ANTIQUUM MINISTERIUM
переклав о. Олег Кривобочок ТІ
неофіційний переклад для особистого вжитку
АПОСТОЛЬСЬКИЙ ЛИСТ
У ФОРМІ «MOTU PROPRIO»
ВЕРХОВНОГО ПОНТИФІКА
ФРАНЦИСКА
ДРЕВНЄ СЛУЖІННЯ
ЯКИМ ВСТАНОВЛЮЄТЬСЯ СЛУЖІННЯ КАТЕХИТА
- Служіння катехита в Церкві є дуже давнім. Богослови погоджуються, що перші приклади є вже на сторінках Нового Завіту. Послуга навчання приймає свою початкову форму в «учителях», до яких звертається апостол, пишучи до коринфської громади: «І деяких поставив Бог у Церкві: по-перше – апостолів, по-друге – пророків, по-третє – учителів, потім – дари чудес, потім дари зціляти, допомагати, управляти й говорити різними мовами. Чи ж усі апостоли? Чи ж усі пророки? Чи всі учителі? Чи ж усі чудотворці? Чи ж усі мають дар ізціляти? Чи ж усі мовами говорять? Чи ж усі тлумачать? Дбайте пильно про ліпші дари. Я ж показую вам путь куди значнішу» (1 Кор. 12, 28-31).
Лука розпочинає своє Євангеліє твердженням: «Вирішив і я, вивідавши про все докладно від початків, тобі написати за порядком, високодостойний Теофіле, щоб ти знав стійкість науки, яку ти прийняв» (1, 3-4). Здається, що євангеліст добре усвідомлює, що його писання – це особлива форма навчання, яка дає силу і стійкість тим, хто вже прийняв Хрещення. Апостол Павло звертається до цієї теми, коли радить галатам: «Нехай учень ділиться всяким добром з тим, хто його навчає слова» (6, 6). Як бачимо, текст додає фундаментальну особливість: сопричастя життя як ознаку плідності автентичної катехизації.
- Від самого початку християнська спільнота характеризувалася різними формами служіння, здійснюваного чоловіками і жінками, які, підкоряючись дії Святого Духа, присвячували своє життя розбудові Церкви. Харизми, які Святий Дух ніколи не переставав вливати в охрещених, часом набирали видимої і відчутної форми безпосереднього служіння християнській спільноті в різних проявах аж до того, що їх визнавали незамінною дияконією для спільноти. Апостол Павло авторитетно це пояснює: «Є і між дарами різниця, але Дух той самий; різниця теж і між служінням, але Господь той самий. Різниця є і між ділами, але Бог той самий, який усе в усіх робить. Кожному дається виявлення Духа на спільну користь. Одному бо дається через Духа слово мудрости; іншому, згідно з тим самим Духом, слово знання; іншому віра у тім самім Дусі; іншому дар зцілення у тім єдинім Дусі; іншому сила творити чуда; іншому дар пророкування; іншому розпізнавання духів, іншому різні мови, іншому ж тлумачення мов. А все це чинить один і той же Дух, що розподілює кожному, як він хоче» (1 Кор. 12, 4-11).
Таким чином, у великій харизматичній традиції Нового Завіту можна розпізнати активну присутність охрещених, які передавали вчення апостолів і євангелістів в більш органічний і постійний спосіб, пов’язаний з різними обставинами життя (див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція. Dei Verbum, 8). Церква хотіла визнати це служіння конкретним вираженням особистої харизми, яка значною мірою сприяла здійсненню її євангелізаційної місії. Погляд на життя перших християнських спільнот, які поширювали та розвивали Євангеліє, також спонукає сьогоднішню Церкву визначити можливі форми вираження, щоб залишатися вірними Слову Господа, щоб Його Євангеліє проповідувалось кожному створінню.
- Вся історія євангелізації за останні два тисячоліття переконливо свідчить про те, наскільки ефективною була місія катехитів. Єпископи, священники і диякони, разом з багатьма богопосвяченими чоловіками і жінками, присвятили своє життя катехитичному навчанню, щоб зробити віру справжньою опорою для кожної людини. Деякі з них також збирали навколо себе інших братів і сестер, які, поділяючи ту ж харизму, утворювали релігійні ордени, повністю присвячені служінню катехизації.
Ми не можемо забути незліченну кількість мирян, які брали безпосередню участь у поширенні Євангелія через катехитичне навчання. Чоловіки і жінки, одухотворені великою вірою, справжні свідки святості, в деяких випадках також були засновниками Церков і навіть віддавали за віру своє життя. Навіть сьогодні багато здібних і відданих катехитів очолюють спільноти в різних регіонах і виконують незамінну місію передачі та поглибленні віри. Багато катехитів: блаженних, святих і мучеників, які позначили місію Церкви, заслуговують на те, щоб їх знали, бо вони є плідним джерелом не лише для катехизації, але й для всієї історії християнської духовності.
