Пасха Господня

11102672_10204341204750509_9179463093431991683_n

Гарячий, як полум’я із печі, вітер безжалісно бив піском в обличчя. Шкіра відчувала кожну розпечену піщинку. Спрага проймала ціле тіло, висмоктуючи з кожнісінької клітини залишки життєвої снаги. Сонце невблаганно повисло у самому зеніті, пропалюючи наскрізь і вітер, і піщану заметіль, і цілий світ й усе довкола світу. Позаду залишались грізні обличчя сфінксів та гіркий хліб єгипетськоі неволі. За плечима зоставалось значно більше, аніж просто досвід рабства; за плечима залишалось саме минуле. Майбутнє вабило своєю недосяжністю. Підбадьорювала певність у тім, що воно таки існує – десь там, попереду, нехай за морями та пустелями, але таки існує!!! Досвід рабства і пам’ять приниження наздоганяв жорстокими докорами та ситуативними сумнівами, бажаючи потопити у зародку нове життя, нову свободу, нове майбуття. Грізним фараоновим військом минуле мчало за людьми, що вирішили вийти із неволі рабства та вирушити у напрямку справжньоі свободи. Безвихідь ситуації лякала багатьох. Хтось скаржився, хтось сумнівався, хтось просто зупинився. У пустелі. Перед нездоланними хвилями грізного моря. Поміж жорстоким і безнадійним минулим та недосяжним і незбагненним майбуттям. Хтось просто зупинився…

Після тривалої наруги та насилля Ісус залишився на одинці з власною самотністю. Учні розбіглися. Таке недавнє минуле втрачало свій зміст і все, на що пішли останні роки життя Месії, виглядало тепер жорстокою оманою. Майбутнього не було, був тільки хрест. Сонце невблаганно повисло у самому зеніті, пропалюючи наскрізь і вітер, і піщану заметіль, і цілий світ й усе довкола світу. А Він продовжував свій шлях. На Голгофу. В обійми смерті, в небуття, в нікуди… Чистий і прозорий, справжній як сама любов. Мати залишилась поруч. Навіть під хрестом. І дехто з учнів таки здолав власний страх і зневіру, але не всі: хтось злякався, хтось передумав, хтось просто зупинився…

Палаючі соняхи смиренно хилили свої важкі голови перед розстріляним небом Донбасу. А небо невблаганно ридало кулями. Сипало звідусіль. Сонце повисло у самому зеніті, пропалюючи наскрізь і вітер, і піщану заметіль, і цілий світ й усе довкола світу. Позаду залишались Мар’інка, Іловайськ, Дебальцеве. Мій народ виходив із небуття у напрямку свого майбутнього. Дорогою, вмитою кров’ю та встеленою сотнями молодих життів – первістків нового народу, що стали цілопальними жертвами за його вільне та гідне майбуття. Грізно гуркотіли автоматні черги, розсікали простір реактивні снаряди, палило небо й землю безжалісним вогнем. Мій народ, дивлячись в очі смерті, безстрашно торував собі шлях у напрямку своєї долі, землі обітованноі, мрії пращурів та остаточноі звитяги їхніх нащадків – просто людини, простого украінця. Пекло від спеки та від морозу, заливало потом і кров’ю. Хтось не зміг, хтось просто зупинився…

Віра Мойсея та його народу розділила море і дозволила учорашнім рабам суходолом пройти до землі свободи, яка щойно зоріла над обріями іхньоі історіі. Господь, “здолавши коня та вершника”, перевів свій народ від рабства до свободи – Пасха Господня! Господь не залишив людину у нетрях гріховноі темряви, але у Воплоченні та спасительних стражданнях і смерті свого Сина на Голгофі перевів людину від смерті до життя: Христос воскрес – Пасха Господня! Нездоланна потуга морської стихії, стерильна порожнеча пустелі та темрява гробової тиші не змогли здолати Божої любові. Віра вибраного народу та любов втіленого Бога здолали розпач безвихідності. Вони дають надію моєму народу здолати випробування часу і своєю надією розпалити світло для тих, хто блукає у темряві. Мій народ вірить. Мій народ уміє любити. Нікому не здолати надії мого народу на його остаточне воскресіння !!!

Сонце невблаганно повисло у самому зеніті, пропалюючи наскрізь і вітер, і піщану заметіль, і цілий світ й усе довкола світу. І Мойсей спинився. І зупинка його тривала недовго. Божа мудрість у його людському досвіді уже давно зіткала усі необхідні слова. А народ завмер в очікуванні – колись не-народ, а тепер народ, стояв, впевнено вдивляючись у мудре обличчя свого провідника. Мойсей вивів його із рабства і добре знав, що вивести його з пустелі судилося іншому – у просторі свободи народженому, тому, хто власним потом і кров’ю проклав шлях із неволі усіх можливих котлів і відчаів у напрямку свободи і життя…

Повітря закипало. А він – колись не-народ, а тепер народ – впевненно прямував уперед. Кожен на своєму місці і зі своєю місією, об’єднані спільною мрією – усі разом прямували до обіцяноі землі, молоком і медом текучоі, до мрії їхніх батьків, до остаточноі перемоги любові – бо “від смерті до життя і від землі до небес”, від рабства до свободи переводить нас сьогодні Господь – Пасха Господня!!!..

zelin

о. Андрій Зелінський ТІ

більше фото ТУТ 



Залишити відповідь