хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог, зазвичай, підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб надовше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та вадах. Добрий же дух у таких людях діє протилежним чином, викликаючи в них докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму».
У цьому правилі Ігнатій описує дію духів у точно ідентифікованій особі: яка «йде від одного смертного гріха до іншого»[6]. Словництво зосереджується на постійному русі життя, на «особі, яка йде», і на напрямку життя від Бога і до смертного гріха. У правилі 1 Ігнатій пояснює, як духи діють у людях, які перебувають у важкому духовному стані.
Очевидно, що це не стосується особи, яка виконує ігнатіянські духовні вправи. Також зрозуміло, що це не стосується тих, які щиро заангажовані в розпізнавання духів. Якщо Ігнатій розпочинає свої правила від особи, яка, в розумінні св. Павла, плотська (правило 1), і від особи, яка щиро шукає Бога (правило 2), описуючи, як духи діють в обох, то для того, щоби покласти тверду основу для застосування всіх наступних правил[7]. Правила 1 і 2 вказують, що перше питання, яким слід задатися в розпізнаванні духів: фундаментальний напрямок життя цієї людини – від Бога і до смертного гріха? Чи ця особа щиро прагне подолати гріх і йти до Бога – і це фундаментальний напрямок її життя? Тільки відповідь на це питання дасть нам можливість правильно розпізнавати дію духів у цій особі.
«Ворог» нашого духовного поступу
Із розповіді Августина про свій духовний досвід очевидно, що деякі порухи в серці відтягують його від Бога. Його досвід – це досвід кожного християнина, який говорить, що деякі внутрішні порухи, якщо їх не усвідомлюємо, не розуміємо і не відкидаємо, ефективно відводять нас від Бога і його плану щодо нашого життя. Ігнатій називає джерело таким порухів ворогом: «Тим, хто йде від одного смертного гріха до іншого, ворог, зазвичай, підкидає…»
У цих правилах Ігнатій найчастіше говорить або про «ворога» – без подальшого пояснення, або більш загально про «ворога людського роду». У правилі 11 він говорить у множині: «всіх ворогів». Рідше він говорить про «поганого духа» як протилежність «доброму духові». Отож, Ігнатій визнає, що коли ми прагнемо любити Бога й виконувати Його волю згідно з повнотою правди про людину, то зустрічаємо щось вороже, що нам перешкоджає, зустрічаємось із ворогом. Що насправді слід розуміти під цим «ворогом» чи «ворогами», які перешкоджають людині йти до Бога?
Тонер пояснює значення слова «духи» в розпізнаванні духів так:
«Не має жодного сумніву, що для Ігнатія цей термін означає Святого Духа й створених духів – як добрих, яких називають ангелами, так і поганих, яких називають сатаною і демонами. В правилах Ігнатія ми можемо й повинні розширити вираз «погані духи» на схильності нашої психіки, які походять від егоїзму і невпорядкованої чуттєвості, і також від інших людей і суспільства – наскільки вони впливають на наші схильності до зла»[8].
І тому ми може розглядати вираз «поганий дух» і його еквівалент «ворог» у глобальному значенні як кілька джерел внутрішніх порухів, які відтягують нас від Бога.
Як вказує Тонер, ми можемо позначити ці джерела різними назвами. Спершу, згідно з давньою християнською традицією, Ігнатій виразно розуміє під терміном «ворог» індивідуальну ангельську істоту (personal angelic being), яку Святе Письмо називає «противником» (1 Пт. 5, 8), «спокусником» (Мт. 4, 3), «брехуном і батьком лжі» (Йо. 8, 44). Ігнатій вважає, що деякі наші внутрішні порухи, спрямовані проти Бога, «приходять до нас ззовні» (ДВ 32), і особливо з цього джерела.
Також цей вираз означає слабкість нашої людської природи (weakness of our humanity), наскільки вона у різні способи перешкоджає нам йти до Бога. Беручи до уваги все багатство значень бути людиною, ми усвідомлюємо, що в нас існують деякі порухи, які не дадуть нам йти до Бога, якщо не будемо з ними боротися. Біблійною мовою – це «тіло», про яке Павло говорить, що «тіло пожадає проти духа» (Гал. 5, 17). Такою людською крихкістю є «пожадання», яким займалась класична християнська теологія, і «сім головних гріхів» – вкорінені в нас схильності, зосереджені на своєму его і на спротиві Богові. Християнська думка у різноманітні способи виражала правду, що один із «ворогів», з яким ми зустрічаємося на дорозі до Бога, присутній у нашій відкупленій, але все ще крихкій людській природі.
Це загальний стан людської природи, спадщина історії спасіння, яка містить людське падіння і божественне відкуплення. Але цей загальний стан пізніше приймає індивідуальну форму в нашій особистій історії і в усьому, що ми несемо в собі як наслідок цієї історії: рани, образи, страхи, сумніви тощо. Стародавній духовний вислів «Пізнай себе самого» тут має велике значення.
Інше джерело таких порухів – довколишній світ, суспільство і культура, в якій ми живемо і яка щодня потужно на нас впливає. Світ, наповнений чудовим добром, – це дар і благословення Творця. Але ми також усвідомлюємо, що довкола нас існує «світ», до якого ми, як учні Ісуса, «не належимо» (див. Йо. 17, 14-16). Контакт із цим «світом» може збуджувати в нас порухи, які відведуть нас від Бога, якщо їм не чинити опору.
