https://www.vatican.va/roman_curia/congregations/cfaith/documents/rc_ddf_doc_20240517_norme-fenomeni-soprannaturali_sp.html

 

NORMAS

PARA PROCEDER EN EL DISCERNIMIENTO

DE PRESUNTOS FENÓMENOS SOBRENATURALES

 

переклав о. Олег Кривобочок ТІ

 

неофіційний переклад для особистого вжитку

ДИКАСТЕРІЙ ВІРОВЧЕННЯ

НОРМИ ДЛЯ РОЗПІЗНАВАННЯ

ЙМОВІРНИХ НАДПРИРОДНИХ ЯВИЩ

 

Слухаючи Духа,

який діє у вірному Божому Люді

 

Бог присутній і діє в нашій історії. Святий Дух випливає з серця воскреслого Христа, діє в Церкві з божественною свободою і пропонує нам багато цінних дарів, які допомагають на дорозі життя і стимулюють наше духовне дозрівання у вірності Євангелію. Дія Святого Духа включає також можливість достукатися до наших сердець через деякі надприродні події, до прикладу, об’явлення та видіння Христа, Діви Марії тощо.

Дуже часто ці події приносили велике багатство духовних плодів, зріст віри, побожності, братерства, служіння, а в деяких випадках започаткували різні санктуарії, розсіяні по всьому світі, які сьогодні є серцевиною народної побожності багатьох народів. Скільки життя і краси Господь засіває поза нашими ментальними схемами і процедурами! І тому Норми для розпізнавання можливих надприродних явищ, які сьогодні представляємо, не мають на меті контролювати, а тим більше – гасити Святого Духа. У найбільш позитивних випадках ймовірного надприродного походження явища «дієцезіяльний Єпископ заохочується доцінити пастирську цінність і також підтримати поширення цієї духовної пропозиції» (I, n. 17).

Св. Йоан від Хреста зауважив: «Якими низькими, недостатніми й під кожним аспектом невідповідними є всі терміни й слова, якими в цьому життя описуємо божественні речі»[1]. Ніхто повністю не зможе виразити незбагненні способи, у які Бог діє в людях: «Святі учителі, хоча сказали багато і скажуть ще більше, ніколи не зможуть описати це вичерпно словами, бо словами це неможливо виразити»[2]. Бо «дорога до Бога така таємнича і прихована для чуттів душі, як для чуттів тіла, яке пливе по морю, невідомі стежки й сліди моря»[3]. Справді, «Бог – надприродний будівничий, Він у надприродний спосіб збудує в кожній душі будинок, який захоче»[4].

Водночас слід визнати, що в деяких випадках ймовірних надприродних явищ з’являються великі проблеми, які шкодять вірним, і в таких ситуаціях Церква повинна діяти з усією пастирською турботою. Маю на увазі, до прикладу, використання таких явищ для отримання «прибутку, влади, слави, популярності, особистого інтересу» (II, art. 15,4), що може призвести до дуже неморальних вчинків (див. II, art.15,5) і навіть «як засіб або привід контролювати людьми або чинити зловживання» (II, art. 16).

У випадку таких явищ ми також не повинні ігнорувати можливість доктринальних помилок, невиправданих редукціонізмів у пропозиції послання Євангелія, поширення сектантського духу тощо. Врешті, існує небезпека, що вірні будуть приваблені явищем, яке вважатимуть дією Бога, але яке насправді – тільки плід чиєїсь фантазії, прагнення новизни, міфоманії чи схильності до вигадок.

Церкві потрібні ясні процедури для розпізнавання у цій царині. Норми для розпізнавання ймовірних видінь і об’явлень, які дотепер зобов’язували, були затверджені Павлом VI у 1978, понад сорок років тому, конфіденційно, і були опубліковані через тридцять три роки, у 2011.

 

Остання редакція

 

Застосовуючи Норми з 1978, стало очевидно, що прийняття рішень вимагало дуже довгого часу, навіть десятиліття, і потрібне церковне розпізнавання приходило пізно.

Перегляд норм розпочався у 2019 через різні консультації, передбачені тодішньою Конгрегацією Віровчення (Зібрання, Рада, Feria IV і Пленарне засідання). Упродовж п’яти років подавалися різні поправки, але їх визнали недостатніми.

Під час Засідання Дикастерія 16 листопада 2023 остаточно ствердили потребу повної і радикальної ревізії цього документа і приготували новий проєкт, повністю змінений для кращого пояснення ролі єпископа дієцезії і Дикастерія.

Новий проєкт передали на розгляд Обмеженій Раді, яка зібралася 4 березня 2024 й видала загальну позитивну думку, хоча були зроблені деякі зауваження щодо вдосконалення, які включили в наступний проєкт документа.

Потім текст вивчили під час Feria IV Дикастерія 17 квітня 2024, і учасники – кардинали та єпископи – схвалили його. Врешті, нові Норми представили 4 травня 2024 Святішому Отцеві, який затвердив їх і розпорядився опублікувати, постановляючи, щоб вони набули чинності 19 травня 2024 в урочистість П’ятидесятниці.

 

Підстави нової редакції Норм

 

У Вступі до Норм з 1978, опублікованих у 2011, тодішній Префект, кардинал Вільям Левада, пояснив, що до компетенції цього Дикастерія належить вивчення «об’явлень, видінь і послань ймовірного надприродного походження». Тодішні Норми стверджували, що «до компетенції Святої Конгрегації належить видавати судження про дії ординарія» чи «провести нове дослідження» (IV, 2).

Здається, що в минулому Святий Престол приймав такі заяви єпископів: «Вірні мають право вважати це безсумнівним і певним» (Декрет єпископа Гренобля, 19 вересня 1851), «Не можна сумніватися, що сльози справжні» (єпископ Сицілії, 12 грудня 1953). Але ці заяви суперечать переконанню Церкви, що вірні не зобов’язані визнавати автентичність цих явищ. Тому через кілька місяців після цієї події Священний Офіціум пояснив, що «ще не прийняв рішення у справі Плачучої Діви [Сіракузи, Сицілія]» (2 жовтня 1954). Що більше, недавно, у зв’язку з Фатімою, тодішня Конгрегація Віровчення пояснила, що церковне затвердження приватного об’явлення вказує, що «його послання не містить нічого, суперечного вірі й моральності» (26 червня 2000).

