Молитва океану (продовження)

eceeac

МОЛИТВА ОКЕАНУ
(продовження)

Уявляю себе маленькою краплиною води, дощу, яка падає в океан і розчиняється у ньому. Які в мене з’являються почуття, що я переживаю – позитивні чи негативні відчуття, радість чи страх?

Чи я не боюся злитися з океаном і втратити себе самого?

Така молитва і такі символи можуть викликати негативні асоціації, пов’язані з буддійською релігією. Християни критикують буддійську доктрину безособового Бога або відсутність будь-якого Бога, критикують концепцію нірвани, в якій людська душа розчиняється, втрачає своє особове «Я» і перестає існувати. Для християн – це абсолютна смерть душі.

Теоретичне знання доктрини і досвід доктрини – це різні й часом протилежні реальності. Коли ми говоримо про людину як особу, то в значення «особи» вкладаємо своє розуміння. І тільки внутрішній досвід відхиляє дійсність і показує її такою, якою вона є насправді або наскільки ми здатні її збагнути.

Досвід себе самого як «особи» ми часто плутаємо з досвідом свого індивідуального «Я». Що таке досвід себе як «особи»? На це запитання мені важко відповісти, бо мій особистий досвід цієї реальності частковий, фрагментарний і дуже особистісний. Що таке досвід свого індивідуального «Я»? Цей досвід я отримав під час першого тижня духовних вправ святого Ігнатія. Чим виразнішим ставало відчуття власного індивідуального «Я», тим більшим ставало відчуття відокремлення та ізоляції від довколишньої дійсності. Найглибше відчуття свого «Я» – це відчуття, що поза моїм «Я» нічого в світі не існує. На рівні почуттів – це пережиття страху, болю, розпачу та смерті. А це досвід пекла. Індійський містик Шрі Авробіндо описує подібний досвід свого життя.

Досвід втрати свого «Я» – це остання контемпляція четвертого тижня духовних вправ: «Споглядання для здобуття любові», вінцем якої є молитва: “Візьми, Господи, і прийми всю мою свободу, мою пам’ять, мій розум, і всю мою волю – усе, що маю і чим володію. Ти, Господи, все це дав мені – Тобі тепер повертаю: усе Твоє. Розпоряджайся всім згідно з Твоєю волею; мені ж дай любов Твою і благодать, яких мені достатньо”.

І другий аспект молитви океану – відчути себе краплиною, яка розчиняється і зникає у водах океану, зректися себе самого, свого «Я», осягнути внутрішній стан душі, розуму й відчуттів, який апостол описує так: «Живу вже не я, а живе Христос у мені» (Гал. 2, 20). Про це легко балакати на інтелектуальному рівні, але якщо хтось попробує увійти в цей досвід, то відчуття самозречення буде сприйматися як процес вмирання, самознищення себе як «особи». І тому практично більшість людей, тільки легко торкнувшись цього досвіду, відразу втікають від нього, як від чорта.

oleh

Олег Кривобочок, ТІ



Залишити відповідь