Опис цих різних джерел порухів, які противляться Богові, виражає наш спільний досвід: якщо ми намагаємося йти до Бога, то разом із силою благодаті досвідчуємо інші внутрішні порухи, які йдуть зсередини і ззовні й сповільнюють наш рух. Різні причини таких порухів, узяті разом, – це «ворог» нашого духовного поступу. І тому ми вживатимемо термін «ворог» у широкому значенні.
Просто звертаючи нашу увагу на «ворогові», Ігнатій надає нам велику допомогу. Нерозуміння того, що можемо зазнавати опір, коли шукаємо Господа, або коли розуміємо це тільки абстрактно і дуже рідко, в реальному духовному житті сильно збільшує ймовірність зустрітися з неочікуваною духовною боротьбою. Те, чого ми не очікуємо і до чого не готові, важко долати; воно легко веде нас до зневіри. Звичайно, що Божа любов і благодать діє в нашому житті набагато сильніше від будь-якого опору з боку «ворога». Тим не менше, Ігнатій говорить нам, що існує ворог і що ми можемо зіткнутися з його прихованою дією. Знати й розуміти дію ворога – це велика допомога у вірному й витривалому поступі до Бога. Ігнатій вважає, що його правила розпізнавання допоможуть нам у такому духовному розумінні.
Дія ворога: підсилити рух від Бога
Тут Ігнатій ставить перед нами дві дієві особи духовної драми, яку він описує: людину, яка йде від Бога і вибирає смертний гріх, і ворога. У таких людей, він пише, ворог «зазвичай, підкидає гадані приємності, змушуючи їх уявляти собі різні чуттєві насолоди та розкоші, щоб на довше затримати і ще глибше втопити їх у гріхах та вадах».
Тут, як і в інших місцях, говорячи про розпізнавання (ДВ 10, 334), Ігнатій подає звичайний спосіб, у який ворог призвичаєний діяти. Роздуми над своїм духовним досвідом виявляють, що ворог у деяких типах людей і в деяких духовних ситуаціях зазвичай діє стандартно. Вираження стислою і практичною мовою стандартних взірців дії ворога – це найкраща допомога Ігнатія в його правилах. Якщо ми добре вивчимо ці взірці, то зможемо їх розпізнавати швидше й точніше.
Ігнатій говорить, що на людину, яка піддана смертним гріхам, ворог зазвичай діє через уяву. Він наповнює її уяву образами «чуттєвої насолоди та розкоші», пробуджуючи у такий спосіб притягання до цієї «насолоди та розкоші», і занурюючи ще глибше у «гріхи та вади». Так ворог діяв у молодому Августині: «У молодості я загорівся поганими справами». Велика сила всередині Августина вела його від Бога до «чуттєвої насолоди та розкоші». Якщо вплив на уяву – це стандартна тактика ворога в кожну епоху, то правильно було би ствердити, що в наш час – час «культури образу» – ставки ще вищі.
Добрий дух
Пояснивши дію ворога, Ігнатій звертається до дії доброго духа в тих самих людях, занурених у смертні гріхи. У таких людях «добрий дух діє протилежним чином». Вираз «добрий дух», так само як і вираз «ворог», слід розуміти в широкому значенні. «Добрий дух», з усією упевненістю, означає, понад усе, Бога, коли Він безпосередньо діє в серці людини. Для Ігнатія «добрий дух» також означає ангелів, які, згідно з Божою волею, служать знаряддям його любові до своїх дітей.
Цей вираз також виражає Божу дію в нас через дар благодаті, даний нам у Хрещенні: освячуюча благодать, теологальні, кардинальні й моральні чесноти, дари Святого Духа, індивідуальні харизми. «Добрий дух» включає різноманітні спонуки до добра, які існують довкола нас у світі й у співпричасті святих. Це, до прикладу, члени сім’ї Ігнатія, які дали йому побожні книжки, і самі книжки – це знаряддя дії доброго духа в ньому; як Понтіціан і його розповідь про християнський вибір двох клерків була знаряддям доброго духа, який діяв у Августині. Можемо сказати, що всі особи й те, що спонукає нас йти до Бога, міститься у виразі «добрий дух». Усе це в кінцевому розрахунку відноситься до Бога – їхнього початку й мети. В наших обговореннях розпізнавання ми використовуватимемо вираз «добрий дух» у широкому значенні.
Дія доброго духа: послабити рух від Бога
Ігнатій пише, що добрий дух діє у таких людях «протилежним чином», ніж ворог. На початку своїх правил Ігнатій наголошує на протилежному характері дії двох духів. Ми бачитимемо цей контраст постійно в наступних правилах, і ця протилежність становитиме основний інструмент в усьому навчанні про розпізнавання; якщо один дух діє одним чином, то слід очікувати, що інший діятиме протилежним чином. Засвоєння цього принципу дуже допоможе застосовувати ці правила до свого життя.
В людях, які йдуть від Бога, добрий дух «викликає докори сумління та жаль і даючи їм відчути свідчення розуму»[i]. Ворог підсуває звабливі образи, щоб такий спосіб життя видавався приємним і утверджував її у ньому. Добрий дух діє точно навпаки, «колючи і кусаючи», збуджуючи занепокоєння і пробуджуючи в них потребу духовного відновлення і Бога.