- Після ІІ Ватиканського Вселенського Собору Церква з новою силою усвідомила важливість участі мирян у справі євангелізації. Отці Собору неодноразово наголошували на необхідності для «plantatio Ecclesiae» і розвитку християнської спільноти безпосередньої участі мирян, відповідно до різних форм, в яких може виражатися їхня харизма. «Похвали гідний також той загін, що здобув заслужене визнання у справі місії серед нехристиянських народів і складається як з чоловіків, так і жінок, які, перейняті апостольським духом, своєю великою працею надають особливу і вкрай необхідну допомогу в поширенні віри та Церкви. Це – катехити. У наші дні, коли не вистачає клиру для євангелізації такої величезної кількості людей і для здійснення душпастирського служіння, праця катехитів має дуже велике значення» (ІІ Ватиканський Собор, Декрет Ad gentes, 17).
Разом із багатим соборним вченням необхідно згадати постійну зацікавленість Верховних Понтифіків, Синоду Єпископів, Конференцій Єпископів та різних пастирів, які упродовж цих десятиліть сприяли помітному оновленню катехизації. Катехизм Католицької Церкви, Апостольська Адгортація Catechesi tradendae, Загальний катехитичний довідник, Загальний довідник з катехизації, недавні Напрямні для катехизації, як і багато національних, регіональних і дієцезіяльних Катехизмів – це вираження головної цінності катехитичної праці, яка ставить на перший план навчання і постійне формування віруючих.
- Не применшуючи місію єпископа як першого катехита своєї дієцезії разом із пресвітератом, з яким він поділяє ті самі душпастирські обов’язки і особливу відповідальність батьків за християнський вишкіл своїх дітей (див. ККП канон 774 §2; ККСЦ канон 618), потрібно визнати присутність мирян, які через хрещення відчувають покликання до співпраці в служінні катехизації (див. ККП канон 225; ККСЦ канони 401, 406). Сьогодні ця присутність ще нагальніша, оскільки відновилося усвідомлення важливості євангелізації (див. Апостольська Адгортація Evangelii gaudium, 163-168) в сучасному світі, якому нав’язують глобалізовану культуру (див. Енцикліка Fratelli tutti, 100, 138), що вимагає справжньої зустрічі з молодими поколіннями, не забуваючи про потребу креативних методологій та інструментів, які б узгоджували проголошення Євангелія з місіонерською трансформацією, яку здійснює Церква. Вірність минулому і відповідальність за сьогодення – неодмінні умови для того, щоб Церква могла здійснювати свою місію у світі.
Пробудження особистого ентузіазму кожної охрещеної людини та відродження усвідомлення покликання до виконання власної місії в спільноті вимагає слухання Святого Духа, який завжди присутній у плідний спосіб (див. ККП канон 774 §1; ККСЦ канон 617). Святий Дух також закликає сьогодні чоловіків і жінок вирушити назустріч тим, які хочуть пізнати красу, добро та істину християнської віри. Завдання душпастирів – підтримувати цей шлях і збагачувати життя християнської спільноти, визнаючи мирянські служіння, здатні зробити свій внесок у трансформацію суспільства через «проникнення християнських цінностей у соціальну, політичну й економічну сфери» (Evangelii gaudium, 102).
- Апостолят лаїкату має безумовну мирську цінність, яка вимагає «шукати Царства Божого, провадячи мирські справи і впорядковуючи їх по-Божому» (ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium, 31). Їхнє повсякденне життя переплетене родинними та соціальними зв’язками і стосунками, які дають нам змогу перевірити, наскільки «мирян покликано робити Церкву присутньою і діяльною в тих місцях та обставинах, де вона може стати сіллю землі лише завдяки їм» (Lumen gentium, 33). Слід не забувати, що крім цього апостоляту «миряни можуть бути різним чином покликані до безпосередньої співпраці з апостолятом ієрархії – на зразок тих чоловіків і жінок, які допомагали Павлові проповідувати Євангеліє, багато працюючи у Господі» (Lumen gentium, 33).
Особлива функція катехита, у будь-якому разі, визначена в рамках інших служінь християнської спільноти. Катехит, власне, покликаний насамперед продемонструвати свою компетентність у душпастирському служінні передавання віри, яке відбувається на різних його етапах: від першого проголошення, яке знайомить з kerygma, через навчання, яке поглиблює усвідомлення нового життя у Христі та готує, зокрема, до таїнств християнського втаємничення, до постійної формації, яка дає змогу кожному охрещеному бути завжди «готовим дати відповідь кожному, хто у вас вимагає справоздання про вашу надію» (1 Пт. 3, 15). Катехит є водночас свідком віри, вчителем і містагогом, супроводжуючим і педагогом, який навчає в ім’я Церкви. Цю ідентичність можна розвивати лише послідовно і відповідально через молитву, навчання та безпосередню участь у житті спільноти (див. Папська рада сприяння новій євангелізації, Напрямні для катехизації, 113).