Незважаючи на таку чітку позицію, процедури Дикастерію de facto в останні часи були спрямовані на заяви єпископа про «надприродність» чи «не надприродність» явища аж до того, що деякі єпископи наполягали на можливості підтвердження позитивної заяви. Навіть недавно деякі єпископи робили такі заяви: «Підтверджую абсолютну достовірність фактів», «вірні без жодних сумнівів повинні визнати автентичність…» тощо. Такі заяви спонукали вірних думати, що вони зобов’язані вірити в ці явища, які часом цінили більше від Євангелія.

У таких випадках, особливо при приготуванні заяви, деякі єпископи попередньо просили потрібного дозволу в Дикастерія. Коли вони отримували дозвіл, то їх просили не згадувати в заяві Дикастерій. До прикладу, так було в небагатьох справах, вирішених в останні десятиліття: «Без залучення нашої Конгрегації» (Лист до єпископа Геп, 3 серпня 2007); «У цій заяві не слід згадувати Дикастерій» (Зібрання 11 травня 2001 стосовно єпископа Гіконгоро). Це означає, що єпископ навіть не міг згадати про затвердження заяви Дикастерієм. Водночас деякі єпископи, в дієцезіях яких мали місце такі явища, просили Дикастерій висловити для більшої ясності авторитетну думку.

Такі процесуальні дії, які спричинили багато замішання, допомагають зрозуміти, що Норми з 1978 вже недостатні й не можуть регулювати працю єпископів і Дикастерія, а тепер це ще проблематичніше, бо явище рідко не виходить за межі міста чи дієцезії. Це ствердила вже тодішня Конгрегація Віровчення під час Пленарного Засідання у 1974, на якому учасники визнали, що факти ймовірних надприродних явищ часто «неминуче перетинають кордони дієцезій і навіть країн, і […] справа автоматично набирає розмірів, які вимагають втручання найвищої влади Церкви». Водночас Норми з 1978 ствердили, що тепер «дуже важко чи майже неможливо прийняти досить швидко потрібне рішення, яке в минулому завершувало дану справу (constat de supernaturalitate, non constat de supernaturalitate)» (Норми з 1978, Вступна заувага).

Очікували заяву про надприродність явища так довго, що лише в кількох випадках справа була однозначно вирішена. Практично після 1950 було вирішено лише шість справ, хоча кількість таких явищ збільшувалася без чіткого регулювання і з участю людей з багатьох дієцезій. Отож, припускаємо, що в багатьох інших випадках були різні процедури або ними взагалі не займалися.

Щоби не затягувати вирішення конкретних справ щодо ймовірних надприродних явищ, Дикастерій недавно запропонував Святішому Отцеві закінчувати відповідне розпізнавання не декларацією de supernaturalitate, а Nihil obstat – що дасть змогу єпископові черпати душпастирську користь із цього духовного феномену. Таку декларацію видаватимуть після оцінки різних духовних і душпастирських плодів та відсутності важливих критичних зауважень щодо явища. Святіший Отець прийняв цю пропозицію як «слушне рішення».

 

Нові аспекти

 

Це спонукало нас запропонувати нові Норми, відмінні від попередніх: їх більше, вони містять шість можливих висновків, які допоможуть спрямувати душпастирську працю стосовно ймовірних надприродних явищ (див. I, nn. 17-22). Пропозиція шести можливих висновків дасть змогу Дикастерію і єпископам відповідно діяти в справі різних відомих явищ.

Як правило, ці можливі висновки не включають заяву про надприродність явища, яке є об’єктом розпізнавання, тобто можливість стверджувати з моральною впевненістю, що воно походить від Бога, який цього бажав безпосередньо. Папа Бенедикт XVI пояснив, що рішення Nihil obstat означає, що це явище вірні «можуть прийняти з второпністю». Оскільки йдеться не про заяву про надприродність явища, то зрозуміло, як сказав Папа Бенедикт XVI, що це тільки допомога, «проте ми не зобов’язані її використовувати»[5]. З другого боку, таке рішення залишає відкритою можливість у майбутньому змінити рішення, якщо побожність розвиватиметься.

Також слід зауважити, що заява про «надприродність» явища по своїй природі не обов’язково вимагає відповідного часу для аналізу, а може бути видана вже тепер, а заява про «не надприродність» може бути видана через кілька років. Таке вже траплялося. Варто згадати один випадок ймовірних надприродних явищ з п’ятдесятих років, коли у 1956 єпископ видав остаточне рішення про «не надприродність» явища. Наступного року тодішній Священний Офіціум затвердив це рішення. Пізніше отримали новий запит на підтвердження цього культу. Але у 1974 Конгрегація Віровчення заявила про ці об’явлення: constat de non supernaturalitate. Пізніше, у 1996, місцевий єпископ визнав цей культ, а інший єпископ із цього самого місця у 2002 визнав «надприродне походження» об’явлень, і культ поширився на інші країни. Врешті, на прохання тодішньої Конгрегації Віровчення у 2020 новий єпископ підтвердив «негативне судження», перед тим видане тою самою Конгрегацією, і заборонив поширення будь-якої інформації на тему ймовірних надприродних об’явлень і послань. Отож, потрібно було сімдесят мозольних років, щоби остаточно вирішити цю справу.

Сьогодні ми дійшли висновку, що цих складних ситуацій, які породжують плутанину у вірних, слід завжди уникати завдяки швидшій та виразній участі цього Дикастерія та уникаючи процедур, в яких розпізнавання прямує до заяви про «надприродність», що поєднується з великими сподіваннями, тривожністю і навіть тиском на цю справу. Заяву про «надприродність», як правило, замінятимуть на Nihil obstat, яке дозволятиме проводити позитивну душпастирську працю, або іншим рішенням, відповідним для даної ситуації.