Ця дія доброго духа динамічно показана в молодому Августині:
«Я мучився, я звинувачував себе як ніколи до того, що був обплутаний і скований. Я надіявся, що мої ланцюги можна розірвати раз і назавжди, бо мене тримала лише одна мала річ. А Ти, Господи, ніколи не переставав дивитися в глибину мого серця. У своєму безжалісному милосерді Ти подвоїв мій страх і сором для того, що якщо я ще раз послизнуся і зношені й тонкі частини ланцюга не розірвуться, то отримають нову силу і зв’яжуть мене ще міцніше» (175).
Августин ясно розуміє, що його внутрішнє страждання – це дія Бога в ньому. Бог діє в ньому з «безжалісним милосердям», використовуючи такий спосіб, що «подвоїв страх і сором», щоб Августин не утвердився в гріхах, яких припускався довгі роки. Страждання, біль, внутрішня подвоєна ломка підсилюють в Августина тугу за визволенням, яке приготовляє момент повернення до Бога. Добрий дух тепер потужно діє в Августині.
Якщо ворог діє через уяву таких осіб, то добрий дух дія через їхнє сумління. І добрий дух діє на їхню совість через їхню розумову здатність морального осуду[9], пробуджуючи в них правильне розуміння їхнього нещасливого стану з супроводжуючим відчуттям внутрішнього страждання. Такі люди починають задаватися питаннями: Чи я справді щасливий? Чи я можу далі жити з такою внутрішньою пусткою? Чи життя не означає щось більше від цього? Чому я кривджу тих, які мене люблять і потребують? У глибині серця я відчуваю тугу за повнотою, яку не можу знайти в цьому житті; чому я не шукаю її, якщо її можна знайти? Наприкінці життя, дивлячись назад, я відчую радість? Такі порухи – це дія доброго духа, який збуджує «добрий жаль», який «чинить спасенне каяття, якого жалувати не треба» (2 Кор. 7, 10).
Ми говоримо, і це правда, що наш Бог – Бог миру. Але наш Бог, понад усе, – Бог любові, Бог, який так нас любить, що навіть не залишить тоді, коли ми звично й рішуче відвертаємося від Нього. У таких випадках ворог намагається пробудити в нас відчуття задоволення, а добрий дух не залишає таку особу в мирі. Мудрість правила Ігнатія очевидна: аби точно розпізнати, який дух діє в людині, потрібно ідентифікувати фундаментальний напрямок її духовного життя.
Мабуть найбагатше буквальне вираження дії доброго духа знаходимо в прекрасній поемі Франциска Томпсона «Небесний гончак». Уся поема – це опис саме цієї безжалісної дії доброго духа на людське серце, аби воно піддалося й відкрилося на зцілення: «Зрештою, це мій смуток, Тінь Його руки, ніжно протягнутої?» Коли люди, які жили без Бога, починають бачити, що їхній «смуток», їхнє болюче відчуття порожнечі й поразки в житті не означає відкинення Богом, а є найпевнішим знаком, що Бог ніколи не переставав їх любити й кликати до Себе, то щось насправді чудове відбувається у них всередині. Вони починають бачити, що їхній «смуток» був нічим іншим як «тінню Його руки, ніжно протягнутої». Відчути дію цієї любові в собі або допомогти комусь зануритися у цей «смуток», аби відчути любов, – це знайти Бога, який любить своїх дітей з незламною вірністю.
Отож, у такий спосіб обидва духи діють в людині, яка віддаляється від Бога. В ній ворог збуджує образи задоволення й приємностей, аби утвердити її в актуальній духовній ситуації. Добрий дух, навпаки, діє на сумління, збуджуючи відчуття незадоволення, аби спонукати людину змінити свою духовну ситуацію, аби вона повернулася до Бога. Як ці два духи діятимуть на людину, яка рішуче йде до Бога? Або ширше – як вони діятимуть на людину, яка щиро шукає Бога і його любов? Про це говорить наступне правило.
- Коли людина йде до Бога (правило 2)
Якщо би я мав померти цієї ночі й мене би спитали,
що мною найбільше ворушить у цьому світі,
то, мабуть, я би відповів:
спосіб, у який Бог проходить через моє серце.
Любов поглинає все.
Жульєн Грін
«Чинить поступ від доброго до ще кращого»
Друге правило Ігнатія подібне до першого:
«[315] Правило друге. У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі. Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу. Натомість доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб людина могла чинити поступ у творенні добра».
Ігнатій розпочинає правило 2 так само як і правило 1, визначаючи, яких людей він розглядає в цьому правилі. Він описує дві риси таких людей: вони «старанно очищаються від гріхів» і «в служінні Господу Богу чинять поступ від доброго до ще кращого». У такий спосіб вони усувають щось (гріх) зі свого життя й водночас зростають у чомусь (служіння Богові). Тут ми маємо новий фундаментальний напрямок духовного життя, протилежний до попереднього; ці особи намагаються уникати важких гріхів і, насправді, всіх гріхів, і йти до Бога.
Такі особи ще не подолали всіх гріхів, але намагаються зменшити їх кількість у своєму житті, і роблять це «старанно», тобто постійно і ревно. Вони вже досягли якихось успіхів у служінні Богові, і тепер «зростають» у цьому служінні «від доброго до ще кращого». Як і в правилі 1, так і тут Ігнатій зазначає послідовність у цьому фундаментальному напрямку; ці особи також «чинять поступ» в духовному русі – від гріха до Бога.
