В’ячеслав Окунь ТІ
«Сон розуму породжує чудовиськ»
Франсіско-Хосе де Гойя
«Тепер ніхто не визнає провини,
Ніхто нікому не подасть руки…»
Анна Корниенко
Сон розуму породжує чудовиськ, а серце, котре не відчуло любові породжує ненависть. Світ є сповнений протистояння, боротьби, суперечностей, антагонізмів, неузгодженостей. Майже до всього ми можемо знайти якийсь антонім – «біле» і «чорне», «добро» чи «зло», «правда» і «брехня». З дитинства ми клеїмо ярлики на все, що потрапляє нам під руку, щоби наступним разом було легше. Зустрічаємо щось, що викликає лихі спогади, і миттєво запалюється червона лампочка попередження: «Не руш того, бо то бе». Так само з людьми. Нам важко любити деяких людей. Особливо тих, що ставляться до нас з упередженням. Нам важко любити політиків, котрі брехали-брешуть-і-будуть-брехати. Як любити того, хто тебе ненавидить, обманює, обмовляє? За зло ми платимо злом, за око – оком, нагороджуємо копняками тих, котрі копають нас. Плюємо в спину тим, котрі плюють на нас… Чи не так? Їх важко любити. Мені важко любити деяких людей. Чиновників, міліціонерів, хабарників, вбивць, проституток, свідків Єгови… Чи взагалі можливо їх любити? Може Христос жартував, коли казав, щоби ми любили наших ворогів, благословляли тих, котрі нас проклинають, молилися за тих, що ненавидять нас… Як? На початку цього тижня я почув ці слова Євангелії, я перечитав цей фрагмент з Луки декілька разів, я старався зрозуміти логіку Христа, порівнюючи її з нашою реальністю. Я питав Бога, як можна любити ворогів? Можливо тоді це було легко, подумав я собі спочатку, але хіба ні. Завжди було важко.
Один священик розпочав свою проповідь від питання.
«Хто з вас має багато ворогів?» Очевидно ніхто з парафіян у церкві не підніс руки. Але священик запитав удруге.
«Хто з вас має хоча б одного ворога?» І знову ніхто не зголосився.
«А хто взагалі немає ворогів?» запитав священик утретє, сподіваючись, що і за цим разом його питання залишаться без відповіді, але раптом старенький дідусь, що сидів у першому ряді підніс руку.
Священик підійшов до нього і запитав, скільки йому років. «97» – почув у відповідь.
«Скажіть будь-ласка, як Вам вдалося те, що Ви не маєте ворогів?» – запитав священик.
«Бо ці сволоцюги вже давно померли»
ЯК??? Як можна любити тих, що мене ненавидять? Можливо відповідь є в самій Євангелії. В оригіналі грецькою мовою на слово «любіть» вжито слово «ἀγαπᾶτε». Тобто це така любов, котра перевершує будь-які людські можливості. Людина сама не зможе полюбити когось, якщо не відчує такої любові. А така любов є Даром! Христос полюбив нас як ворогів, Він віддав своє життя за нас, бо ми були грішниками, бо ми своїми руками вбивали й вбиваємо цвяхи в Його руки. Він любить нас не тому, що ми навертаємося, а власне тому, що не хочемо навертатися, і постійно грішимо. Христос показав, як любити ворогів, як перейти границю, котру нам важко перейти, як вийти на зустріч і схилитися над тим, кого я не люблю.
«Любіть ваших ворогів» – це не нова заповідь, не поправка до закону номер такий-то, це ЗАПРОШЕННЯ. Якщо я відчув необмежену Божу любов та відпущення гріхів, то Бог запрошує мене покохати такою Любов’ю інших. Запрошує показати їм цю любов, поділитися нею! Але така відповідь є можлива тільки, якщо я відкриюся на Його любов і прийму її як дар. Бо якщо я не відчув цієї любові, то як можу називати себе добрим християнином, учнем Христа, єзуїтом? Не можу…
Прочитав на одному з сайтів, що догналівці погрожують греко-католицькому священику у Львові. Чомусь подумав про одного з моїх співбратів у Сирії, котрий вже декілька місяців перебуває в неволі, котрому також погрожували, попереджували, просили залишити країну… Пригадую мейли від співбратів в Киргизстані, котрі служили серед мусульман, коли в країні почалася громадянська війна, але вони залишилися… Пригадую собі фільм, котрий розповідає історію французьких монахів в Алжирі, котрим погрожували мусульмани… У ченців був вибір: покинути Алжир або залишитися з усвідомленням того, що рано чи пізно їх уб’ють… Вони вибрали друге, бо відчули Його любов і покохали своїх ворогів…
