Термін медитація, яким християни західної традиції позначають невербальні форми молитви, в українському церковному контексті підміняють термінами розважання і умова молитва, вважаючи, що термін медитація походить з далекосхідних релігій і немає нічого спільного із християнством.
«Розмови з Отцями Пустелі» – фундаментальна праця, написана Йоаном Касіяном латинською мовою на переломі IV i V ст. У 9-му й 10-му розділах, які безпосередньо займаються монастичною формою молитви Отців Пустелі, термін медитація (лат. meditatio) вживається 15 разів. Отож, термін медитація належить до духовної спадщини Отців Пустелі й не має нічого спільного з Індією, Китаєм і Японією.
У цих двох розділах авва Ісаак вчить молодого Германа молитви Отців Пустелі. Після пояснення молитов: прохальної, заступництва, благальної й благодарення, про які апостол Павло згадує в 2 Тм. 2, 1, авва Ісаак багато часу відводить поясненню молитви Отче наш. Потім розпочинається втаємничення в медитацію. Авва Ісаак подає молитовну формулу: «О Боже, рятуй мене, о Господи, мені на допомогу поспішися!» (Пс. 70, 2), яку слід повторювати постійно, бо вона містить усе найважливіше: покору, чуйність, довіру, відчуття власної слабкості.
Постійне зосередження на цій молитві поступово усуває всі інші думки, залишаючи в голові цю одну вбогу молитву, що веде до вбогості духу, до євангельського блаженства вбогих духом і до духовної залежності від Спасителя.
Досвід зосередження тільки на кількох словах молитви образно можемо порівняти зі словами або закликом Ісуса Христа до Марти: «Марто, Марто, ти побиваєшся і клопочешся про багато, одного ж потрібно» (Лк. 10, 41-42).
Досвід усунення всіх думок і образів – з досвідом порожнього гробу: «Тоді ввійшов і той інший учень, який першим був прийшов до гробниці, – і побачив, і увірував» (Йо. 20, 8).
О. Джон Мейн змінив молитовну формулу на «Маранафа» – Господь, прийди, але суть і мета молитви, яку практикують сьогодні члени Міжнародної Спільноти Християнської Медитації, така сама, як і в Отців Пустелі.
Як усе починалося зі святим Ігнатієм Лойолою? Даю слово самому Ігнатію:
«А позаяк він вельми полюбляв читати світські книги й «сумнівні», відомі під назвою лицарських романів, то, почувши себе краще, попросив, щоб йому дали якісь з них, аби збавити час. Одначе в тій оселі не знайшлося жодної з книг, що їх він зазвичай читав, і йому дали Життя Христа та книгу житій святих кастильською мовою.
[6] Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося. Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше. З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи: він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду. Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки згадана вище дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих. Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав. Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: «А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?» Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко. Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: «Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити». Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них, чи то обмірковуючи світські подвиги, які прагнув вчинити, чи то застановляючись над Божими речами, які поставали у нього в уяві, аж доки не втомлювався від них та не відкладав убік, беручись до чогось іншого.
[8] Проте між цими думками була певна різниця. Коли він обдумував світські справи, то спершу вельми ними захоплювався, одначе згодом, втомившись і відігнавши від себе такі помисли, з’ясовував, що вони не приносять йому великого вдоволення. А от коли він міркував про те, щоб вирушити босоніж до Єрусалима, живлячись у дорозі одною лишень зелениною і дотримуючись всіх тих суворих правил, що їх бачив у святих, то не тільки відчував втіху, думаючи про це, але й навіть тоді, коли такі думки відходили вбік, залишався вдоволеним та радісним. Утім він цього не зауважував і не зупинявся, щоб обміркувати цю відмінність, аж доки йому трохи не відкрилися очі, і він став чудуватися нею і її осмислювати, усвідомлюючи з власного досвіду, що одні думки породжують в ньому сум, а інші – радість. Помалу він почав бачити відмінність між духами, що діяли в ньому: один від диявола, другий – від Бога.
[9] З цього уроку він почерпнув немало світла і почав з більшою охотою розважати над своїм минулим життям і великою потребою понести покуту за нього»
(Заповіт прочанина 5-9).
Ігнатій описує, як він відкрив на основі власного досвіду роль уяви в своєму духовному житті. Його актуальний духовний стан у той період життя: всі його думки, прагнення, бажання спрямовані на земний світ, на матеріальні цінності та задоволення. Бога й духовних цінностей там немає. І логічно, що він хоче читати літературу про те, чим цікавиться, чим захоплені його уява, думки й бажання. Такої літератури немає, отож він змушений читати те, що є, щоб не нудьгувати.
Читання релігійної літератури спрямовує його увагу, думки й уяву на релігійні справи. Думки й уява діють на емоції, почуття та прагнення, наповнюють їх релігійним змістом. Але релігійна складова його афективної сфери ще слабенька, тому мирські речі постійно витискають релігійні. Потім він починає замислюватись над тим, як різні думки впливають на його почуття, вловлює подібність у почуттєвій приємності від мирських і релігійних думок тоді, коли вони активовані, і різницю через деякий час, тобто різні наслідки чи ефекти у почуттєвій сфері від мирських і релігійних думок. І так доходить до пізнання духовного світу.
На відміну від Отців Пустелі, які намагалися усунути всі думки й образи з голови, щоб зосередитися на короткому заклику до Бога, Ігнатій йде іншим шляхом. Він завантажує свою голову релігійними образами, які поволі витискають мирські образи й думки. Образи й думки породжують емоції, почуття і прагнення, які з мирських перемінюються на релігійні. Віддаючись постійній молитві, роздумам над Святим Письмом й покутним практиками, тобто наповнюючись релігійним змістом, Ігнатій за деякий час переживає великі скрупули, духовну кризу. Він відкриває, що з релігійними думками й образами не все так просто. Через них діє не тільки Бог, але й диявол (диявол спокушає Ісуса в пустелі цитатами із Святого Письма). Отож виникає необхідність розпізнавання духів, які діють через різні думки й уяву, щоб розпізнати злого духа й відкинути його навіювання. І на якомусь етапі, позбувшися свого егоцентризму, людина здатна зосередитися на Богові, розпочинається контакт з Богом.
На основі особистого досвіду Ігнатій пише «Духовні Вправи». Говорячи про них дуже загально й популярно – наповнюємо голову не будь-якими релігійними образами, а у чіткій послідовності й з конкретною метою. Це ніби ефективний метод вивчення іноземної мови, де зібрані найбільш вживані слова й мінімальний обсяг граматики, щоб людина швидко могла розмовляти цією мовою на елементарному рівні.
Ігнатіянський метод медитації в Україні вже більш-менш знаний і «канонізований». Бенедиктинський метод медитації в традиції о. Джона Мейна ще мало знаний, до того ж породжує багато непорозумінь, страхів та упереджень. Цей простий текст я написав для тих, хто хоче практикувати цей спосіб молитви, який сьогодні пропагує Спільнота Християнської Медитації. Це древній монастичний спосіб молитви, суто християнський, і не має нічого спільного ні з йогою, ні з буддизмом. Подібності можуть бути тільки зовнішніми.
о. Олег Кривобочок ТІ