Процедури, передбачені в нових Нормах, з пропозицією шести можливих розсудливих рішень, дають змогу приймати в раціональному проміжку часу рішення, яке допоможе єпископові дієцезії тримати під контролем ситуацію щодо ймовірних надприродних явищ без необхідного церковного розпізнавання, поки вона ще не стала великою проблемою.

Безсумнівно, що залишається можливість безпосереднього втручання Святішого Отця, який дозволить, як виняток, можливість проведення процедури щодо можливої заяви про надприродне походження явища. Але це виняток, який в останні століття траплявся дуже рідко.

З другого боку, нові Норми передбачають однозначне визнання «не надприродності» явища лише за наявності об’єктивних фактів, які чітко доводять маніпуляції, присутні в матерії явища, до прикладу, коли ймовірний ясновидець признався, що обманював, або коли кров на розп’ятті належить ймовірному ясновидцю тощо.

 

Визнання дії Святого Духа

 

Більшість святинь, які сьогодні є упривілейованими місцями народної побожності Божого Люду, під час процедури розпізнавання ніколи не отримали ствердження про надприродність явищ, які започаткували цю побожність. Sensus fidelium відчув, що там діє Святий Дух, і не було великих проблем, які би вимагали втручання пастирів.

У багатьох випадках присутність єпископа і священників у деяких моментах, таких як проща чи служіння меси, була неявним підтвердженням того, що немає серйозних заперечень і що цей духовний досвід позитивно впливає на життя вірних.

У будь-якому разі заява Nihil obstat дає пастирям можливість діяти без сумнівів і зволікань, щоби супроводжувати Божий Люд у прийнятті дарів Святого Духа, які можуть з’являтися під час таких явищ. Вираз «під час», вжитий у нових Нормах, допомагає зрозуміти, що якщо навіть немає заяви про надприродність самого явища, то виразно розпізнають знаки надприродної дії Святого Духа в контексті того, що відбувається.

В інших випадках разом із визнанням надприродності явища потрібні деякі пояснення чи очищення. Бо може статися, що справжні дії Святого Духа в конкретній ситуації, які можна правильно оцінити, змішані з чисто людськими елементами, такими як особисті бажання, спомини, обсесивні ідеї або з «деякими природними помилками, в яких немає поганого наміру, тільки суб’єктивне сприйняття феномену» (II, art. 15,2). Крім того, «досвід видіння не можна ставити, без подальшого розгляду, перед суворою дилемою: або бути правильним у всіх пунктах, або вважатися повністю людською чи диявольською ілюзією»[6].

 

Участь і супровід Дикастерія

 

Важливо розуміти, що нові Норми виразно окреслюють компетенції цього Дикастерія. З одного боку, вони стверджують, що розпізнавання – це завдання єпископа дієцезії. З другого боку, розуміючи, що сьогодні, як ніколи, ці явища охоплюють багатьох людей, які належать до інших дієцезій, і швидко поширюються на інші регіони і країни, нові Норми встановлюють, що з Дикастерієм треба завжди консультуватися і він завжди повинен втручатися, щоб остаточно затвердити рішення єпископа, перш ніж він оприлюднить заяву щодо ймовірного надприродного явища. Якщо раніше Дикастерій втручався, але єпископа просили про це не згадувати, то тепер Дикастерій публічно озвучує свою участь і супроводжує єпископа до остаточного рішення. Тепер у публічній заяві буде вказано: «За згодою Дикастерія Віровчення».

Але як Норми з 1978 (IV, 1 b), так і нові Норми передбачають, що в деяких випадках Дикастерій може втручатися motu proprio (II, art. 26). Тобто, нові Норми передбачають, що після остаточного рішення «Дикастерій зберігає за собою право у кожній справі втручатися знову, якщо явище далі розвивається» (II, art. 22, § 3) і просити єпископа «бути чуйним» (II, art. 24) для добра вірних.

Бог завжди присутність в історії людства і ніколи не перестає зсилати нам свої дари благодаті через Святого Духа, щоби щодня оновлювати нашу віру в Ісуса Христа, Спасителя світу. Завдання пастирів Церкви – нагадувати вірним про постійну люблячу присутність серед нас Пресвятої Тройці й оберігати їх від будь-якого обману. Ці нові Норми – це ніщо інше, як конкретний спосіб Дикастерія Віровчення допомагати пастирям слухати Святого Духа, який діє у вірному Божому Люді.

 

Віктор Мануель кардинал Фернандес

Префект

 

Введення

 