Ми перейшли від людей, які «йдуть від одного смертного гріха до іншого» (правило 1), до тих, які «старанно очищаються від гріхів і в служінні Господу Богу чинять поступ від доброго до ще кращого» (правило 2). Тут, у правилі 2, Ігнатій виразно говорить про реколектантів Духовних Вправ. Він також говорить про тих, які намагаються розпізнавати дію духів у своєму щоденному житті й повніше відповідати на Божу любов і вірніше виконувати Божу волю. І якщо це так, то, починаючи з правила 2, наші роздуми будуть менш абстрактними, тепер Ігнатій описуватиме досвід усіх віруючих.
Дія ворога: послабити рух до Бога
Оскільки фундаментальний напрямок осіб правила 2 протилежний до напрямку осіб правила 1, то дія двох духів у правилі 2 протилежна до їхньої дії в правилі 1: «У тих, хто старанно очищається від гріхів і в служінні Господу Богу чинить поступ від доброго до ще кращого, добрий і злий духи діють у спосіб, протилежний описаному у першому правилі». Особу, яка йде від Бога, ворог заохочує, а добрий дух непокоїть її серце (правило 1). Особу, яка йде до Бога, ворог тепер турбуватиме, а добрий дух заохочуватиме (правило 2). У правилі 2 Ігнатій показує дію двох духів в людині, яка йде до Бога.
Спочатку дія ворога: «Злому духові у цьому випадку властиво гризти (bite, morder), засмучувати (sadden, tristar) і встановлювати перешкоди (place obstacles, poner impedimentos), примушуючи людину непокоїтися (disquieting, inquietando) через фальшиві причини і спонукаючи відтак зректися поступу». Ігнатій описує звичайний спосіб дії ворога в людях, які йдуть до Бога. Вивчення цих взірців дії полегшить розпізнавання, ми зможемо краще усвідомлювати, розуміти й відкидати такі дії ворога.
Ігнатій виділяє декілька «знеохочуючих» (discouraging) тактик ворога в людині, яка йде до Бога: «Злому духові у цьому випадку властиво гризти, засмучувати і встановлювати перешкоди, примушуючи людину непокоїтися через фальшиві причини». Кожній з цих тактик слід приділити увагу. Мета кожної тактики та сама: «спонукаючи зректися поступу» в напрямку до Бога.
«Гризіння, кусання», які непокоять
У правилі 1 Ігнатій говорить про «гризіння, кусання» добрим духом людей, які йдуть від Бога. Добрий дух діє в таких особах, «викликаючи в них докори сумління та жаль» (biting their consciences)[10]. Це слово означає дію, яка непокоїть (unsettling) і турбує цих людей. У правилі 2 тепер ворог викликає непокояче «гризіння, кусання» в серцях людей, які шукають Бога[11]. Таких людей не легко спокусити до гріха, отож ворог їх цим не спокушає. Його тактика – гризіння, кусання, які збуджують відчуття неспокою, зменшують внутрішній мир і радість від служіння Богові. І така тактика ефективна. Якщо вони – і ми – не усвідомлюють і не розуміють цього, отож не відкидають це «гризіння, кусання», то зменшується енергія «чинити поступ від доброго до ще кращого». Якщо ми піддамося дії ворога, то виникатимуть наступні проблеми. Ігнатій пише до сестри Терези Рехадей, жінки, щиро відданої Божій любові:
«Ворог терзає Вас двома способами, але не для того, щоб спокусити Вас до гріха і відірвати від Господа, а для того, щоб відвести від більшого служіння Богові й позбавити великого внутрішнього миру. Перший спосіб: подає і навіює Вам фальшиву покору; другий спосіб: вводить Вас у дуже великий страх перед Богом, який сильно атакує і паралізує Вас»[12].
Отож важливо усвідомлювати такі духовні проблеми й уміти на них відповідно відповідати.
Сум
Ворог також викликає сум у тих, які йдуть до Бога. У правилі 1 ми бачили, що в тих, які йдуть від Бога, добрий дух викликає «жаль», а мовою Павла: «чинить спасенне каяття» (2 Кор. 7, 10). Сум, про який Ігнатій пише у правилі 2, це інший сум. Це не природний людський здоровий жаль, який виникає в деякі моменти життя, такі як втрата коханої особи, зміна місця проживання чи праці тощо. Це також не очищувальна темрява в молитві, яку часом Бог дає тим, які близько від Нього, аби збільшити їхню здатність любити. У правилі 2 Ігнатій зазначає різні види суму: сум щодо Бога, щодо молитви, щодо любові до інших в Богові, тобто щодо всього, що впливає на виконання Божої волі. Такий сум зменшує духовну енергію людей, які йому піддаються, і сповільнює їхній шлях до Бога. Як Ігнатій далі говорить сестрі Терезі Рехадей:
«Він постійно наповнює нас смутком, і то так, щоб ми не знали, чому ми сумні. Ми не можемо ревно молитись, не можемо контемплювати, не відчуваємо внутрішнього задоволення і смаку, коли говоримо чи слухаємо побожні речі»[13].
У такому сумі немає нічого здорового. Це також дуже ефективна тактика, і якщо ми її не усвідомимо, не зрозуміємо і не відкинемо, то такий сум зменшить наші духовні сили. Ми втрачатимемо ревність і поступово сповільнюватимемо «рух» до Бога – чого й хоче ворог. Цей вид гнітючого суму (dispiriting sadness), фактично, – один із найвиразніших знаків дії ворога.
