Коли в мечеті лилася кров


Image by Samer Chidiac from Pixabay 

Кожна мала та велика нація, яка поважає себе та свій історичний літопис, намагається збудувати свою ідентичність на міцному фундаменті, що складається з величних чоловіків та славетних жінок. Непотрібний історичний баласт, який не пасує до цього фундаменту – тобто всіх антигероїв, зрадників та ворогів, назвавши по імені, належить ретельно відсортувати та викинути кудись подалі. Кожен нарід має право пишатися славетними та радісними сторінками своєї історії. Але перед цим її належить відчистити від фальши, ганьби та бруду. Про героїв складають вірші, їхніми іменами називають вулиці, їм ставлять пам’ятники, про них знімають кінострічки. Історичне сміття та бруд часто замітають під килим, замовчують, намагаються відбілити.

Цей пост не про історію, не про славетних мужів, що залишались вірними до кінця. Він про те, до чого може привести хворий патріотичний ентузіазм та віра у «славетне» минуле нації чи церкви, у свою винятковість, богом-вибраність чи богом-помазаність. Цей пост про обсесивну ностальгію за  силою європейців та доброю бабцею Європою, в котрій всі «жили-нетужили», бо всі були християнами, а храми були повні, коли папа скликав Хрестові походи, а католицькі королі та адмірали вщент громили мусульманські війська на суші та на морі, котрі намагалися підірвати могутність pax romana Christiana.

Одного разу, декілька років назад, я побачив свого співбрата, що ходив по монастирі у футболці із шаблями, булавами, крилатими гусарами та написом “Wiedeń 1683” (Відень 1683) і запитав його:

«Чим саме ти пишаєшся?»

«Це рік, коли ми перемогли турків та врятували Європу від ісламу», –  почув я у відповідь.

«Чи це насправді щось, чим варто пишатися християнам?» подумав я, але не став коментувати футболку співбрата. Можливо він не знав, що як на стороні турків були загони християн, так і Собєскі залучився татарами в союзники. Менше з тим.

15 березня 2019 року у новозеландському місті Крайстчерч відбувся терористичний акт, скоєний молодим 28-річнем хлопцем, який увірвавшись до мечетей підчас п’ятничної молитви, холоднокровно розстрілював мусульман, що мирно виконували свій молитовний обов’язок. 41 людина була вбита у мечеті Масжід Аль Нур, 7 людей – у мечеті Лінвуд Масжід, і ще одна людина померла згодом у лікарні. Усе це кроваве дійство, яке нагадувало сцену якогось фільму жахів, що ніяк не хотів завершитися, можна було оглядати онлайн, адже вбивця стрімив його на цілий світ за допомогою камери, яку замонтував у себе на голові. Ким був цей хлопчина? Хворий? Маніяк? Екстреміст? Радикал? Що саме спонукало цього хлопця вчитини це звірство? Треба звинуватити лише його, чи те, що відбулось у Крайстчерч, може допомогти нам розпізнати тенденції хвороби, яка заразила наше суспільство? Всі свої мотивації він обґрунтував у ретельно підготовленому Маніфесті, який встиг оприлюднити перед тим, як почав вбивати мусульман. На питання: «Чого ви прагнете?» – у відповіді читаємо відомі 14 слів, кодове гасло, яке іноді також вживається як привітання або підпис у колі праворадикалів. Означає чотирнадцять слів ідеолога білого націоналізму Девіда Лейна: «We must secure the existence of our people and a future for White children» (укр. «Ми мусимо забезпечити існування нашого народу і майбутнє для білих дітей»).

Але це не все. У своєму зверені до християн він закликає до Священої Війни, до боротьби із ворогами християнства (мусульманами). І це ще не все. Його надихає римський понтифік. Автор іронічно питає: «Що би зробив папа Урбан ІІ на вашому місці?» (Папа Урбан ІІ, до речі блажений, скликав перший хрестовий похід проти мусульман у 1095 році).

На зброї, з якої терорист вбивав мусульман, можна вивчати історичні віхи протистояння Європи з мусульманами. Гвинтівки та магазини покриті датами та іменами «славетних» героїв, христянських королів та полководців, які мечем рятували Європу від ісламу, і які, на думку терориста, є «ключовими моментами становлення європейської цивілізації».