  1. Ісус Христос – остаточне Слово Бога, «перший і останній» (Одк. 1, 17). Він – повнота і завершення Об’явлення: усе, що Бог хотів об’явити, об’явив через свого Сина, Слово, яке стало тілом: «Тож християнська ікономія як новий і остаточний союз не промине ніколи, і не слід більше очікувати ніякого нового публічного Об’явлення аж до славного явління Господа нашого Ісуса Христа»[7].
  2. В об’явленому Слові є все потрібне для християнського життя. Св. Йоан від Хреста стверджує, що Отець, «давши нам свого Сина, який є його Словом і немає іншого, цим єдиним Словом сказав нам усе і відразу, і вже не має що сказати. […] Бо все, що перед тим говорив частково через пророків, уже сказав повністю, даючи нам Усе, тобто свого Сина. Отож, якщо би тепер хтось запитував Бога або прагнув якогось видіння чи об’явлення, то робив би не тільки дурниці, але би ображав Бога, бо не зосереджувався би повністю на Христі, а прагнув чогось іншого чи нового»[8].
  3. В часі Церкви Святий Дух вірних кожної епохи «наведе… на всю правду» (Йо. 16, 13) так, «щоб щораз глибшим ставало розуміння Об’явлення»[9]. Насправді саме Святий Дух веде нас щораз глибше до розуміння таїни Христа, бо хоча «багато таїн і чудес було відкрито […] у цьому стані життя, але ще багато що слід сказати і зрозуміти, отож заглиблюватися в Христа; бо це як глибока копальня з багатьма покладами скарбів, яким, як би глибоко ми не копали, нема ні кінця, ні краю; і в новій ніші знаходимо жили нового багатства»[10].
  4. З одного боку, якщо все, що Бог хотів об’явити, об’явив через свого Сина, і в Церкві Христа є звичайні засоби освячення, доступні кожному охрещеному, з другого боку, Святий Дух може уділяти деяким особам особливий досвід віри, мета якого – «не «покращити» і не «доповнити» остаточне Об’явлення Христа, а допомогти, щоб воно повніше уводилось в життя в певну історичну епоху»[11].
  5. Святість – це покликання всіх охрещених: її живлять молитва і Таїнства, вона проявляється у житті, насиченому любов’ю до Бога і ближнього[12]. У Церкві ми приймаємо Божу любов, яка повністю об’явилася в Христі (див. Йо. 3, 16) і «влита в серця наші Святим Духом, що нам даний» (Рим. 5, 5). Хто слухняно дозволяє вести себе Святому Духові, досвідчує присутності й дії Пресвятої Тройці, тому таке життя, як навчає Папа Франциск, стає містичним життям, яке, хоча «позбавлене надзвичайних феноменів, пропонується усім вірним як щоденний досвід любові»[13].
  6. Але часом з’являються явища (до прикладу, ймовірні об’явлення, видіння, внутрішні та зовнішні голоси, писання чи послання, явища, пов’язані з релігійними зображеннями, психофізичні явища тощо), які ніби виходять за межі щоденного досвіду і здаються надприродними. Людська мова не здатна точно окреслити такі явища (див. 2 Кор. 12, 2-4). З появою сучасних засобів масової інформації такі явища можуть привернути увагу чи збентежити багатьох віруючих. Інформація про них може поширюватися дуже швидко, і тому пастирі Церкви повинні турбуватися ними, оцінювати їхні плоди, очищати з негативних елементів або перестерігати вірних перед можливими небезпеками (див. 1 Йо. 4, 1).
  7. Що більше, з розвитком засобів масової інформації та збільшенням паломництв, ці явища стають національними й навіть міжнародними, і рішення, яке стосується однієї дієцезії, призводить до наслідків на інших територіях.
  8. Якщо духовний досвід супроводжується фізичними чи психічними явищами, які раціонально не можна відразу пояснити, то Церква повинна старанно вивчати та розпізнавати ці явища.
  9. В Апостольській Адгортації Gaudete et exsultate Папа Франциск нагадує, що єдиним способом пізнати, чи щось походить від Святого Духа, є розпізнавання, про яке потрібно просити і розвивати в молитві[14]. Це божественний дар, який допомагає пастирям Церкви виконувати те, про що говорив св. Павло: «Усе перевіряйте; тримайте те, що добре» (1 Сол. 5, 21). Щоби допомогти єпископам дієцезій і Конференціям Єпископів розпізнавати ймовірні надприродні явища, Дикастерій Віровчення оприлюднює ці Норми для розпізнавання ймовірних надприродних явищ.

 

I. Загальні напрямні

 

  1. Природа розпізнавання

 

  1. Згідно з наступними Нормами Церква може виконувати обов’язок розпізнавання: a) чи в можливих надприродних явищах можна помітити знаки божественної дії; b) чи в писаннях або посланнях осіб, причетних до цих явищ, немає нічого, що суперечить вірі й добрим звичаям; c) чи можна оцінювати їхні духовні плоди, чи потрібно очищати їх з проблемних елементів або перестерігати вірних перед небезпеками, які з них походять; d) чи доцільно, щоби їхню душпастирську цінність визнала компетентна церковна влада.
  2. Хоча наступні норми передбачають можливість розпізнавання у розумінні n. 10, але слід уточнити, що в звичайних випадках не треба очікувати позитивного визнання авторитетною церковною владою божественного походження ймовірного надприродного явища.
  3. У випадку, коли Дикастерій видає Nihil obstat (див. нижче, n. 17), такі явища не стають об’єктом віри, тобто, вірні не зобов’язані приймати їх актом віри, але, як і у випадку харизм, визнаних Церквою, «вони ведуть до глибшого пізнання Христа і тіснішого з Ним з’єднання, й водночас до кращого сопричастя всього християнського люду»[15].
  4. З другого боку, навіть якщо Nihil obstat підтверджують у канонізаційних процесах, то це не заява про автентичність ймовірних надприродних явищ у житті особи, як це було, до прикладу, в декреті про канонізацію святої Джемми Гальгані: «[Пій XI] захотів сказати своє слово про героїчні чесноти цієї невинної і покутуючої діви, але цим декретом (чого ніколи не станеться) не видав судження про надприродні харизми Слугині Божої»[16].
  5. Водночас слід зазначити, що певні явища, які можуть мати надприродне походження, інколи пов’язані із заплутаним людським досвідом, неточними богословськими висловлюваннями чи не зовсім справедливими інтересами.
  6. Розпізнавання ймовірних надприродних явищ від самого початку виконує єпископ дієцезії або інша церковна влада, про яку йтиметься в art. 4-6, у співпраці з Дикастерієм. У будь-якому разі, оскільки завжди слід турбуватися про спільне добро усього Божого Люду, «Дикастерій зберігає за собою право оцінювати моральні та доктринальні елементи цього духовного досвіду та використання їх»[17]. Не можна ігнорувати фактів, що розпізнавання також може стосуватися злочинів, маніпулювання особами, шкодою для єдності Церкви, неправомірною матеріальною вигодою, великими доктринальними помилками тощо, які можуть спричинити скандали і підірвати довіру до Церкви.