Перешкоди
Ігнатій говорить, що потім ворог «встановлює перешкоди» на шляху особи, яка шукає Бога. До прикладу, жінка глибокої віри відчуває Божу любов і нові сили в своєму прагненні відповісти на цю любов. Тепло любові спонукає її планувати нові кроки в служінні Богові, вона починає вводити це в практику. Вона «чинить поступ від доброго до ще кращого». Але в серці пробуджується інший порух. Вона починає бачити труднощі й проблеми, які постануть, якщо вона продовжуватиме йти шляхом духовного поступу. Це спонукає її розглянути свою слабкість. Поступово зростає відчуття, що вона занадто слабка, аби подолати труднощі, що духовна новизна, хоча й приваблива, але не досяжна для неї. Ворог встановлює перешкоди, аби її затримати.
Ігнатій у листі до сестри Терези Рехадей продовжує:
«Загальна тактика ворога щодо початківців, які бажають служити Господові, полягає у тому, щоб чинити перешкоди й труднощі. Це його перша зброя, якою він ранить початківців. Наприклад, підкидає такі думки: „Як ти зможеш усе своє життя прожити в такому покаянні, позбавити себе радості материнства, друзів, матеріального добра, жити в усамітненні, без миру? Хіба немає іншого способу спасти душу без таких зречень?” Він хоче нас переконати, що будемо мати життя, повне страждання, якого ніхто ще не мав»[14].
Виникає ціла літанія питань: Чи я зможу? Чи я зможу? Чи я зможу?… Перешкоди, труднощі, розумові рації одні за одними, що це буде важко… все це веде до того, аби знеохотити побожну особу йти «від доброго до ще кращого».
Саме так діяв ворог у духовному пробудженні Августина, який прагнув очиститися від гріхів і наблизитися до Бога. Він пише: «Мене тримали якісь дрібниці, незначні та беззмістовні, мої старі прив’язання. Вони щипали моє тіло й шепотіли: «Ти звільнишся від нас? З цього моменту ми вже ніколи не будемо разом із тобою, ніколи. З цього моменту ти вже ніколи не зможеш робити ці й інші справи, ніколи». Августин говорить, що ці внутрішні голоси «не давали мені відірватися від них, звільнитися, перескочити через бар’єр на другу сторону, куди Ти мене кликав»»[15].
Ці голоси встановлювали перешкоди на шляху Августина до Бога. Вони його знеохочували й ефективно гальмували на дорозі до Бога. Людина, яка шукає Бога, знову відчує важливу потребу розпізнавання: усвідомити, зрозуміти й відкинути такі порухи, щоби справді «йти вперед».
«Фальшиві причини», які непокоять
Врешті-решт ворог забирає в таких людей мир, примушуючи «непокоїтися через фальшиві причини» тих, які зростають у любові до Бога. Ми вже бачили, що добрий дух використовує «розумову здатність морального осуду», аби вжалити сумління тих, хто далеко від Бога, й повернути їх до Бога. На побожних людей ворог також діє через розум. Але «причини» ворога – це фальшиві причини, і їхня фальш пізніше проявляється в афективних наслідках; вони непокоять побожних людей, відбираючи в них внутрішній мир.
Луція після реколекцій повертається додому. Під час реколекцій вона відчула близьку любов Бога. Пізніше вона написала керівникові реколекцій про те, що переживала, повертаючись додому:
«Коли місяць тому я поверталася з реколекцій, то пережила щось, що залишило в мені великий відбиток. Це справді мене здивувало! Мій розум був у такому помутнінні, що я не могла зрозуміти, що зі мною діється. Я не розуміла, чому я відчула щось погане так швидко після того, як довгий час відчувала тільки щось добре. По дорозі додому я ще раз оцінювала свої реколекції й відчувала, що змарнувала їх, що це була марна трата часу. Я подумала, що може маю великі проблеми, а під час реколекцій була нечесною і не розповіла про них. Оскільки я навіть не знала, що це за «проблема», то виснувала, що, ймовірно, я була нездатна виконати реколекції «добре», бо не була чесною і відкритою. Прийшла думка, що мені не треба марнувати мій і ваш час на реколекції. Коли я подумала, що треба вам подзвонити й сказати це, виникли ще більші перешкоди. Я відчула, що насправді не маю права вас турбувати, окрім того, мої реколекції вже закінчилися. Якщо справа не вирішилася під час реколекцій, то це моя провина»[16].
Розповідь наповнена «фальшивими причинами»: «Я ще раз оцінювала свої реколекції… Я подумала, що може маю великі проблеми… під час реколекцій була нечесною і не розповіла про них». Нездатність Луції знайти якусь серйозну причину не заспокоїла її, а стала наступною «причиною», яка підтверджувала її нездатність добре виконати реколекції: «Оскільки я навіть не знала, що це за «проблема», то виснувала, що, ймовірно, я була нездатна виконати реколекції «добре», бо не була чесною і відкритою». Ще одна «причина» вказує Луції, що не треба розмовляти з керівником про її теперішнє замішання: реколекції закінчилися, і «якщо справа не вирішилася під час реколекцій, то це моя провина». Всі ці «причини» дуже непокоять: «Я не розуміла, чому я відчула щось погане так швидко після того, як довгий час відчувала тільки щось добре». Вражає те, що в процесі цього досвіду всі ці «причини» побожна жінка вважає слушними.
