Якби не Боже провидіння, котре справило, що в далекому 1521 році під час війни із Францією іспанський лицар Ініго Лопес де Лойола був поранений в ногу гарматною кулею, його ім’я згадувалося би лише серед інших героїв іспанської армії. Проте молодий Ініго став лицарем Христа, засновуючи один з найвідоміших монаших орденів Католицької Церкви.
Ігнатій Лойола, святий католицької церкви, священик, засновник Ордену Єзуїтів (Товариство Ісуса) народився у 1491 році у Лойола в країні Басків (Іспанія). Він був тринадцятою дитиною в багатій лицарській родині. У дитинстві мріяв про лицарські пригоди. Ініго (ім’я, дане йому при хрещенні) зростав при королівському дворі, а найбільшу втіху йому приносили розкішний одяг і будь-яка, кожна можливість похизуватися в бойових мистецтвах, похвалитися своєю зброєю. Крім того, серце його було переповнене мріями про одну високородну даму, заради якої він був готовий здійснити всі подвиги на світі. У той час Ініго служив офіцером в армії принца Наварри, сподіваючись отримати популярність власне військовою кар’єрою.
Облога Памплони
У 1521 році поміж королівством Наварри та Францією розпочалася війна. Французькі війська обложили Памплону, столицю Наварри. Думки захисників міста розділилися: багато хто готовий був здатися, так що послане підкріплення відмовилося увійти до фортеці, яку повинно було захищати. Але Ініго відмовився відступити, визнавши це ганьбою. Вставши на чолі невеликого загону, він зумів проникнути у фортецю і забарикадувався там. Французи зайняли місто і розпочали штурм замку. Всі хотіли здатися, але Ініго наполіг на тому, аби чинити опір, і всіх “захопили його мужність і безстрашність”.
Під час бомбардування фортеці снаряд попав в Ініго і роздрібнив йому ногу; як тільки герой впав, опір був зломлений. Але Ініго були надані військові почесті, і він був перепроваджений в свій замок. Зламана нога прикула його на декілька місяців до ліжка. Щоби якось провести нудний час хвороби, Ініго попросив принести йому пару книжок. З дитинства він любив читати лицарські романи, але в замку у Лойолі їх не знайшлося: йому принесли “Життя Христа” Лудольфа Саксонського і чудову “Золоту легенду” (Flos Sanctorum) Якопо Ворагинського.
Перше відкриття, яке зробив для себе хворий, полягало в тому, що існує інший світ – світ св. Франциска, св. Домініка і багатьох інших святих, в якому також люблять, б’ються, страждають і знаходять славу, але в ім’я іншого Пана і іншої Любові. І цей “новий світ” заявляв про себе все наполегливіше і серйозніше, і його мучило питання: “А міг би я зробити те, що зробили св. Франциск, і св. Домінік?”
Сам того не відаючи, Ініго занурився у внутрішній світ душі, почав ту ризиковану подорож в її глибини. Він вирішив здійснити своє нове покликання: як тільки він одужає, вирушить у прощу до Святої Землі.
Прочанин
Першим етапом було абатство в Монсеррат, де він написав текст своєї загальної сповіді: на це пішли три дні. Відмовившись від кар’єри військового, Ініго віддав свій одяг жебракові а сам пішов далі до Манрези, міста, яке він згодом називав “своєю першою церквою”. Тут йому було послано п’ять видінь, що сформували його як християнина. Духовні пережиття з Манрези стали згодом основою для “Духовних Вправ”.
Первинним його планом було відправитися в Святу Землю і залишитися там назавжди. І він дійсно туди відправився, але рішення залишитися там виявилося нездійсненним (йому довелося повернутися під загрозою відлучення від Церкви); але зі свого паломництва Ігнатій виніс найголовніше. Він відправився туди, аби вдихнути того ж повітря, яким дихав колись Христос, побачити ті ж місця, ті ж міста, пройти по тих же стежках.
Ігнатій не міг залишитися у Святій Землі і був змушений повернутися до Європи. Почав навчати та проповідувати на вулицях у містечках Іспанії і через це натрапив на серйозні труднощі з інквізицією. Для того щоби проповідувати та навчати віри, треба були закінчити відповідне навчання. Не дивлячись на свій вік, він поступив в університет в Алькалі, потім в Саламанці і в Парижі, і всюди об’єднував довкола себе товаришів ділячись з ними своїм духовним досвідом з Манрези.
Заснування Товариства Ісуса
1537 року він з кількома товаришами прийняв свячення, і так виникло Товариство Ісусове. Відповідаючи на знаки часу, Ігнатій Лойола звільнив членів свого Товариства від тривалих спільних молитов Часослову, покаяння і монастирських звичаїв, зробивши наголос на індивідуальну молитву. Він також підкреслював надзвичайне значення послуху в житті кожного єзуїта: беззастережна слухняність як готовність відправитися в будь-яке місце і діяти так, як того вимагає Слава Христова. 27 вересня 1540 р. папа Павло ІІІ булою Regimini Militantis Ecclesiae затвердив Товариство Ісуса. Це був початок Ордену Єзуїтів.
Ігнатій Лойола був беатифікований (проголошений блаженним) 27 липня 1609 року Папою Павлом V та канонізований (проголошений святим) 12 травня 1622 року Папою Григорієм XV.
Католицька церква вшановує його пам’ять 31 липня.
Від самого початку перші засноване ним Товариство Ісуса присвячувало себе піклуванню бідними, хворими та переслідуваними, а також навчанню людей правд християнської віри. Коли вони заснували новий Чин, то в особливий спосіб віддали себе у розпорядження Папі, щоб він міг їх посилати туди, де Церква мала найбільші потреби.