 

  1. Висновки

 

  1. Розпізнавання ймовірних надприродних явищ може закінчитися наступними рішеннями:
  2. Nihil obstat – Навіть якщо не виражається певність щодо автентичності надприродного походження явища, але розпізнають багато знаків дії Святого Духа «всередині»[18] даного духовного досвіду і до цього моменту не знайшли проблемних чи ризикованих аспектів. І тому єпископ дієцезії заохочується доцінити пастирську цінність і також підтримати поширення цієї духовної пропозиції, включно з можливими прощами до цього святого місця.
  3. Prae oculis habeatur – Хоча розпізнають важливі позитивні знаки, але також помічають деякі елементи замішання чи можливі ризики, які вимагають старанного розпізнавання і діалогу єпископа дієцезії з реципієнтами даного духовного досвіду. Якщо є писання чи послання, то потрібне доктринальне пояснення.
  4. Curatur – Зафіксовані різні або важливі проблемні елементи, але явище вже поширилося і помітні його духовні плоди, які можна перевірити. Доцільно не видавати заборон, які би занепокоїли Божий Люд, але від єпископа дієцезії вимагається не пропагувати це явище, а шукати альтернативні види побожності і, якщо можливо, переорієнтувати духовний і душпастирський профіль щодо цього явища.
  5. Sub mandato – Виявлені проблеми пов’язані не з самим явищем, багатим на позитивні елементи, а з особою, родиною чи групою осіб, які неправомірно ним користуються. Духовний досвід використовують для отримання матеріальної і неправомірної користі, роблячи неморальні вчинки чи розвиваючи душпастирську діяльність, паралельну до вже існуючої на даній церковній території, нехтуючи розпорядженнями єпископа дієцезії. У цьому випадку душпастирство в конкретному місці, де відбувається це явище, доручають єпископу дієцезії чи іншій особі, делегованій Святим Престолом, яка, якщо не може втручатися безпосередньо, то повинна намагатися досягти розсудливого рішення.
  6. Prohibetur et obstruatur – Хоча є обґрунтовані прохання та деякі позитивні елементи, проблеми та ризики здаються серйозними. Тому, щоб уникнути подальшої плутанини чи навіть скандалів, які могли б підірвати віру простих людей, Дикастерій просить єпископа дієцезії публічно оголосити, що визнання цього явища недозволене, і водночас запропонувати катехизацію, яка допоможе зрозуміти підстави цього рішення та перенаправити обґрунтовані духовні занепокоєння тієї частини Божого Люду.
  7. Declaratio de non supernaturalitate – У цьому випадку Дикастерій доручає єпископу дієцезії оголосити, що явище визнали не надприродним. Це рішення повинно спиратися на перевірені факти й докази. До прикладу, коли ймовірний ясновидець стверджує, що збрехав, або коли надійні свідки надають докази, які дозволяють виявити фальсифікацію явища, помилковий намір чи міфоманію.
  8. У світлі сказаного слід згадати, що ані єпископ дієцезії, ані Конференція Єпископів, ані Дикастерій, як правило, не заявляють, що ці явища надприродного походження, навіть якщо їм надано Nihil obstat (див. n. 11). Але Святіший Отець може санкціонувати нову процедуру в цій справі.

 

II. Процедури

 

  1. Матеріальні норми

 

Art. 1 – Єпископ дієцезії у порозумінні з Конференцією Єпископів даної країни повинен вивчити випадки ймовірних надприродних явищ, які відбуваються на його території, і сформулювати остаточне судження, передати його для затвердження Дикастерію, включно з можливим сприянням культу чи видом побожності, яка з нього походить.

Art. 2 – Після вивчення справи єпископ дієцезії повинен передати Дикастерію Віровчення, разом зі своїми висновками, результати дослідження, проведеного згідно з нижчеподаними нормами, і діяти згідно з вказівками Дикастерія. У будь-якому разі Дикастерій повинен оцінити спосіб дій єпископа дієцезії і затвердити чи не затвердити висновки, які він запропонував у цій справі.

Art. 3 § 1 – Єпископ дієцезії повинен утриматися від будь-яких публічних заяв про автентичність чи надприродне походження цих явищ і про будь-яку причетність до них; але повинен за ними слідкувати, щоби при необхідності швидко і розсудливо втрутитися, діючи згідно з нижчеподаними нормами.

  • 2 – Якщо у зв’язку з ймовірним надприродним явищем виникають форми побожності навіть без справжнього культу, єпископ дієцезії має важливий обов’язок якнайшвидше розпочати повне канонічне розслідування, щоб зберегти віру та уникнути зловживань.
  • 3 – Єпископ дієцезії повинен особливо дбати про те, щоб наявними в нього засобами стримувати релігійні прояви, що вводять в оману, або розповсюдження будь-якого матеріалу, пов’язаного з ймовірним надприродним явищем (до прикладу, сльози на релігійних іконах, піт, кров, зміни в освячених гостіях тощо), аби не підігрівати атмосферу сенсаційності (див. art. 11, § 1).

Art. 4 – Якщо з огляду на місце проживання людей, причетних до ймовірного явища, або з огляду на місце поширення форм культу, або в будь-якому випадку народної побожності справа стосується компетенції кількох дієцезіяльних єпископів, то вони після консультації з Дикастерієм Віровчення можуть створити міждієцезіяльну комісію, яка під головуванням одного з них проведе розслідування згідно з нижчеподаними нормами. З цією метою вони можуть користатися компетентними структурами Конференції Єпископів.

Art. 5 – Якщо ймовірні надприродні явища стосуються компетенції дієцезіальних єпископів, що належать до тієї самої церковної провінції, то митрополит після консультації з Конференцією Єпископів та Дикастерієм Віровчення може, за наказом Дикастерія, взяти на себе відповідальність за створення та головування в комісії, про яку йдеться в art. 4.

Art. 6 § 1 – У місцях, де засновано церковний регіон, згаданий у канонах 433-434 ККП, і ймовірні надприродні явища впливають на цю територію, головуючий єпископ повинен звернутися до Дикастерія Віровчення про надання йому відповідних повноважень для подальших дій.

 

  1. Процесуальні норми

 

Фаза розслідування

 

Art. 7 § 1 – Щоразу, коли єпископ дієцезії отримає інформацію, принаймні правдоподібну, про факти ймовірного надприродного явища, пов’язаного з католицькою вірою, на території під його юрисдикцією, то він повинен розсудливо зібрати інформацію особисто або через свого делегата про події та обставини і зібрати всі дані, потрібні для першого оцінювання.