Ось лише деякі серед них:

Віденська битва 12 вересня 1683 року. Вирішальна битва між  Священною лігою і Османською імперією. Відень був в облозі майже два місяці. Коли почався штурм, європейській коаліції вдалося контратакувати. Туркам довелося боротися на два фронти — проти австро-німецької піхоти, яка виступила з міста, та польської кавалерії, що атакувала їх табір з іншого боку. Це була одна із наймасштабніших кавалерійських атак в історії — 20 тисяч вершників. На боці Речі Посполитої в битві брали участь українські козаки.

Битва при Кагулі 1 серпня 1770 року. Ключова битва Російсько-турецької війни 1768–1774 років, яка закінчилася повним розгромом османів. Після цього війна тривала ще чотири роки, але туркам не вдалося перехопити ініціативу. Росія завоювала Крим і Приазов’я. Разом з росіянами в битві брали участь козаки Запорозького Війська Низового.

Оборона Шипки серпня 1877 року. Важливий епізод Російсько-турецької війни 1877–1878 років, в ході якого російські війська закріпилися на  Шипкінському перевалі, відбили всі атаки, а потім розгромили турецький табір, відкривши шлях на Константинополь.

Карл Мартелл — полководець франків, розбив 732 року при Пуатьє військо Омейядського халіфату і завадив експансії арабів у Європу;

Себастьяно Веньєр — венеційський воєначальник, розбив османів в морській битві при Лепанто 1571 року;

Мілош Обилич — напівлегендарний національний герой Сербії, нібито вбив султана Мурада I в день битви на Косовому полі 1389 року;

І багато чого іншого…

Судячи з усього, терорист любив історію християнства в Європі, знав її дуже добре і нею пишався до тієї міри, що повірив у свою вийнятковість та вищість, заради та в ім’я котрої вбив 49 невинних мусульман, серед них також дітей, і закликав увесь білий світ до священої війни з ісламом, мігрантами, «ворожими» культурами.

У найближчі дні та тижні Нова Зеландія не буде сходити з перших шпальт світових видань, а політичні та релігійні лідери світу засудять це звірство та виразять офіційні співчуття родиннам загиблих. 

Це не пост про історію, це пост про те, що перед тим, як шукати та будувати свою ідентичність, дивлячись назад у криваве минуле, ми повинні зробити іспит сумління, обіцяючи собі та світу – «ніколи знову». Людство повинно бачити себе, як одну велику сім’ю. Націоналістичні ідеології, особливо ті, які збудовані на расистських аргументах, нищать стосунки між людьми і, в кінцевому результаті, виправдовують ненависть і тотальну агресію проти інших, перетворюючи їх на щось на кшталт недо-людей. Націоналізм і расизм протирічать гідності життя, гідності людської особи, а ті, хто пропагують і використовують такі ідеології, роблять це з ненавистю до людства і до загального блага. Ніхто не може стверджувати що він pro-life, якщо пропагує ненависть. Вони – фальшиві пророки, які мавпують добро та справедливість, щоб відволікти нашу увагу від зла, яке хочуть реалізувати у світі.

У серці учня Христа не може бути місця на ненависть до євреїв, мусульман, росіян чи мігрантів, біженців чи людей з іншою сексуальною орієнтацією тощо. Християнин пишається смертю та воскресінням Спасителя, а не перемогою під Віднем, Лепанто чи іспанською реконкістою. Ненависть протирічить суті Християнства, якою є Любов. Любов характеризує учня. І це є єдиний радикалізм, який є прийнятий у християнстві – радикалізм Любові. Доброго учня характризує любов до ворогів та опонентів, до тих, які підтримують ворожі мені ідеології. Бо лише Любов може перемогти цей світ. Ніколи меч! Навіть в ім’я Христа! Любов має надзвичайну силу і може змінити навіть запеклого антисеміта, антиклерикала, християно- чи ісламофоба. Історія Савла та багатьох інших, подібних йому, є яскравим на це доказом.

Вчорашні події у Новій Зеландії показали, що ракова пухлина расизму, ісламофобії, релігійного шовінізму і ненависті до ближнього дала свої метастази і заразила нові клітини на тілі нашого людства, загрожуючи миру та спокою у наших серцях. Єдиним виходом з цієї пастки є лише неконвенціональний підхід – шлях Любові і творення простору Надії та Миру у наших середовищах, у родинах, спільнотах та церквах. Будь-який релігійний фанатизм повинен бути справедливо засуджений, але засуджений Любов’ю, котра є в стані створити Нову Людина та Нове Людство.

В’ячеслав Окунь, ТІ



Залишити відповідь