(з духовної спадщини афонських ченців)
Молитва океану частково подібна до молитви гори. Незалежність гори від часу і зовнішніх змін подібна до глибини океану, де панує тиша, незмінність і незалежність від того, що діється на поверхні. Але поверхня океану залежить від довколишнього світу. Зовнішні зміни у світі впливають на поверхню океану.
У першу чергу впливають постійні циклічні зміни – це вплив місяця, який спричинює припливи й відпливи води до берегів. Далі – різниця температури повітря на поверхні, яка спричинює вітер і рух великих потоків повітря, які захоплюють поверхню океану, викликаючи хвилі й великі бурі.
Глибина і поверхня океану – це глибина і поверхня людського єства. Поверхня – це наша свідомість, розум, політичні, економічні, соціальні, релігійні переконання, емоції. Все це піддане зовнішнім впливам, збудникам, на які ми часто реагуємо мимовільно і за другим законом Ньютона: протидія, по силі відповідна дії. Якщо ми не сходимо на глибину, то поверхня – це наше все. Без відчуття глибини і життя глибиною ми будемо тільки богомільними матеріалістами, релігійними комсомольцями або навіть фанатиками, зробивши з релігії «опіум народу», бо Бог буде для нас тільки поверхневою ідеологією з додатком етичних і культових норм, але не буде глибиною нашого життя.
Вчитися молитися як океан – це вчитися не ототожнювати своє життя з поверхнею, вчитися сходити в глибину, в своє справжнє «Я», переводити акцент із зовнішнього на внутрішнє, занурюватись у глибину і відкривати її.
Чим глибше занурююсь у глибину, тим менше уваги звертаю на поверхню, тим менше залежу від поверхні, від того, що діється на ній, від того, що на неї впливає. Відкриття глибини і того, що в ній постійне, тривке, незмінне, позачасове, фундаментальне дає мені внутрішню свободу щодо поверхні, щодо своїх переконань, ідеологій, ідей – навіть релігійних. Кожна релігія має глибину і поверхню. Я перестаю звертати увагу на поверхню, намагаюся осягнути глибину. Це дає також внутрішню свободу щодо інших релігій, поверхня яких дуже відрізняється від поверхні моєї релігії. Але інші релігії лякають тільки тих, які живуть на поверхні своїх релігій, і ці поверхні – це їхнє все. Хто не задовольняється поверхнею, а входить у глибину, то відкриває, що чим глибше занурення, тим більше подібностей. Бо на найбільших глибинах в основі різних релігій стоїть та сама реальність, те саме вічне й незмінне Буття, яке на поверхні приймає різні форми, види, в які його намагається запхати тісний людський розум.
Афонський старець говорив послушникові: сядь біля моря і вчися молитися як океан. І все – жодних пояснень, інструкцій. Послушник залишався сам зі своїми думками, прагненнями, запитаннями, розчаруванням, нерозумінням тощо. Далі все залежало від нього – що він буде робити і як буде робити. Зовні це дуже відрізняється від ігнатіянського методу молитви – впорядкованого і з багатьма інструкціями і нормами. Але це тільки зовні. Бо всі ці інструкції – це загальна фізкультура для початківців, а не професійний спорт. Це правила граматики іноземної мови і кілька сотень найуживаніших слів, а не вільне володіння мовою. Тобто основи молитви. Освоївши їх, людина випливає на глибину, і чим глибше занурюється у молитву, тим молитва стає більш особистою, звільняється від норм та інструкцій.
Молитва океану – молитва просунутих, а не початківців. Опис цієї молитви – це свідчення особистого суб’єктивного досвіду, а не інструкції правильної молитви. Зовнішня форма такого втаємничення у молитву подібна до навчання Отців Пустелі: Авва, скажи слово, або коанів дзен-буддизму, де важливим є сам духовний досвід, а опис чи пояснення досвіду може інших людей тільки заохотити до такої молитви, але не навчити. Окрім того практика показує, що дуже часто опис досвіду не допомагає, а вводить іншого в оману, бо сприйняття і розуміння чужого досвіду дуже суб’єктивне.
Олег Кривобочок, ТІ