- Далекоглядний Павло VI оприлюднив Апостольський Лист Ministeria quaedam з наміром не лише адаптувати служіння лектора та аколіта до нових історичних обставин (див. Апостольський Лист Spiritus Domini), але й закликати єпископські конференції бути промоутерами інших служінь, в тому числі й катехита: «Окрім служінь, спільних для всієї Латинської Церкви, ніщо не заважає єпископським конференціям просити Апостольський Престол встановити інші служіння, які з певних причин вони вважають необхідними або дуже корисними у своєму регіоні. До них відносяться, до прикладу, функції остіарія, екзорциста і катехита». Цей нагальний заклик знову з’явився в Апостольській Адгортації Evangelii Nuntiandi, в якій він просить розпізнавати сучасні потреби християнської спільноти у вірній тяглості до витоків і шукати нові форми служіння для оновленого душпастирства: «Такі служіння, нові за формою, але тісно пов’язані з досвідом, пережитим Церквою упродовж усього її існування, до прикладу, служіння катехита […], є дорогоцінними для становлення, життя, зростання Церкви та для її здатності сіяти навколо себе і для тих, хто знаходиться далеко» (Св. Павло VI, Апостольська Адгортація Evangelii nuntiandi, 73).
Отож, не можна заперечувати, що «зросло усвідомлення тотожності та місії мирянина в Церкві. Ми маємо чисельний, хоч цього ще недостатньо, лаїкат з глибоким відчуттям спільноти, який вірно ангажується в діла милосердя, катехизації, целебрування віри» (Evangelii gaudium, 102). Звідси випливає, що отримання мирянського служіння, такого як служіння катехита, більше наголошує на місіонерських обов’язках, притаманних кожній охрещеній людині, які в будь-якому разі повинні виконуватися в повністю світський спосіб, не піддаючись жодним проявам клерикалізації.
- Це служіння має велику цінність покликання, що вимагає належного розпізнавання з боку єпископа і засвідчується обрядом поставлення. Дійсно, це стабільне служіння, яке надається місцевій Церкві відповідно до душпастирських потреб, визначених місцевим Ординарієм, але здійснюється у мирянський спосіб, як того вимагає сама природа служіння. Було би добре, щоби до служіння катехита були покликані чоловіки й жінки глибокої віри й людської зрілості, які беруть активну участь у житті християнської спільноти, які вміють бути привітними, щедрими та жити у братерській єдності, які отримали відповідну біблійну, богословську, пасторальну та педагогічну підготовку, щоб бути уважними проповідниками правд віри, і які вже мають попередній досвід катехизації (див. ІІ Ватиканський Собор, Декрет Christus Dominus, 14; ККП канон 231 §1; ККСЦ канон 409 §1). Від них вимагається бути вірними співпрацівниками священників та дияконів, готовими служити там, де це необхідно, і зі справжнім апостольським ентузіазмом.
Отже, зваживши всі аспекти і силою апостольського авторитету
Я встановлюю
Мирянське служіння катехита
Конгрегація богослужінь і дисципліни таїнств незабаром опублікує Чин встановлення мирянського служіння катехита.
- Тому я запрошую єпископські конференції зробити служіння катехита ефективним, встановивши необхідний itinerario формації та нормативні критерії для отримання цього служіння, знайшовши найбільш узгоджені форми служіння, яке вони здійснюватимуть відповідно до того, що виражено в цьому Апостольському Листі.
- Синоди Східних Церков або Зібрання ієрархів можуть прийняти те, що встановлено тут, для своїх відповідних Церков sui iuris, на основі свого власного права.
- Пастирі не повинні забувати напуття Отців Собору, які нагадують: «Пастирі знають, що Христос поставив їх не для того, щоб вони покладали тільки на себе всю спасительну місію Церкви у світі» (Lumen gentium, 30). Нехай розпізнавання дарів, якими Святий Дух постійно обдаровує свою Церкву, буде для них необхідною підтримкою, щоб зробити служіння катехита ефективним для зростання їхньої власної спільноти.
Наказую, щоб те, що постановлене у цьому Апостольському Листі у формі «Motu Proprio», виконувалося повністю, незважаючи на будь-які протилежні положення, навіть якщо вони заслуговують, щоб їх згадати, і щоб воно було опубліковане в L’Osservatore Romano, набуваючи чинності того ж дня, а згодом опубліковане в офіційному коментарі Acta Apostolicae Sedis.
Дано в Римі, в Соборі Святого Івана Хрестителя на Латеранському пагорбі, 10 травня 2021, Урочистість св. Йоана, священника й Учителя Церкви, дев’ятий рік мого Понтифікату.
Франциск