Часом щось подібне діється в серцях побожних людей, які шукають Господа. Вони переглядають свою духовну ситуацію й знаходять одну причину, потім другу, потім наступну, що з ними щось не так… і що їх непокоїть. У таких випадках вони повинні усвідомлювати, що насправді відбувається. Якщо три наступні елементи присутні одночасно, то можемо бути впевнені, що це дія ворога: особи «чинять поступ від доброго до ще кращого» в служінні Богові; «причини» щодо їх духовної ситуації виглядають переконливими для них; із цих причин виникає неспокій, який зменшує їхні афективні сили в наслідуванні Господа. Таким «фальшивим причинам» не можна вірити, їх треба просто відкинути.
У такий спосіб, описаний у правилі 2, ворог шкодить побожній людині. Ще раз нагадую, що ми говоримо про «ворога» в широкому значенні, описаному вище: «батько брехні», наша слабкість, зовнішній вплив, поєднання різних факторів. Вхідним місцем дії ворога можуть бути наші емоційні схильності тривожитися чи смуток, який ми вже переживаємо; неправильне сприйняття подій нашого щоденного життя; нелегкі стосунки з іншими людьми; обтяжливі обставини на роботі чи в родині тощо. У нашій духовній мандрівці важливо усвідомлювати, як ці фактори впливають на нашу духовність.
Поки що правила Ігнатія просто описують тактику ворога. У назві правил він пише, щоб ми усвідомлювали, розуміли й відкидали такі напади ворога. Але ще не говорить, як відкидати ці напади. Про це буде мова у правилах від 5-го по 14-те.
Дія доброго духа: підсилити рух до Бога
У тих, які долають гріхи й зростають у служінні Богові, добрий дух також активно діє. У таких особах «доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони, щоб людина могла чинити поступ у творенні добра». Дія доброго духа протилежна дії ворога: якщо ворог намагається знеохотити таких людей, то добрий дух заохочує їй. Якщо мета ворога – перешкоджати побожній особі йти до Бога, то мета доброго духа – допомагати «чинити поступ у творенні добра». Заохочення – це «притаманна» доброму духові дія в їхніх серцях. Дія доброго духа, як і ворога, в таких особах стандартна. Вивчивши ці взірці дії духів, ми краще їх розпізнаватимемо.
Ігнатій лаконічно окреслює дію доброго духа: «Доброму духові притаманно навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони». Ворог кусає, знеохочує, ставить перешкоди, непокоїть; добрий дух «навіює» (буквально: дає, give, dar). Для Ігнатія давання – це знак любові: «Любов полягає у взаємному спілкуванні, себто той, хто любить, дає тому, кого любить, те, що має, або частину того, що має чи може мати; той же, кого люблять, своєю чергою дає те саме тому, хто любить» (ДВ 231)[17]. Щедра любов Бога – це перша якість доброго духа.
В описі Ігнатія якості дії доброго духа перекриваються.
Відвага і сила
Добрий дух дає «відвагу і силу»[18]. Чоловік почав щоденно молитися Святим Письмом і відчув, що нова близькість із Господом поглиблює його любов до дружини і дітей. Щасливий в цій новій ситуації, він прагне зростати в молитві й любові до родини. Виникають труднощі, і він бореться, аби не припинити зусилля; він знеохочується. Знеохочений, повертається до молитви й згадує слова 23-го псалма: «Господь – мій пастир: Нічого мені не бракуватиме». Ці слова піднімають його дух і говорять, що Божої любові й благодаті завжди достатньо для цього завдання. З відновленими силами і спокоєм він вирішує продовжувати вірно йти цим шляхом і зростати в любові до родини в Господові. Добрий дух через Святе Письмо дав йому відвагу і силу «чинити поступ у творенні добра».
Втіха і сльози
Добрий дух дає втіху. Третє правило показує, яке значення Ігнатій надає цьому слову: глибокий досвід Божої любові, яка збуджує і піднімає особу, даючи нову легкість в любові й служінні Господові. У наступному розділі ми добре розглянемо термін «втіха». Сльози, якими надихає добрий дух, зцілюють, зміцнюють, це блаженні сльози, які фізично виражають втіху серця в Богові. Про них Ігнатій говорить також у третьому правилі; ми також повернемось до них у наступному розділі.
Натхнення
Натхнення, які добрий дух дає тим, які чинять поступ на шляху до Бога, допомагають їм за допомогою дару духовної ясності. Жінка прагне навчитися краще молитися, і в розмові з духовним керівником шлях духовного зростання стає яснішим. Вона знайшла відповідь і наповнилася новою духовною енергією. Класична духовна література поволі відкриває перед побожною людиною шлях до Бога. Вона мовчки виражає вдячність Богові за нове й надихаюче розуміння. Це моменти, коли побожні особи натхненно проголошують: «Тепер я знаю, що повинен робити; тепер я знайшов дорогу». Натхнення доброго духа дають ясність щодо як «чинити поступ у творенні добра».
Зміцнення «спокою» серця
Врешті-решт добрий дух дає таким особам мир і зміцнює спокій серця. Ми вже бачили, що ворог збуджує неспокій в серцях побожних людей через фальшиві причини. Добрий дух заспокоює і вводить мир у Господі. Черниця знайшла сенс життя в Божій любові й чернечому покликанні, яке зростає з роками. В апостольській праці вона має багато обов’язків, і часом це її непокоїть. І хоча обов’язки не зменшуються, але цього року в молитві вона досвідчила зростання відчуття впевненості, що Господь постійно з нею в її праці. Неспокій зменшився і вона переживає глибокий мир, який допомагає їй знаходити Господа навіть в нурті великої активності. Добрий дух дає їй спокій серця у Господі, допомагаючи «чинити поступ у творенні добра».