  • 2 – Якщо з цими явищами легко дати собі раду в межах причетних до них людей і вони не загрожують спільноті, то після консультації з Дикастерієм не треба розпочинати наступні дії, а далі слідкувати за ними.
  • 3 – У випадку, коли причетні особи підпадають під юрисдикцію кількох дієцезіяльних єпископів, потрібно вислухати думку цих єпископів. Якщо ймовірне явище виникло в одному місці, але поширюється на інші місця, то в інших місцях його можуть оцінювати інакше. У цьому випадку кожний дієцезіяльний єпископ має право вирішувати, після консультації з Дикастерієм, що розсудливо робити з душпастирської точки зору на його території.
  • 4 – Якщо частиною ймовірного явища є різні предмети, то єпископ дієцезії особисто або через свого делегата може розпорядитися, щоб до вирішення справи їх зберігали в безпечному й захищеному місці. Якщо йдеться про ймовірне євхаристійне чудо, то освячені частинки потрібно належним чином зберігати в захищеному місці.
  • 5 – Коли зібрано достатньо фактів, єпископ дієцезії вирішує розпочати фазу оцінювання, щоби запропонувати Дикастерію свій Votum з огляду на більшу користь для віри Церкви і для захисту і підтримки духовного добра вірних.

Art. 8 § 1 – Єпископ дієцезії[19] повинен створити слідчу комісію, в яку мають увійти принаймні один богослов, один каноніст і один експерт, вибраний з огляду на природу явища[20], завдання якої – не тільки підтвердити достовірність фактів, але й зглибити кожний аспект події, щоби передати єпископу дієцезії всі елементи, придатні для оцінювання.

  • 2 – Члени слідчої комісії повинні мати бездоганну репутацію, тверду віру, здорову доктрину, перевірену розсудливість, і не можуть бути причетними, безпосередньо чи посередньо, до осіб чи фактів, які є об’єктами розпізнавання.
  • 3 – Єпископ дієцезії повинен призначити делегата, вибраного з-поміж членів комісії або поза нею, завдання якого – координувати працю комісії, головувати в ній і готувати засідання.
  • 4 – Єпископ дієцезії або його делегат призначає також нотаріуса, завдання якого – бути присутнім на зібраннях і протоколювати свідчення та будь-які інші дії комісії. Обов’язок нотаріуса – стежити за тим, щоб протоколи були належним чином підписані і щоб усі акти фази дослідження були зібрані, впорядковані і зберігалися в архівах Курії. Нотаріус також займається скликанням засідань і приготуванням документів.
  • 5 – Усі члени комісії зобов’язані скласти присягу і зберігати службову таємницю.

Art. 9 § 1 – Покази свідків слід фіксувати згідно з загальними нормами (див. cann. 1558-1571 ККП; cann. 1239-1252 ККСЦ) і проводити на основі запитань, поставлених делегатом після відповідної консультації з іншими членами комісії.

  • 2 – Свідчення під присягою осіб, причетних до ймовірних надприродних явищ, даються в присутності всієї комісії або, принаймні, деяких її членів. Якщо факти справи базуються на свідченнях очевидців, то їх слід допитати якомога швидше, щоб скористатися їх тимчасовою близькістю до події.
  • 3 – Сповідники осіб, які стверджують, що були дійовими особами надприродних явищ, не можуть свідчити про те, що чули на таїнстві сповіді[21].
  • 4 – Духовні керівники осіб, які стверджують, що були дійовими особами надприродних явищ, не можуть свідчити про те, що чули під час духовного керівництва, хіба що зацікавлені особи дозволять їм письмовою заявою.

Art. 10 – Матеріали справи, які містять письмові тексти або інші елементи (відео, аудіо, фотографії), оприлюднені в засобах масової інформації, автором яких є особа, причетна до ймовірного явища, підлягають ретельній експертизі (див. art. 3 § 3), висновки якої нотаріус додасть до документів справи.

Art. 11 § 1 – Якщо надзвичайні факти, про які йдеться в art. 7 § 1, містять різні предмети (див. art. 3 § 3), то комісія старанно їх досліджує з допомогою експертів комісії або інших експертів, щоби дати їм наукову, доктринальну і правну оцінку для подальшого оцінювання.

  • 2 – Якщо можливі зразки органічного характеру, пов’язані з надзвичайною подією, вимагають спеціальних лабораторних досліджень, принаймні, технічно-наукових, то комісія доручає це справжнім експертам у даній галузі.
  • 3 – У випадку, якщо явище стосується Тіла і Крові Господа в сакраментальних знаках хліба і вина, необхідно звернути особливу увагу на те, щоб будь-який аналіз не означав брак пошани до Пресвятих Тайн, гарантуючи відповідну до них побожність.
  • 4 – Якщо ймовірні надприродні явища викликали проблеми публічного порядку, то єпископ дієцезії повинен співпрацювати з компетентною цивільною владою.

Art. 12 – Якщо ймовірні надприродні явища продовжують відбуватися під час фази дослідження і якщо ситуація вимагає розсудливого втручання, то єпископ дієцезії повинен, не зволікаючи, вжити відповідні заходи, щоби уникнути неконтрольованих або сумнівних проявів побожності або ініціації культу, основаного на ще неясних елементах.

 

Фаза оцінювання

 

Art. 13 – Єпископ дієцезії разом із членами створеної ним комісії старанно оцінює зібраний матеріал згідно з основними критеріями розпізнавання, згаданими вище (див. nº 10-23), і наступними позитивними та негативними критеріями, які слід застосовувати разом.

Art. 14 – Серед позитивних критеріїв не можна обминути такі:

  1. Чесність і добра репутація осіб, які стверджують, що вони – реципієнти надприродних явищ або безпосередньо до них причетні, та вислуханих свідків. Особливо потрібно взяти до уваги психічну врівноваженість, моральну бездоганність, щирість, покору і послух церковній владі, готовність співпрацювати з нею і підтримувати дух автентичної церковної єдності.
  2. Доктринальна ортодоксальність явища і будь-які послання, пов’язані з ним.

