Теорія і практика Духовних Вправ. Частина 7
16. Уява
Читаємо далі автобіографію св. Ігнатія:
«Перечитавши їх багато разів, він вподобав собі те, про що в них йшлося. Проте, відкладаючи час від часу книгу, він іноді замислювався над речами, про які читав, іноді ж – над тим, про що звик міркувати раніше. З-поміж багатьох недолугих помислів, що спадали йому на думку, один так оволодів його серцем, що він міг обмірковувати його і дві, і три, і чотири години, зовсім цього не усвідомлюючи:він уявляв собі, що робитиме на службі у певної дами; засоби, якими він скористається, щоб дістатися до місця, де вона живе; дотепи й слова, з якими до неї звертатиметься; ратні подвиги, які звершить їй на догоду. Він так цим захопився, що був геть неспроможний збагнути: мети цієї годі сягнути, оскільки згадана вище дама не просто шляхетного роду, вона не графиня і не герцогиня; становище її значно вище за будь-яке з двох названих. Та попри все це, Господь наш допомагав йому, спонукаючи до інших думок, породжених тим, про що він читав. Читаючи про життя нашого Господа та святих, він часто зупинявся й міркував, запитуючи себе: «А якщо я зроблю те, що зробив св. Франциск, чи те, що зробив св. Домінік?» Так він розважав над багатьма питаннями, які вважав добрими, завжди обираючи для себе щось складне та важке; утім тоді йому здавалося, що здійснити задумане не так уже й тяжко. Проте він нічого не робив, а лишень доводив собі: «Св. Домінік зробив це, отже, і я це маю зробити; св. Франциск зробив це, отже, і я це маю зробити». Ці думки теж займали в нього багато часу; та все ж поміж ними приходили до голови й інші, світські, про які мовилося вище, він вділяв немало часу і їм. У такій послідовності навідувалися тоді до нього різні думки, і він завжди надовго замислювався над кожною з них,чи то обмірковуючи світські подвиги, які прагнув вчинити, чи то застановляючись над Божими речами, які поставали у нього в уяві, аж доки не втомлювався від них та не відкладав убік, беручись до чогось іншого».
Релігійна література впливає на нього поступово, релігійні думки і прагнення крок за кроком випихають з його голови світські думки і займають їхнє місце.
Ось тут ми бачимо роль уяви в ігнатіянській духовності. Те, що Ігнатій тут починає робити спонтанно, мимовільно, не задумуючись над цим, пізніше, коли зрозуміє величезну роль уяви в духовному житті, введе її в Духовні Вправи як перший пункт кожної медитації:
[47]: Впровадження перше – це витворення в уяві певного місця. Тут треба зазначити таке: якщо споглядання чи розважання стосується чогось видимого, наприклад, подій із життя Господа нашого Ісуса Христа, то таке витворення полягатиме у тому, що ясно і чітко уявимо собі місце, де відбулася подія, яку хочемо споглядати, приміром, храм або гору, де перебуває Ісус Христос чи Пресвята Діва, відповідно до теми розважання.
Якщо ж споглядання чи розважання торкається речей абстрактних і невидимих, як-от: у цьому випадку гріхів, то витворення місця полягатиме у наступному: уявляємо свою душу, ув’язнену у тлінному тілі, а ціле своє єство, складене з душі й тіла, – вигнанцем у цій долині сліз серед лютих звірів.
Про що говорить друга частина першого впровадження? Абстрактну річ треба перекодувати у видиму, конкретну картинку. Якщо хтось вивчав мнемотехніку, то зауважить тут схожість. Сучасні системи мнемотехніки говорять, що зрозуміти будь-що означає створити видимий образ того, що ми хочемо зрозуміти. А схоластична теологія вчить, що духовні речі пізнаємо через органи чуття за посередництвом аналогії й абстракції. Ігнатій доходить до цього всього сам. Уява, роль якої в духовному житті людини деякі духовності заперечують і йдуть іншим шляхом: позбуватися усяких образів, відіграє велику роль не тільки в ігнатіянській духовності, але й у творчості й науці. Згадати хоча би двох геніальних учених: Ейнштейна і Теслу, яке значення уява мала в їхніх наукових відкриттях.
17. Уява в Отців Пустелі
Поміркуймо спочатку над своїм розумінням молитви. Молитва – це розмова з Богом. Так написано в побожній книжці. А як в житті? Маємо культові молитви під час богослужінь і приватні. Культові молитви відмовляємо так, як книжка пише. Приватні можемо відмовляти так, як хочемо. Наші приватні молитви – це розмова з Богом чи, переважно, прохання до Бога щось зробити, змінити, виправити в недосконалому світі, тобто постійне нагадування Богові, що Він щось не доробив у цьому світі?
Молитва має не тільки суто релігійний вимір як віднесення до якоїсь позаземної сили, а виражає і проявляє світогляд людини, її думки, бажання, прагнення, ставлення до навколишнього світу, своє місце й призначення в світі, філософію життя. Молитва – це намагання матеріалізувати свої думки, бажання, прагнення за допомогою вищої сили. Всі мої бажання добрі, я прагну тільки добра собі й іншим людям, і якщо вони втіляться, то всім від того буде тільки краще.
І мені ніколи не прийде до голови, що матеріалізація побожних думок навіть невеликої групи богомільних християн може спричинити катастрофу глобального характеру. Подивіться і поміркуйте глибше над фільмами: «Ефект метелика», «Соляріс», «Машина часу) (в сучасній голлівудській екранізації), «Сфера» (в одній з головних ролей Шарон Стоун). У цих фантастичних фільмах можемо знайти глибокі духовні символи, які нам дуже важко відразу побачити в Біблії, бо там вони приховані й закодовані.
У світлі сказаного можемо краще зрозуміти мудрість Отців Пустелі, їхню боротьбу з уявою, помислами, бажаннями, думками (навіть побожними), їхнє прагнення осягнути якнайглибше духовне вбозтво, щоб у голові була повна пустка, залишити тільки одне святе Боже ім’я або кілька слів.
Образно: Отці Пустелі: уява – це дикий норовистий кінь, якого краще не чіпати, бо він може вершника занести куди не треба або скинути й вбити, а поволі йти до мети пішки. Св. Ігнатій Лойола: навіщо мені йти пішки, коли маю коня, хоча й дикого, але якого можу приручити й зробити послушним. Ризик є, і великий, але «хто не ризикує, той не п’є шампанське».
Фантазіє! ти сило чарівна,
Що збудувала світ в порожньому просторі,
Вложила почуття в байдужий промінь зорі,
Що будиш мертвих з вічного їх сна,
Життя даєш холодній хвилі в морі!
Де ти, фантазіє, там радощі й весна.
Тебе вітаючи, фантазіє ясна,Підводимо чоло, похиленеє в горі.
Фантазіє, богине легкокрила,
Ти світ злотистих мрій для нас одкрила
І землю з ним веселкою з’єднала.
Ти світове з’єднала з таємним,
Якби тебе людська душа не знала,
Було б життя, як темна ніч, сумним.
Леся Українка
о.Олег Кривобочок, ТІ
