Луїс Мартін Гарсіа (ісп. Luis Martín García; 19.08.1846 – 18.04.1906) – двадцять четвертий Генерал єзуїтів і шостий після його відновлення в 1814.
Народився в маленькому місті Мельгар-де-Фернаменталь, провінція Бургос (Іспанія). Луїс був третім з шести дітей у скромній родині. Початкову освіту здобув у рідному селі, потім вступив до семінарії в Бургосі. В 1864 вступив до Товариства Ісуса. В 1868 в Іспанії відбулася революція, королева Ізабелла II бігла з країни. Регент Франсиско Серрано був налаштований різко проти церкви і вигнав єзуїтів з країни. Луїс був змушений втекти до Франції, де довгий час вивчав філософію і теологію. У 1876 році був рукоположений у священики священики. В 1880 єзуїтів вигнали і з Франції, але реставрація монархії в Іспанії дозволила іспанським єзуїтам повернутися на батьківщину. Після повернення Мартін був призначений ректором семінарії в Саламанці. Згодом він був головним редактором католицького часопису, працював в єзуїтському університеті Деусто (Більбао).
В 1886 призначений провінційним настоятелем кастильской провінції. На цій посаді прикладав великі зусилля, щоб згладити політичні суперечності, які роздирали як іспанське суспільство, так і єзуїтів країни.
В 1892 генерал ордена Антон Андерледі викликав Мартіна в Рим. Після смерті Андерледі в тому самому році Мартін був призначений генеральним вікарієм. Політичні напруження між Католицькою Церквою і знову утвореним Королівством Італія унеможливили проведення Генеральної конгрегації єзуїтів у Римі. Мартін домігся у папи Льва XIII дозволу провести її в Аспейтії, батьківщині Ігнатій Лойоли. Ця конгрегація стала єдиною в історії єзуїтів, що пройшла за межами Італії. Конгрегація відкрилася 24 вересня 1892. Луїс Мартін був обраний більшістю голосів (42 з 70), 2 жовтня проголошений новим генералом ордену.
У період керівництва Луїса Мартіна, головною проблемою для єзуїтів продовжували залишатися складні відносини з урядами багатьох європейських держав, до яких тепер долучилася знову утворена Італія. Мартін висловлював повну підтримку папі Льву XIII і папі Пію X, чий статус після ліквідації Папської держави залишався неврегульованим. При Луїсі Мартіні курія єзуїтів знов перемістилася з Ф’єзоле в Рим (1895 рік).
Після виходу у світ енцикліки Rerum Novarum, яка базувалася на принципах християнської демократії, Мартін підкреслював велике значення участі єзуїтів в соціальному русі. Розвивалося місійна діяльність Товариства, були засновані нові місіонерські пункти на Ямайці і в Південній Америці. У 1888 році був канонізований і оголошений покровителем африканців єзуїт-місіонер Петро Клавер. Особливу увагу Луїс Мартін приділив історії Товариства Ісуса. У Мадриді і Римі був виданий фундаментальний збірник документів і текстів, що описував історію Товариства – “Monumenta Historica Societatis Iesu”. Луїс Мартін написав декілька теологічних праць. За період з 1892 по 1906 рік число єзуїтів зросло з 13 274 до 15 661 чоловік.
Помер 8 квітня 1906 під Ф’єзоле.