«Полегшуючи й усуваючи перепони»
Ігнатій говорить, що в усіх цих людях добрий дух діє, «полегшуючи й усуваючи перепони», протилежно до тактики ворога, який «встановлює перешкоди» на шляху тих, які йдуть до Бога. Побожна жінка починає сумніватися, що зможе йти до Бога дорогою, яку вибрала. Вона пробує, але постійно падає однаково. Такий поступ здається неможливим. Але якось вранці в усмішці своєї дитини бачить вірну Божу любов. Пізніше в молитві момент радості знову її переконує, що Божа сила діє в ній. Тепер вона відчуває, що перешкоди вже не нездоланні і що «Богові – все можливо» (Мт. 19, 26). В ній нуртує нова надія, що з Божою допомогою вона подолає ці труднощі й «чинитиме поступ у творенні добра». Вона поновлює своє прагнення духовного зросту. Це дія доброго духа: «Полегшувати й усувати [всі] перепони» (easing and taking away all obstacles, facilitando y quitando todos impedimentos). Слово всі (all, todos) заряджене надією в силу доброго духа, який в нас діє, надією, що немає жодної перешкоди, яку не можливо полегшити й усунути. Тут, як і в інших правилах, Ігнатій виражає свою повну довіру до Божої благодаті, яка діє в серці людини.
Та сама дія «полегшення» доброго духа проявляється у словах Августина, які вже згадувалися раніше. У вигляді персоніфікованої Стриманості добрий дух зворушує серце Августина, «полегшуючи й усуваючи перепони» на шляху до Бога: «На іншому боці я міг побачити чисту красу Стриманості в усій її чистій, незаплямленій радості, як вона лагідно манила мене перейти на другий бік і вже не вагатися. Вона протягнула свої люблячі руки, аби привітати й обійняти мене, показуючи мені безліч добрих прикладів». Добрий дух показує Августинові, як з допомогою Божої сили він може подолати перешкоди, які здаються нездоланними: «Вона всміхалася, аби підбадьорити мене, і ніби говорила: “Чи ж ти не можеш жити так, як вони живуть? Чи ти думаєш, що вони знаходять силу в собі, а не в своєму Господові? Чому ти намагаєшся покладатися на власні сили й падати? Довірся Богові й не бійся. Він не залишить тебе й не дасть тобі впасти. Довірся Йому без страху, і Він привітає тебе й зцілить твої хвороби”» (176).
Духовна приваблива краса, ніжне запрошення, заохочуюча посмішка, нагадування про вірну любов Бога, впевненість у акцептації, яка розвіює наш страх: добрий дух діє, «полегшуючи й усуваючи» перешкоди, які під дією ворога вважалися нездоланними. Запитання ворога, постійне «Чи я зможу…» з натяками, що перешкод дуже багато й вони дуже великі, щоб їх подолати, позбавляли бажання йти вперед. Запитання доброго духа, навпаки, давали надію, виявляли силу божественної любові, яка усуває всі перешкоди: «Чи ж ти не можеш жити так, як вони живуть? Чи ти думаєш, що вони знаходять силу в собі, а не в своєму Господові? Чому ти намагаєшся покладатися на власні сили й падати? Довірся Богові й не бійся». Такі порухи доброго духа готують Августина до нового й рішучого кроку до Бога. Перешкоди були усунуті.
«Навіювати таким людям відвагу і силу, втіху, сльози, натхнення і спокій, усе полегшуючи й усуваючи перепони»: так добрий дух діє в людях, які щиро шукають Бога. Людина, яка розпізнає, усвідомлює, розуміє і приймає цю дію, «чинитиме поступ у творенні добра» впевнено й ефективно.
У двох перших правилах Ігнатій подає основи для розпізнавання дії духів. Якщо людина йде від Бога, то ворог заохочує, а добрий дух непокоїть. Починаючи з наступних правил, йдеться про другий тип людей, які йдуть до Бога, і розглядається дія ворога, який непокоїть, і дія доброго духа, який заохочує. Ігнатій говоритиме до всіх побожних людей про їхній досвід.
[1] R. S. Pine-Coffin, trans., Saint Augustine Confessions (Harmondsworth: Penguin Books, 1961), book VIII.12, pp. 177-78.
[2] Там само, II.1. Ця і наступні цитати – мій переклад. Всі інші цитати зі Сповіді в цій главі взяті з перекладу Pine-Coffin, поданого в попередній цитаті. Номери сторінок цих цитат вказані в кінці самої цитати.
[3] Там само, II.2.
[4] Там само, VIII.6, pp. 167-68.
[5] Там само, VIII.11, p. 175. Fiorito, Discernimiento y Lucha, 54-55, 60-61, 105-8, і Toner, Spirit of Light or Darkness, 44-45, використовують частини цієї розмови з Понтіціаном і її наслідки для ілюстрації правил 1 і 2.
