Св. Ігнатій Лойола в правилах духовного розпізнавання подає два протилежні стани людини: втіха і спустошення. Він говорить, у першу чергу, про духовну втіху й духовне спустошення, тобто про духовний вимір. Але людина – єдність, і духовний вимір завжди поєднаний з психічним. Тому терміни «втіха» і «спустошення» можна розглядати у різних значеннях, аспектах і контекстах.
Розглянемо один аспект цієї теми. Спершу етимологія.
Втіха – consolación.
Спустошення – desolación.
con означає об’єднання, de означає роз’єднання, sol – сонце, сонячне тепло.
Отож, з сонцем, світлом і теплом у душі, або без сонця, світла і тепла; або дивитися на світ через світлі або темні окуляри; або бачити все білим або чорним; або бачити в світі добро або зло; або бачити в світі Бога або чорта тощо.
Якщо візьмемо конкретну людину, то, в залежності від виховання, освіти, зовнішніх обставин та різних переконань, щось вона бачить у світлих кольорах, а щось у темних, а щось у інших кольорах. Якщо перемішаємо всі її кольори, тобто світосприйняття зведемо до одного загального знаменника, то вийде якесь посереднє бачення, посередній колір – сірий. У одного це буде світло-сірий, у другого – темно-сірий.
Цей колір – це загальне світосприйняття, неусвідомлене, глибоке, фундаментальне, яке позначається на нашому мисленні, відчуванні, рішеннях, виборах тощо. В когось більше світла, в когось більше темряви.
Навернення-метаноя – як зміна мислення, під цим оглядом, означатиме – пройти в собі динаміку спустошення/втіхи і з Божою допомогою впустити в себе й закріпити сонце. І глибинне сприйняття світу, в залежності від сили й глибини навернення, зміниться – менше або більше, але в світлу сторону.
о. Олег Кривобочок ТІ