3 Непередбачуваний характер явища, з якого ясно виникає, що він – не результат ініціативи заангажованих осіб.

  1. Плоди християнського життя. Серед них слід перевірити присутність духа молитви, навернення, покликання до священства і богопосвяченого життя, свідчення любові, здорову побожність і великі й постійні духовні плоди.

Art. 15 – Серед негативних критеріїв слід ретельно перевірити наступні:

  1. Очевидна помилка щодо факту.
  2. Можливі доктринальні помилки. У зв’язку з цим ми повинні взяти до уваги можливість того, що особа, яка стверджує, що є реципієнтом надприродних явищ, додала – навіть несвідомо – до приватного об’явлення суто людські елементи з деякими природними помилками, в яких немає поганого наміру, тільки суб’єктивне сприйняття феномену.
  3. Сектанський дух, який призводить до поділів у Церкві.
  4. Очевидний пошук прибутку, влади, слави, суспільного розголосу, особистих інтересів, тісно пов’язаних з даним явищем.
  5. Великі аморальні вчинки під час явища або дотично до нього, поповнені реципієнтом явища чи його прихильниками.
  6. Психічні відхилення або психопатичні тенденції, які могли впливати на ймовірне надприродне явище, або психози, колективна істерика чи інші елементи, які можна віднести до патологічних.

Art. 16 – Великим моральним порушенням слід вважати використання ймовірного досвіду надприродного чи визнаних містичних елементів як засобу чи приводу для домінування над особами чи вчинення зловживань.

Art. 17 – Оцінювання результатів розслідування у випадку ймовірних надприродних явищ, про які йдеться в art. 7 § 1, слід проводити дуже старанно, з пошаною як до причетних осіб, так і до можливої технічно-наукової експертизи ймовірного надприродного явища.

 

Заключна фаза

 

Art. 18 – Після уважного вивчення подій і зібраних даних[22], беручи до уваги вплив цих явищ на довірений йому Божий Люд, особливо на духовні плоди, породжені новою духовністю, яка могла виникнути, єпископ дієцезії з допомогою делегата готує рапорт про ймовірне надприродне явище. Беручи до уваги всі дані справи, як позитивні, так і негативні, він пише свій Votum в цій справі, пропонуючи Дикастерію остаточне судження, зазвичай одне з наступних[23]:

1°. Nihil obstat

2°. Prae oculis habeatur

3°. Curatur

4°. Sub mandato

5°. Prohibetur et obstruatur

6°. Declaratio de non supernaturalitate

Art. 19 – Після вивчення всі акти цієї справи передаються Дикастерію Віровчення для остаточного затвердження.

Art. 20 – Дикастерій продовжить розглядати документи справи, оцінюючи моральні та доктринальні елементи цього досвіду та його використання, а також Votum єпископа дієцезії. Дикастерій може вимагати від єпископа дієцезії додаткової інформації або вислухати інші думки, а в крайніх випадках розпочати нове розслідування, відмінне від того, яке провів єпископ дієцезії. На підставі результатів розслідування Дикастерій підтвердить або не прийме пропозицію єпископа дієцезії.

Art. 21 § 1 – Після відповіді Дикастерія єпископ дієцезії за згодою Дикастерія чітко представить Божому Людові оцінку фактів даного явища.

  • 2 – Єпископ дієцезії зобов’язаний повідомити Конференцію Єпископів даної країни про рішення, апробоване Дикастерієм.

Art. 22 § 1 – У випадку заяви Nihil obstat (див. art. 18, 1) єпископ дієцезії зверне найбільшу увагу на правильну оцінку плодів вивченого явища і далі розсудливо слідкуватиме за ним. У цьому випадку єпископ дієцезії у своєму декреті виразно опише зміст дозволу, границі дозволеного культу та уточнить, що вірні «можуть прийняти його з второпністю»[24].

  • 2 – Єпископ дієцезії також подбає, щоби вірні не сприймали жодного рішення як підтвердження надприродного походження даного явища.
  • 3 – Дикастерій зберігає за собою право у кожній справі втручатися знову, якщо явище далі розвивається.

Art. 23 § 1 – У разі прийняття запобіжного (див. art. 18, 2°-4°) або негативного (див. art. 18, 5°-6°) рішення єпископ дієцезії повинен його офіційно оприлюднити, попередньо отримавши затвердження Дикастерія. Ця заява має бути написана зрозумілою для всіх мовою. Попередньо слід оцінити слушність озвучених доказів цього рішення і основ католицької віри для підтримки здорової духовності.

  • 2 – Повідомляючи про негативне рішення, єпископ дієцезії може опустити інформацію, яка може завдати шкоду причетним особам.
  • 3 – У разі подальшого поширення писань чи повідомлень законні пастирі мають бути пильними відповідно до can. 823 ККП (див. cann. 652 § 2; 654 ККСЦ) і запобігати надуживанням, шкідливим для віри і добрих звичаїв, або у якийсь спосіб шкідливі для добра душ. Для цього можна застосовувати звичайні засоби, включно з карними (див. can. 1319 ККП; can. 1406 ККСЦ).
  • 4 – Звертатися до § 3 особливо доцільно тоді, коли вчинки, які слід засудити, стосуються предметів чи місць, зв’язаних з ймовірними надприродними явищами.

Art. 24 – Незалежно від прийнятого рішення, єпископ дієцезії особисто чи через делегата повинен далі слідкувати за явищем і причетними до нього особами, виконуючи свої звичайні функції.

Art. 25 – Якщо ймовірні надприродні явища можна впевнено віднести до навмисної спроби містифікації та обману для інших цілей (до прикладу, прибутку та інших особистих інтересів), єпископ дієцезії у кожному конкретному випадку застосовуватиме, діюче канонічне кримінальне право.

Art. 26 – Дикастерій Віровчення має право втручатися motu proprio будь-коли і в будь-якій фазі розпізнавання ймовірних надприродних явищ.

Art. 27 – Ці Норми повністю замінюють попередні з 25 лютого 1978.