[6] “de pecado mortal en pecado mortal.” В Духовних Вправах Ігнатій вживає вираз “смертний гріх”, щоби позначити важкий гріх на противагу легкому гріхові (ДВ 35, 41, 48, 52, 349), і, в ширшому контексті, як головний гріх, тобто як сім основних схильностей до гріха, яким піддані християни (ДВ 18, 238, 244-45). Отож, питання полягає в тому: кого точно має на увазі Ігнатій, коли говорить про тих, “хто йде від одного смертного гріха до іншого”. Це особи, які йдуть від одного важкого гріха до іншого (перша інтерпретація), чи особи, які спускаються на нижчі рівні гріховності або просто мають схильності, які відводять їх від Бога (друга інтерпретація)? Gil, Discernimiento, 56, 97-98, і Green, Diary, 100-101, приймають першу інтерпретацію: Toner, Commentary, 50-51, наголошує на другій інтерпретації; Fiorito, Discernimiento y Lucha, 40-41, виразно охоплює обидві. Я розглядаю правило 1 в світлі першої інтерпретації, яка, у моєму розумінні, відповідає думці Ігнатія, тобто “смертний гріх” – це важкий гріх. Я обираю цей підхід також із міркування самого Ігнатія щодо ясності. Toner, Commentary, 71, пише: “В правилах I: 1-2 [перші два правила], Ігнатій, як добрий педагог, подає однозначні випадки, щоби передати початкове просте розуміння”. Згідно з методологією, яку я прийняв у цій книжці, у цьому розділі я обмежуюся поясненням того, що Ігнатій говорить у тексті правил, подаючи, за прикладом Ігнатія, “початкове” і “просте” розуміння. Про подальші складнощі читайте Toner, Commentary, 49-53, 70-78. Представлення двох інтерпретацій можна знайти в D. Gil і M. Fiorito, “La primera regla de discernir de S. Ignacio, a que personas se refiere…?” Stromata 33 (1977): 341-60. Gil розглядає першу інтерпретацію, а Fiorito – другу. Я повернуся до цієї теми при розгляді правила 9.
[7] Дослідження найдавнішої іспанської версії Духовних Вправ показують, що Ігнатій додав перші два правила після того, як написав решту правил. Див. Jose Calveras і Candido de Dalmases, Sancti Ignatii de Loyola Exercitia Spiritualia, MHSI, vol. 100, pp. 376; 380; Gil, Discernimiento, 142; Fiorito, Discernimiento y Lucha, 138-39; Ruiz Jurado, El discernimiento espiritual, 224 n. 75.
[8] Toner, “Discernment in the Spiritual Exercises,” in A New Introduction to the Spiritual Exercises of St. Ignatius, ed. J. Dister (Collegeville, Minn.: Liturgical Press, 1993), 64. Див. також Green, Weeds among the Wheat, 103-4, де він висновує стосовно цієї теми: “При такому розумінні розпізнавання ми можемо вважати “поганого (evil) духа” чи “диявола (devil)” як будь-яку силу, що діє проти Бога – «природну» чи стисло “диявольську (diabolical)”» (ст. 103).
[9] Більш буквальний переклад: «через синдересіс (synderesis) розуму»; це одне з небагатьох місць, де Ігнатій вживає технічний теологічний термін. Синдересіс відноситься до відчуття і схильності до добра, остаточно – до Бога, яке влите в людську природу, і що кожна особа, навіть закаменіла в гріхах, не може його повністю ігнорувати. Ігнатій говорить, що добрий дух дає можливість відчути це синдересіс у тих, які відходять від Бога. Servais Pinckers пише, що синдересіс – це інтуїтивне знання чи «властиве людині первинне сприйняття добра» (The Sources of Christian Ethics [Washington, D.C.: Catholic University of America Press, 1995], 384).
[10] “remordiendoles las consciencias” (314).
[11] Ігнатій уживає дієслово “morder – кусати” (315).
[12] William Young, S.J., Letters of Saint Ignatius of Loyola (Chicago: Loyola University Press, 1959), 19.
[13] Там само, 22.
[14] Там само, 19.
[15] R. S. Pine-Coffin, trans., Confessions, VIII.11, pp. 175-76. Коли Нєхлюдов, головний герой Воскресіння Толстого, хоче прислухатися до свого сумління й змінити розпусне життя, то чує в собі подібні запитання: «Чи ж ти вже не пробував стати кращим раніше – і що з того вийшло?» – шепотів голос спокусника. «Навіщо пробувати ще раз? Ти не один такий, усі такі, життя таке» – шепотів голос. (Leo Tolstoy, Resurrection, trans. Rosemary Edmonds [London: Penguin, 1966], 141).
[16] З книжки Jules Toner, Spirit of Light or Darkness? A Casebook for Studying Discernment of Spirits (St. Louis: Institute of Jesuit Sources, 1995), 38-39. У цій розповіді слід відмітити універсальні негативні моменти: “Я ще раз оцінювали свої реколекції й відчувала, що змарнувала їх, що це була марна трата часу”. Ми ще повернемося до цієї тактики ворога.
[17] Див. Gil, Discernimiento, 82.
[18] Див. ДВ де Ігнатій вживає цю саму фразу, що реколекціоніст повинен бути м’яким з особою в стані спустошення, «давати їй відвагу і силу».
[i] Примітка перекладача: ісп. «punzándoles y remordiéndoles las consciencias por el sindérese de la razón – колючи і кусаючи сумління через докори розуму». Анг. «stinging and biting their consciences through their rational power of moral judgment – колючи і кусаючи сумління через розумову здатність морального осуду».
