Самопізнання

Теорія і практика Духовних Вправ. Частина 2.

5. Ігнатіянська мудрість самопізнання – психологічного й духовного

Погляньмо на порівняння св. Ігнатія і порівняймо їх з нашими буденними порівняннями, яких нас вчать з дитинства: «Бери приклад з Івася, бо він добре вчиться, не дружи з Миколою, бо його тато пияк тощо». Такий спосіб мислення закарбовується у нас з дитинства, що з психологічної точки зору є фатальним. Ми засвоюємо зовнішні кальки поведінки, якісь моральні взірці, з якими порівнюємо інших і свідомо й підсвідомо ставимо морально-етичні оцінки в категоріях добра і зла: той добрий, а той поганий. І самі живемо за цими взірцями з огляду на реакцію спочатку батьків, а потім інших людей на нашу поведінку. А ця реакція виражається у формі «батога і бублика». Ніхто не хоче отримати батога, лише бублик. При такому способі мислення, коли за етично-моральним рівнем немає глибшої духовності, формується світогляд осудження за поведінку, відмінну від усталеного взірця. Собі прощаємо багато чого, іншим не можемо пробачити й дрібних речей. Слова Ісуса: «Як ти можеш сказати до брата свого: Давай, брате, я заскалку вийму із ока твого, сам колоди, що в оці твоїм, не вбачаючи? Лицеміре, вийми перше колоду із власного ока, а потім побачиш, як вийняти заскалку з ока брата твого!» (Лк. 6, 42), які реалізовуються у нашому житті, ніколи до себе не прикладатимемо. Порівнюючи себе з іншими людьми, ми завжди будемо виглядати кращими. Зосередження уваги на зовнішній поведінці, щоб усім подобатися, відбувається за рахунок нехтування своїм внутрішнім світом, небажанням і нездатністю виражати його назовні.

Св. Ігнатій перевертає такий спосіб мислення догори ногами: все треба робити навпаки. У порівнянні себе з іншими намагатися побачити в іншому щось добре, а в собі щось погане. І порівняння відбуваються етапами: порівнюю себе з іншими людьми, потім зі святими й ангелами, і, нарешті, з Богом. Тобто, кожна наступна істота досконаліша від попередньої. У таких медитаціях ми щораз глибше занурюємося в пізнання й досвід своєї гріховності, щоб в кінці уявити себе раною та виразкою, з якої виплило стільки важких гріхів, злих учинків та мерзотної отрути. І ще раз наголошую – це не абстрактне фантазування, а входження в духовний досвід, який є дуже болісним. Без Божої допомоги ми не зможемо це вчинити, бо гріх – це духовна реальність, яку можна побачити лише духовними очима. Те, що ми в житті називаємо гріхом, це, здебільшого, зло, тобто прояв внутрішнього гріха у зовнішній матеріальній дійсності, матеріальна, а не духовна дійсність. А страждання від усвідомлення гріха набагато більші, ніж страждання від усвідомлення зла. Не кожна людина спроможна піддатися Божій дії, яка викликатиме дуже болючі відчуття, тому св. Ігнатій ще перед вправами заохочує:

6. Великодушність і здатність прийняти правду про себе

[5] Тим, хто приймає вправи, вельми корисно приступити до них з великодушністю і щедрістю стосовно Творця і Господа свого, приносячи Йому у жертву всі свої жадання і свободу, щоби Його Божа Велич послуговувалася згідно зі своєю найсвятішою волею як ним самим, так і всім, чим він володіє.

Результат чи плід цього циклу медитацій, який людина повинна отримати, св. Ігнатій описує так:

[60] Пункт п’ятий. Вигук зачудування, породжений глибокими почуттями. Розмірковуємо про всі створіння і дивуємось, як вони залишили нам життя та ще й оберігали його; про ангелів, які, хоч і є мечем Божої справедливости, терпіли нас, обороняли і молилися за нас; про святих, які заступалися за нас у своїх молитвах; про небо, сонце, місяць, зорі, стихії; про плоди, птахів, риб і тварин; про землю, яка чомусь не розступилася і не поглинула нас, створивши нове пекло, де ми були б приречені на вічні страждання.

Тобто, глибоке відчуття своє гріховності – це відчуття, що я не на своєму місці, земна планета й моє власне життя – це те, на що я не заслуговую, чого я повинен бути позбавлений за законами справедливості. На цьому етапі духовних вправ дуже виразно проявляється і виходить на перше місце відчуття заслуженого мною покарання.

7. Що таке Духовні Вправи?

На цьому етапі розповіді я хочу нарешті звернутися до визначення духовних вправ, яке залишив нам св. Ігнатій, і саме цим визначенням розпочинається його книжка:

[1] Під назвою Духовних Вправ маємо на увазі кожен спосіб виконання іспиту совісти, розважання, споглядання, словесної чи мисленної молитви та інших духовних дій, про які піде мова нижче. Оскільки, як гуляння, ходіння та бігання є вправами тілесними, так вправами духовними зветься і будь-який спосіб, за допомогою якого душа готується і налаштовується на те, аби позбутися всіляких невпорядкованих схильностей, а щойно їх усунуто, шукає та осягає Божу волю стосовно такого устрою нашого життя, який сприяв би спасінню душі.

Отож, як ми бачимо, ігнатіянська духовність не обмежується лише глибокими медитаціями, яких треба вчитися в єзуїтів, а включає в себе весь духовний доробок Церкви, різноманітні молитви й побожні практики.

Окрім того, перший тиждень розпочинається іншим визначенням духовних вправ:

[21] ДУХОВНІ ВПРАВИ ПРИЗНАЧЕНІ ДЛЯ ТОГО, ЩОБ ЗУМІТИ ПЕРЕМОГТИ САМОГО СЕБЕ Й УПОРЯДКУВАТИ СВОЄ ЖИТТЯ, НЕ ПОСЛУГОВУЮЧИСЬ РІШЕННЯМИ, ПРИЙНЯТИМИ ПІД ВПЛИВОМ НЕВПОРЯДКОВАНИХ СХИЛЬНОСТЕЙ.

Зовні, у своїй матеріальній формі, «Духовні вправи» св. Ігнатія не мають нічого спільного ні з духовним трактатом, ні з серією напуть чи роздумів, які дійшли до нас з Середньовіччя. У введенні подано двадцять «вступних зауваг», заміток – як для реколектанта (того, хто виконує вправи), так і для реколекціоніста (духовного керівника – того, хто дає вправи). Таким чином, з самого початку стає ясним особливий характер книжки: це серія практичних вказівок, методів іспиту совісті, молитви, чи «вибору», планів роздумів і споглядань. Отож, це не текст для вивчення, а сукупність різноманітних настанов для керування деякою кількістю систематичних впорядкованих духовних вправ, тобто книжка не для читання, а для виконання. Читача, який ніколи не виконував Вправи, вражає, як правило, надмір детальних інструкцій і точних методів. У нього складається враження справжніх духовних тортур, які могли би бути потужним і гідним аскетизмом, але ніколи не дозволять розкритись справжній молитві. Але того, хто виконав Вправи у всій повноті з допомогою досвідченого духовного керівника, вражає отримана щедрість і свобода душі, і він відчуває, що вперше зрозумів, що означає справжня близькість Христа (о. Гібер ТІ).