 

Верховний Понтифік Франциск, під час аудієнції, даної нищепідписаному Префекту разом із Секретарем Доктринального Відділу Дикастерія Віровчення 4 травня 2024, затвердив дані Норми, прийняті на Звичайному Засіданні Декастерія 17 квітня 2024, і розпорядився, щоб їх опублікували і оприлюднили 19 травня 2024 в урочистість П’ятидесятниці.

 

Рим, Дикастерій Віровчення, 17 травня 2024.

 

Віктор Мануель кардинал Фернандес

Префект

Монс. Армандо Маттео

Секретар Відділу Доктрини

 

з аудієнції 04.05.2024

 

ФРАНЦИСК

 

Зміст

 

Презентація

 

Слухаючи Духа, який діє у вірному Божому Люді

Остання редакція

Підстави нової редакції Норм

Нові аспекти

Визнання дії Святого Духа

Участь і супровід Дикастерія

 

Введення

 

I. Загальні напрямні

  1. Природа розпізнавання
  2. Висновки

II. Процедури, яких слід дотримуватися

  1. Матеріальні норми
  2. Процесуальні норми

 

Фаза розслідування

Фаза оцінювання

Заключна фаза

 

[1] S. Juan de la Cruz, Noche oscura II, 17, 6, в там само, Obras Completas, Ediciones Sígueme, Salamanca 20074, pp. 413-543, p. 521.

[2] Там само, Cántico espiritual B, пролог, 1, в там само, p. 567.

[3] Там само, Noche oscura II, 17, 8, в там само, p. 522.

[4] Там само, Llama de amor viva B III, 47, в там само, pp. 765-861, p. 836.

[5] Бенедикт XVI, Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), n. 14: AAS 102 (2010), ст. 696.

[6] K. Rahner, Visioni e profezie. Mistica ed esperienza della trascendenza, Vita e Pensiero, Milano 19952, pp. 95-96.

[7] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Dei Verbum (18 листопада 1965), n. 4: AAS 58 (1966), ст. 819.

[8] S. Juan de la Cruz, Subida del monte Carmelo, 2, 22, 3-5, там само, Obras Completas, Ediciones Sígueme, Salamanca 20074, pp. 123-412, 278-279; див. Катехизм Католицької Церкви, n. 65.

[9] ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Dei Verbum (18 листопада 1965), n. 5: AAS 58 (1966), ст. 819.

[10] S. Juan de la Cruz, Cántico espiritual B, 37, 4 en op. cit. pp. 545-763, 745-746.

[11] Катехизм Католицької Церкви, n. 67. Див. Конгрегація Віровчення, El mensaje de Fátima (26 червня 2000).

[12] Див. ІІ Ватиканський Собор, Догматична Конституція Lumen gentium (7 грудня 1965), nn. 39-42: AAS 57 (1965), стт. 44-49; Франциск, Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate (19 березня 2018), nn. 10-18, 143: AAS 110 (2018), pp. 1114-1116, 1150-1151; там само, Апостольський Лист Totum amoris est (28 грудня 2022), passim: L’Osservatore Romano, 28 грудні 2022, ст. 8-10.

[13] Франциск, Апостольська Адгортація C’est la confiance (15 жовтня 2023), n. 35: L’Osservatore Romano, 16 жовтня 2023, ст. 3.

[14] Див. Франциск, Апостольська Адгортація Gaudete et exsultate (19 березня 2018), nn. 166 і 173: AAS 110 (2018), стт. 1157 і 1159-1160.

[15] Св. Йоан Павло II, Mensaje a los participantes en el Congreso mundial de los Movimientos eclesiales organizado por el Pontificio Consejo para los Laicos (27 травня 1998), n. 4: Insegnamenti di Giovanni Paolo II, XXI 1: 1998, Libreria Editrice Vaticana, Città del Vaticano 2000, p. 1064. Див. Бенедикт XVI, Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), n. 14: AAS 102 (2010), ст. 696.

[16] Священна Конгрегація Обрядів, Decretum beatificationis et canonizationis Servae Dei Gemmae Galgani, virginis saecularis: AAS 24 (1932), ст. 57.

[17] Дикастерій Віровчення, Carta al Obispo de Como sobre un presunto vidente (25 вересня 2023).

[18] Вираз «всередині» не означає «з допомогою» або «через», а скоріше вказує на те, що в певному контексті, не обов’язково надприродного походження, Святий Дух творить добро.

[19] Або інша церковна влада, згадана в art. 4-6.

[20] До прикладу: лікар, найкраще спеціалізований у суміжній дисципліні, такій як психіатрія, гематологія тощо; біолог; хіміка тощо.

[21] Див. cann. 983 § 1; 1550 § 2, 2 ККП; cann. 733 § 1; 1231 § 1, 2 ККСЦ; Конгрегація в справах святих, Інструкція “Sanctorum Mater” sobre el procedimiento Instructivo diocesano y eparquial en las Causas de los Santos (17 травня 2007), arts. 101-102: AAS 99 (2007), ст. 494; Апостольська Пенітенціарія, Nota sobre la importancia del foro interno y la inviolabilidad del sigilo sacramental (29 червня 2019): AAS 111 (2019), стт. 1215-1218.

[22] Усі свідчення детально оцінюються з уважним застосуванням усіх критеріїв, беручи до уваги норми канонічного права щодо доказової сили свідчень (див. ex analogia can. 1572 ККП; can. 1253 ККСЦ).

[23] Див. вище nn. 17-22.

[24] Бенедикт XVI, Апостольська Адгортація Verbum Domini (30 вересня 2010), n. 14: AAS 102 (2010), ст. 696. Цей самий параграф стверджує: «Церковне затвердження приватного об’явлення по суті означає, що таке послання не містить нічого, що б суперечило вірі й моралі; його можна оголосити, а вірні його можуть прийняти з второпністю […] Це допомога, яку отримуємо, проте ми не зобов’язані її використовувати. В будь-якому випадку, воно повинно бути їжею для віри, надії і любові, які для кожного є незмінною дорогою спасіння».