Знайти. Затвердити. Плекати.

Spread the love

«Людям властиво одне з двох вони або дотримуються моральних принципів, або насолоджуються життям. Одночасно одного й другого просто бути не може».

Айн Ренд

Знайти себе – справа не із простих. Кожен, хто шукає себе, неминуче запитує: «Хто я? Яке моє покликання, призначення у житті? Чому я живу?» або «Звідки ми? Чому ми тут? Куди прямуємо? Врешті чи можна перемогти зло, вади, смерть, що лякає нас?». Ці основні питання – сенс людського життя. І часто відповіді на такі запитання знаходимо не так швидко, якби хотілось.

Сучасний світ переповнений можливостями, цілями й бажаннями інших людей. Ми живемо серед усього цього різноманіття й черпаємо звідти для себе ідеї, натхнення, орієнтири.

Багато з нас не знають, що щастя, повнота, цілісність можлива лише тоді, коли ми усвідомлюємо себе людиною, коли усвідомлюємо своє покликання, нашу природу, походження, переживаємо свою самість тощо. Знати своє походження, традиції, культуру, мову і себе – основна частина нашої особистості. Якщо ми прив’язуємось до чогось, до певного комфортного місця або стабільності, ми можемо здобути блага, добробут. Але там ніколи не буде цілковитого задоволення і повноти. Тому виникає запитання: “Чого ж ми хочемо – зовнішньої стабільності чи бути щасливою людиною, яка пізнала себе та своє призначення?”

На мою думку, важливим є наш початок, тобто те, як ми починаємо наше життя, справу, бізнес. Втім важливіше те, як ми фіналізуємось, тобто яким є наш кінцевий результат. Цей ефект ми можемо бачити на прикладі взаємин Бога та людей, коли Господь чинить дивовижні, неймовірні речі через звичайних людей, використовуючи дію Святого Духа. До прикладу, Бог вибрав рибалок і скерував їх до «підбурення усього світу» (Ді 17:6). Бог покликав убивцю, який ненавидів усіх християн, і зробив його чудесним євангельським знаряддям. Бог використовував переслідування як дуже швидкий спосіб поширення «нової віри» на весь світ.

Перед тим, як Ісус зійшов на Небо, він покликав своїх апостолів до Єрусалима очікувати Духа. Відтак апостоли стали Його свідками з Єрусалима до Юдеї, до Самарії і до «кінців» землі. Після їхньої діяльності в Самарії та Юдеї вони відкрили нові горизонти, і ця зміна показує нам щось нове, щось нехарактерне для того часу. Ця Божа праця вказує на майбутнє Церкви, тим самим провадячи її до найдальших місій. Це таємниця Бога і людини.

У цій таємниці ми можемо спостерігати, що один із наших обов’язків як людей – це діяти. Відтак у цій дії, цьому русі ми маємо більше зосереджуватися на тому, що нас об’єднує, а не роз’єднує. Тому дуже сумно, коли важливі речі стають другорядними, і навпаки.

Важливо бачити чіткий, зрозумілий і глибокий шлях, який може дати можливість отримати ключ від багатого людського різноманіття як дар історичної традиції, культури, поглядів, відмінностей тощо. Зважаючи на все це, ми маємо чітко розуміти, що наше завдання, призначення і наша справа – дуже важливі. У цих процесах перед нами завжди – людська істота чи Боже творіння, хтось такий, як я, мій сусід або родич. Тобто моє ставлення до ближнього не може бути зверхнім. 

 Вважаю, щоб зберегти цей баланс, час до часу нам потрібно переглядати наші теорії, вчення і методи. Це набагато краще, коли ми розглядаємо багато думок з різних контекстів і перспектив.

Під час Другої світової війни німецького богослова і пастора Дітріха Бонхеффера нацисти кинули до в’язниці. На Різдво 1943 року він приєднався до ув’язнених, і вони молилися, співаючи псалми, як акт надії у середині того, що багато хто вважав би великою темрявою. Д. Бонхеффер пізніше написав своїй нареченій:

“[Це Різдво] покаже, чи можемо ми задовольнятися тим, що є дійсно важливим. Раніше я дуже любив придумувати і купувати подарунки; але тепер, коли нам нема чого дати, той дар, який Бог дає нам у народженні Христа, здається ще славнішим … ми чіткіше сприймаємо, що наші серця повинні бути домом Христа на землі”[1].

Приклад Д. Бонхеффера свідчить, наскільки важливими є надія, радість і милосердя. Не інфантильне «Ось побачиш, все буде добре», бо ми не знаємо, як буде, тому не можемо обіцяти, обнадіювати, якщо ми не впевнені. На мою думку, саме надія, радість і милосердя нашого Бога, який має багато імен, – це основні аспекти нашого покликання, призначення, справи, до якої лежить душа.    

о. Віталій Осмоловський, ТІ

журнал “Світло спілкування” (№37, 2019)
друкується за дозволом автора

[1] Дітріх Бонхеффер, Лист до нареченої Марії фон Ведемеєр, грудень 1, 1943. Власний переклад.



Залишити відповідь